Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Паливно-енергетичний комплекс

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) — складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу й використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова) та електроенергетика, тісно пов'язані з усіма галузями народного господарства.

На сучасному етапі економічного розвитку найважливіша — паливно-енергетична проблема. Успішне її розв'язання визначає можливості, темпи й напрями економічного та соціального розвитку. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства й транспорту.

Основними первинними джерелами енергії у сучасному світі є нафта, вугілля, природний газ, гідроенергія, а також швидко зростає значення атомної енергії. Частка решти джерел (дрова, торф, енергія сонця, вітру, геотермальна енергія тощо) у загальному енергоспоживанні становить лише кілька відсотків. Щоправда, в окремих країнах вони мають істотне значення для енергопостачання: наприклад, у Фінляндії — дрова, в Ісландії — гарячі термальні джерела.

Паливно-енергетичний баланс — баланс виробництва, перетворення та використання всіх видів енергії: мінеральної, сонячної, вітрової, хвильової, геотермальної тощо.

Структура паливно-енергетичного балансу світу: нафта — 40% природний газ — 23%, вугілля — 31%, інші види палива — 1%' атомна енергія — 2%, гідроенергія — 3%.

На економічно розвинуті країни й країни, що розвиваються, припадає приблизно 540 млрд. т у.п., 2/3 з них становить вугілля й менше 1 /3 — нафтогазове паливо. Переважна частина запасів твердого органічного палива та урану розташована на території промислово розвинутих країн, а ресурси нафти й гідроенергії — передусім у країнах, що розвиваються. Природний газ поділяється рівномірно (рис. 6.1).

Найбільші запаси органічного палива зосереджені у Північній Америці та Азії. У розміщенні всіх основних галузей енергетики світу — нафтової, вугільної, газової промисловості, електроенергетики — спостерігаються великі відмінності зумовлені як природними, так і соціально-економічними факторами.

За видобутком вугілля, природного газу, уранових руд перед ведуть економічно розвинуті країни, а за видобутком нафти — країни, що розвиваються. Проте переважна частина усіх цих енергоресурсі⁸ кінець кінцем споживається в економічно розвинутих країнах.

Вугільна промисловість. Серед загальних ресурсів викопного органічного палива на вугілля припадає (залежно від оцінки) 65' 90%. Історично воно відіграло величезну роль у світовому промисловому розвитку. Вугілля забезпечувало енергетичну основу першої промислової революції, що розпочалася в останній третині ХVІІ ст. у Великій Британії й згодом охопила інші країни. Ще 1913 р. світові потреби в енергії задовольнялися за рахунок вугілля майже _на 75%, а якщо не рахувати дрова, на які тоді припадало 17—18% світового енергоспоживання, то майже 90%.

У промислово розвинутих країнах вугілля є надзвичайно важливим паливом, що забезпечує зростання економіки та замінює нафту в багатьох сферах її теперішнього використання. Найбільшими споживачами вугілля сьогодні є теплоенергетика, чорна металургія, залізничний транспорт, машинобудування, а також житлово-побутовий сектор.

Роль вугілля можна поцінувати за його місцем у структурі паливно-енергетичного балансу. Ще 1948 р. частка вугілля у загальному споживанні основних джерел енергії в економічно розвинутих країнах становила 3/5. Проте у 50 й 60-ті роки структура споживання енергоресурсів зазнала істотних змін.

Відкриття та освоєння великих покладів нафти на Близькому Сході викликало приплив дешевого палива на ринки таких країн, як США, Японія, держави Західної Європи, і призвело до скорочення вуглевидобутку в цих країнах. Його питома вага у загальному споживанні енергії знизилась у Західній Європі до 21 —23% у 70-ті роки. Вугільна промисловість у США та Західній Європі почала згортатися. Сфери використання вугілля обмежувались теплоелектростанціями та коксохімічною промисловістю.

Група основних країн — експортерів нафти 1973 р. різко підвищила ціни на нафту. Тоді частка нафти у загальному споживанні основних джерел енергії почала скорочуватись, але ще 1981 р. вона становила понад половину. Проте частка вугілля помітно виросла. Сьогодні вугілля — єдиний енергетичний ресурс, якого за теперішніх технологій видобутку в США, Канаді, Австралії, Росії та деяких інших країнах вистачить на віддалену перспективу.

