|
Читайте также: |
…Чи не кожне село багате своєю історією. Так і наш Городець. Назва його сягає своїм корінням сивої давнини. Ще за часів Київської Русі на наших пригоринських луках був збудований замок-фортеця неподалік поселення Городища. За монголо-татарської навали було зруйновано все, і люди переселилися у ліси понад річкою Вирка. Нове місце обгородили частоколом і назвали Городцем.
Прикрасою, справжнім сільським шедевром є збудований місцевими умільцями в 1839 році Свято-Миколаївський православний храм.
А легенда побудови цього храму пов’язана з іменем Святого Миколая, який мандрував по світу, щоб допомогти людям чим зможе.
Було це в далекому 1839 році. У ті далекі часи в моєму селі жили сім старичків, які протягом дев’яти днів дотримувалися посту. Вони вважали, що саме завдяки цьому Бог допоможе їм знайти місце, на якому потрібно побудувати храм. Була темна ніч, коли одному із цих старичків наснився храм божий. Тоді дідусі попрямували до того місця, яке один із них бачив усні, але для закладання першого каменю їм потрібна була людина, яка не заплямована своїми ділами. І вони відправилися на пошуки такої людини. Через деякий час старички знайшли благочестивого чоловіка, якого звали Миколаєм, а той день закладання першого каменю на храм був якраз на весняного Святого Миколая (22 травня).
Святиня була розміщена на пагорбі, та так, що відстань до місць, де жили прихожани, була майже однакова, а храм було видно з усіх сторін. Які були вмільці в моєму селі, бо церква побудована без єдиного цвяха на кошти прихожан, що налічували 1557 чоловік та 1613 жінок. При храмі знаходилося однокласне народне училище, яке давало елементарні знання сільським дітям.
І тепер дивуєшся, що храм зберігся в первозданному вигляді. Коли заходиш у храм церковних воріт, відкривається просторе подвір’я. З кожного боку знаходяться хрести, розміщені в один ряд, що є пам’ятками людям, які не повернулися із фронту. Позаду церкви- могили попередніх священиків. Праворуч від святині розташоване кладовище.
Три куполи, що розміщені на церкві символізують Святу Трійцю.
Кожна церква має свої традиції. Свято-Миколаївська не є винятком. Щороку навесні отець Мефодій, настоятель цього храму, староста церкви- Олександр Трохимович та церковний хор виходять на поля і відправляють молебень. Крім того, вони щороку виїжджають здійснювати богослужіння і хресний хід до джерела «Тріщава». Похід на Тріщаву став невід’ємною частиною в житті кожного жителя села.
Ось знайомі дуби-велетні, споконвічні хранителі джерельного скарбу. Вони вже не віддільні одне від одного: і каплиця, й криниця, і дуби-велетні надгоринської Тріщави. Ще за часів Польщі на цій живописній поляні було дві каплички- католицька і українсько- православна. Стояли вони обіч стежини, яка вела до джерела з цілющою водою, прозорою настільки, що блищали копійки, вкинуті сюди парафіянами обох церков. А одна з легенд гласить, що під старезним тріщавським дубом відпочивав Богдан Хмельницький з козаками. Жива історія…
Ось яку ще легенду розповідають про надгоринську Тріщаву.
Було це в сиву давнину. У цьому місці розкинулась прекрасна галявина, всипана білими запашними квітами. Дуже вже помічні вони були, тому люди й виривали їх з корінцями. Думали вистачить надовго, але пройшло небагато часу і квіту майже не залишилося.
Якось у сонячний день остання квітка-намистинка затужила за сестрицями, і її кришталева сльоза повільно впала в траву. У ту ж мить земля під нею почала тріскатися, і цей тріск був таким гучним, що його почули в селі. Прибігли люди, дивляться, що сталося. А, побачивши провалля з якого витікала вода, все зрозуміли. Згодом почали пити цю воду, збагнули, що й вона помічна. А щоб не сталося так, як з квітами, взялися доглядати джерело. Саму ж місцину назвали Тріщавою.
Якою б дорогою ви не їхали повз древній Городець, зусюди видно маківки Свято- Миколаївського храму. Тепер вони злотом спалахують у променях такого не по-зимовому ясного сонечка. У часи Середньовіччя це городище було оплотом цивілізації, тепер воно лише відоме в Україні та Польщі село. Але церква тут була і залишається оплотом духовності для всіх жителів довкружніх сіл, тим добрим вогником, який не лише зігріває у хвилини горя і відчаю, але й допомагає випалювати чорноту й облудність так званих «цінностей» нового часу.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 65 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |