Походи П. Сагайдачного

У вересні 1618 року, українські і польські війська під проводом гетьманів П. Сагайдачного і Я. Ходкевича обложили Москву. Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими ворітьми Земляного валу і готувалося до штурму. Однак штурм Арбатських ворот 1 жовтня (на свято Покрови) 1618 року був вкрай невдалим, бо польська шляхта не збиралась битися насмерть, до того ж двоє найманців — французських інженерів — перебігли через несплату жалування на сторону росіян і передали їм плани атакуючих.

Переговори велися в селі Деуліні недалеко від Троїце-Сергіївої лаври. 1 грудня 1618 року було підписано так зване Деулінське перемир’я. Владислав відмовився від своїх прав на московський престол. За цю відмову Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви — Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. В кінці 1618 — на початку 1619 року закінчилась громадянська війна в Росії, яка тривала 15 років. Військо Сагайдачного повернулось на Україну через Болхов — Орел — Севськ.

Протягом трьох місяців козаки подолали понад 1200 км (поляки в цей час пройшли 250 км, без серйозного опору, і не взяли жодної фортеці). Згідно з дослідженнями Гуржія і Корнієнка, українські полки рухалися з середньою швидкістю 15— 20 км на добу, в 6-8 разів швидше, ніж поляки, у 2-3 рази — ніж європейці.

4.3. Хотинська війна.

Після поразки польських військ під Цецорою 1620 (див. Цецорська битва 1620) і татарського нападу на Поділля султан Осман II уклав план завоювання України, Польщі, а згодом і Центральної Європи. 150-тисячній (300 тис.) турецькій та 60-тисячній татарській армії протистояло лише 30-тисячне польське військо. Деякі джерела вказують кількість турецько-татарських військ - 300-400 тис. Щоб знайти собі союзника, польський уряд звернувся до українських козаків по допомогу, обіцяючи різні права і привілеї. Козацька Рада 17 червня 1621 року в урочищі Суха Діброва ухвалила взяти участь у боротьбі проти Туреччини і вислала у Варшаву делегацію на чолі з гетьманом Петром Конашевичем, щоб за свою участь, у протитурецькій боротьбі забезпечити деякі привілеї для козацтва та права для Православної Церкви в Україні.

Хід битви

40-тисячне козацьке військо під проводом запорізького гетьмана Я.Бородавки подалося в Молдавію, перейшло Дністер і впродовж серпня стримувало турецьке військо, яке просувалося до Хотина, у якому укріпилося польське військо. Татарські орди на чолі з ханом Джанібек-Гіреєм прагнули перешкодити з'єднанню козацького війська з польським. Тому просування козацького війська під Хотин відбувалось з боєм під захистом рухомого табору. Тим часом козаки з'єдналися під Хотином з польським військом.

Наступного дня, 1 вересня 1621 р. турки розпочали штурм ще неукріплених козацьких позицій. Протягом наступних днів турецькй султан кидав свої кращі сили, зокрема особисту гвардію - яничар на бойові порядки запорожців, однак успіху не мав. По козацькому війську невпинно вівся вогонь майже з усієї турецької артилерії.

Кульмінацією битви стало 4 вересня 1621 р. В цей день султан провів три масові штурми польсько-козацького табору, в яких взяли участь близько 100 тис. турецьких воїнів. Перший штурм тривав протягом п'яти годин і був спрямований на козацьке військо. Потім був проведений другий двохгодинний загальний (і на козацькі і на польські позиції) штурм. І нарешті третій штурм був спрямований на козацькі позиції. Турки пішли на штурм козацьких позицій під захистом тварин, женучи перед собою верблюдів, мулів та худобу. Але козаки маючи досвід у використанні худоби під час бойових дій, вийшли з укріплень і сильними гучними окриками настрашили тварин й змусили їх повернути назад.Змішавшись з турецьким військом, тварини порушили його бойові порядки, виникла паніка, турки почали тікати. Козаки переслідуючи турків, увірвались в турецький табір. П. Сагайдачний попросив головнокомандуючого Я. Ходкевича підтримати успіх козаків наступом польської кавалерії і розгромити турецьке військо. Але Я. Ходкевич проявив велику обережність в прибічність до оборонної тактики. Була втрачена чудова можливість покінчити з Османом II. Козацьке військо не отримавши очікуваної підмоги вимушене було відступити до своїх позицій. Вторгнення запорожців до турецького табору викликало велику паніку ворога. Турецька сторона понесла великі людські втрати, а також в артилерії та іншій зброї яку козаки вивезли з табору. Табір був настільки порушений, залитий кров'ю, що Осман вирішив поміняти його місце.

6 вересня в турецькому таборі стало відомо, що великий загін запорожців потопив в Чорному морі 20 турецьких суден з гарматами і напав на Царгород (Константинополь).

Турецьке військо поновило бойові дії 7 вересня. Вони розпочалися з гарматного обстрілу козацьких позицій. Обстріл здійснювався 60 (деякі джерела - 150) гарматам и. Атаку почала турецька кіннота, потім пішли яничари. Протягом п'яти годин на козацький табір було здійснено чотири атаки, але козаки не тільки вистояли а й переходили у контратаку. В другу половину дня побачивши марність штурму козацьких укріплень Осман II спрямував удар на польський табір супроводжуючи атаку артилерійським обстрілом. Була здобута частина польських шанців, але наступила темрява, і турецьке військо їх залишило.

Наступного для, 8 вересня 1621 р. з гетьманьства був скинутий Я. Бородавка і страчений, а на його місце козаки обрали П. Сагайдачног о. Причина цієї події до цього часу не відома. А очевидно сталось щось значне бо в козаків не було прийнято міняти керівників у відповідальні моменти, зокрема під час бойових дій.

Після потужного обстрілу козацького табору з гармат турки 11 вересня розпочали великий третій штурм, але успіху не мали.

14 вересня до турецького табору прибув зі своїм загоном (10 тис. вершників) легендарний серед татар своєю хоробрістю та військовою талановитістю Каракаш-паша. Його поява викликала піднесений настрій і надію у турецького війська. Султан так зрадів, що, порушуючи звичай сам виїхав зустрічати Каракаша, який пообіцяв Осману II одним штурмом змести поляків і козаків.

Наступного дня, 15 вересня, Каракаш очолив штурм, але вже через годину був мертвий і турки припинили атаку. Вони втратили ініціативу і перейшли до оборони. Однак в польсько-козацькому війську з'явився голод. З боку козаків та поляків почалися сутички та вилазки спрямовані на добування їжі. Козаками активно проводилися нічні атаки турецького табору.

24 вересня помер Я. Ходкевич, який тяжко хворів.

Сподіваючись, що ця смерть негативно вплинула на моральний стан ворожого війська султан знову повірив у можливість перемоги. 25 вересня турки розпочали П'ятий великий штурм, але успіху він не мав.

28 вересня шаленим гарматним обстрілом розпочався Шостий великий штурм. Султан кинув у бій усе, що в нього було. Протягом дня було проведено дев'ять великих атак. Але турки йшли до бою вже не з власної волі. Позаду йшли сотники і десяцькі з оголеними шаблями і гнали військо вперед. За свідченнями самих турків втрати цього дня були найбільшими за весь час бойових дій. Називають цифри від 3 до 20 тис.

Внаслідок битви турецькі втрати становили близько 80 тис. чоловік. 29 вересня між командуванням польсько-козацьких і турецько-татарських військ почалися переговори про укладення миру. Вони закінчилися підписанням угоди Хотинський мирний договір 8 жовтня 1621 року.

Могутня турецька армія у кількості 300 тис.чол. була фактично розгромлена 40-тисячним військом козаків на чолі з гетьманом Сагайдачним. Навіть сеймовий комісар польської армії магнат Якуб Собеський мусив визнати: «Справжніми переможцями під Хотином і рятівниками Польщі були козаки».

