Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Уніатство

З поняттям «унія» ми вже зустрічались, розглядаючи рівноправний союз між двома групами нехалкідонітів.

Значення слова «ипіо» неточно відтінює зміст, який вкладають у нього католицькі богослови.

Католики єдині з православними в розумінні того, що Християнська Церква, очолювана самим Ісусом Христом, зберігає внутрішню суттєву єдність. Київському митропо­литові Платону Городецькому (1803-1891 рр.) належать відомі слова про те, що «перегородки між церквами не ся­гають неба». З обох боків, і з православної, і з католицької церкви, існує єдність у поглядах на людські гріхи як на го­ловну причину численних церковних роз­колів. Але православні вважають, шо єди­ним шляхом подолання цих розколів є по­вернення до стану, в якому перебувала Церква до 1054 року. Католики ж вбача­ють цей шлях у догматичному та адмі­ністративному підпорядкуванні Римсько­му єпископу при збереженні православ­ними своїх обрядів. Такий стан вони нази­вають унією.

Умови для укладення уній складалися за певних історичних умов. Коли віруючі східних й орієнтальних православних цер­ков були поставлені перед вибором повної втрати своєї культурної й національної ідентичності або збереження її. але під іншою духовною юрисдикцією, звичайно, обирали останнє. Так було на українських землях, шо перебували в складі Речі Пос­политої, а потім Австро-Угорщини. На Близькому Сході в такі умови були постав- лені православні греки, араби, вірмени, інші народи в період хрестових походів, а потім — Османської імперії, влада якої підтримувала католиків латинського та східних обрядів, примушуючи послідовників інших конфесій до прийняття Ісламу. Але повністю приєднати певну східну церкву до системи католицьких церков вдавалося рідко.

З понад 100 таких спроб об'єднання християнських цер­ков у єдину Церкву лише одна увінчалася успіхом: 1580 ро­ку папі Римському Григорію XIII вдалося приєднати до като­лицького напряму в християнстві маронітів. В інших же ви­падках унія, призводячи до загострення стосунків між като­ликами та православними, протистояння в міжиерковних зносинах і конфліктів на релігійному грунті, зумовила виник­нення на місці однієї з східних церков двох — уніатської та православної, а в Індії — навіть чотирьох. Тобто не всі вірні тієї чи Іншої східної або орієнтальної церкви хотіли укладен­ня унії й переходили до неї. Часто-густо більша частина, а се­ред ассирійців і християн св. Фоми — менша частина вірую­чих залишилася православними.

На жаль, нині серед українських греко-католиків в Ук­раїні та Польщі, словацьких греко-католиків, які проживають у великих містах, йде поступова латинізація обрядовості.

У червні 1994 року повноважні представники православ­них і католицьких церков, багато видатних богословів з обох боків зустрілися в Белемонтському монастирі неподалік від Триполі (Антіохійська Православна Церква, Ліван) для прий­няття документа про поліпшення взаємин між Східною і Західною Церквами. Римську Католицьку Церкву представ­ляв кардинал Едуард Кассіді, президент Папської ради з пи­тань сприяння християнській єдності. З боку православних співголовою конфереції був митрополит Паризький, Примас Галльської митрополії Ієремія (Константинопольська Право­славна Церква). В прийнятому документі вказувалось на не­допустимість прозелітизму у стосунках між православними та католиками. Наголошувалось на тому, шо уніатизм не пови­нен бути прикладом для наслідування або моделлю об'єднан­ня, якого прагнуть обидві церкви. Однак, хоча унія більше не є засобом об'єднання християн, церкви східних й орієнталь­них обрядів, що історично склалися, мають право на існуван­ня і діяльність. До цього можна додати лише точку зору дея­ких православних делегатів про те, шо таке формулювання дає змогу Ватикану значно активізувати діяльність щодо ла­тинізації уніатів, а в тих випадках, де цей процес почався дав­но (Словаччина, Польща, уніати діаспори в Америці, Авст- ралії, тобто там, де єпархії уніатів підпорядковуються не гла­вам помісних уніатських церков, а безпосередньо Святому Престолу в Римі), закріпити становище, що склалося.