Читайте также:
|
Звичайні правила й у цей час широко використаються для регламентації правовідносин, у тому числі в області міжнародної торгівлі. Так, наприклад, в Англії визнається чинність за древніми місцевими звичаями, торговельними порядками, а також сільськими звичаями, що стосуються відносин між землевласниками й орендарями, між самими орендарями й т.п.
Під торговельним звичаєм мається на увазі правило, що зложилося в сфері зовнішньої торгівлі на основі постійного й однакового повторення даних фактичних відносин.
А. Тинель. Я. Функ, В. Хвалєй виділили дві головних підстави застосування звичаєвих правил у міжнародній практиці. Першим є воля сторін, коли сторони самостійно встановлюють обов''язковість застосування певного звичаю до їхньої угоди. Другою підставою використання звичаю є його використання судом або арбітражем, коли сторони не обмовили застосування звичаю до їхньої угоди, але суд визнав за необхідне його застосування, виходячи із загальних норм законодавства або судової практики.
Особливо значні розбіжності в трактуваннях при розгляді звичаїв в області торгівлі. Специфічним для англійського права є розмежування між звичаєм (custom) і торговельним звичаєм (trade custom або trade usage). Розходження між ними зводяться в основному до того, що для торговельних звичаїв не існує обов''язкової вимоги давності, дія торговельних звичаїв не повинне бути обов''язково обмежене просторово або конкретним колом осіб. Крім того, торговельний звичай, що суперечить діючому праву, не може бути санкціонований судом, у той час як властиво звичай може в певних межах не відповідати вимогам загального права королівства.
Найбільш часто вказуваними в англійській правовій літературі ознаками торговельного звичаю є наступні: торговельний звичай повинен носити характер загального правила (тобто дотримуватися в переважній більшості відповідних ситуацій); він повинен бути настільки відомим у відповідній галузі торгівлі, щоб виправдати презумцію, що сторони, укладаючи контракт, мали намір зробити даний звичай його невід''ємною частиною; торговельний звичай повинен бути визначеним по своєму змісту, а також розумним.
Іноді відзначається, що торговельний звичай не може суперечити імперативним нормам, що містяться в законі, торговельного права. У той же час існує ряд звичаїв, що суперечать імперативним нормам законодавства.
Що ж стосується неправових звичаїв (поводжень), то, наприклад, француз Карбоньє визначає їх як практику, що часто відрізняється залежно від місця або професії, що дотримується особами в угодах, що укладаються ними.
Основними факторами, що сприяють формуванню звичаєвих правил в області міжнародної торгівлі, є типові контракти й загальні умови продажу. При цьому основну роль грає ступінь їхнього поширення в конкретній області торгівлі. Разом з тим метою включення в типовий контракт якої-небудь умови може бути прагнення уникнути застосування того або іншого усталеного звичаю або поводження.
Також важливу роль у формуванні звичаєвих правил грають суди й арбітражі. Невизнання останніми існування звичаю або поводження може в значній мірі перешкодити подальшому становленню відповідної практики їхнього використання. І навпаки, підтвердження судом або арбітражем наявності сформованої практики може сприяти її поширенню й зміцненню як звичаю.
Від міжнародних звичаїв слід відрізняти узвичаєння, зокрема міжнародного торговельного обігу, тобто практику міжнародної торгівлі. Ці правила хоч і виражають волю учасників правовідносин та використовуються у міжнародній торгівлі, банківській справі, в морських перевезеннях, у морських портах, проте вони не є правовими нормами. Узвичаєння можуть регулювати взаємовідносини лише в тих випадках, коли сторони в якійсь формі визнали за необхідне застосувати певне правило поведінки. Вони можуть використовуватися для тлумачення юридичних угод. Загалом, узвичаєння не є джерелом міжнародного приватного права
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 106 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |