Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Головні економічні проблеми провідних країн.

. Екологічна проблема безпосередньо пов'язана з пер­шими двома проблемами і є їх логічним продовженням. Вона має, принаймні, два аспекти:

• загроза життю та здоров'ю населення розвинених країн внаслідок збільшення екологічного навантаження на території цих країн;

• погіршення стану довкілля внаслідок економічної діяльності менш розвинених країн.

Перший аспект на сьогодні сприймається гостріше на­селенням розвинених країн, оскільки, по-перше, кількість шкідливих викидів у розрахунках на душу населення у розвинених країнах у десятки разів більша, ніж у країнах, що розвиваються, а, по-друге, більшість викидів чинить локальний вплив. Крім того, досить високий середній рі­вень споживання у провідних країнах світу зумовлює зміну у структурі потреб населення, зміщуючи акцент із задово­лення найбільш нагальних потреб на потреби вищого рівня, до яких, зокрема, можна віднести і турботу про стан дов­кілля і долю майбутніх поколінь.

Населення "золотого мільярда" тільки-но починає усві­домлювати необхідність глобального вирішення цієї про­блеми, пов'язаної з погіршенням стану довкілля внаслі­док екологічних негараздів на території менш розвинених країн, але реальна всесвітня діяльність щодо її вирішення навряд чи активізується найближчими роками, оскільки для населення менш розвинених країн екологічна проблема є не найважливішою, а без узгоджених дій реальні резуль­тати навряд чи можливі.

1. Соціально-політична проблема. Усі без винятку роз­винені країни є країнами демократичними у сучасному розумінні, що загалом створює умови для більш повної реалізації приватної підприємницької ініціативи, розкрит­тя внутрішніх якостей особистості, в тому числі і в еконо­мічному житті. Такий тип побудови суспільства склався історично і передбачає узгодження особистих та суспільних інтересів. Проте практична реалізація демократичних прин­ципів наштовхується на цілий комплекс проблем соціаль­но-політичного характеру, зокрема:

• диференціація доходів у суспільстві є неминучою, але її ступінь має бути суспільно прийнятним;

• усі члени суспільства повинні мати доступ до найваж­ливіших благ (освіти, медичного обслуговування, задово­лення базових фізіологічних потреб та потреби у безпеці);

• члени суспільства повинні мати можливість волеви­явлення і реалізації своїх інтересів через посередництво держави, причому важливим моментом є формальна рівно­правність усіх членів суспільства;

• декларуючи примат особистого, суспільство тим не менше домагається певного балансу між суспільними та індивідуальними інтересами (у сфері власності, виробни­чого споживання, демократичних прав і свобод тощо).

Реалізація цих стратегічних завдань потребує відповід­них інститутів, діяльність яких дала б змогу, по-перше, виявити уподобання членів суспільства і, по-друге, знайти шляхи компромісного вирішення. Сучасні провідні держа­ви найбільшою мірою спираються на інститути приватної власності, виборчих органів законодавчої та виконавчої влади, а також надають надзвичайно великого значення судовому порядку вирішення суперечок. Вважається, що сукупність цих інститутів (звісно, якщо вони функціонують належним чином) є запорукою дотримання демократичних цінностей. Але насправді є досить великий перелік суб'єк­тивних чинників, які деформують усталений порядок ви­рішення суспільних протиріч. Наявність суб'єктивних складових соціальної та економічної політики є підґрунтям сталої напруги у відносинах між різними соціальними верствами населення.

5. Міжнародна конкуренція є лише однією складовою тих глобалізаційних процесів, які охопили практично весь світ із кінця XX ст. Проте ця складова є, мабуть, найбільш проблемним моментом у взаємовідносинах провідних країн, а також у відносинах з іншими країнами. І виявляється вона за трьома напрямами:

• конкуренція на ресурсних ринках;

• конкуренція за ринки збуту;

• конкуренція політико-економічного характеру. Для кожної країни актуальним питанням залишається

розширення, або, як мінімум, утримання своїх позицій на світових ринках. Очевидно, що досягнення цієї мети однією країною означає неповне досягнення її іншою. Причому в сучасних умовах спостерігається тенденція до екстерналі-зації — перенесення внутрішніх економічних проблем у зовнішнє економічне середовище. Скажімо, нестачу внут­рішнього сукупного попиту можна перекрити за рахунок експорту, а окремі екологічно небезпечні технологічні ста­дії виробництва перемістити на територію інших країн. У зв'язку з цим конкуренція загострюється у періоди, коли погіршується внутрішня економічна ситуація. Оскільки кожна з провідних країн використовує дуже схожі методи для вирішення подібних проблем, то рівень конкуренції між ними є досить високим. Крім того, провідні країни стика­ються з конкуренцією з менш розвиненими країнами.