Читайте также:
|
3 розвитком світової економіки, зі збільшенням кількості підприємств та їхніх потужностей, із залученням все більших обсягів природних ресурсів до виробництва зростає значення екологічного фактора в розміщенні продуктивних сил. Наприкінці XX ст. деякі вчені, суспільні діячі, політики навіть висунули гасло (так званий "екологічний імператив"): "Екологічна безпека — понад усе!" Це означає, що будь-які економічні вигоди не можуть бути виправдані, якщо їх здобуття супроводжується загрозою для довкілля.
Отже, існує певна суперечність між розвитком виробництва і станом навколишнього середовища. Вона може бути розв'язана різними засобами. Теоретично зменшення тиску на природу можна досягнути шляхом істотного скорочення світового виробництва, особливо в галузях важкої промисловості, обмеження споживання товарів не найпершої необхідності (предмети розкоші тощо). Саме цей шлях пропонують члени Римського клубу. Але практична його реалізація сьогодні малоймовірна. Більш продуктивним є використання позитивних результатів науково-технічного прогресу для подолання екологічної кризи. Це, насамперед, технологічна реорганізація виробництва та його оптимальне розміщення.
Спочатку подивимося, в яких напрямках найбільш небезпечно розвивається екологічна напруга, пов'язана з господарською діяльністю людини, визначимо "найболючіші точки". Оскільки середовищем життєдіяльності людини стала, по суті, вся географічна оболонка, то і наслідки її діяння відчутні у всіх сферах: атмосфері, літосфері, гідросфері, біосфері. Головними чинниками, що обумовлюють забруднення і деформацію навколишнього середовища, є:
- безпосереднє використання зростаючих обсягів природних Ресурсів (мінеральні ресурси, деревина, біологічні ресурси морів та прісних водоймищ, вода) у виробництві;
- відповідно зростаючі обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферу, водоймища та на суходіл;
- виробництво й викид у навколишнє середовище синтетичних сполук, що не є природними, а тому дуже небезпечні для організму людини, тварин і рослин (аміак, бензапірен, дуст та багато інших); деякі з таких сполук, як-от пластмаси, важко знищити або утилізувати, вони загромаджують великі території, водночас отруюючи
довкілля;
- реальна загроза радіоактивного забруднення внаслідок роботи атомних електростанцій та проведення ядерних випробувань;
- безпрецедентні темпи збільшення кількості транспортних засобів, особливо автомобілів, які спричиняють утворення шкідливого повітряного середовища у великих містах і вздовж напружених шляхових трас;
- забруднення Світового океану, насамперед, нафтою та нафто продуктами, які перевозять танкерами;
- ерозія і засолення ґрунтів через грубі порушення агротехні-ки; скорочення площі земель, придатних для землеробства;
- знищення лісового покриву Землі, особливо тропічних та екваторіальних лісів, що призводить не тільки до незворотних біологічних втрат (зникнення видів), але й порушує киснево-вуглекислий баланс в атмосфері;
- спорудження штучних водосховищ, гребель, гаток, осушення боліт, примусова зміна напряму річок або зниження рівня озер з | господарськими цілями порушує природний розвиток екосистем, часто веде до їх спотворення, а то й загибелі, завдаючи при цьому непоправної шкоди господарству.
Основними шляхами вирішення екологічних проблем, зменшення господарського тиску на природу реально можуть бути такі заходи:
1. Істотне зниження матеріаломісткості виробництва, зменшення витрат сировини на одиницю продукції; цей процес вже відбувається в індустріально розвинутих країнах.
2. Зниження електромісткості виробництва, зменшення витрат електричної та теплової енергії на одиницю продукції.
3. Попередні заходи здійснюються разом із суттєвою структурною перебудовою виробництва, що супроводжується зменшенням питомої ваги традиційних галузей виробництва (чорна металургія, важке машинобудування, основна хімія) та підвищенням нематеріало-, наукомістких виробництв (електроніка, біотехнологія тощо).
4. Впровадження технологій з повним циклом виробництва. Досягнути повної утилізації відходів сьогодні неможливо, але звести їх викиди до нешкідливого рівня необхідно. Тверді відходи використовуються, зокрема, як будівельні матеріали; гази, що відходять, — для одержання нових хімічних сполук. Використання оборотної води не тільки заощаджує дефіцитну прісну воду, але й запобігає забрудненню водоймищ.
Визначені вище заходи стосуються передусім технологічної перебудови виробництва. Але є такі напрямки вирішення екологічних проблем, що залежать від територіальної організації народного господарства. Врахування екологічного фактора в розміщенні продуктивних сил виявляється в таких ситуаціях:
— недопустима концентрація шкідливих видів виробництва (з великими об'ємами викидів) у населених пунктах і регіонах з високою щільністю населення. Щодо цього Донбас і Середнє Придніпров'я є класичним негативним прикладом. Зосередження кількох металургійних велетів у Дніпропетровську, Запоріжжі, Маріуполі створює небезпечну екологічну ситуацію у цих містах. Те саме можна сказати про Донецьк, Горлівку, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, де металургійні й хімічні підприємства зосереджені на порівняно невеликій площі, а самі ці міста розташовані у густонаселеному регіоні;
— треба враховувати рельєф місцевості та мікрокліматичні умови. Там, де може застоюватись повітря, не можна будувати великі підприємства з великими викидами шкідливих речовин до атмосфери. Наприклад, в улоговинах при температурних інверсіях холодне повітря стікається зі схилів униз, вертикальне перемішування повітряних мас слабне, і шкідливі речовини, не розпорошуючись, можуть подовгу висіти над місцем викиду. Такі явища властиві деяким містам Сибіру. В улоговинах розташовані Лос-Анджелес, Мехіко, для яких смог — звичне явище. У горах довкола Мехіко є прохід — долина, яка могла б вентилювати повітря, але її "перегачують" будівлі нафтопереробних, сталеплавильних і цементних заводів. Забрудненість повітря у місті у 100 разів більша за допустимі межі;
— проектування промислових підприємств у містах має враховувати розу вітрів; об'єкти слід розташовувати так, щоб імовірність задимлення житлових кварталів була найменшою. У приморських містах небажана щільна багатоповерхова забудова берегової зони, бо місто не провітрюватиметься свіжим морським повітрям. Натомість У північних містах треба вибудовувати "барикади" висотних будинків навстріч холодним вітрам;
— довкола підприємств з особливо шкідливим виробництвом створюються санітарні зони, позбавлені постійного житла. Так, атомні електростанції оточуються зонами з радіусом 30 км.
Розділ 5
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 143 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |