Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Римська Католицька Церква

Головні положення віровчення, що відрізняють като­ликів від православних, з'являлися в лошатах західної Цер­кви поступово, так би мовити, нашаровувалися на догма­тичне надбання єдиної нерозділеної Христянської Церкви. Так, учення про вихід Святого Духа від Сина, яке з'яви­лося в 589 році на Толедському Соборі як полемічний прийом проти аріанства вестготів, остаточно затвердив па­па Бенедикт III у 1014 році, піднісши його в ранг догмата. Католики вірять в існування крім раю та пекла ше й чисти­лища, де грішники можуть очиститися, після чого потраплять у рай. Римська церква прийняла догмат про непорочне зачат­тя Ліви Марії, тобто Дівою була і мати Марії — праведниця Анна. Після своєї смерті, згідно з цим ученням, Діва Марія воз­неслася тїлесно, подібно до вознесіння Ісуса Христа.

Крім того, на І Ватикан-ському Соборі (1870 р.) був прийнятий догмат про безпо­милковість учительства папи в питаннях віри та моралі, коли він промовляє зі своєї кафедри, тому що папа Римський — намісник Христа на Землі та на­ступник апостола Петра (зга­дайте, хто і за яких обставин уперше висловив цю ідею).

Католики, на відміну від православних, визнають рішен­ня двадцяти одного Вселен­ського Собору.

Як і православні, католики вважають, що для спасіння,

крім віри, потрібно відправляти таїнства, яких усього сім. Своєрідно відправляються в Римській церкві деякі таїнства. Наприклад, таїнство хрешення здійснюється шляхом обли­вання водою або занурення у воду, тоді як у православ'ї — донедавна лише шляхом занурення у воду. Таїнство миропо­мазання в Католицькій церкві (конфірмація) виконується, ко­ли дитині виповнюється 7-8 років (у православних — незаба­ром після народження). Таїнство євхаристії відправляється на прісному хлібі (у православних — на квасному), при цьо­му лише духовенство може причащатися хлібом і вином, ми­ряни ж повинні причащатися лише хлібом.

Становлення католицизму тісно зв'язане з діяльністю та­ких видатних пап, як Лев І (440-461 рр.) та Григорій І (590-604 рр.}. За своє надзвичайно благотворне для Церкви правління вони були удостоєні звання «Великий».

Своєї найвищої могутності середньовічна Римська церква досягла під час правління папи Іннокентія Ш. Блискуче втілив­ши в життя більшість замислів Григорія VII (який закінчив своє життя у в'язниці), він зумів добитися верховенства духовної влади над світською, Не в останню чергу такому піднесенню сприяла організація папами хрестових походів на Близький Схід з метою визволення Гроба Господня від мусульман.

Але поряд зі зміцненням світської влади Римських єпис­копів поступово зростала релігійна опозиція папству.

На поширення численних єресей папи відповіли ство­ренням Інквізиційного суду, який повинен був розшукува­ти та карати єретиків. Проведення цієї роботи було дору­чено Домініканському чернечому ордену.

Останнім піднесенням могутності Римської церкви було правління папи Боніфація УІП, якому вдалося на деякий час знову зробити Рим центром тяжіння християнського світу. Однак його претензії до французького короля Фшіппа IV призвели не тільки до його повної поразки, але і до так звано­го авіньйонського полону пап (1309-1377 рр.). Після закін­чення полону й повернення пап до Рима папство поступово втрачає вплив на християнські держави Заходу.

Цьому процесові деякою мірою сприяла так звана Вели­ка схизма. Папа Григорій XI, скориставшись послабленням Франції та боячись втратити владу в Папській області, повер­нувся до Рима. Після його смерті в Римі обрали папою Урба-на VI, а в Авіньйоні — Климента VII. До Констанцького Со­бору (1417 р.) постійно було два або три папи. Собор позба­вив влади двох з правлячих тоді трьох пап — Іоанна ХХПІ та Бенедикта XIII (антипапи), а Григорій XII сам зрікся престолу.

Собор обрав нового понтифіка Мартина V і тим самим поклав кінець «Великій схизмі».

Важливим етапом станов­лення Римської Католицької церкви є епоха Великих гео­графічних відкриттів, під час якої вплив її поширився майже на всю територію Центральної та Південної Америки.

Опозиція папству перерос­ла в Реформацію. Римська Ка­толицька Церква відповіла на

неї Контрреформацією, проголошеною на Тридентському Соборі (1545-1563 рр.). Але колишнього впливу та величі Римська церква так уже ніколи й не досягла.

Римська Католицька Церква — найбільше релігійне об'єднання сучасного світу. Велика кількість віруючих І ши­роке географічне охоплення території зумовили надзвичай­но складну систему управління цією церквою.

Віруючі об'єднуються в душпастирські осередки, або плебанії (парафії); душпастирські осередки — в деканати; деканати об'єднані в 4 патріархати, 24 апостоличні префе­ктури, 4 місії, 62 апостоличних вікаріатства, 14 тери­торіальних абатств (7 з яких безпосередньо підпорядковані Святому Престолу в Римі), 63 територіальних прелатства (2 — Святому Престолу), 1523 діоцезії (54 — Святому Престолу), 456 архідіоцезій (23 — Святому Престолу) в усьому світі. Більшість архідіоцезій очолюють архієпископи, а 22 — митрополити. Архідіоцезії об'єднані в національні католицькі церкви, очолювані архієпископами з титулом примас, які, як правило, є кардиналами. Примаси мають становите подібне до голів помісних церков у православ'ї. Національні церкви мають дуже обмежену самостійність, яку можна прирівняти до статусу напівавтономії. Після І! Ватіканського Собору були встановлені національні та регіональні конференції єпископів з обмеженою компе­тенцією. Тоді ж був заснований Синод єпископів при го­лові Римської Католицької Церкви, який має титул «Святіший (Ім'я, з 1978 року Іоанн Павло II) Єпископ Риму, Намісник Ісуса Христа, Наступник Князя Апостолів, Вер­ховний Понтифік Вселенської Церкви, Патріарх Заходу. Примас Італії, Архієпископ і Митрополит Римської провінції, Монарх Держави-Міста Ватикан, Раб Рабів Бо­жих». За католицькими догматами, влада папи виша за вла- ду Вселенських Соборів (які збираються приблизно один раз на сторіччя), але насправді папи враховують думку де­легатів Соборів. У Ватикані знаходиться комплекс органів управління Церквою — Курія, з численним штатом церков­них світських сановників з різноманітними посадами. Для вирішення справ вищого центрального управління Церк­вою при папі працює Колегія кардиналів, кількість членів якої — 70. Колегія поділяється на 10 секцій — конгрегацій. Декан Колегії — старший за хіротонією єпископ. Усього кар­диналів 140. Повне зібрання кардиналів утворює папську консисторію — постійну вищу допоміжну при папі установу. Негайне скликання папської консисторії через 18 днів після смерті папи називається конклавом і має виключне право обирати нового папу серед своїх членів.

Система управління Римською церквою ускладнюється ще й тим, шо в ній існує складне переплетення церковної ієрархи та рангів церковних посад. З одного боку, като­лицька ієрархія, як і православна, включає три ступені свя-шенства: дияконство, пресвітерство, єпископство. З іншо­го боку, всередині ієрархій існують два ранги церковних посад: 1) вищий — ті, хто отримує свою владу безпосеред­ньо від папи (кардинали, легати від ребра апостольського, апостоличні вікарії); 2) нижчий — ті, чия влада виходить від єпископа (ге­неральні вікарії, синодики — члени церковного трибуналу).

Апостоличні вікарії безпосеред­ньо від імені папи управляють церков­ними провінціями в країнах з перева­жанням католицького населення. Ле­гати від ребра апостольського — офіційні представники папи в дипло­матичних зносинах з католицькими країнами; нунції — в зносинах з нека-толицькими країнами.

Кардинали — найвищі духовні осо­би католицької церкви, які належать до всіх трьох ступенів священства. Ієрархічне місце їх — безпосередньо за папою, виїде арйєпйотоігач^шкжь-пів. Із 140 кардиналів — 50 пресві­терів, 14 дияконів і 76 єпископів, архієпископів, патріархів. До Колегії кардиналів входять 6 єпископів, 50 пресвітерів, 14 дияконів. Кардина- ли-священики і кардинали-диякони носять титули за назвами римських церков та капел, в яких вони служать. У своїх та підпорядкованих ним церквах вони мають єпископську юрис­дикцію. Папа Іннокентій IV встановив для кардиналів особли­ву форму одягу: червона мантія, червоний капелюшок (під час трауру і посту — бузково-фіолетовий), перстень, червона (або фіолетова) парасолька; герб, трон в їх церкві. Все це кардинали отримують з рук папи.

Після II Ватиканського Собору католики почали замінювати богослужбову латинську мову національними.