Проте наслідки для козацтва перемога під Хотином мала негативні. Польський уряд позбувшись турецької небезпеки повів наступ на козацькі права. Ситуація ускладнилася тим, що козацтво втратило свого лідера. Сагайдачний під час Битви під Хотином був смертельно поранений і незабаром помер.

4.4. Підтримка православ’я.

У перервах між походами Сагайдачний виявляв турботу про українську культуру, освіту. Разом з усім Військом Запорозьким він вступив у Київське братство, сприяв відновленню в Україні православної ієрархії, скасованої після Берестейської унії 1596 р. Перед смертю, що настала в квітні 1622 р. від отруєної стріли під час Хотинської битви, він заповів своє майно на освітні, наукові і благодійні цілі, а 1500 злотих подарував Київській і Львівській братським школам.

5. Визвольний рух в Україні у 20-30-ті роки XVII ст.

5.1. Причини козацьких рухів 20-30-х років XVII ст.

На початку 20-х років XVII ст. відносини між українськими козаками і польською владою значно загострилися. Участь козацтва у Хотинській війні фактично забезпечила перемогу Речі Посполитій, але для нього самого стало поразкою. За умовами мирного договору між Річчю Посполитою і Османською імперією козаки втратили право на судноплавство Дніпром та виходу в Чорне море. Крім того, коли небезпека була позаду, польський уряд так і не виплатив козакам обіцяних грошей, і погодився включити в реєстр лише 3 тис. козаків. Решта повинна була повернутися під владу панів і старост. Самі козаки, незважаючи на заборону польської влади, продовжували чинити блискучі вилазки на Стамбул, Трапезунд, інші турецькі й татарські міста на узбережжі Чорного та Азовського морів, вели переговори з іншими державами.

5.2. Повстання 20-х років XVII ст.: підсумки і результати.

Занепокоєний фактичним створенням козацької "окремої республіки" у складі Речі Посполитої, польський уряд почав готувати влітку 1625 р. каральний похід на Україну. У вересні цього ж року великий коронний гетьман Станіслав Конецьпольський рушив з Бара на Подніпров'я з 30-тисячним військом. Збройний опір урядовим військам очолив запорозький гетьман Марко Жмайло.

Найбільша битва між 20-тисячним козацьким військом і поляками відбулася в урочищі Ведмежі Лози поблизу Куруківського озера. Значні втрати з обох сторін так і не визначили переможця. Тоді прихильники компромісу з поляками усунули від булави Жмайла і передали її Михайлу Дорошенку j уклали Куруківську угоду (1625 р.). За її умовами козацький реєстр становив 6 тис. осіб, а плата козакам збільшувалась до 60 тис. злотих. За це козаки повинні були припинити всі війни і морські походи. Не підтримувати відносини з іноземними державами. Величезна кількість козаків, яка опинилась поза реєстром, повинна була повернутися під владу панів, а на Січі повинна була постійно перебувати 1 тис. реєстровців, щоб не допускати туди втікачів з панських маєтків.

Події 1625 р. показали, що запорозькі козаки здатні відстоювати свої нтереси збройним шляхом.

Першим великим виступом козаків, який мав яскраву національно-визвольну спрямованість, було повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила) у 1630 р. Його започаткував конфлікт між реєстровими козаками, гетьманом яких після загибелі Михайла Дорошенка став Григорій Чорний, та нереєстровими, які обрали собі гетьмана Тараса Федоровича (Трясило). Чорний зажадав, щоб нереєстровці вийшли з Січі і підкорилися йому. У березні 1630 р. Тарас Трясило з 10 тисячами кінних і піших козаків виступив з Січі. Запорожці підійшли до Черкас, оточили будинок Чорного, схопили його і, звинувативши в зраді, стратили. Повстання незабаром охопило Лівобережжя і частину Правобережжя. Повстанці під проводом Тараса Федоровича зайняли Канів, а згодом Переяслав.

На придушення повстання з 20-тис. військом знову рушив коронний гетьман Конецьпольський. Повстанці зуміли завдати полякам болісних ударів ще до початку вирішальної битви. Зокрема, коли Конецьпольський переправлявся через Дніпро, козаки зненацька вдарили на його ставку і трохи не захопили коронного гетьмана у полон. 25 травня 1630 р. повстанці влаштували карателям "Тарасову ніч", знищивши Золоту роту, що складалася з представників найвпливовіших родів польської шляхти.

Федорович закликав усе українське населення приєднуватися до козаків, щоб зі зброєю в руках боротися проти польсько-шляхетського панування, захищати православну віру. "Хто був козаком і ті, хто ним хоче бути, - говорив він, щоб усі прибували, вольностей козацьких заживали, віру благочестиву від замислів лядських рятували".

У травні 1630 р. під Переяславом розгорілася вирішальна битва між каральним військом і повстанцями, яка тривала п'ять тижнів. Успішні дії повстанців змусили Конецьпольського піти на переговори. Федорович, який був проти угод з поляками, склав булаву. Новий гетьман Антон Коношевич-Бут підписав Переяславську угоду (8 червня 1830 p.). Вона зберігала основні умови Куруківської 1625 p., проте, збільшувала реєстр з 6 до 8 тис. козаків. Ця угода теж не стала основою для замирення козаків.

5.3. Повстання 30-х років XVII ст.

Польська влада у 1635 p., щоб остаточно приборкати бунтівне Запоріжжя, позбавити його напливу втікачів, вирішила збудувати на Дніпрі навпроти першого порогу Кодацьку фортецю. Козаки, зрозумівши, що Кодак ізолює їх від решти українських земель, вирішили її знищити. Того ж року гетьман Іван Сулима захопив і знищив фортецю. Ця подія могла стати новим поштовхом до постання, та суперечки між реєстровими і нереєстровими козаками завадили цьому. Сулима був схоплений реєстровцями і відправлений до Варшави на страту. Проте це лише відтягло новий спалах народного гніву.

Нове повстання почалося у 1637 р. Спочатку на чолі його стояв гетьман нереєстрового козацтва Павло Бут, який згуртував навколо гасел захисту православної віри і боротьби з "ляхами" близько 10 тис. повстанців. Повстання поширилося на все Подніпров'я, особливо Лівобережжі, де діяли слабоорганізовані і погано озброєні загони. Вирішальна битва відбулася 16 грудня 1638 р. біля села Куменки неподалік Канева. 10-ти тисячне повстанське військо зазнало поразки від 15-тисячиого коронного війська польського гетьмана Миколи Потоцького. Повсталі втратили понад 2 тис. чол. Наступна битва відбулась біля містечка Боровиця, де повсталі знову опинились у скрутному становищі. Спроба вступити у переговори завершилась підступним кроком поляків, які захопили Бута в полон і відправили до Варшави на страту. Проте повстання не припинилося, його очолив новий нереєстровий гетьман Яків Остряниця (весна 1638 р.). У квітні 1638 р. він розбив польське військо під Говтвою, яким командував Станіслав Потоцький. Та нові польські сили на чолі з М.Потоцьким і Я.Вишневецьким у травні завдали поразки повсталим під Лубнами, а в червні - під Жовнином. Декілька сот повсталих на чолі з Остряницею відступили на територію Московської держави, оселившись на Слобожанщині. Повстання продовжив новообраний гетьман Дмитро Гуня, проте його дії були невдалі. Козацьке військо було взято в облогу в урочищі Старець. Через півтора місяці козаки були змушені капітулювати.

На радах у Києві (вересень) та Масловому Ставі Канівського повіту (грудень) козаки під тиском польського уряду визнали прийняті польським сеймом у січні 1638 р. "Ординацію Війська Запорозького реєстрового" за якою:

— реєстровим козакам дозволялося жити лише на території реєстрових полків.

Незважаючи на те, що козацькі повстання 20-30-х років XVII ст. завершилися поразкою, вони мали важливе значення для розгортання національно-визвольної боротьби українського народу. Козаки вперше зі зброєю в руках виступили на захист православ'я, проти польського панування на українських землях. Повстання сприяли накопиченню досвіду боротьби, у його свідомості вкорінювалося розуміння необхідності боротьби за національне визволення.