Читайте также:
|
Поняття та форми безпосередньої реалізації норм права
Форма реалізації норм права залежить від особливостей гіпотез і диспозицій норм права, специфіки суспільних відносин, які ними регулюються, характеру поведінки суб'єктів, які реалізують норми права. Відповідно до цього розрізняють такі форми реалізації норм права: додержання (дотримання), виконання, використання та застосування норм права.
Дотримання (додержання) норм права — це така форма реалізації забороняючих юридичних норм, яка полягає в пасивній поведінці суб'єктів щодо здійснення негативних дій, зазначених у нормі.
Такі норми забороняють названу в них поведінку, яка визнається законом як правопорушення. У заборонах указується небажана для суспільства і держави поведінка. Забороняючі норми можуть прямо не формулювати заборону, але вона логічно випливає зі змісту норми: якщо в санкції норми встановлена юридична негативна відповідальність, то такі дії заборонені законодавцем.
Виконання норм права — це така форма реалізації, яка полягає у здійсненні зазначених у зобов'язуючих нормах права дій.
Зобов'язуючі норми закріплюють вимогу активної поведінки щодо здійснення зазначених у цих нормах позитивних дій з боку фізичних або юридичних осіб. Здійснення позитивних актів спрямоване на досягнення бажаного для суспільства, держави й особи соціального результату. Відмова від виконання зобов'язуючих норм або неналежне їх виконання тягне за собою застосування примусової сили держави. І навпаки, людина, яка активно та якісно виконує свій обов'язок, може бути заохочена.
Використання норм права — це форма реалізації суб'єктивного права, за якої здійснюється втілення в життя уповноважуючих норм.
Уповноважуючі норми надають суб'єктам право на здійснення передбачених у них позитивних дій. Використання права відрізняється від попередніх форм реалізації правових норм тим, що в цьому випадку відбувається здійснення суб'єктивних прав, а не реалізація юридичних обов'язків та заборон. Особі надається право вирішувати, користуватися наданим правом чи ні. Але в будь-якому випадку ця норма буде реалізована. Наприклад, право спадщини. За формою вираження використання може бути пасивним чи активним.
Поняття і ознаки акта застосування норм права
Акт застосування норм права (правозастосовний акт) - це індивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. У встановлених законом випадках він оформляється у вигляді письмового документа (акта-документа).
Правозастосовний акт - вирок, рішення, визначення, висновок тощо (наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній кримінальній справі) - результат вирішення юридичної справи і підсумок застосування норм права.
Серед актів застосування норм права слід розрізняти:
- основний акт, в якому виражене рішення юридичної справи в цілому;
- допоміжні акти (проміжні, додаткові, супутні), що оформляються при встановленні фактичних обставин справи, у ході судового процесу, на інших стадіях.
Ознаки акта застосування норм права такі.
1. Приймається на основі нормативно-правового акта і спирається на певну норму права, тобто є законним і обґрунтованим.
2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб і являє собою категоричне, офіційно-владне, обов'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави.
3. Адресується чітко визначеним суб'єктам, тобто є персоніфікованим, індивідуальним.
4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням, тобто розрахований на один раз.
5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру: вступну, описову, мотивувальну і результативну частини.
6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених осіб.
Акт застосування норм права - найпоширеніший вид правових актів. Як і нормативно-правовий акт, він має юридичну силу, носить державно-владний обов'язковий характер.
Одночасно правозастосовний акт відрізняється від нормативно-правового акта за низкою зазначених вище ознак: приймається на основі нормативно-правового акта; персоніфікований; поширює норму права на конкретний випадок (одноразовий); містить у собі обов'язок підкоритися - виконати сформульоване у справі рішення.
Правозастосовний акт, як правило, забезпечує виникнення і розвиток правовідносин у конкретній ситуації. Без таких юридичних фактів не може реалізуватися конкретна правова норма.
Як і нормативно-правовий, правозастосовний акт може виходити від тих самих органів і посадових осіб — Президента, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств України, органів місцевого самоврядування. Наприклад, Верховна Рада України встановлює нове почесне звання "Заслужений діяч юстиції" - це нормативно-правовий акт. Через три дні видається Указ Президента України про присвоєння конкретній особі цього звання. Це акт застосування норм права. Він індивідуальний. Та сама правова форма може бути наповнена різним змістом. З зазначених двох форм права - закону і указу - лише закон має нормативний характер.
