Посттоталитарный режим – особый тип недемократического режима, возникающий после смерти вождя-создателя тоталитарного режима. Между посттоталитарным режимом и его предшественником существует органическая взаимосвязь, выражающаяся в сохранении контроля единственной партии над государством, наследовании формально-правовых основ и т.п.
К числу характерных признаков посттоталитарных режимов относятся:
1) отсутствие политического плюрализма;
2) появление элементов социального и экономического плюрализма;
3) сохранение официальной идеологии при сравнительном уменьшении идеологизированности;
4) некоторое ослабление мобилизации граждан через существующие институты, но при обеспечении необходимого уровня конформизма по отношению к режиму;
5) бюрократическое номенклатурное руководство, рекрутируемое из рядов правящей партии.
Ранний посттоталитаризм наиболее близок к тоталитарному правлению, однако отличается от него возникновением ограничителей на власть лидера. В позднем посттоталитаризме власть все более терпимо относится к критике режима. При зрелом посттоталитаризме значительно преобразуются все характеристики прежней системы властвования, неизменной остается только руководящая роль партии.
При посттоталитаризме меняется характер руководства. Лидеры уже не являются харизматическими фигурами – ведь коллективное руководство не способно быть таковым. Правящая элита расширяется за счет бюрократов. Посттоталитарный режим - разновидность авторитаризма в его переходном состоянии. В нем сочетаются элементы еще сохраняющегося, не разлагающегося тоталитаризма, утверждающегося нового авторитаризма и нарождающейся демократии.
Эволюция: харизматический тип заменяется бюрократическим; оптимальное для переходного состояния сочетание подавляющего централизма в системе власти с постепенным либерализмом; появление избыточного многообразия партий и общественных движений; становление некоторых демократических институтов; политическая нестабильность. В Украине – режим транзитивной демократии. Особенность: политический режим не навсегда, может быстро изменяться.
32 ПОЛІТИЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ – це соціальні та інституціональні перетворення, пов’язані з переходом від одного типу політичної системи до іншого.
В основу концепції політичної модернізації покладено розроблений М. Вебером методологічний принцип, згідно з яким сучасні країни розподіляються на “традиційні”та “сучасні”.
“Традиційні” країни – зберігають персоналізовані відносини залежності і бар’єри соціальної мобільності.
“Сучасні” країни – засновані на раціональній організації та функціональній диференціації інститутів, що долає відносини особистої залежності та бар’єри на шляху групової мобільності.
Характерною особливістю політичної модернізації є диференціація політичної структури (інституціоналізація), яка передбачає формування розгалуженої мережі соціально-економічних, політичних та інших інститутів суспільства, спрямованих на забезпечення стабільності й соціального порядку.
Процес політичної модернізації проявляє себе, перш за все, у трьох основних сферах:
– політичній системі;
– політичній культурі;
– політичній поведінці.
У сфері політичної культури модернізаційні процеси приводять до активізації процесу соціалізації особи, постійного вдосконалення політичних цінностей та норм, формування принципово нової, орієнтованої на раціональні зміни еліти.
Модернізація безпосередньо політичної системи виявляється в її диференціації, умінні адекватно реагувати на різноманітні виклики часу.
Зміни політичної поведінки полягають в активізації та вдосконаленні форм залучення громадян суспільства до політичного процесу.
Процес модернізації, на думку західного політолога С. Блека, поділяється на кілька стадій:
а) усвідомлення мети;
б) консолідація зорієнтованої на модернізацію еліти;
в) період трансформації;
г) інтеграція суспільства на новій основі.
ЕТАПИ ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ.
1-й етап (50-ті – початок 60-х років ХХ ст.) – зародження концепцій політичної модернізації.
На цьому етапі такими теоретиками, як У. Ростоу, Д. Аптер, Г. Алмонд, Д. Пауелл, було розроблено основні постулати теорії модернізації, а саме:
– універсалізм, тобто розуміння процесу модернізації як лінійного, що має однакові стадії та етапи в усіх країнах;
– технологічний детермінізм, тобто визнання прогресу в економіці та технології основою суспільного розвитку та модернізації (оскільки вони призводять до підвищення рівня життя та вирішення соціальних проблем);
– вестернізація, тобто запозичення країнами, що нещодавно звільнилися від колоніальної залежності, політичного устрою і політичної культури західних країн, насамперед США;
– критика основних характеристик традиційних суспільств (низька здатність до динаміки та адаптації).
2-й етап (друга половина 60-х – початок 70-х років) – критика теорії модернізації.
Один з відомих суспільствознавців того часу Р. Бендікс у 1967 році звернув увагу на те, що оскільки модернізація в Європі (зокрема, в Англії та Франції) спиралась на певні традиції суспільства, то протиставляти традиційність та сучасність не є коректним. Це дало поштовх для виникнення шквалу критики на адресу ранніх теорій модернізації.
