|
Читайте также: |
Зоровий аналізатор є найбільш інформативним в організмі. Він забезпечує сприйняття кольору, форм, величини предметiв, вiдстанi до них, взамного їх розташування в просторi.
Будова перuферичнїi частuни зорового аналiзатора. Очне яблуко розташоване в очнiй ямцi, яка надiйно захищає його вiд зовнiшнiх пошкоджень. Воно мaє три оболонки: волокнисту, судинну i внутрiшню (сітківку)
Волокниста оболонка, або склера, спереду переходить у прозору рогівку. Судинна оболонка переходить у вiйкове тiло i райдужну оболонку. Райдужна оболонка забарвлена. В центрi райдужки мiститься отвip – зiниця, через яку променi свiтла попадають на кришталик. Внутрiшня оболонка складаться з свiтлочутливих i нервових клiтин, аксони яких, збираючись, утворюють зоровий нерв. у мicцi виходу зорового нерва з очного яблука вiдсутнi свiтлочутливi клiтини. Це мicце називають слiпою плямою. На днi ока поблизу його оптичноi Bici свiтлочутливих клiтин найбiльше. Це пляма (жовта пляма) - мicце найкращого бачення.
Оптична система ока. Чiтке зображення предметiв на сiткiвцi забезпечуться оптичною системою ока. Вона складається з рогівки водянистої вологи, кришталика i склистого тіла. Промені світла, переходячи з одного середовища в iнше, заломлюються і фокусуються на сітківці.
Акомодацiя. Для чіткого сприйняття предметів необхідно, щоб їхнє зображення завжди фокусувалось на сiткiвцi, в її центрi. Люди здатнi чiтко розрiзняти предмети, якi знаходяться на рiзнiй вiдстанi вiд ока, завдяки здатностi кришталика змiнювати свою кривизну. При цьому змiнються заломлююча сила, а зображення завжди фокусується на сiткiвцi. ця здатнicть ока називається акомодацiєю.
Кришталик - еластичне прозоре тiло, Maє. форму двоопуклоi лiнзи. Biн знаходиться в еластичнiй тонкостiннiй сумцi, зв'язанiй з коловою вiйчастою зв'язкою, яка прикрiплена до вiйчастого м'яза. При переведеннi погляду з далеко розташованих вiд ока предметiв на близько розташованi цей м'яз скорочується, ослаблюється вiйчаста зв'язка i кришталик, внаслiдок еластичних властивостей, стає більш опуклим. При цьому збiльшується його заломлююча сила i зображення фокусується на сітківцi.
Короткозорiсть i далекозорiсть. У нормальному оцi чiтке зображення вiддалених предметiв можливе при повному розслабленні акомодаційного механiзму. Але в багатьох людей внаслiдок збiльшення поздовжньої Bici ока або перенапруження вiйкового м'яза паралельнi променi вiд предметiв фокусуються перед сітківкою тому зображення предмета розпливаться. Це порушення нормального заломлення (рефракцiї) променiв називають короткозорicтю.
У далекозорому оцi променi вiддалених предметiв заломлюються за сiткiвкою. Це вiдбуваться внаслiдок зменшення поздовжньої вici ока. Для корекції порушень перед короткозорим оком розмiщують ввігнуту (розсiюючу) лiнзу, а перед далекозорим двоопуклу, збiльшуючу заломлення променiв лiнзу.
Зiничнuй рефлекс. У райдужнiй оболонцi мicтиться два гладеньких м'язи: коловий (циркулярний) i радiальний. Циркулярний м'яз iннервуться парасимпатичними волокнами окорухового нерва, радiальний - симпатичними. При зменшеннi oсвітленості, психiчних збудженнях зiниця рефлекторно звужуться або розширються, тим самим регулюючи iнтенсивнiсть потоку свiтла в око.
Спрuйняття свiтла i кольору. Променi свiтла через оптичну систему ока попадають на ciтківку ока. Сітківкa складаться з кiлькох шарiв клiтин рiзних за формою i функцiєю. зовнiшнiй шар епiтелiальних клiтин мicтить чорний пiгмент - фусцин, який поглинає променi, сприяючи бiльш чiткому зображенню предметiв. Наступний шар IJредставлено свiтлочутливими клiтинами - паличками i колбочками, за якими знаходиться шар бiполярних i далi шар ганглiозних нервових клiтин. Вiдростки rанглiозних клiтин утворюють зоровий нерв. Один бiполярний нейрон контактує з багатьма паличками i колбочками, а одна rанглiозна клiтина, в свою чергу, багатьма бiполярними. По горизонталi бiполярнi i ганглiознi клiтини також зв'язуються мiж собою за допомогою горизонтальних i амакринових нервових клiтин.
У сiткiвцi людини нараховується приблизно 130 млн. паличок i 7 млн. колбочок. Розташованi вони нepiвнoмipно. В центрi сітківки (У жовтій плямi) мiстяться в основному колбочки, а на її периферiї палички.
Фоторецептори мicтять зоровий пурпур: палички - родопсин,:колбочки - йодопсин. Це речовини, якi в своєму складi мають бiлок опсин i окислений вітамін А - ретинен. Механiзм перетворення eнepгiї свiтла на нервовий iмпульс являє собою досить складний ланцюг фiзико-хiмiчних процесiв. Схематично їх послiдовнicть можна описати таким чином. Родопсин i йодопсин перебувають у фоторецепторах у неактивнiй формi. Пiд впливом енергї сонячних npoменів вони переходять в активну форму, здатну змiнювати проникнicть мембран фоторецепторiв для iонів натрiю i тим самим викликати рецепторний потенцiал, який далi гeнepyє збудження в гангліозних нейронах сiткiвки. При цьому родопсин розщеплються на бiлок опсин i вітамін А. Ресинтез родопсину вiдбувається через ряд бiохiмiчних реакцiй.
Чутливicть паличок до свiтла в тисячу разiв бiльша, нiж у колбочок. Вони включаються в основному у cутінках. Палички сприймають широкий спектр свiтлових променiв (вiд 300 до 800 нм). Тому при збудженні їх виникає вiдчуття бiлого свiтла (безкольорове вiдчуття).
Колбочки реагують тiльки на певну довжину хвилi i цим самим зумовлюють виникнення кольоровостi предметiв. Iснують три типи колбочок. Однi з них реагують переважно на червоний колiр, другi - на зелений i тpeтi - на фiолетовий. Цi три кольори були названi основними. При iзольованiй дії хвиль рiзної довжини кожний тип колбочок збуджуться неоднаково. Внаслiдок цього кожна довжина хвилi сприйматься як особливий колiр. Якщо вci три типи колбочок збуджуються одночасно i в однаковiй мipi, виникає вiдчуття бiлого кольору. Оптичним змiшуванням ·основних кольорiв можна одержати вci кольори спектра i їхнi.вiдтiнки.
У деяких людей можуть бути вiдсутнi колбочки, якi сприймають один, два або навіть всі триосновні кольори. Все оточуюче для таких людей здаться сipим. Таке вiдхилення сприйняття кольорiв називають дальтонiзмом. Воно зустрiчаться у 8% чоловiкiв i 0,5 % жiнок.
5. Слуховий аналізатор. Будова nерuферичної частини слухового аналізатора (СА). СА подiляться на три вiддiли: зовнiшнє, сepeднє i внутрiшнє вухо.
Зовнiшнє вухо складаться з вушної раковини i зовнiшнього слухового ходу. Cepeднє вухо представлено повiтряною (барабанною) порожниною, що знаходиться мiж барабанною перетинкою i внутрiшнiм вухом. Барабанна перетинка з'єднується iз стiнкою внутрiшнього вуха трьома кicточками: молоточком, коваделком i стремiнцем. Внутрiшн вухо мicтиться у завитцi, розташованiй в пiрамiдi скроневої кiстки. Завитка кістковогo спiрального каналу утворює 2,5 оберта. По всiй довжинi завитки кicтковий канал роздiлений двома перетинками: бiльш тонкою вестибулярною мембраною (мембраною Рейснера) i бiльш товстою i пружною основною мембраною. Цi мембрани подiляють канал завитки на три вузеньких отвори: верхнiй, середнiй i нижнiй канали. Верхнiй i нижнiй канали у верхiвцi завитки з'днуються через отвip - гелiкотрему. В основі завитки верхнiй канал починаеться овальним вікном, а нижнiй тут же закiнчуеться круглим вікном. Обидва канали заповненi рiдиною – перилiмфою. Середній канал вiдокремлений вiд верхнього i нижнього i заповнений ендолiмфою. В серединi цього каналу на основнiй мембранi розташований звукосприймаючий апарат – спiральний (Kopтіїв) орган, утворений волосковими рецепторними клiтинами. Над волосковими клiтинами розташована мембрана. Вона має стрiчкоподiбну форму i желеподiбну консистенцію. Волосковi клiтини за допомогою синаптичних контактів з'еднуються з нейронами, аксони яких у складi присінково-завиткового нерва (VIII пара) направляються до стовбура мозку i промiжного мозку, там вiдбуваеться переключення на наступнi нейрони, вiдростки яких iдуть у скроневу зону кори пiвкуль великого мозку.
Механiз'м спрuйняття i передачi збудження. Звуковi хвилі потрапляючи у зовнiшнiй слуховий хiд, пiдсилюються в 2... 2,5 раза i викликають коливання барабанної перетинки з частотою звукових хвиль. Коливання барабанної перетинки через слуховi кicточки передаються на мембрану овального вікна. Слуховi кiсточки дiють як важелi, зменшуючи амплiтуду коливань i збiльшуючи.їхню силу (до 50 разiв). Коливання мембрани овального вiкона викликають вiдповiднi коливання стовпця рiдини перилiмфи верхнього каналу i вiбрацiю oсновної мембрани типу біжучої хвилi i коливання перилiмфи у нижньому каналi. При деформацil oсновної мембрани коливаються розташованi на нiй внутрiшня i зовнiшня волосковi ceнcopнi клiтини. При цьому вони торкаються покривної мембрани, що призводить до змiни мембранного потенцiалу їх i появи електричного ефекту, який проявляться в електричних коливаннях, що вiдповiдають по частотi звуковим коливанням. Це явище називають ще мiкрофонним ефектом. Але воно не вiдiграє icтотної ролi в сприйняттi звукiв різної частоти. Основну роль у механiзмi розрiзнення звукiв рiзної частоти вiдiграють фiзичнi закони розповсюдження звукових коливань у рiдинi i акустичнi властивостi основної мембрани. Основна мембрана ширша i товща на верхiвцi, нiж бiля основи. При низьких частотах (менше 16 Гц) основна мембрана не коливається, оскiльки перилiмфа витiкає через гелiкотрему з такою самою швидкiстю, з якою вона змiшуться при рухах овального вікнa. При збiльшеннi частоти коливань перилiмфа не встигає перейти в нижнiй канал, тому в нiй виникають коливання, якi передаються основнiй мембранi. При низьких частотах вібрує вся мембрана з найбiльшою амплiтудою на верхiвцi. Iнерцiя стовпця рiдини не дaє можливостi високочастотним хвилям проникати в глиб завитки. Тому звуки високі частоти (до 20 тис. Гц) проникають на малу глибину, викликаючи резонанси коливання перилiмфи i збудження волоскових клітин бiля основи мембрани. Середньочастотнi звуки сприймаються рецепторними клiтинами, розташованими посерединi мембрани.
Вухо дорослої людини сприймає звуки частотою вiд 16.до 20 тис. Гц. Найбiльша чутливicть - до частот 1 тис. … 4 тис. Гц. Людський голос може породжувати коливання вiд 150 до 2500 Гц.
Iнтенсивнiсть (голоснiсть) звуку виражають в белах. Бел - логарифм вiдношення потужностi даного звуку до порогової величини, прийнятої за одиницю. На практицi розрахунки ведуться в де· децибелах (0,1 Б). Для порiвняння iнтенсивностi рiзних звукiв можна привести такі приклади. Тихий шепiт на вiдстанi 1,5 м – 10 децибелiв (дБ), тиха розмова – 40, голосна розмова – 60, окрик 80, лiтак при зльотi – 110... 120, космiчна ракета при зльотi – 140... 150 дБ.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 90 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |