Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Стаття №85

Читайте также:
  1. Стаття 1. Визначення термінів
  2. Стаття 1. Визначення термінів
  3. Стаття 1. Поняття корупції та корупційних діянь
  4. Стаття 1. Права, що охороняються цим Законом
  5. Стаття 10. Застосування засобів впливу та спеціальних засобів
  6. Стаття 105. Додатки до протоколу
  7. Стаття 107. Застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження
  8. Стаття 11. Гласність і відкритість судового процесу
  9. Стаття 11. Застосування вогнепальної зброї та бойової техніки
  10. Стаття 110. Процесуальні рішення

Питання 2.

Наведіть структуру наук про безпеку праці.

Питання 22.

Які особливості організації і виконання робіт у небезпечних і особливо небезпечних умовах?

Питання 25.

Які строки проведення атестації?

Питання 55.

Яким чином встановлюється розмір середньомісячного заробітку потерпілому від нещасного випадку при переведенні його на легку роботу?

Питання 85.

В чому полягає сутність СУОП і що вирішується створенням СУОП в будівельних організаціях?

Питання 115.

Що необхідно вказати в ТК для запобігання падінню елементів конструкції, які монтуються?

7. Список використаної літератури.

 

 

Питання № 2

Наведіть структуру наук про безпеку праці.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» «Охорона праці – це система правових, соціально-економіч­них, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілак­тичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності» (рис.1).

Охорона праці має тісний зв’язок з такими науками, як безпека життєдіяльності, гігієна і фізіологія праці, психологія, ергономіка, інженерна психологія, соціологія, екологія, технічна естетика та ін.

Сучасне законодавство України з охорони праці ви­магає більш якісної підготовки спеціалістів з вищою осві­тою для всіх галузей народного господарства. Об’єктивни­ми причинами цього є глибокі суспільно-економічні зміни, які привели до появи нових форм господарювання і власності.

Сучасний інженер повинен мати достатній обсяг те­оретичних знань у галузі охорони праці та уміти з їх допо­могою вирішувати практичні інженерні задачі зі створення безпечних і здорових умов праці на виробництві. У зв’язку з цим внесені ефективні зміни в навчальний процес вищих навчальних закладів. З 1999 року введені дисципліни «Основи охорони праці» та «Охорона праці в галузі», стало обов’яз­ковою умовою рішення конкретних задач з охоро­ни праці в дипломних проектах. За рахунок цього, а також в результаті підсилення інженерної частини охорони праці в дипломних проектах з’явилася можливість підготовки висококваліфікованого інженера.

З цього визначення випливає, що охорона праці – поняття інтегральне, яке включає знання різних напрямів науки і техніки, а саме:

– інженерних наук;

– наук про суспільство;

– гуманітарних наук;

– наук про людину;

– природничих наук.

Структура наук про безпеку праці зображена на рис. 2.

У Концепції ООН про «сталий людський розвиток» безпека праці розглядається як одна з основних (базисних) потреб людини, тому метою Концепції є створення умов для збалансованого безпечного існування нинішнього і майбутнього поколінь.

«Охорона праці в галузі» – нормативна дисципліна, яку вивчають у вищих навчальних закладах з метою формування в майбутніх фахівців знань про стан і проблеми охорони праці в галузі, що відповідає напряму їх підготовки, вивчення складових і умов функціонування СУОП, шляхів, методів і способів забезпечення здорових умов виробничого середовища і безпеки праці в галузі згідно з діючими законодавчими й іншими нормативно-правовими актами.

Рис. 1. Складники охорони праці як системи

 

Рис. 2. Структура наук про безпеку праці

Мета вивчення дисципліни полягає у формуванні у майбутніх фахівців (спеціалістів та магістрів) умінь та компетенції для забезпечення ефективного управління охороною праці та поліпшення умов праці з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу та міжнародного досвіду, а також в усвідомленні нерозривної єдності успішної професійної діяльності з обов’язковим дотриманням усіх вимог безпеки праці у конкретній галузі.

Завдання вивчення дисципліни передбачає забезпечення гарантії збереження здоров’я і працездатності працівників у виробничих умовах конкретних галузей господарювання через ефективне управління охороною праці та формування відповідальності у посадових осіб і фахівців за колективну та власну безпеку.

Дисципліна «Охорона праці в галузі» вивчається на V курсі (для вузів III–IV рівнів акредитації) під час підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст», «магістр».

Відповідно до освітньо-професійних програм підготовки спеціалістів при реалізації робочих навчальних планів освітньо-кваліфі­каційного рівня «бакалавр» у курсах нормативних навчальних дисциплін «Безпека життєдіяльності» і «Основи охорони праці» вивчаються загальні питання безпеки людини в умовах її життя і діяльності в побуті, громадських місцях, на виробництві. Окремі питання охорони праці вивчаються також у курсах загальнотехнічних і професійних дисциплін з обраної професії (спеціальності).

У процесі трудової діяльності на людину впливає, як правило, комплекс несприятливих факторів виробничого середовища, в результаті чого можливі виробничі травми і професійні захворювання.

Велика розмаїтість зазначених факторів, зміна їх кількості і рівня впливу, з одного боку, і обмеженість можливостей систем захисту людини, багатогранність прояву її психічних особливостей (наприклад, багатоваріантність поведінкових реакцій, неадекватність дій до виниклих зовнішніх умов тощо) дозволяє стверджувати, що досягнення абсолютної безпеки нереальне.

Комплексний характер впливу факторів виробничого середовища на працюючих визначає необхідність комплексного системного підходу при вирішенні питань профілактики виробничого травматизму і професійних захворювань.

Практика засвідчує, що запобігання виробничому травматизму, як явищу, не може бути забезпечено реалізацією якогось одного – навіть дуже ефективного заходу. Для цього необхідно використовувати можливості комплексного підходу, а саме:

· техніки і технології виробництва (безпека виробництва);

· системи організації і управління виробництвом (організація без­пеки);

· медицини праці (виробнича санітарія);

· ергономіки і психології праці (психологія безпеки);

· економіки виробництва (економіка охорони праці);

· чинної законодавчої бази охорони праці.

· функціональна структура охорони праці з позицій наукової організації праці наведена на рис. 3.

В умовах сучасного виробництва комплексний системний підхід і його реалізація на практиці забезпечує створення і функціонування багаторівневої системи управління охороною праці.

 

Рис. 3. Функціональна структура охорони праці
з позицій наукової органі­за­ції праці

Справжній стан безпеки праці у виробничих системах визначається частотою, повторюваністю і вагою небезпечних ситуацій, що виникають у процесі праці, а також часом їх існування і кількістю людей, що підпадають під їх влив. Тому керівник виробництва повинен уміти вчасно виявити або розпізнати небезпечний і/або шкідливий вироб­ни­чий фактор і прийняти обґрунтоване рішення для його профілактики, спираючись на досвід і знання, отримані на попередньому етапі виробничої діяльності, а також з огляду на ефективність рішень, що раніше приймалися.

Дисципліна «Охорона праці в галузі», крім зазначених вище норма­тивних навчальних дисциплін з охорони праці, пов'язана з дисциплінами: «Правознавство», «Фізика», «Хімія», «Методика вимірювання параметрів навколишнього середовища», «Хімія навколишнього середовища», «Вступ у психологію праці і психологію організацій», «Розвиток організації», «Управління персоналом: відбір і розвиток», «Управління і комунікації», «Управління і контроль при розвитку виробництва», «Основи трудового права».

 

 

В умовах сучасного виробництва вирішення проблеми забезпечення безпеки праці бачиться в реалізації принципу управління безпекою праці як однієї із складових поняття «якість життя людини», а також у визначенні рівня допустимого ризику як інтегрального критерію досяг­нутого рівня техніки, технології, організації і управління виробництвом.

Цей навчальний посібник «Охорона праці в галузі. Загальні вимоги», призначений для вирішен­ня поставленого завдання. З урахуванням сучасних дося­гнень науки і техніки наведені методи і способи рішення інженерних задач з промислової безпеки, виробничої санітарії та пожежної безпеки.

Навчальний посібник призначений для студентів всіх спеціаль­ностей вищих навчаль­них закладів, а також може бути використаний працівниками служб охорони праці підприємств та організацій.

 

 

Питання №22

Які особливості організації і виконання робіт у небезпечних і особливо небезпечних умовах?

Умови праці, згідно з ДСТУ 2293-99, – це сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини в процесі виконання ними трудових обов'язків. Тому під безпечними умовами праці розуміють стан умов праці, при яких вплив на працівників небезпечних і шкідливих виробничих факторів усунутий або вплив шкідливих виробничих факторів не перевищує граничнодопустимих значень.

Отже, небезпечні умови праці від особливо небезпечних відрізняються кількістю, якістю і часом впливу небезпечних і/або шкідливих виробничих факторів, а також ступенем захисту від їхнього впливу на працюючих.

"Перелік робіт з підвищеною небезпекою" (ДНАОП 0.00-8.02-93) визначає види робіт з небезпечними й особливо небезпечними умовами праці.

До них, зокрема, відносять:

− обслуговування електроустановок, вантажопідйомних кранів, казанів, судин, що працюють під тиском, газового господарства; ведення бурових і підривних робіт; електрогазозварювання і газове різання металів, практично всі основні будівельно-монтажні роботи.

До особливостей організації і виконання робіт з підвищеною небезпекою варто віднести період підготовки працівників до виконання робіт цього класу, що, природно, починається з навчання.

Навчання працівників, яких готують до виконання робіт з підвищеною небезпекою, проводиться тільки в навчальних закладах, що мають ліцензію Міністерства освіти і науки України і дозвіл Держнаглядохоронпраці.

У тому випадку, коли працівник успішно освоїв свою професію, але з різних причин мав перерву в роботі більш одного року, він зобов'язаний пройти попереднє навчання на підприємстві.

Такий вид спеціального навчання проводиться безпосередньо на підприємстві за програмою, яка включає в себе теоретичні заняття і виробничу практику, погодженій з органами нагляду і затвердженій власником підприємства.

 

Усі види навчання закінчуються прийомом іспитів, оформленням відповідних документів (протоколів, посвідчень). Надалі перевірка знань проводиться щорічно (перед перевіркою, за бажанням працівників, проводяться консультативні заняття).

До складу комісії з перевірки знань входить не менше трьох осіб, які пройшли навчання з охорони праці і що мають відповідні документи. Головою комісії є керівник підприємства; членами комісії – фахівці з охорони праці, представники енерго-механічного і юридичного відділів.

У випадку одержання незадовільної оцінки працівник зобов'язаний протягом місяця пройти повторне навчання і перевірку знань. Відповідальність за це покладається на керівників підприємства і структурних підрозділів; контроль – на службу охорони праці.

Якщо працівник ухиляється з тих або інших причин від навчання й інструктажів, з ним розривається трудовий договір (як з особою, що не відповідає виконуваній роботі) і він усувається від роботи (ст. 40, 46, 147 КЗпП України).

При перевірці знань персоналу, що обслуговує об'єкти підконтрольні Держнаглядохоронпраці (крани, казани, посудини, що працюють під тиском, газифіковані об'єкти, електрогазозварювання і т.п.), у роботі комісії повинен брати участь представник Держнаглядохоронпраці.

Керівники і спеціалісти малих підприємств, які не мають вищестоящих організацій, навчання і перевірку знань проходять у навчальних центрах, що після перевірки їхньої матеріальної бази, програмно-методичного забезпечення і знань викладачами з охорони праці, одержали від Держнаглядохоронпраці дозвіл на проведення цієї роботи; обов'язкова наявність ліцензії Міністерства освіти і науки України на здійснення навчальної діяльності.

Однією із особливостей будівельного виробництва є виконання робіт на одній площадці робітниками декількох будівельних організацій одночасно. У цьому випадку, відповідно до Положення про взаємини організацій – генеральних підрядчиків із субпідрядними організаціями, розробляються заходи щодо забезпечення безпеки спільного виконання робіт. Контроль за виконанням цих заходів покладається на службу охорони праці генпідрядної організації.

Якщо роботи виконуються в умовах і на території діючого підприємства, то на робітників-будівельників діють не тільки несприятливі фактори виробничого середовища будівництва, але і фактори того підприємства, на якому виконуються будівельні роботи, тобто має місце спільна дія факторів. Тому перед початком робіт на території діючого підприємства (цеху) замовник (підприємство) і генеральний підрядчик за участю субпідрядних організацій зобов'язані оформити акт-допуск (форма акта-допуску – дод. 3 СНиП ІІІ-4-80*). Відповідальність за дотримання і виконання заходів, передбачених актом-допуском, несуть керівники, як будівельних організацій, так і діючого підприємства.

У період підготовки до будівництва будинків або споруд на заново освоюваних або територіях діючих підприємств керівництво будівельної організації, її служба охорони праці зобов'язані проаналізувати й оцінити імовірність винекнення і прояву небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Перед початком робіт у місцях, де може виникнути виробнича небезпека (навіть поза зв'язком з характером виконуваної роботи), відповідальному виконавцеві видається наряд-допуск на провадження робіт підвищеної небезпеки (форма наряду-допуску – дод.4 СНиП ІІІ-4-80*).

Перелік робіт, на виконання яких необхідно видавати наряд-допуск, складається виходячи з обліку видів робіт, запланованих до виконання на основі приблизного переліку робіт, наведеного в дод. 5
СНиП ІІІ-4-80*. Наряд-допуск затверджується головним інженером будівельної організації. Він видається інженерно-технічним працівником з числа осіб, уповноважених на це наказом керівника будівельної організації. При виконанні робіт на території діючого підприємства або під ЛЕП, яка його підживлює, наряд-допуск повинен бути підписаний також відповідною посадовою особою діючого підприємства.

Наряд-допуск видається на термін, необхідний для виконання певного обсягу робіт. У випадку зміни умов провадження робіт, складу виконавців, відповідальних осіб наряд-допуск анулюється і поновлення робіт можливе тільки після видачі нового наряду-допуску. Особа, що видала наряд-допуск, зобов'язана контролювати виконання відповідальними керівниками робіт заходів щодо забезпечення безпеки праці.

Наряд-допуск оформляється в двох екземплярах:

- перший знаходиться у особи, яка видала наряд;

- другий у відповідального керівника робіт.

При роботах на території діючого підприємства наряд-допуск оформляється в трьох екземплярах – третій екземпляр видається відповідальній особі діючого підприємства.

Такі особливості організації і виконання робіт у небезпечних і особливо небезпечних умовах праці.

 

 

Питання №25

Які строки проведення атестації?

У сучасних умовах неабиякого значення набуває атестація робочих місць. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442 визначено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці і Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці. Склад і повноваження визначаються визначаються відповідно до НПАОП 0.05-8.04-92: «Порядок проведеня атестастації робочих місць за умовами праці,методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці. МІНІСТЕРСТВО охорони здоров’я України».Київ 2012р

Методичні рекомендації розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442. Вони визначають

Організацію роботи по проведенню атестації робочих місць,оцінку умов праці та реалізацію прав трудящих на пільги і компенсації залежно від шкідливих та небезпечних виробничих факторів.