Розвиток вугільної промисловості у США, Західній Європі та Ще кількох промислових державах гальмується екологічними факторами.

Ще однією проблемою є транспортування вугілля від місця видобутку — до місця споживання. Віддаленість покладів від узбережжя - разом з низькою пропускною здатністю залізниць і портів — унеможливлює різке збільшення поставок вугілля на світовий ринок.

Найбільше виросте потреба в енергоносіях у країнах, що розвиваються, — передусім в Азії, де очікуються найвищі темпи економічного зростання. Експерти передбачають істотне зростання використання газу в електроенергетиці, особливо в Європі. За цей самий період уповільняться темпи зростання попиту на вугілля в Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), передусім відбиваючи зрушення в сталеливарній промисловості. Світовий видобуток вугілля буде зростати до 2010 р. пересічно на 3,5% на рік і сягне 5,3 млрд. т.. Найбільшим виробником вугілля стане Китай — 1,5 млрд. т. У Європі видобуток вугілля падатиме в середньому на 3% на рік через збільшення собівартості видобутку.

Відкритих покладів вугілля за сучасними темпами споживання вистачить на 200 — 300 років. За загальними запасами лідирує Північна Америка (24% світових запасів), за кам'яним вугіллям — Азія (25%), за бурим — Північна Америка (27%) (табл. 6.1).

Таблиця 6.1. Світові запаси вугілля по регіонах у 2000 році

Серед країн світу за покладами вугілля перше місце займає США (23% світових запасів), на другому місці — Росія (13%), на третьому — Китай (11%).

Буре вугілля в найбільшій кількості є в США (21% світових запасів), Росії (17%) та Індії (13%). Кам'яним вугіллям багаті також США (26% світових запасів), Китай (10%) і Австралія (9%) (табл. 6.2).

Вугілля може видобуватися підводним способом, зараз він використовується в Китаї, Канаді, Японії, Великій Британії та інших країнах (рис. 6.2).

Схарактеризувавши світові запаси вугілля, розгляньмо теперішній рівень його видобутку. Протягом останніх років видобуток вугілля у країнах Західної Європи знижується. Видобуток вугілля підземним способом згортається, а відкритим — зростає. Відкритий вуглевидобуток протягом останніх 30 років виріс більш як удвоє й становить тепер близько 50%, включно з США — 60% та Німеччиною — 60%. За видобутком кам'яного вугілля перед ведуть Китай, США, Індія, ПАР та Австралія, а за видобутком бурого — США, ФРН, Росія.

Теперішні основні експортери вугілля — Австралія, США, ПАР — і надалі вестимуть перед у цій галузі. На їхню частку припадає 67% обсягу морської торгівлі енергетичним вугіллям. Активізують зусилля щодо збуту вугілля й нові продавці — Індонезія, Колумбія, Китай та, меншою мірою, Венесуела. Вуглевидобуток у цих країнах провадиться відкритим способом за наявності надлишкової дешевої робочої сили. Через це витрати на вуглевидобуток нижчі, ніж у країнах, що є традиційними експортерами. Прогнозують, що додатковий попит на вугілля у майбутньому задовольнятиметься саме новими його продавцями. Спостерігається також істотне зростання пропозиції вугілля з боку України, Польщі, Росії.

Серед основних імпортерів енергетичного вугілля можна виокремити дві групи: країни Західної та Східної Європи, а також Тихоокеанського регіону. Європейські країни розширюють попит на вугілля через скорочення власного видобутку внаслідок високої собівартості та неконкурентоспроможності місцевого вугілля порівняно з імпортним (австралійським, американським, південноафриканським), собівартість видобутку якого удвоє нижча.

Другий ринок збуту енергетичного вугілля — держави Тихоокеанського регіону: Японія, Тайвань, Республіка Корея. Майже половина попиту припадає на Японію, чому великою мірою сприяє введення до ладу нових ТЕС, що працюють на вугіллі, загальною потужністю 7,5 млн. кВт на рік, а також скорочення власного видобутку до 10 млн. т через високу собівартість.

За прогнозами фахівців, обсяг світової морської торгівлі енергетичним вугіллям до кінця поточного сторіччя істотно зросте, а коксівним — здебільшого залишиться без змін.