|
Читайте также: |
Існує низький рівень до операційного розпізнавання секвестрації легень, а також досить часто зустрічаються ускладнення під час хірургічного втручання.
Для діагностики секвестрації легень у хворих застосовували наступні методи дослідження: клінічні, функціональні, мікробіологічні, рентгенологічні та гістологічні.
При фізикальному обстеженні хворих найбільш характерними були сухі та поодинокі вологі хрипи. Практично в усіх хворих з СЛ було везикулярне дихання, а при перкусії над ураженою ділянкою легені спостерігалось укорочення легеневого звуку.
Різноманітна клінічна картина та відсутність патогномонічних симптомів СЛ не дозволяють діагностувати дану ваду розвитку легень без додаткових методів дослідження. За даними оглядової рентгенографії грудної клітки у більшості хворих з СЛ виявляли округле утворення з однією або декількома порожнинами на фоні затемнення з нечіткими контурами, які частіше локалізується в задньонижніх сегментах легені.
Слід відмітити, що бронхографічні дані у деяких випадках ускладнюють постановку діагнозу. Так, непопадання контрастного матеріалу в бронх не є патогномонічними для секвестрованого сегменту легені і може виникнути при наявності стороннього тіла, закупорки бронху слизом або бронхіальної атрезії. Тому цей метод діагностики може допомогти в постановці діагнозу у разі поєднання з іншими клінічними та рентгенологічними ознаками.
Високоефективною діагностичною процедурою для виявлення у хворих СЛ є рентгенівська комп'ютерна томографія (КТ). Цей метод дозволяє описати судинну анатомію та встановити, що непрозорі утворення, які були виявлені на рентгенограмі грудної клітки, можуть бути секвестрованими ділянками легені.
Найбільш точні дані, які підтвердили наявність аномальних судин отримані при аортографії, що дозволило у всіх випадках виявити живлячу судину до секвестрації.
Аортографія може бути корисною і для диференціювання між легеневою секвестрацією та іншими аномаліями легені, наприклад, пульмональною артеріовенозною фістулою. Але слід зауважити, що ряд авторів вважають виконання аортографії достатньо трудомісткою та не зовсім безпечною маніпуляцією. Тому, аортографія, як і інші додаткові методи обстеження, повинна застосовуватись індивідуально, а отримані дані мають бути інтерпретовані в поєднанні з клінічними даними та даними рентгенографії грудної клітки.
Наведений вище діагностичний „арсенал” доповнювався сучасними методами функціональних і бактеріологічних досліджень, імунології, клінічної генетики і патоморфології, що дозволило встановити правильний діагноз до операції у 42,9% хворих. У інших хворих секвестрація визначена тільки під час хірургічного втручання.
Поряд з проведенням необхідних індивідуально визначених діагностичних методів, усім хворим проводили консервативну протизапальну терапію, яка й була передопераційною підготовкою.
У подальшому виконувались наступні оперативні втручання: лобектомія, плевролобектомія, білобектомія, сегментарна резекція легені. На розрізі в операційних препаратах виявляли кісти, заповнені вершкоподібним вмістом, зазвичай світло-коричневого кольору. При гістологічному досліджені у хворих виявляли ознаки активного хронічного неспецифічного запалення, фіброзу, склерозу та ателектазів.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 80 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Базові вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисципліна інтеграція). | | | Вродженої непрохідності шлунку у дітей |