Основна мета атестації робочих місць за умовами праці
(надалі – атестації) полягає у врегулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками в сфері реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги і компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестація проводиться на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності і господарювання, де технологічний процес, використовуване устаткування, сировина і матеріали є джерелом шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть негативно впливати на стан здоров'я працівників, а також на їх потомство, як у даний час, так і в майбутньому.

Порядок проведення атестації

Атестація проводиться відповідно до "Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці" і "Методичними рекомендаціями з проведення атестації робочих місць за умовами праці", затвердженими Міністерством праці і соціальної політики і Міністерством охорони здоров'я України.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству в терміни, визначені колективним договором, але не рідше одного разу на п'ять років.

Відповідальність за своєчасне і якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства.

Позачергова атестація проводиться у випадках:

· докорінної зміни умов і характеру праці;

· з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, профспілкового комітету, трудового колективу (або його виборного органу);

· за рішенням органів Державної експертизи умов праці при участі установ санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я.

 

У разі потреби до проведення атестації можуть залучатися проектні і науково-дослідні організації, а також технічні інспекції праці профспілок, інспекції Держгіртехнагляду.

Атестація робочих місць передбачає:

· установлення небезпечних і шкідливих виробничих факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

· санітарно-гігієнічне дослідження виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;

· комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним і санітарним нормам і правилам;

· установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

· обґрунтування віднесення робочих місць до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;

· установлення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку (див. дод. 1), скорочений робочий день, інші пільги і компенсації за роботу в несприятливих умовах;

· складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; перевірка правильності їх застосування;

· розробка комплексу технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру, безпеки праці й оздоровлення трудящих; аналіз їх реалізації на практиці;

· вивчення відповідності умов праці до рівня розвитку техніки, технології, удосконалення порядку й умов встановлення і призначення пільг і компенсацій.

 

 

Питання №55

Яким чином встановлюється розмір середньомісячного заробітку потерпілому від нещасного випадку при переведенні його на легку роботу?

Згідно зі ст. 11 Закону "власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім’ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу". Крім того, згідно зі ст. 30 Закону, "власник повністю відшкодовує збитки іншим підприємствам, громадянам і державі на загальних підставах у зв'язку з заподіянням шкоди при порушенні вимог щодо охорони праці".

Відшкодування шкоди

Відшкодування шкоди – один з інститутів цивільного права, якому присвячена гл.40 Цивільного Кодексу України "Обов'язки, що виникають як наслідок нанесеноїшкоди". У цій главі визначені не тільки загальні підстави відповідальності за нанесену шкоду, але і відповідальність:

· за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, за які винний зобов'язаний виплачувати страхові внески (ст. 456 Цивільного Кодексу України),

· за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, за які винний не зобов'язаний виплачувати страхові внески (ст. 457 Цивільного Кодексу України);

· за шкоду, нанесену джерелом підвищеної небезпеки
(ст. 450 Цивільного Кодексу України).

· крім того, Цивільним кодексом України (ст. 454) встановлено порядок обліку провини потерпілого і майнового стану особи, яка завдала шкоду.

 

Відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому шляхом ушкодження його здоров'я, відбувається у вигляді страхових виплат.

Страхові виплати
Страхові виплати – це грошові суми, які, згідно зі
ст. 21 Закону про соціальне страхування, Фонд виплачує застрахованому або особам, що мають на це право, при настанні страхового випадку.

До складу зазначених сум входять:

1) страхові виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) в залежності від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі – щомісячна страхова виплата);

2) страхові виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї й особам, що перебували на утриманні померлих);

3) страхові виплати пенсій по інвалідності потерпілому;

4) страхові виплати пенсій в зв'язку з втратою годувальника;

5) страхові виплати на дитину, що народилася інвалідом внаслідок травми на виробництві або професійного захворювання його матері під час вагітності;

6) страхові виплати на медичну і соціальну допомогу.

У випадку наявності морального збитку сплачуються страхові виплати за моральний збиток, максимальний розмір яких на сьогоднішній день складає 200 розмірів мінімальної зарплати, встановленої на день виплати (ст. 34 Закону про соціальне страхування).

Перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну і соціальну допомогу відбувається у випадках:

1) зміни ступеня втрати професійної працездатності;

2) зміни складу родини померлого;

3) підвищення розміру неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян і мінімальної зарплати в порядку, визначеному законодавством;

4) підвищення тарифних ставок, посадових окладів працівників підприємств.

Слід зазначити, що ступінь втрати постраждалим загальної і професійної працездатності встановлюється МСЕК за участю Фонду. При цьому встановлюються не тільки обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, але і визначаються необхідні види медичної і соціальної допомоги.

Позачергова експертиза проводиться за заявою потерпілих, інших зацікавлених осіб, суду або прокуратури.

 

У період професійної реабілітації (навчання або перекваліфікації по індивідуальній програмі реабілітації) Фондом щомісяця проводяться страхові виплати в розмірі середньомісячного заробітку (тривалість реабілітації визначається відповідною програмою).

При тимчасовому переведенні потерпілого на легшу роботу його середньомісячний заробіток, що за ним зберігається до повної реабілітації або до переходу на інвалідність, встановлюється за бажанням потерпілого, виходячи з розміру його заробітку за дванадцять або три повних календарних місяці роботи до пошкодження здоров'я. Однак, сума щомісячних страхових виплат, встановлена відповідно до ступеня втрати професійної працездатності, не повинна перевищувати середньомісячний заробіток, який потерпілий мав до пошкодження здоров'я.

Фондом фінансуються і витрати на медичну і соціальну допомогу, включаючи додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, санітарно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потреба в них установлена МСЕК. Фонд оплачує усі витрати на лікування потерпілого, якщо захворювання (випадок тимчасової втрати працездатності) виникло як наслідок нещасного випадку або профзахворювання.

Пенсії й інші форми витрат у зв'язку зі смертю потерпілого фінансуються Фондом відповідно до чинного законодавства. Види оплати праці, що враховуються при визначенні середньомісячного заробітку, визначаються відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення.

У випадку повторного ушкодження здоров'я середньомісячний заробіток, за бажанням потерпілого, обчислюється за відповідні періоди, що передували першому або другому ушкодженню здоров'я. Ступінь втрати професійної працездатності визначається МСЕК за сукупним результатом.

Індексація суми страхової виплати проводиться відповідно до чинного законодавства.

 

 

Стаття №85

В чому полягає сутність СУОП і що вирішується створенням СУОП в будівельних організаціях?

Особливості будівельного виробництва – висока динаміка змін умов праці, постійне переміщення робочого місця в плані і по вертикалі, багатоваріантність технології й організації проведення робіт, наявність на одній площадці великої кількості субпідрядників тощо диктують необхідність системного комплексного підходу до вирішення завдання забезпечення безпеки праці СУОП, що реалізується за допомогою системи управління охороною праці, необхідність створення якої визначена ст. 17 Закону України “Про охорону праці”.

Однак СУОП у будівельних організаціях, як і в інших виробничих системах, існувала стільки, скільки існувала система управління будівельним виробництвом, тому що СУОП є підсистемою системи управління будівельним виробництвом, мета якої – створення комплексної системи профілактики небезпечних ситуацій, виробничого травматизму, професійної і загальної захворюваності – забезпечення безпеки, збереження здоров'я і високої працездатності людини в процесі праці.

При цьому СУОП у будівництві – це сукупність взаємозалежних соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці, регламентована законодавчими актами, нормативними й інструктивними документами з охорони праці. З цього визначення випливає, що охорона праці – керована система, а управління охороною праці – це процес цілеспрямованого збору, передачі і переробки інформації про стан безпеки праці на об'єктах будівництва, у підвідомчих підрозділах; підготовки і прийняття управлінських рішень щодо ліквідації виявлених порушень правил і норм охорони праці – профілактики виникнення на будівельних майданчиках небезпечних ситуацій; контролю за реалізацією прийнятих рішень, оцінки їх ефективності і стимулювання за досягнуті результати.

Організаційна структура СУОП базується на існуючій системі управління будівельним виробництвом, тому загальне керівництво покладається, відповідно до чинного законодавства, на власника підприємства або “особу, ним уповноважену”, тобто на першого керівника, який зобов'язаний забезпечити функціонування СУОП, включаючи створення відповідних служб, призначення посадових осіб, відповідальних за вирішення конкретних питань і завдань охорони праці.

За характером об'єктів управління – соціально-економічних систем управління в СУОП є організаційним.

Формування управлінських рішень у СУОП ґрунтується на результатах аналізу інформації про стан об'єкта управління, обліку існуючих обмежень зовнішніх впливів, тому СУОП відносять до категорії замкнених систем. Інформацією в СУОП може бути тільки документ, тому що ця система є підсистемою системи управління адміністративною і господарською діяльністю будівельних організацій.

Зі створенням СУОП вирішуються такі основні завдання:

· забезпечення комплексного підходу, взаємодії адміністрації і громадських організацій при плануванні і вирішенні завдань охорони праці;

· організація забезпечення безпечних, здорових умов праці на всіх стадіях виконання будівельно-монтажних робіт;

· оперативного виявлення порушень правил і норм охорони праці, визначення причин їх виникнення і вживання необхідних профілактичних заходів;

· координації і регулювання діяльності з забезпечення безпечних умов праці в будівельних організаціях;

· раціонального використання матеріальних засобів і інших ресурсів, які виділяються на потреби охорони праці;

· активізації повсякденної профілактичної роботи на основі застосування економічних методів управління охороною праці;

· підвищення матеріальної зацікавленості і відповідальності колективів будівельників у цілому й окремих їх членів у реалізації планів профілактичних заходів, виконанні норм і правил охорони праці;

· створення умов для максимально можливого зниження рівня виробничого травматизму, професійних захворювань і матеріальних втрат, які ними викликані, при існуючому рівні техніки, технології та організації виробництва;

· збереження високої працездатності працівників, необхідної для зростання продуктивності праці, її якості та ефективності.

При цьому основні цілі функціонування СУОП досягаються встановленням прав, обов'язків, зацікавленості і відповідальності всіх категорій працюючих за дотриманням норм і правил охорони праці; організацією ефективної системи навчання; здійснення безперервного і діючого контролю за станом умов праці на робочих місцях; введенням єдиної методики оцінки ступеня безпеки виробництва і стимулювання за досягнуті результати. Особливе значення в цих умовах набуває зміцнення служби охорони праці висококваліфікованими кадрами.

Практика показала, що функціонування СУОП багато в чому залежить від того, як і ким проводилося впровадження системи, хто наглядає за нею в процесі освоєння і функціонування в організаціях, як здійснюється її удосконалювання. Тому координація зазначених робіт повинна бути покладена на перших осіб – керівників підприємств. Особливо це важливо в низовій ланці управління.

СутністьСУОП полягає в тому, що профілактика травматизму і професійних захворювань переходить на якісно новий, вищий – дотравматичний рівень – профілактику небезпечних ситуацій.

Організаційно-методична робота з управління охороною праці, збору й аналізу необхідної інформації, контролю за діяльністю окремих працівників, функціональних служб, структурних підрозділів і реалізації на практиці прийнятих управлінських рішень покладається на службу охорони праці організацій.

Критеріями ефективності функціонування СУОП є такі показники:

· зниження кількості і рівня небезпеки травмонебезпечних ситуацій, прояву шкідливих факторів виробничого середовища і, як результат цього, зниження рівня виробничого травматизму, професійної захворюваності, трудових і матеріальних втрат;

· поліпшення загальних технічних, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних і санітарно-побутових умов праці;

· поліпшення повсякденної профілактичної роботи;

зростання показників продуктивності праці, якості продукції, ефективності будівельного виробництва за рахунок поліпшення умов і підвищення безпеки праці працюючих.


ДОДАТОК Л

(довідковий)

СТРУКТУРА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ (СУОП) У БУДІВЕЛЬНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ

Рис. 4. Структурна схема СУОП у будівельній організації первинної ланки управління будівництвом (БУ, БМУ)

 

 


Питання № 115

Що необхідно вказати в ТК для запобігання падінню елементів конструкції, які монтуються?

Розглянувши ДБН А.3.2-2-2009 « ОХОРОНА ПРАЦІ І ПРОМИСЛОВА БЕЗПЕКА У БУДІВНИЦТВІ.», основні положення Київ,Міністерство регіонального розвитку та будівництва України,2012, можна зрозуміти що кам’яні роботи мають свої рішення з охорони праці при виконанні таких робіт.

Монтажні роботи

І. Організація робіт

1. Під час монтажу будівельних конструкцій, виробів, трубопроводів і обладнання (далі - виконання монтажних робіт) необхідно передбачати заходи із запобігання негативному впливу на працівників таких небезпечних і шкідливих виробничих факторів:

- розташування робочих місць поблизу перепаду по висоті 1,3 м і більше;

- машини, що рухаються, їх робочі органи; переміщення конструкцій, матеріалів;

- обвалення елементів конструкцій будівель і споруд;

- падіння матеріалів, інструменту;

- виконання робіт у зоні поблизу повітряних ліній електропередачі;

- піднімання вантажів, вага яких перевищує вантажопідйомність механізмів;

- недостатня жорсткість конструкції, яка може призвести до її руйнування під час монтажу;

- перекидання машин, падіння їх частин;

- недостатня освітленість робочого місця;

- підвищена напруга в електричному колі, замикання якого може відбутися через тіло людини.

2. За наявності небезпечних і шкідливих виробничих факторів, зазначених у 14.1.1, безпека монтажних робіт повинна бути забезпечена відповідно до цих Норм, рішень проектно-технічної документації (ПОБ, ПВР тощо), зазначених заходів безпеки праці:

- точного визначення місця встановлення крана із зазначенням його марки, позначенням небезпечних зон під час його роботи;

- зазначення ваги вантажу, що піднімається;

- забезпечення безпеки робочих місць на висоті;

- визначення послідовності та забезпечення безпечного встановлення конструкцій;

- забезпечення стійкості конструкцій і частин будинку під час зведення;

- зазначення схем і способів укрупнювального складання елементів конструкцій.

3. Під час монтажних робіт безпеку праці необхідно забезпечувати з урахуванням вимог розділу 7 цих Норм.

4. У робочій зоні монтажних робіт не допускається виконання інших робіт і перебування сторонніх осіб.

5. Під час зведення будинків і споруд забороняється виконувати роботи, пов'язані з перебуванням людей на одній ділянці на поверхах (ярусах), над якими переміщують, встановлюють і тимчасово закріплюють елементи конструкцій та обладнання.

За неможливості розподілення будинків і споруд на окремі ділянки одночасне виконання монтажних та інших будівельних робіт на різних поверхах (ярусах) дозволяється тільки за наявності між ними надійних (обґрунтованих відповідними розрахунками на дію ударних навантажень) міжповерхових перекриттів, що передбачені у ПВР.

