Читайте также:
|
Вирішення задач перебудови і подальшого розвитку системи освіти в Україні вимагає заміни старої, малоефективної, розрахованої на репродуктивний тип навчання, освітньої парадигми. Питання полягає в переході до нових, більш ефективних типів і технологій навчання, які виводять тих, яких навчають, на творчий рівень самостійної пізнавальної діяльності.
Активна розробка модульного навчання, першочергово – на практичному рівні, а потім наукове висвітлення досвіду його впровадження були викликані, як свідчить педагогічна практика, тим, що воно стало спробою вирішення педагогічного протиріччя, яке виникло в індустріально розвинених країнах і яке у нас загострилось лише в кінці 80-х – на початку 90-х років. Традиційні, але уже малоефективні форми і методи навчання, які застосовувались у різних педагогічних системах, не забезпечували ефекти-вного розвитку особистості, вони у більшості випадків виявлялися недостатніми для розв'язання питань активізації та індивідуалізації процесу навчання, підвищення самостійності тих, хто навчається, надання їм дієвих знань і розвитку умінь на основі цих знань.
Перші наукові розробки і обґрунтування модульної організації навчального процесу на території ко-лишнього Радянського Союзу були зроблені у другій половині 80-х років у Литві. Найбільш фундамен-тальними стали дослідження теорії та практики модульного навчання, що були проведені П.А.Юцявічене і які дозволили оцінити його як новий тип навчання, а модуль – як засіб навчання.
В Україні проблемою модульного навчання почали займатися на початку 90-х років (Т.А.Алексєєнко, А.М.Алексюк, В.К.Майборода, В.В.Сушанко й ін.).
Сенсом модульної технології навчання є така зміна організаційних основ педагогічного процесу в університеті, яке забезпечує умови для індивідуалізації і диференціації навчання. Структурною одиницею технології є модуль - відносно самостійна частина учбового процесу, яка інтегрує декілька близьких по сенсу і фундаментальних за значенням понять, законів, принципів.
В останні роки у вищих навчальних закладах запроваджується модульно-рейтингова система оцінювання знань. Це зумовлено тим, що діюча чотирибальна система не задовольняє ні викладачів, ні студентів, оскільки в її основі лежить низка недоліків.
Тому важливим є запровадження такої системи аналізу навчальної діяльності студентів, яка сприяла б створенню оптимальних умов для професійної підготовки фахівців. Рейтингова система оцінювання широко використовується у багатьох країнах світу. Навряд чи варто її сліпо копіювати, переносити на наше дидактичне поле, як і чужу систему освіти взагалі, але корисне, прийнятне доцільно запозичити.
У модульно-рейтинговій системі варто виділити два основоположних поняття - "модуль" і "рейтинг". Модуль (лат. modulus - міра): 1) назва, яку дають якомусь особливо важливому коефіцієнту чи величині; 2) система логарифмів; 3) уніфікований вузол радіоелектронної апаратури; 4) умовна одиниця в архітектурі і будівництві (звичайно розмір одного з елементів будівлі); 5) відокремлювана, відносно самостійна частина якоїсь системи, організації, пристрою.
Рейтинг (англ. rating - оцінка, порядок, класифікація) - термін, який означає суб'єктивну оцінку явища за заданою шкалою. Рейтингова система передбачає визначення рівня оволодіння студентами змістом навчального матеріалу модуля, цілісного курсу, сформованості умінь і навичок. Для запровадження модульно-рейтингової системи (МРС) необхідно дотримуватися таких правил:
•1. Забезпечити готовність викладачів і студентів працювати за модульно-рейтинговою системою.
•2. Здійснити необхідну методичну підготовку викладачів до запровадження МРС.
•3. Запровадити науково обґрунтовану і методично забезпечену самостійну навчальну роботу студентів.
•4. Домогтися запровадження модульного навчання: з кожної навчальної дисципліни чітко визначити навчальні модулі; обґрунтувати оцінювання кожного модуля в залікових одиницях.
•5. Здійснити необхідну організаційно-методичну підготовку: налагодити систему аналізу й оцінювання знань, умінь, та навичок (ЗУН) кожного студента за результатами опанування певних модулів; підготувати комп'ютерні програми для використання тестових методик перевірки якості ЗУН; налагодити ретельний облік результатів звітів за виконанням модульних завдань; в індивідуальних планах викладачів передбачити години для здійснення аналізу й оцінювання навчальної роботи студентів; у кожній навчальній дисципліні визначити числові параметри переведення кількісних показників (кредитів) в офіційні оцінки знань студентів.
6. Забезпечити відкритість оцінювання навчальної діяльності студентів.
7. Визначити науково обґрунтовані обсяги навчальних завдань для самостійної роботи студентів на міжпредметному рівні з урахуванням бюджету часу, що виділяється на навчальну роботу.
Як бачимо і модульна технологія організації навчання, аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів - це важливий крок у напрямку інтенсифікації й оптимізащї навчально-виховного процесу у вищій школі. Але вони потребують від науково-педагогічних працівників належної психолого-педагогічної підготовки, перебудови організаційних і методичних аспектів навчально-виховного процесу.
Планування навантаження викладача вищої школи.
Стаття 49. Робочий час педагогічних та науково-педагогічних
працівників
1. Робочий час педагогічного та науково-педагогічного
працівника визначається Кодексом законів про працю України.
Час виконання навчальних, методичних, наукових,
організаційних та інших трудових обов'язків у поточному
навчальному році не повинен перевищувати річний робочий час.
Максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних
працівників не може перевищувати 900 годин на навчальний рік.
Максимальне навчальне навантаження педагогічних працівників
не може перевищувати 720 годин на навчальний рік.
2. Види навчальних занять, що входять до навчального
навантаження педагогічного та науково-педагогічного працівника
відповідно до його посади, встановлюються вищим навчальним
закладом в індивідуальному плані працівника.
3. Залучення педагогічних та науково-педагогічних працівників
до роботи, не обумовленої трудовим договором, може здійснюватися
лише за його згодою або у випадках, передбачених законом.
4. Відволікання педагогічних та науково-педагогічних
працівників від виконання професійних обов'язків не допускається,
за винятком випадків, передбачених законом.
Стаття 50. Права педагогічних та науково-педагогічних
працівників
Педагогічні та науково-педагогічні працівники відповідно до
закону мають право на:
захист професійної честі та гідності;
вільний вибір методів та засобів навчання в межах
затверджених навчальних планів;
проведення наукової роботи у вищих навчальних закладах всіх
рівнів акредитації;
індивідуальну педагогічну діяльність;
участь у об'єднаннях громадян;
забезпечення житлом;
отримання пільгових кредитів для індивідуального і
кооперативного житлового будівництва;
одержання службового житла;
одержання державних стипендій.
Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають і інші
права, передбачені законами та статутом вищого навчального
закладу.
Стаття 51. Обов'язки педагогічних та науково-педагогічних
працівників
Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані:
постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну
майстерність, наукову кваліфікацію (для науково-педагогічних
працівників);
забезпечувати високий науково-теоретичний і методичний рівень
викладання дисциплін у повному обсязі освітньої програми
відповідної спеціальності;
додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати
гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах,
прививати їм любов до України, виховувати їх в дусі українського
патріотизму і поваги до Конституції України
додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього
розпорядку вищого навчального закладу.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 116 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |