Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Консерватизм как теория, идеология и практика.

Консерватизм (від лат. conservare – зберігати) – це соціально- політична течія, орієнтована на збереження та зміцнення форм економічного, соціального та політичного життя, що склалися в суспільстві, тради­ ційних духовних цінностей та заперечення революційних змін.

Ця течія виникла після Великої Французької революції як наслідок критичної оцінки її досвіду та результатів. Засновни­ ками консерватизму вважаються Едмунд Берк, Жозеф де Местр та Луї Бональд. Книга Е. Берка “ Роздуми про револю­ цію у Франції ”– стала “ біблією ” консерватизму.

Консерватори вважають, що людський розум обмежений у своїх можливостях, а суспільними справами править божествен­на сила. Соціальний процес вони розглядають як результат спроб і помилок, досвід, накопичений у соціальних інститутах та цінно­ стях, – це поняття вищі за розуміння результату діяльності людини, отже вона не повинна змінювати того, що існує.

Для консерваторів держава – це постійно існуюча органіч­ на цілісність, окремі частини якої з ’ являються, змінюються та зникають, але в сутності своїй держава є незмінною. На їх думку, збереження минулого може зняти напругу з сучасності і тому має розгля­ датися як моральний борг відносно прийдешніх поколінь, а індивідуальна свобода руйнує цілісність людської спільноти.

До характерних рис консервативної ідеології належать: став­ лення до конституції як до прояву найвищих принципів, що не можуть змінюватись людиною; впевненість у необхідності вер­ ховенства закону та обов’язковості моральних засад у діяль­ ності незалежного суду; розуміння громадянської законослухняності як форми індивідуальної свободи.

Існує кілька інтерпретацій консерватизму.

Історична інтерпретація розглядає консерватизм як арис тократично-клерикальну реакцію на Велику Французьку рево­ люцію, як намагання зберегти феодальні порядки, заперечити ліберальних прагнення як небезпечні для стабільного розвитку держави.

Антропологічна інтерпретація розглядає консерватизм як вічну загальнолюдську позицію з такими ідеями й цінностями, як тра диції, стабільність, авторитет, порядок, свобода разом з відповідаль­ ністю тощо. Людина розглядається як істота, що керується у своїх діях інстинктом, почуттям, розумом. Суспільство вище за окремого індивіда, а права людини витікають з її обов ’ язків.

У ситуаційній інтерпретації консерватизм розуміється як спосіб мислення і дій класів, прошарків і соціальних верств, які намагаються зберегти існуючі порядки. Це позиція, що постійно повторюєть­ ся у різні часи соціальними групами, партіями, рухами.

Як і лібералізм, консерватизм поступово змінювався, бо змінювалось суспільство. По-перше, захищаючи цінності інду­стріального суспільства, консерватори почали чинити опір дер­ жавному втручанню в економіку, оскільки воно, на їх думку, гальмує розви­ ток вільного ринку та конкуренції. По-друге, криза в індустріальних державах на початку XX ст. сприяла появі різних реакційних консервативних течій. Наприклад, антисемітизму,расизму, націоналізму, що не приймають демократію та пропа­ гують національну дискримінацію.

Після Другої світової війни виникли нові форми консерватиз­ му: національний, технократичний, християнсько-католицький, реформаторський та ін. Вони значно пом ’ якшили своє ставлен­ ня до державного регулювання економіки та участі населення в управлінні, але при цьому дуже рішуче ставили питання про зміцнення законності, державної дисципліни та порядку.

Поступова еволюція консервативних ідей призвела до по­ яви неоконсерватизму – ідеологічної течії, що сформувалася після економічної кризи в західних країнах 1973–1974 рр.

Неоконсерватизм досить вдало пристосував традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспіль­ства. В умовах кризи суспільного життя в капіталістичних краї­ нах неоконсерватизм поставив на перше місце в суспільству як найвищі духовні цінності сім’ю та релігію, а також соціальну стабільність, що ґрунтується на взає­ модопомозі держави та громадянина, міцному державному порядку, недовірі до надмірної де­ мократизації.

Орієнтири сучасного неоконсерватизму спрямовані на збе­ реження в суспільстві універсальних моральних законів, без яких неможливий економічний і технічний розвиток суспіль ства. На відміну від ліберальної держави, що зорієнтована на інди­ віда, який самостійно шукає сенс буття, держава неоконсерва торів ґрунтується на моральних принципах і збереженні цілісності суспільства, забезпеченні необхідних індивіду життє­вих умов на засадах законності і порядку. Неоконсервативної ідеології дотримуються нині великі політичні партії в західних країнах (республіканська в США, ліберально-консервативна в Японії, консервативна у Великобританії та Данії).

Неоконсерватори усвідомлюють необхідність технологічних, соціально-економічних і політичних змін у суспільстві пост індустріальної доби. У багатьох країнах правління неоконсер вативних партій виявилося досить ефективним. Їм вдалося приборкати інфляцію, зменшити безробіття, стимулювати діло­ ву активність та ліквідувати збиткові галузі промисловості. Неоконсерватизм пропонує людям ясну форму взаємовідносин між соціально відповідальним індивідом і політично стабільною державою та поєднання раціонального ставлення до дійсності з моральними принципами.

74. Праворадикальные идеологии.

К праворадикальным идеологиям относят фашизм, национализм, исламский фундаментализм, правый экстремизм. Политический термин «радикализм» означает стремление к решительным, бескомпромиссным преобразованиям. Радикализм обычно не связан непосредственно с какой-либо определенной идеологией – это особого рода энергетическая политико-психологическая основа любой идейно-политической конструкции. Сторонники радикальных идей склонны к использованию насильственных методов и средств ради скорейшего достижения своих целей. Методы и средства радикалов можно определить как экстремизм – насильственные действия, выраженные в разных формах политического терроризма (от растрела парламента по приказу Б.Н. Ельцина и его команды до исламских террористов У. бен Ладена). Психологической предпосылкой радикализма является уверенность в возможности субъекта добиться нужного результата как можно быстрее, невзирая на отсутствие необходимых для этого условий и интересы общества.

Теоретическим источником концепций правого радикализма стали идеи социал-дарвинизма, трактующие историю развития человечества как иллюстрацию закона естественного отбора. Теория расового превосходства нашла отражение в работах А. Гобино, И.Е. Деникера, Ж. Ляпужа, О. Амона. Основной тезис заключался в утверждении, что психика и мышление людей и соответственно качество созданной ими культуры зависят от основных параметров черепа (процентного отношения наибольшей ширины головы к ее наибольшей длине). Они утверждали, что длинноголовые белокурые представители высшей расы являются потомками германских завоевателей, а бедные классы и слои современных им европейских стран состоят из людей с неполноценными психическими свойствами, определенными их короткоголовостью (брахикефалы). К ним принадлежат потомки негерманского местного населения Европы (в том числе и славяне. – авт.).

В концепции биолого-расистского содержания Л. Вольтмана народ как биологическая общность несет в себе заряд вечной творческой «энергии расы», с помощью которой только и возможны все культурные, исторические и политические свершения народа. Следовательно, нет политических убеждений, есть антропологический инстинкт стаи. Ф. Ницше утверждал, что естественно-биологическое превосходство одних над другими проявляется в воле к власти. Победа определяется способностью субъекта к концентрации нервной энергии, которая проявляется себя в произведениях и действиях таланта и гения. Причиной упадка современного общества, по мнению Ф. Ницше, является отказ от признания существования биологически конкурентоспособных личностей и рас, естественных господ и рабов.

В классических концепциях биолого-расистского содержания звучал тоталитарный мотив обязательного следования высшей и единственно верной модели развития западноевропейской цивилизации. Всякое разнообразие, отход от некоего линейного пути развития «высшей» расы, всякое «другое» в культуре рассматривалось как недоразвитое, неполноценное. Составной частью идеологий правых радикалов является обращение к архетипам, делящим человечество на «своих» и «чужих» по этническому признаку. Использование этих архетипов в политологии определяется как шовинизм. Вначале XX в. термин «шовинизм» стал применяться для обозначения приверженности идее превосходства какой-либо нации или государства. В современной политике термин «шовинизм» употребляется, прежде всего, для обозначения ультранационализма, фашизма, расизма. Фашизм как специфическая форма политического режима был направлен на формирование биологически совершенного человека, способного создать органичное единство земли, крови и духа арийской расы. Фашизм можно рассматривать как «форму революционного ультранационализма».

Современные европейские правые радикалы характеризуются следующими идеями и действиями. Во-первых, формирование правящей элиты должно осуществляться по национальному принципу. Во-вторых, только такая элита может правильно выразить истинные ценности, дух и традиции нации. В-третьих, только у такой элиты есть возможность создать органическое государство, которое обеспечит единство почвы, крови и духа нации. В-четвертых, такая элита способна создать жесткую иерархию власти во главе с национальным вождем или лидером. В-пятых, такая власть должна быть готова к использованию силы для утверждения приоритета национальной идеи и подавления эгоизма пришлых этнических групп.

Современные европейские правые радикалы исходят из идеи существования двух типов личности. Незрелый человек искаженно воспринимает свободу как отказ от всяких обязательств по отношению к государству и тем самым отрицает основу существования порядка. Поведение категории «незрелых» людей определяется инстинктами агрессии и разрушений, для обуздания которых необходима сильная государственная власть, наделенная неограниченным правом на принуждение. Зрелый человек использует свою свободу, осознавая свою нравственную ответственность по отношению к власти, которая требует от него выполнения обязанностей. Государство как «народная общность» состоит из человека природного, который должен стать человеком «культурным». Государственная политика должна учитывать возможность подавления эгоистических групп «незрелых» личностей, в число которых попадают те, кто нарушает дисциплину, порядок и т. д., и поддержания категории зрелых личностей.

Современными представителями праворадикальных идеологий являются расистские и националистические партии и движения. Праворадикальные идеологии и националистические партии и движения сегодня являются правящими во многих странах на постсоветском пространстве и представлены в национальных парламентах и органах самоуправления. Следует учитывать, что националистические праворадикальные идеологии представляют собой гипертрофированный вариант развития национального самосознания, которое может выступать как позитивный фактор развития, нести в себе общедемократическое содержание протеста против национального угнетения. Националистические идеологии могут быть защитной реакцией против навязываемой интернационализации или глобализма в современной трактовке. Опасность праворадикальных идеологий заключается в их склонности к насилию и дискриминации людей по этническому принципу.