6. Використання встановлених конструкцій для прикріплення до них вантажних поліспастів, відвідних блоків та інших монтажних пристосувань допускається тільки за згодою проектної організації, яка виконала робочі креслення конструкцій.

7. Монтаж конструкцій будинків (споруд) необхідно починати з просторово стійкої частини: сполучного елемента, ядра жорсткості тощо.

8. Монтаж конструкцій кожного розташованого вище поверху (ярусу) багатоповерхового будинку необхідно виконувати після закріплення усіх установлених монтажних елементів від-повідно до проекту і досягнення бетоном (розчином) стиків несучих конструкцій необхідної міцності.

9. Фарбування й антикорозійний захист конструкцій і устаткування у випадках, коли це виконується на будівельному майданчику, необхідно робити до піднімання конструкцій на проектну позначку. Після піднімання зазначених конструкцій фарбування чи здійснення антикорозійного захисту допускається виконувати тільки в місцях стиків і з'єднань конструкцій.

10. Розпакування і розконсервування обладнання, що підлягає монтажу, необхідно виконувати у зоні, відведеній відповідно до ПВР, і здійснювати на спеціальних стелажах чи прокладках висотою не менше ніж 100 мм. Під час розконсервування обладнання не допускається застосування інструментів і матеріалів із вибухопожежонебезпечними властивостями.

11. Під час монтажу каркасних будинків установлювати наступний ярус каркаса допускається тільки після встановлення огороджувальних конструкцій чи тимчасових огорож на попередньому ярусі.

12. Монтаж сходових маршів і площадок будинків (споруд), а також вантажопасажирських підйомників (ліфтів) необхідно здійснювати одночасно з монтажем конструкцій будинку. На змонтованих сходових маршах повинні бути негайно встановлені огорожі.

ІІ. Організація робочих місць

1. Під час монтажу конструкцій будинків чи споруд монтажники повинні перебувати на раніше встановлених і надійно закріплених конструкціях чи засобах підмощування. Забороняється перебування людей на елементах конструкцій і обладнання під час їх піднімання і переміщення.

2. Навісні монтажні площадки, сходи та інші пристосування, що необхідні для виконання робіт на висоті, потрібно встановлювати на конструкціях, які монтуються до їх піднімання.

3. Для переходу монтажників з однієї конструкції на іншу необхідно застосовувати драбини, перехідні містки і трапи, що мають огорожі.

4. Забороняється перехід монтажників по встановлених конструкціях та їх елементах (фермах, ригелях тощо), на яких неможливо забезпечити необхідну ширину проходу при встановлених огорожах, без застосування спеціальних запобіжних пристроїв (натягнутого уздовж ферми чи ригеля каната для закріплення карабіна запобіжного пояса). Місця і способи кріплення каната повинні бути зазначені в ПВР.

Спосіб стропування елементів конструкцій та обладнання повинен забезпечувати їх подавання до місця розміщення в положенні, близькому до проектного.

5. Під час монтажу огороджувальних панелей необхідно застосовувати запобіжний пояс разом із запобіжними пристроями, про що слід зазначити у ПВР.

6. Не дозволяється перебування людей під елементами конструкцій і обладнання, що монтуються.

7. Навісні металеві драбини довжиною більше ніж 5 м необхідно огородити металевими дугами з вертикальними зв'язками і надійно прикріпити до конструкцій чи обладнання.

Піднімання робітників по навісних драбинах на висоту більше ніж 10 м допускається лише у разі їх обладнання площадками для відпочинку не менше ніж через кожних 10 м по висоті.

8. Розтяжки для тимчасового закріплення конструкцій, що монтуються, необхідно прикріпити до надійних опор. Кількість розчалювань, їх матеріал і перетин, способи натягування і місця закріплення визначаються у ПВР.

Розтяжки необхідно розташовувати за межами габаритів руху транспорту і будівельних машин; вони не повинні мати дотику до гострих кутів інших конструкцій. Перегин розтяжок у місцях дотику їх до інших конструкцій допускається лише після перевірки міцності та стійкості цих елементів під впливом зусиль від розчалювання.

9. Необхідно запобігати розгойдуванню й обертанню елементів конструкцій чи обладнання, що монтуються, під час переміщення.

10. Стропування конструкцій і обладнання необхідно виконувати засобами, що забезпечують можливість дистанційного розстропування з робочого горизонту у разі, коли висота до замка вантажозахоплювального засобу перевищує 2 м.

ІІІ. Порядок виконання робіт

1. До початку виконання монтажних робіт необхідно визначити порядок обміну умовними сигналами між особою, яка керує монтажем, та машиністом (мотористом) крана. Усі сигнали подаються лише однією особою (бригадиром монтажної бригади, ланковим, такелажником- стропальником). Лише сигнал «Стоп» може подати будь-який робітник, який помітив небезпеку.

Якщо конструкція, що монтується, знаходиться за межами поля зору машиніста крана, між ним та монтажниками повинен бути забезпечений надійний зв'язок. Якщо такої можливості немає, призначаються проміжні сигнальники з числа стропальників (такелажників).

В особливо відповідальних випадках (у разі піднімання конструкцій із застосуванням складного такелажу, методу повороту, під час насування великогабаритних і важких конструкцій; під час піднімання їх двома механізмами чи більше тощо) сигнали повинен подавати тільки керівник робіт.

2. Стропування елементів, що монтуються, необхідно виконувати у місцях, зазначених у робочих кресленнях, і забезпечувати їх піднімання і подавання до місця встановлення у положенні, близькому до проектного.

Забороняється піднімання елементів будівельних конструкцій, що не мають монтажних петель чи отворів, маркування і позначок, які забезпечують їх правильне стропування і монтаж. Під час монтажу з транспортних засобів елементи конструкцій забороняється проносити над кабіною водія.

3. Очищення елементів конструкцій, що підлягають монтажу, від бруду і льоду необхідно робити до їх піднімання.

4. Елементи, що підлягають монтажу, необхідно піднімати плавно, без ривків, розгойдування та обертання. Піднімання вантажу (примерзлого, частково засипаного ґрунтом, сміттям, з'єднаного з елементами інших конструкцій тощо), який перевищує вантажопідйомність монтажного крана, заборонено.

Піднімати конструкції необхідно в два етапи: спочатку на висоту 20 см - 30 см, потім, після перевірки надійності стропування та монтажних петель, здійснювати подальше піднімання.

5. Під час переміщення конструкцій чи обладнання відстань від них і до частин змонтованого обладнання, конструкцій, що виступають, повинна бути по горизонталі не менше ніж 1,0 м, а по вертикалі - не менше ніж 0,5 м.

6. Під час перерви у роботі залишати підняті елементи конструкцій і обладнання у піднятому стані заборонено.

7. Установлені в проектне положення елементи конструкцій чи обладнання повинні бути закріплені так, щоб забезпечувалася їх стійкість і геометрична незмінність.

Розстропування елементів конструкцій і обладнання, які установлені у проектне положення, необхідно робити після постійного або тимчасового їх закріплення відповідно до проекту. Переміщувати встановлені елементи конструкцій чи обладнання після їх розстропування без використання монтажного оснащення, передбаченого ПВР, не допускається.

8. До закінчення вивіряння і надійного закріплення встановлених елементів не допускається обпирання на них конструкцій, що розташовані вище, якщо це не передбачено ПВР.

9. Стропувати вантаж, що перебуває у хиткому положенні, а також пересувати пристосування на піднятому вантажі заборонено.

10. Під час насування (переміщення) конструкцій і обладнання лебідками вантажопідйомність гальмових лебідок і поліспастів повинна дорівнювати вантажопідйомності тягових засобів, якщо інші вимоги не визначено проектом.

11. Забороняється виконання монтажних робіт на висоті у відкритих місцях за швидкості вітру 15 м/с і більше, під час ожеледі, грози, туману, що унеможливлює видимість у межах фронту робіт.

Роботи з переміщення і установлення конструкцій, що мають велику парусність, необхідно зупиняти за швидкості вітру 10 м/с і більше.

12. Під час монтажу конструкцій із рулонних заготовок необхідно вживати заходів з унеможливлення самовільного згортання рулону.

13. Під час складання горизонтальних циліндричних ємностей, що складаються з окремих царг, необхідно застосовувати клинові прокладки та інші пристосування, що унеможливлюють мимовільне скочування царг.

14. Укрупнювальне складання таких, що підлягають монтажу, конструкцій і обладнання, необхідно виконувати у спеціально призначених для цього місцях.

15. Переміщення конструкцій чи обладнання кількома кранами (або піднімальними чи тяговими засобами) необхідно здійснювати згідно з ПВР під безпосереднім керівництвом осіб, відповідальних за безпечне виконання робіт кранами.

 

7. Список використаної літератури.

1. Охорона праці в галузі: Методичні вказівки та завдання до виконання індивідуального завдання для студентів всіх спеціальностей усіх форм навчання / Уклад.: О.Г.Вільсон, В.М.Ольховик. – К.: КНУБА,2004.-20 с.

2. Вільсон О.Г. Охорона праці в галузі (на прикладі будівництва).Навчальний посібник. – К.: «Основа». 2006. - 204 с.

3. Пугач В.І Охорона праці в будівництві: Навчальний посібник. – Х.: «Видавництво САГА», 2007. – 336 С.

4. Закон України "Про охорону праці" - Законодавство України.. м. Київ, 14 жовтня 1992 року.

5. Закон про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. м. Київ, 23 вересня 1999р.

6. ДБН А.3.2-2-2009, «Охорона праці і промислова безпека у будівництві». Основні положення. Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, Київ 2012.

7. НПАОП 0.05-8.04-92: «Порядок проведеня атестастації робочих місць за умовами праці,методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці. МІНІСТЕРСТВО охорони здоров’я України».Київ 2012р

8. НПАОП 0.00-4.35-04 «Типове положення про службу охорони праці».

9. НПАОП 0.05-8.04-92 «Порядок проведеня атестастації робочих місць за умовами праці» Кабінет Міністрів України, Київ 2012р.

 




Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 71 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.047 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав