Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Природний рівень безробіття. Закон Оукена

Особливий інтерес викликає проблема рівня безробіття. Останнім часом повну зайнятість визначають як зай­нятість, за якої оплачувану роботу мають менше ніж 100% працездатного населення. Іншими словами, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття.

Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним. Природний рівень безробіття— це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують і зменшу­ють ціни і заробітну плату знаходяться в рівновазі. Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня без­робіття. Одне з найбільш поширених розглядає його як рівень, при якому інфляція не зростає швидкими темпами. Отже, до природного безробіття відносять фрикційне і структурне. Перевищення безробіттям природного рівня визначається, на думку західник економістів, циклічни­ми факторами. Меті визначення природного рівня без­робіття служить концепція потенційного ВНП, яка фак­тично узаконює достатньо високу норму безробіття. Згідно з цією концепцією потенційний ВНП досягається при повному завантаженні основного капіталу, під яким розуміють завантаження виробничих потужностей об­робної промисловості приблизно на 86%. В шістдесяті роки природною нормою безробіття, за якої міг бути досягнутий потенційний ВНП, вважали — 4,3%, в сімдесяті — 6,6%, в першій половині вісімдесятих — близько 7%. Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого ВНП від потенційного здійснив американський учений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВНП зменшує чисельність, безробітних на 1%.

З цього виходить, що визначення величини приросту ВНП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі безробіття. Від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВНП необхідно направляти на створення нових робочих місць, це сприятиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім того більш швидкий приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів рос­ту збільшує кількість безробітних.

На думку деяких дослідників, природний рівень без­робіття, по суті таким не є, оскільки він не є оптимальним, природний рівень безробіття вище оптимального. Досягнення останнього максимізує економічний добро­бут, але приводить до надмірного росту інфляції. Ре­цептів безболісного зменшення рівня безробіття навіть на 1-2%, ще не винайдено. Навіть при досягненні опти­мального рівня безробіття добробут населення на макси­мальному рівні не забезпечується. За законами ринкової економіки, якщо зростає попит на робочу силу, зменшу­ється безробіття і відповідно зростає заробітна плата, платоспроможний попит населення на споживчі товари та послуги буде зростати. Але за законами тієї ж ринко­вої економіки ціни на споживчі товари та послуги будуть рости ще швидшими темпами, знецінюючи таким чи­ном, грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції.

Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на питання: зростання інфляції чи зростання безробіття?

Як свідчить світовий досвід, точного виміру безробіт­тя ніколи досягати не вдавалося через такі причини:

1) Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зай­няті неповний робочий день входять в категорію пов­ністю зайнятих, що занижує рівень безробіття.

2) Робітники, які втратили надію на роботу. Статистика рахує безробітними тих, хто активно шукає роботу, ті
хто зневірилися знайти роботу безробітними не вважа­ються,

3) Неправдива інформація. Зустрічаються люди, які заявляють, що активно шукають роботу, а насправді працювати не хочуть. Це завищує рівень безробіття.

Помітним є те, що динаміка безробіття в розвинутих країнах носить нерівномірний характер. Кожні 7-11 років відбувається масове оновлення основного капіталу, що супроводжується вивільненням морально застарілої ро­бочої сили і формуванням попиту на робочу силу, відпо­відно до техніки нового покоління.

Заплутаніша ситуація складається стосовно вивчення довгострокового циклу. В зв'язку з переходом раз в 50-60 років до чергового довгострокового циклу рівень безробіття значно зростає, оскільки відбуваються скачкоподібні зміни в технологічній структурі виробництва і в умовах грошового обігу. Виникають нові галузі і зника­ють старі. Безробіття може охоплювати цілі регіони з переважанням застарілих виробництв.

Найбільш драматичного характеру набуває безробіття під час переходу до чергового довготривалого циклу, формування нового технологічного способу виробницт­ва, на основі технічної революції, коли докорінно зміню­ється структура відтворення, докорінно змінюється про­фесійний склад працівників.

В економіці розвинутих країн безробіття в основному має структурний характер, а серед безробітних загост­рюється конкуренція за високооплачувану роботу.

У будь-якому суспільстві безробіття завжди пов'язане з певними соціальними і економічними витратами. Еко­номічні втрати суспільства вимірюються вартістю вироблених товарів і послуг, скороченням податкових над­ходжень в державний бюджет, зростанням витрат на виплату допомоги по безробіттю, утриманням значного апарату державних органів з праці, зайнятості і соціаль­ного забезпечення.

Безробіття веде до посилення соціально-негативних процесів, росту напруги, соціальної патології в суспільст­ві. Американський учений М. Харвей Бренер на основі даних про населення США в 1970 році відзначив, що протягом тридцяти років зростання безробіття на 1% при збереженні його протягом шестирічного періоду призво­дить до зростання показників злочинності: загальної смертності — на 2%, числа самогубств — на 4,1 % кількості вбивств — на 5,7%, збільшення кількості ув'язне­них та зростання кількості хворих в результаті психічних захворювань — на 4%. В цілому ж відповідні витрати суспільства, пов'язані з ростом державних витрат на по­долання соціально-негативних наслідків безробіття, ма­ють значну величину.

Однак, останнім часом формуються все більш опти­містичні погляди на проблеми безробіття. Економічна практика свідчить про наявність можливостей для погли­нання економічно активного населення.

Якщо вдатися до історії, то помітне таке: абсолютне скорочення зайнятості під впливом зростання продук­тивності праці в сільському господарстві супроводжува­лося розширенням обробних галузей, збільшенням у них робочих місць і поглинанням відносних надлишків насе­лення, що вивільнюється з цієї галузі.

Наступний етап характеризувався абсолютним скоро­ченням зайнятості в усіх галузях матеріального вироб­ництва, швидким кількісним збільшенням робочих місць у сфері соціальних і ділових послуг.

Останній етап, який лише намітився і набуває розвит­ку, полягає у збільшенні вільного часу для всіх категорій зайнятого населення, внаслідок зростання продуктив­ності праці, економії робочого часу в усіх сферах людсь­кої діяльності.