Однак у форму указів Президента України можуть убиратися як нормативно-правові акти, так і індивідуальні розпорядження - залежно від змісту (див. про укази Президента України в главі "Державні органи влади України").
4) Поняття «тлумачення норм права»
Поняття та види тлумачення норм права »
Для успішного функціонування, послідовного вдосконалення та розвитку права необхідне правильне розуміння всіма членами суспільства змісту та призначення його норм. Ось чому в юридичній літературі значне місце займає тлумачення правових норм.
Тлумачення норм права — це спеціальна діяльність офіційних і неофіційних суб’єктів суспільних відносин, спрямована на з’ясування і роз’яснення змісту та значення нормативно-правових актів, понять, термінів і така, що може бути виражена в актах тлумачення (інтер- претаційних актах).
Мета діяльності щодо тлумачення норм права полягає у правильному й однаковому розумінні змісту норм права та застосуванні змісту норм права.
Отже, соціальне призначення тлумачення полягає в забезпеченні правильного, точного і однакового розуміння та застосування нормативно-правових актів та окремих норм права всіма, хто має їх застосовувати чи безпосередньо реалізовувати.
Традиційно в юридичній науці тлумачення норм права розглядається як категорія, яка включає такі складові:
а) з’ясування значення і змісту правових норм для себе;
б) роз’яснення правових норм для інших.
З’ясовуючи зміст норми, інтерпретатор досліджує: текст норми; юридичні зв’язки норми з іншими нормами і принципами; позаюри- ди^ні зв’язки норми з суспільними явищами.
Об’єктом тлумачення є закони і підзаконні нормативно-правові акти та правові норми, що в них містяться. При цьому важливого значення набувають не лише нормативні приписи, що містяться в них, але й преамбули актів, інші правові положення.
Предметом тлумачення є воля законодавця, що відображена в законі й відгавідає часу видання акта, а також воля сучасного законодавця, яка міститься в актах, що доповнюють, змінюють окремі положення первинного акта.
З метою більш правильного виявлення волі, яка міститься у законодавчому акті, необхідно також проаналізувати офіційні та неофіційні його роз’яснення, інші близькі за змістом норми, наукові праці тощо. Але головним об’єктом тлумачення має бути офіційний текст акта, який відображає волю законодавця. При цьому неприпустимо виокремлювати «волю законодавця» і «волю закону». Воля законодавця не може розглядатися поза текстом акта як предмета тлумачення.
Суб’єктами тлумачення є громадяни, юридичні особи, державні органи, але їхні можливості у сфері інтерпретації дещо різні. Тлумачення, що здійснюється окремим індивідом, має приватний характер, виокремлюється сферою конкретних відносин і не потребує спеціального аналізу. Тлумачення, яке надається уповноваженим органом, має особливий авторитет і потребує спеціального аналізу.
Ефективність тлумачення значною мірою залежить від рівня правової свідомості інтерпретатора. Якщо цей рівень високий, то кількість правопорушень при застосуванні норм зменшується, чіткіше діють державні органи, повніше задовольняються права особи, зміцнюються законність і правопорядок.
Необхідність тлумачення норм права викликана такими причинами:
1) невідповідність правових норм фактичним умовам життя. Наприклад можливе виникнення відносин, які не існували або не були помітні на момент видання певної правової норми, але за потреби правового регулювання вони підпадають під її дію;
2) правові норми нерідко містять спеціальні правові поняття, які мають багатозначний характер. Так, людині, що не має юридичної освіти, досить важко зрозуміти сутність таких понять, як «необхідна оборона», «крайня необхідність», «джерело підвищеної небезпеки» тощо;
3) наявність у нормах права оцінкових понять, в яких нелегко розібратися юридично непідготовленій людині без спеціального тлумачення (наприклад потрібно роз’яснити, що означають такі поняття, як «тяжкі наслідки», «особливо великий розмір збитків» тощо);
4) нерідко трапляється нечіткість у формулюванні змісту норм права внаслідок недбалості або недогляду правотворчих органів під час оформлення своїх думок у нормах права;
5) іноді необхідність тлумачення норм права випливає зі змісту самого нормативного акта. Так, у нормі можуть використовуватись такі вирази, як «і т. д.», «інші», «тощо». Встановити їх істинне значення можливо за допомогою тлумачення.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 110 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
|