Читайте также:
|
Природно-історична область — найбільш усталена одиниця, оскільки визначальним ядром у ній є географічне середовище. Саме воно відбилося на формуванні спільних рис у заняттях і культурі, як правило, кількох етноплемінних утворень або земель. В Україні можна виділити чотири основні природно-історичні області: Полісся, Карпати, Лісостеп Рівнину та Степ. Кожна з областей поділяється в свою чергу на низку зон. Наприклад, Полісся — на Західне Волинське, Центральне Київське та Східне Чернігівське; Карпати — на Передкарпаття, власне Карпати і Закарпаття; Рівнина — на Лівобережжя Дніпра і Правобережжя; Степ — на Східний Донбас, Центральний Таврію і Західний Буджак.
Історично-етнографічний регіон — це етнотериторіальне утворення в рамках усього етносу, що за історичною долею та етнічним образом населення є самобутнім. Його назви зафіксовані в історичних документах, крайовій символіці та в історичній пам’яті людей. Це — основна одиниця в системі районування, оскільки пов’язана із давнім етнічним корінням, ґрунтуючись, як правило, на племінній основі, оскільки її історично-етнографічні особливості визначалися і певною своєрідністю природних умов.
В Україні історично склалося пятнадцять історично-етнографічних регіонів: Середня Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Підкарпатська Русь Підкарпатська Україна, Буковина, Покуття, Південна Бессарабія, Таврія, Крим, Запорізька Січ, Донщина, Слобожанщина і Сіверщина.
Середня Наддніпрянщина — історично-етнографічний регіон України, якому належить визначальна роль у формуванні етнічного ядра східного словянства, давньоруського населення, а пізніше й украраїнського етносу та української нації. Кожен з етапів етно- і націогенетичного процесу, що замішувався на території Середньої Наддніпрянщини, мав логічне завершення у творенні державності: Київської Русі, Козацької республіки Запорізької Січі, Української народної республіки, нарешті, суверенної держави — України.
Галичина — історично-етнографічний регіон Західної України.Нині включає Львівську, Івано-Франківську та більшість районів Терноп.обл.
Поділля як етнічна земля в історичних документах згадується під різними назвами. Протягом сторіч найменування «земля Подільська» неодноразово змінювалося, зберігаючи, однак, ключове поняття «Подол», що означало землі по долу між Південним Бугом і Дністром. Західні землі Поділля входили до складу Польщі і лише у 1939 р. були воззєднані з УРСР, утворивши Тернопільську область.
Хоча нинішній адміністративний поділ цих земель не зберіг їхнього етнонімічного ядра, воно зберігається в крайовій самосвідомості подолян, що стверджує збереження подільської культури. Остання, незважаючи на спільну етнічну назву, не є однорідною як, до речі, регіональна культура будь-яких інших регіонів, а являє собою систему зональних культур. Це повязано передусім із постійними змінами кордонів регіону.
Взаємозвязок між змінами території регіону і процесом формування регіональної культури виявляється через таку закономірність: ті землі, що постійно залишалися в складі Поділля, стали ядром власне подільської культури і підгрунтям для чітко вираженої крайової самосвідомості населення. Землі, що входили до складу Подільського краю лише деякий час, створили перехідні зони від типово подільської до волинської, карпатської, буковинської або ж наддніпрянської культур.
Найбільша територія Поділля припала на XI—XII ст., простягаючись від верхівїв Дністра та Південного Бугу до Чорного моря. «Край Подільський надзвичайно великий, — писав хроніст XVI ст. Гваніні, — з півдня він жається кордонів Молдавії і Валахії, а зі сходу над рікою Доном при Меотійському озері, при морі Євксинському до самих татар Перекопських». Тепер Поділля як історично-етнографічний регіон включає Вінницьку, Хмельницьку окрім північних районів та східну частину Тернопільської області.
Полісся — північні області України, що межують з Білоруссю та Росією. Як самостійна земля Полісся відоме з XIV ст. і привязувалося переважно до Надприпятщини, що складала основу Турово-Пінського та Чернігівського князівств.
Сіверщина є своєрідною перехідною етнокультурною зоною від Вкраїни до Московщини, від України до Росії, її населення формувалося здебільшого на антській основі, на стику міжплемінних обєднань сіверян та радимичів, розселених у долах Десни, Сейму та Сули. Генетично воно повязане з літописною «сіверою»: «Седома на Десне и по Семи и по Суле и нарекошася Север», їхні пізніші нащадки іменувалися севрюками, в головних рисах зберігши давньословянську традиційно-побутову культуру.
Слобожанщина Слобідська Україна — історично-етнографічний регіон України, що формувався на перетині осілої й кочової людності, в зоні інтенсивних контактів та взаємовпливів різних культур.
Буковина — історично-етнографічний регіон України, що формувався на стику різних земель, держав і народів, був тривалий час відірваним від українського материнського етнорегіону. З XII ст. вона входила до складу Галицького, згодом Галицько-Волинського князівств, у XIV ст. була підкорена Угорщиною, а з 1359 р. стала складовою Молдавського князівства, пізніше — Румунії.
Покуття — етнічна земля українців, розташована у верхівях Дністра та Пруту.
Запорізька Січ Запоріжжя — історично-етнографічний регіон, що формувався на кордоні з кочовими народами Степу,Центром українського козацтва було Запоріжжя — земля на південь від Дніпровських порогів, яка в ході національно-визвольної війни постійно розширювалася, а по суті, ставала територіально-політичним утворенням.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 124 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |