Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Правила запису операцій в платежному балансі

Третім принципом складання платіжного балансу є принцип єдиної оцінки всіх операцій, які реєструються в платіжному балансі. Його суть полягає в тому, що при оцінці угод з реальними й фінансовими активами та пасивами використовуються ринкові ціни, які узгоджуються з учасниками економічної операції. Ринкова ціна, згідно з визначенням МВФ, - це сума грошей, яку покупець готовий добровільно заплатити за товар, послугу й т.п., які купуються у продавця, готового добровільно продати йому цей товар, послугу, фінансові активи. Обидві сторони цієї угоди є незалежними, і обмін між ними відбувається на комерційних основах. Ринкова ціна встановлюється для кожної операції. Ринкова ціна відрізняється від біржових котирувань, цін світового ринку, поточних цін, тобто цін, які не є цінами фактично сплаченими за товар. Бувають випадки, коли ринкову ціну відповідно до вищенаведених критеріїв установити неможливо. Це відбувається при бартерному обміні товарами, угодах між підрозділами однієї й тієї ж ТНК, при операціях міжнародного лізингу й т.п. У цих випадках оцінка угод проводиться за цінами аналогічних угод.
Дотримання даного принципу забезпечує порівнянність платіжних балансів різних країн, а також статей платіжного балансу окремої країни.

Четвертий принцип складання платіжного балансу - принцип
одночасної реєстрації зовнішньоекономічної операції. Кожна операція повинна бути відображена в платіжному балансі по кредиту й відповідному йому дебету одночасно. Обидва учасника угоди повинні реєструвати цю операцію тим самим числом, яке відповідає даті її виконання. Для реалізації такого підходу необхідно визначати момент реєстрації операції в платіжному балансі. Таким моментом може бути час укладання контракту або час переходу юридичних прав власності на активи, які передаються. Якщо момент переходу права власності важко визначити, то їм вважається момент відповідного бухгалтерського запису в обліку контрагентів.

При складанні платіжного балансу важливо встановити в яких грошових одиницях слід вести облік, тобто визначити розрахункову одиницю (розрахунковий валютний курс). Розрахункова одиниця повинна бути досить стабільної, щоб зміни її курсу протягом облікового періоду не відбивалися на підсумкових показниках, крім того, вона повинна бути стабільної протягом яко можна більшого числа облікових періодів для забезпечення порівнянності й аналізу їх динаміки. При підготовці платіжного балансу країни повинні використовувати ту розрахункову одиницю, яка застосовується ними у внутрішніх розрахунках і обліку. За рекомендаціями МВФ, слід складати платіжний баланс у національній грошовій одиниці, а потім перераховувати отримані показники в розрахункову одиницю (долар США) за вільноринковим обмінним курсом. Тому в більшості країн облік і публікація показників платіжного балансу ведеться в доларах США.

Інформаційними джерелами платіжного балансу є:

- відомості органів державної статистики: дані системи національних рахунків, узагальнені статистичні дані по зовнішній торгівлі товарами й послугами, статистична звітність по облікові прямих і портфельних інвестицій, щоквартальні звіти про зовнішню торгівлю товарами за цінами ФОБ і СИФ у географічному розрізі, індекси інфляції споживчих і оптових цін, структура собівартості в експортних галузях, дані про неформальну торгівлю;

- відомості державних органів з економічної політики: прогнозні розрахунки динаміки основних макроекономічних показників, інформація про розвиток економіки в цілому й по окремих галузях, довідкові ціни на основні товари й послуги, які експортуються й імпортуються, дані про умови торгівлі, дані про торговельний режим;

- відомості державної митної служби: дані про експорт і імпорті товарів, оцінка гуманітарної допомоги, дані про неформальну (або стихійної) торгівлі [46, с.127; 67, с.16 ].

Розробка платіжного балансу ґрунтується на методології, яка регламентується міжнародним стандартом "Рекомендації зі складання платіжного балансу", підготовленим МВФ. Він періодично оновляється, переглядається й публікується. Останнє, шосте видання Рекомендацій опубліковано в 2007 р. Зараз країни СНД при складанні платіжного балансу користуються п'ятим виданням Керівництва (публікація 1993 р.). На складання платіжного балансу за методологією шостого видання Рекомендацій першої перейде Росія в 2012 р.

Основні стандартні компоненти платіжного балансу наведені в табл. 13.3.

Таблиця 13.3

Стандартні компоненти платіжного балансу (за версією МВФ)

Розподіл платіжного балансу на конкретні рахунки або компоненти ґрунтується на таких підходах:

- кожна стаття повиненна мати характерні риси, тобто фактор або сукупність факторів, які впливають на обсяг однієї статті, повинні відрізнятися від факторів, що впливають на інші статті;

- наявність тієї або іншої статті в платіжному балансі повинна мати значення для групи країн, яке виражається як у динаміці зміни цієї статті, так і в абсолютній її величині. Інакше кажучи, якщо який-небудь показник платіжного балансу суттєво коливається протягом певного періоду часу в групі країн або він займає значну питому вагу в платіжних балансах групи країн, то він повинен бути виділений у вигляді окремої статті;

- збір інформації для обліку по статтям не повинен мати особливих складностей для укладачів платіжного балансу;

- структура платіжного балансу повинна бути такою, щоб його показники сполучалися з іншими статистичними системами, наприклад, системою національних рахунків;

- кількість статей не повинно бути надмірно багаточисленним, а самі статті повинні підлягати консолідації в компоненти більш високого рівня.

Стандартні компоненти платіжного балансу поділені на дві групи рахунків: рахунок поточних операцій, за яким обликовуються економічні угоди щодо міжнародного руху реальних матеріальних цінностей, і рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами, за яким обликовуються міжнародні операції, пов'язані зі зміною права власності на іноземні фінансові активи або пасиви країни (насамперед, це операції, суть яких полягає в пред'явленні й погашенні фінансових вимог однієї країни до інших країн і навпаки). В якості ілюстрації розглянемо платіжний баланс України за 2007-2009рр. (табл. 13.4).

Таблиця 13.4

Платіжний баланс України за 2007-2009 рр. (млн дол США)

Джерело: [www.bank.gov.ua]

Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов`язані з безоплатними наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунка виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти. Експортні операції записуються на стороні кредиту, імпортні – на стороні дебету. Поточний платіжний баланс включає операції, котрі завершуються протягом даного періоду. Вони, відображаючись у платіжному балансі, в наступні періоди не мають на нього ніякого впливу.

Розглянемо більш детально основні види поточних операцій.

1. Під товарами маються на увазі група статей платіжного балансу, яка підсумовує за ринковими цінами експорт і імпорт звичайних товарів, товарів для подальшого оброблення (товари, що перетинають кордон з метою подальшого оброблення, після чого вони повертаються до країни – власника товару), ремонт товарів (вартість ремонту пересувного устаткування), придбання товарів в портах транспортними організаціями (паливо, продовольство, матеріальні запаси, допоміжні матеріали).

2. Послуги, які надають резиденти нерезидентам та навпаки, включають:

§ транспортні послуги (вантажні та пасажирські перевезення всіма видами транспорту, супутні послуги, допоміжні послуги, до яких відносяться оренда транспортних засобів разом з екіпажем, складування, навантажування, розвантажування, технічне обслуговування транспортних засобів, лоцманські послуги, комісійні виплати, агентські послуги, пов’язані з пасажирськими і вантажними перевезеннями);

§ поїздки (вартість усіх видів товарів та послуг, придбаних приїжджими: платежі за туристичні путівки, за проживання в готелі, придбання товарів особистого користування, приватні перекази з-за кордону на користь нерезидентів, готівкова валюта, продана на відрядження та ін.);

§ послуги зв’язку (телекомунікаційні, телефонні, радіомовлення, електронна пошта, супутниковий, телексний, телевізійний зв’язок, поштові послуги);

§ будівельні послуги (будівництво об’єктів, монтаж устаткування, ремонт будівель і споруд);

§ страхові послуги (види страхування, котрі здійснюються резидентами для нерезидентів);

§ фінансові послуги (послуги фінансових посередників, отримання або виплати комісійних за операції з акредитивами, банківськими акцептами, цінними паперами, за управління активами, фінансовий лізинг, обслуговування кореспондентських рахунків тощо);

§ інші послуги (комп’ютерні. інформаційні, роялті та ліцензійні послуги, послуги приватним особам, послуги в сфері культури і відпочинку, урядові послуги, тобто зовнішньоторговельні операції посольств, консульств, військових представництв, а також різноманітні види ділових, професійних, технічних і пов’язаних з науково-дослідницькою діяльністю послуг).

3. Доходи – це група статей, яка включає платежі між резидентами і нерезидентами, пов’язані з оплатою праці нерезидентів, і операції, пов’язані із доходами на інвестиції.

Оплата праці включає заробітну плату та інші виплати, отримані працівниками і службовцями за межами країни, резидентами яких вони є, за роботи, що виконані ними для резидентів інших країн.

Доходи від інвестицій поділяються на:

§ доходи від прямих інвестицій: від паєвої участі в капіталі компанії (дивіденди, розподілений і нерозподілений прибуток зарубіжних відділень, реінвестований прибуток); відсотки по боргових зобов’язаннях (відсотки, сплачувані прямому інвестору підприємством прямого інвестування і навпаки);

§ доходи від портфельних інвестицій: рух коштів між резидентами і нерезидентами в результаті купівлі і продажу акцій, облігацій, довгострокових цінних паперів, державних векселів та інших інструментів фінансового ринку;

§ доходи від інших інвестицій: відсотки (надходження і виплата) по іншим фінансовим вимогам і зобов’язанням (відсотки по депозитам, позикам від МВФ).

4. Поточні трансферти. Ця стаття відображає операції міждержавного передання матеріальних ресурсів, коли в обмін країна не отримує ніякого вартісного еквівалента. Залежно від напряму трансферти відображаються лише за кредитом або дебетом.

До поточних трансфертів відносяться: грошові трансферти урядам на фінансування витрат, гуманітарна допомога, регулярні внески міжнародним організаціям, оплата урядом або міжнародними організаціями витрат на надання технічної допомоги.

Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами фіксує рух капіталу, за допомогою якого фінансується експорт та імпорт товарів і послуг. Він поділяється на рахунок операцій з капіталом і фінансовий рахунок.

Рахунок операцій з капіталом відображає капітальні трансферти і придбання / продаж невироблених нефінансових активів.

Капітальні трансферти – це трансферти, які передбачають передавання права власності на основний капітал або анулювання боргу кредитором. До них відносяться інвестиційні трансферти (кошти, що передаються однією країною іншій з метою оплати купівлі основного капіталу: будинків, споруд, аеродромів, аеропортів, мережі зв’язку, лікарень тощо); трансферти, що пов’язані з міграцією (перекази мігрантів, вартісна оцінка майна мігрантів, яке перевозиться з країни в країну), анулювання боргу кредитором (списання всієї або частини суми боргу банком а також іншою державою або приватною структурою); приватні пожертвування на інвестиційні цілі (наприклад, переказ спадку, заповіданого на фінансування будівництва лікарень).

Стаття “Придбання / продаж невироблених нефінансових активів" охоплює операції з активами, котрі не є результатом виробництва (земля, її надра), а також нематеріальні, невідчутні активи (придбання патентів, торговельних знаків, авторських прав).

Обсяги операцій, що відображаються за цим рахунком, як правило, незначні.

У фінансовому рахунку відображаються всі операції, в результаті яких відбувається перехід прав власності на зовнішні фінансові активи та вимоги країни, тобто виникнення та погашення фінансових зобов`язань між резидентами та нерезидентами.

Фінансовий рахунок поділяється на дві класифікаційні групи, що охоплюють операції з фінансовими активами (активи) та операції з фінансовими зобов`язаннями (пасиви). Обидві групи, у свою чергу, поділяються на три функціональні категорії: прямі, портфельні та інші інвестиції. До складу активів відноситься також така категорія, як резервні активи.

Облік прямих інвестицій здійснюється залежно від їх спрямованості: окремо показують інвестиції резидентів за кордон (відплив капіталу) і інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку (приплив капіталу).

Прямі інвестиції поділяють на акціонерний капітал (придбання нових акцій дочірніх і асоційованих підприємств), реінвестовані доходи(зворотні вкладення частини нерозподіленого у формі дивідендів доходу) та інші інвестиції (як правило, внутрішньофірмове кредитування материнською компанією своїх дочірніх і асоційованих компаній).

Таким чином, капітал у формі прямих інвестицій - це: 1) капітал, вкладений прямим інвестором в іноземне підприємство прямого інвестування й 2) капітал, отриманий прямим інвестором від участі в такому підприємстві.

Портфельні інвестиції поділяться на дві групи: операції з іноземними цінними паперами (операції з фінансовими активами) і вітчизняними цінними паперами (операції з фінансовими зобов'язаннями).

Залежно від виду фінансового інструмента операції з портфельними інвестиціями поділяються на:

1) операції із цінними паперами, які підтверджують участь у капіталі (операції з акціями, сертифікатами участі, АДР);

2) операції з борговими цінними паперами, які підтверджують право кредитора на стягнення боргу з кредитора: а) з облігаціями й іншими довгостроковими або безстроковими борговими зобов'язання, б) з інструментами грошового ринку, тобто казначейськими зобов'язаннями, векселями, банківськими акцептами, короткостроковими депозитними сертифікатами; в) з фінансовими деривативами (опціонами, ф’ючерсами, свопами).

До категорії “Інші інвестиції” входять торгові та банківські кредити, позики, включаючи кредити та позики МВФ та міжнародних фінансових організацій, угоди про фінансовий лізинг, готівкова валюта та депозити, а також інші короткострокові активи/пасиви.

При розгляді рахунків руху капіталу потрібно звернути увагу на те, що звичайно надання кредитів за кордон називають “експортом капіталу”, а іноземні позики — “імпортом капіталу”. Однак кредитування іноземців є імпортною операцією, оскільки інвестиції в інші країни (відплив капіталу) означають витрачання валюти, зменшення резервів, а відтак відображаються на стороні дебету. Отримання кредиту (приплив капіталу) є експортною операцією, оскільки іноземні інвестиції збільшують запаси (резерви) іноземної валюти, і тому відображаються на стороні кредиту. Відтак, якщо експорт товарів збільшує, а імпорт зменшує запаси (резерви) іноземної валюти, то відплив (вивіз) капіталів, тобто інвестиції в інші країни, означають витрачання, зменшення резервів іноземної валюти, а приплив (ввезення) капіталів, тобто інвестиції з інших країн, збільшує запаси іноземної валюти.

Найважливішою частиною фінансового рахунку є резервні активи, які включають зовнішні активи країни, що знаходяться під контролем органів грошово-кредитного регулювання та в будь-який час можуть бути використані для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу або для здійснення інтервенцій на валютному ринку з метою підтримки курсу національної валюти.

Резервні активи включають:

§ монетарне золото, котре знаходиться в розпорядженні центрального банку або уряду країни і може бути реалізоване на світових ринках золота або міжнародним організаціям за іноземну валюту;

§ спеціальні права запозичення (СДР) – резервний актив, що випускається МВФ, котрий розподіляється між країнами-членами відповідно до їхніх квот. Він використовується для придбання іноземної валюти, надання кредитів і здійснення платежів;

§ резервну позицію в МВФ, тобто суму резервної частки країни в капіталі МВФ (складає 25% квоти країни в капіталі фонду);

§ валютні активи, які складаються з іноземної валюти, банківських депозитів, урядових цінних паперів, акцій підприємств, фінансових деривативів. Валютні активи в структурі резервних активів мають найбільшу питому вагу;

§ інші вимоги, котрі включають решту вимог в іноземній валюті.

Валютні резерви визначають масштаби платоспроможності даної країни.

Оскільки платіжний баланс є фінансовим звітом подвійного запису, то дебет усіх структурних частин балансу повинен точно відповідати кредиту. Однак на практиці через неправильний запис або відсутність записів деяких угод така відповідність трапляється рідко. Для досягнення рівноваги й збереження системи подвійного запису введена стаття "помилки й пропуски". Ця стаття є балансуючою і являє собою різницю між сумою по всіх кредитових записах і сумою по всіх дебетових записах, які відображають тимчасові й вартісні розбіжності.

Таким чином, у платіжному балансі у зведеному вигляді представлені чинники, що сприяють збільшенню попиту на іноземну валюту (статті колонки “дебет”: імпорт товарів і послуг, витрати туристів, допомога й позики іноземним державам) і збільшують пропозицію іноземної валюти (статті колонки “кредит”: експорт товарів і послуг, позики, що надаються країні, тощо). Відтак аналіз платіжного балансу дозволяє робити висновок про доходи, отримувані країною від інших країн, і платежі іншим країнам, про пропозиції і попит на ту чи іншу валюту, про суб’єкти міжнародних відносин, в руках яких акумулюються валюти, про тих, хто хоче продати, і тих, хто хоче купити валюту. Платіжний баланс говорить про стан офіційних резервів іноземної валюти, про позиції національної валюти і спроможності країни платити за своїми зобов’язаннями. В кінцевому підсумку в платіжному балансі відображається стан національної економіки та її місце в системі світогосподарських зв’язків. Така інформація необхідна для вибору варіанта формування грошової, податкової й валютної політики, адекватної со­ціально-економічним і політичним умовам даної країни. Необхідна вона і міжнародному фінансовому менеджменту при виробленні фінансової політики в рамках фірми для з’ясування позиції тієї чи іншої валюти на світовому ринку, тенденцій руху валютних курсів. Відтак фінансовий менеджер повинен вміти читати й аналізувати платіжний баланс.