3-й етап (початок 70-х – друга половина 80-х рр. ) – відхід від євроцентризму.
Характерні риси етапу:
– поява більш виважених ідей, заснованих на різноманітних чинниках політичного, соціального та економічного розвитку (зокрема, на такому чиннику, як політична культура та її особливості);
– зосередження уваги на проблемі стабільності політичного розвитку як передумові соціального та економічного прогресу.
На цьому етапі виокремилися два головних напрямки теорії модернізації:
1. Ліберальний напрямок – Роберт Даль, Габріель Алмонд, Люсєн Пай.
Ключові ідеї:
– основна мета модернізації – формування відкритої соціальної та політичної системи шляхом інтенсифікації соціальної мобільності та інтеграції населення в політичну спільноту.
– економічне зростання є похідним від демократизації та формування відкритої політичної системи.
– політична модернізація обов’язково передбачає значне збільшення кількості людей та груп, які мають реальне право та можливість брати участь у прийнятті політичних рішень.
Ліберальний напрямок тісно пов’язував модернізацію з демократизацією політичного режиму.
2. Консервативний напрямок – Семюель Хантінгтон, Дж. Нельсон, Хуан Лінц.
Ключові ідеї:
– основна мета модернізації – досягнення економічного росту та встановлення соціального порядку, заради яких можна пожертвувати демократизацією (концепція т.зв. “диктатура розвитку” або “ідея порядку”);
– модернізація не є спонтанним процесом. Це – процес, ініціаторами якого виступають політичні еліти, які впроваджують відповідну політику модернізації. Іншими словами, джерело модернізації – не західні держави, а еліти, що існують всередині відповідної країни;
– характер модернізації (розвитку) залежить від характеру правлячої еліти, зацікавленої в збереженні свого панування.
4-й етап (триває з кінця 80-х років) – утвердження концепції “модернізація в обхід модерніті (сучасності)”.
Зазначена концепція політичного розвитку обґрунтовує можливість можмодернізації на основі збереження соціокультурних традицій того чи іншого суспільства без нав’язування чужих (західних) зразків. Найвідомішими представниками цієї концепції є А. Абдель-Малек, Ш. Айзенштадт, С. Хантінгтон.
33 Громідянське суспільство
Громадя́нське суспі́льство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства на противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).
Структура суспільства — це внутрішня його будова, що відтворює багатогранність та взаємодію складових суспільства, забезпечує його цілісність та динамізм розвитку.
Структуру громадянського суспільства можна подати у вигляді п'яти систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності: соціальної, економічної, політичної, духовно-культурної, інформаційної.
Соціальна система — певна сукупність об'єктивно сформованих взаємозв'язків між ними, а саме:
а) інститути сім'ї та відносини, що обумовлюють її існування;
б) відносини, які відображають соціальну сутність людини (клуби, об'єднання);
в) відносини, що виникають між соціальними спільнотами (групами, націями, расами тощо).
Економічна система — це сукупність економічних інститутів і відносин, у які вступають люди у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання сукупного продукту, реалізації права власності.
Структурними елементами економічної системи є: приватні господарства; акціонерні товариства; кооперативні господарства; фермерські господарства; індивідуальні, приватні підприємства громадян.
Політична система — це сукупність цілісних саморегулюючих елементів:
а) держава;
б) політичні партії;
в) суспільно-політичні рухи та відносини, що між ними виникають.
Духовно-культурна система — це відносини між людьми, їх об'єднаннями, державою та суспільством у цілому стосовно духовно-культурних благ та різного роду матеріалізованих інституцій, через які реалізуються дані відносини, що пов'язані з освітою, наукою, культурою, релігією.
Інформаційна система — це система, яка складається в результаті спілкування людей та через мас-медіа (підприємства, об'єднання, що здійснюють виробництво та випуск засобів масової інформації).
Структурні елементи громадянського суспільства мають відповідати певним вимогам:
1. Економічна система діє за принципами самоорганізації, саморегулювання та самоуправління;
2. Соціальна система має чітко виражене структурне оформлення;
3. Політична система виступає, з одного боку, в формі механізму узгодження соціальних інтересів у суспільстві, а, з іншого — як найбільш повне вираження загального національного інтересу.
Головними передумовами громадянського суспільства є:
- законодавче закріплення юридичної рівності людей на основі надідення їх правами і свободами;
- юридична свобода людини, обумовлена матеріальним благополуччям, свободою підприємництва, наявністю приватної власності, яка є економічною основою цивільного суспільства;
- створення механізмів саморегуляції і саморозвитку, формування сфери невладних відносин вільних індивідів, що володіють здатністю і реальною можливістю здійснювати свої природні права.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 110 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |