Читайте также:
|
Термін «автономія» грецького походження, перекладається як самостійність, самоврядування. Автономія в державно-правовому розумінні означає самоврядування певної території в державі, яка вирізняється національним складом населення або якимись іншими особливостями в межах однієї держави. У більшості випадків автономія надається певній території, яка вирізняється національним складом населення та особливим побутом. Суть такої автономії полягає в наданні права на самоврядування народові, який компактно проживає на певній території в межах однієї держави. Така автономія слугує засобом вирішення національного питання. У деяких випадках автономія надається і на інших підставах. Конституційному праву відома адміністративно-територіальна, національно-територіальна та національно-державна автономія. У деяких країнах діє ще й екстериторіальна (культурна) автономія1.
Україна відповідно до ст. 2 Конституції України є унітарною державою, але в даний час до її складу входить Автономна Республіка Крим, її створенню передував референдум, проведений 20 січня 1991 р. у Криму. А 12 лютого 1991 р. Верховна Рада України підтримала це бажання народу і прийняла закон про відновлення автономії Криму. Так юридичне було оформлено створення Автономної Республіки Крим. Необхідно зазначити, що до Вітчизняної війни (1941—1945 рр.) у Криму існувала автономна республіка кримських татар, тобто автономія була національною, для корінного народу. А знову створена автономія — це вже територіальна автономія. Як відомо, у травні 1944 р. кримські татари були депортовані з півострова, а автономна республіка була ліквідована. Замість неї була створена Кримська область (як звичайна адміністративно-територіальна одиниця) у складі Російської Федерації, а у 1954 р. вона була передана до складу України.
Відтоді як Україна проголосила незалежність, у деяких російських засобах масової інформації неодноразово зазначалося, що передача Кримської області у 1954 р. була подарунком М. С. Хрущова Україні, що не відповідає дійсності. Історичні документи свідчать, що передача Кримської області була ініційована Радою Міністрів РРФСР і мотивувалась тим, що Кримська область не має сухопутного кордону з Росією, що дуже утруднює господарські та культурні зв'язки з нею.
При вирішенні цього питання ні на засіданні Президії Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954 р., коли був виданий указ Президії про передачу Криму до складу УРСР, ні на сесії Верховної Ради СРСР 26 квітня 1954 р., коли цей указ був затверджений, М. С. Хрущов не брав участі ні в одному його обговоренні. В указі Президії передача мотивувалася спільністю економіки, територіальною близькістю, тісними господарськими та культурними зв'язками Кримської області та УРСР.
Важливо відзначити, що в той час у СРСР вирішувалося питання про впорядкування адміністративно-територіального поділу взагалі, а не йшлося тільки про Крим. На тій же сесії Верховної Ради СРСР 26 квітня 1954 р. були затверджені укази Президії Верховної Ради про утворення та ліквідацію ще 16 областей у складі п'яти колишніх союзних республік1.
Під час проведення референдуму татари становили лише ЗО тисяч населення Криму і не проживали компактно. За таких умов не було підстав для створення автономної республіки. Однак у зв'язку з політичною ситуацією, яка склалася на той час в Україні в цілому і в Криму зокрема, була утворена Автономна Республіка Крим. У подальшому це мало наслідком те, що певні сепаратистські сили в Криму почали запроваджувати ідею створення незалежної держави. Протягом 1991—1995 рр. цей курс був домінуючим у діяльності керівників Криму. Так, 4 вересня 1991 р. Верховна Рада Криму прийняла Декларацію про державний суверенітет Криму,
5 травня 1992 р. — Акт проголошення незалежності Криму,
6 травня 1992 р. — Конституцію Республіки Крим, згідно з якою Крим проголошувався суверенною і незалежною державою. Потім були прийняті інші акти подібного характеру, які суперечили Конституції та іншому законодавству України. У результаті виникла реальна загроза територіальній цілісності України. З урахуванням цього 17 березня 1995 р. Верховна Рада України з метою захисту державного суверенітету скасувала Конституцію Республіки Крим, прийняту 6 травня 1992 р., та інші акти, які суперечили Конституції та іншому законодавству України1.
Тепер правовий статус Автономної Республіки Крим визначений Законом України «Про Автономну Республіку Крим», який прийнято 17 березня 1995 р., Конституцією України 1996 р., в якій міститься розділ X, присвячений Автономній Республіці Крим, Конституцією Автономної Республіки Крим 1998 р. Згідно з ними Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України, що перебуває у її складі як адміністративно-територіальна автономія. Тому вона не є носієм державного суверенітету, не має права виходу зі складу України, не може вступати у політичні відносини з іноземними державами.
Досвід існування адміністративно-територіальної автономії багатьох країн світу свідчить, що їй властиві такі ознаки: вона є засобом децентралізації державної влади в унітарній державі і надається для регіонів, які відрізняються історико-географічними, соціально-економічними, національно-побутовими та іншими особливостями; така регіональна автономія надається державою, у складі якої вона перебуває, а не в результаті акту самовизначення її населення, воля ж населення до автономії, виражена на місцевому референдумі, може тільки враховуватися, але ніяких юридичних наслідків вона не породжує. Такого роду автономія дає можливість проявити широку місцеву ініціативу, брати активну участь у здійсненні внутрішньої політики держави, сприяє найоптимальнішо-му поєднанню загальнодержавних та регіональних інтересів. Адміністративно-територіальна автономія, хоча й має деякі ознаки державності (територію, власні представницькі та виконавчі органи, право приймати нормативні акти, свій статут, символіку тощо), проте державним чи державно-територіальним утворенням не вважається.
Правовий статус цієї автономії визначається спеціальним актом (здебільшого статутом, хартією тощо), який затверджується центральним органом державної влади, у складі якої перебуває ця автономія. Усе це свідчить про те, що адміністративно-територіальна автономія не є носієм державного суверенітету. Враховуючи все це, термін «Республіка» в назві автономії Криму, так само як і назва її основного правового акта «Конституція», не відповідають суті такої автономії, оскільки така термінологія не є для неї характерною. Як свідчить державно-правова практика багатьох країн світу, оптимальною назвою регіональних автономій є автономна область, округ, а основний правовий акт такої автономії називається, як правило, статутом.
Конституція України закріпила за Автономною Республікою Крим право мати свою Конституцію. Це її право закріплене у ст. 135 Конституції України. Конституція Автономної Республіки Крим розробляється Автономною Республікою і приймається її Верховною Радою, а потім затверджується Верховною Радою України не менш як половиною депутатів від її конституційного складу. Тільки після цього Конституція Автономної Республіки Крим набирає сили.
Така процедура прийняття Конституції Автономної Республіки Крим, з одного боку, вказує на контроль вищих державних органів України і їх відповідальність за соціально-економічний і культурний розвиток Автономної Республіки Крим, а з другого — свідчить про те, що Автономна Республіка Крим не є суверенною.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 436 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |