Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Гроші: виникнення, суть та функції

Виникнення і економічна роль грошей. Економічна наука з самого початку свого виникнення досліджувала природу грошей. Мабуть, немає жодного її напрямку, школи, які б не приділяли цьому питанню значної уваги. І це не випадково. З давніх часів люди знали, що придбати чужі то­вари можна в обмін на свої, чи сплатити за них гроші. За гроші можна ку­пити будь-які товари і в будь-якій кількості. Здавалося б, що за тривалий час свого розвитку економічна наука повинна була б створити єдину тео­рію грошей, однозначно визначити їх суть та функції. Однак і раніше, і те­пер в економічній літературі існує безліч різних визначень сутності гро­шей, які значно відрізняються одне від одного. Під грошима часто розумі­ється все те, що звичайно приймається в обмін на товари і послуги; про­дукт угоди між людьми; товар особливого роду, що виконує роль загаль­ного еквівалента; те, що використовується як гроші. JI. Харріс визначає гроші як “будь-який товар, який функціонує як засіб обігу, лічильна оди­ниця і засіб збереження вартості”. Р. Барр пише, що “гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному спів­товаристві”. С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі вважають ключовим мо­ментом у визначенні грошей їх платіжну функцію: “Гроші - загальнови­знаний засіб платежу, який приймається в обмін за товари та послуги, а та­кож при сплаті боргів”. Яскравим прикладом суто функціонального підходу в цьому питанні слугує визначення K.P. Макконнелла і C.JI. Брю: “Гро­ші - це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей, і є гроші”. З точки зору поглиблення пізнання суті грошей, усі визначення можна об’єднати в дві великі групи - у відповідності з двома основними підхода­ми: логіко-історичним та функціональним. Перший з них намагається вия­снити сутність грошей через вивчення логіки історії їх розвитку, а другий визначає гроші через їх функціональні форми, не порушуючи питання про їх більш глибшу основу. Але ці два підходи є альтернативні лише історич­но, в рамках наукових шкіл, які склалися. Тим часом за своєю сутністю вони можуть бути об’єднані та доповнювати один одного.

Найбільш послідовно та усвідомлено логічно-історичний підхід до дослідження грошей реалізовано К. Марксом. Проте він не міг не бути обмеженим тими історичними умовами, що існували майже півтора століття тому. В нових умовах цей підхід має бути реалізований з урахуванням сучасного рівня розвитку грошей (22, с. 62-63).

Тому спочатку розглянемо загальну логіку історичного розвитку гро­шей, що викладена в “Капіталі” К. Маркса, а потім з’ясуємо зміст сучасних грошей, їх функції та особливості.

Вартість товару, як уже відзначалося, виявляється в процесі обміну, у формі мінової вартості. Вона не залишалася незмінною. Процес розвитку мінової вартості відбиває певні етапи удосконалення продуктивних сил, су­спільного поділу праці і на даній основі товарно-ринкового господарства. Появі грошової форми вартості передував тривалий, стихійний процес розвитку товарного обміну, який почався з простої форми вартості.

Проста або випадкова форма вартості - означає товарообмін, що від­бувається за формулою Т = Т - це бартерний обмін. Він типовий для пер­ших етапів розвитку ринкових відносин. У тій або іншій мірі бартерний обмін одержав поширення в умовах нестабільності економіки, гіперінфля­ції (зокрема в Україні в 1992-1997 р.).

При бартерному обміні процес купівлі-продажу відбувається одноча­сно стосовно обох суб’єктів ринку, тобто кожний з них виступає в ролі продавця-покупця в тому самому акті купівлі-продажу.

Аналізу цієї форми К. Маркс приділяє особливу увагу, оскільки в ній закладені основи, ключ до розуміння більш складніших форм обміну.

Першу просту або випадкову форму вартості К. Маркс зображує у ви­гляді рівняння:

Х товару А = У товару В

Наприклад, 10 їстівних коренів обмінювались на одну рибину.

Перший товар, який виявляє свою вартість за допомогою відношення до іншого товару і знаходиться у відносній формі вартості, виражає не лише якісну однорідність з цим товаром, що служить засобом вираження вартості першого і виступає в еквівалентній формі, але і показує кількісне співвідношення. У нашому прикладі 10 коренів прирівнюються до однієї рибини. У них втілена однакова кількість праці.

Розглядаючи еквівалентну форму вартості, К. Маркс відмічає три її особливості: 1) споживна вартість стає формою виявлення своєї противаги вартості; 2) конкретна праця стає формою виявлення своєї противаги - абстрактної людської праці; 3) приватна праця стає формою своєї протива­ги, тобто працею у безпосередньо суспільній формі.

Таким чином, відносна та еквівалентна форми вартості виступають єдністю противаг, які взаємно передбачають та взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості являється такою лише по відношенню до еквівалентної, і навпаки. Взаємно виклю­чають, оскільки, якщо товар знаходиться у відносній формі вартості, то він не може одночасно знаходитися в еквівалентній, і навпаки.

Величина відносної вартості змінюється із зміною вартості як одного, так і іншого товару. Вона змінюється прямо пропорційно зміні вартості това­ру, який знаходиться у відносній формі, і обернено пропорційно зміні вартос­ті товару-еквіваленту. Якщо, наприклад, вартість коренів подвоюється (при постійній вартості риби), то 10 коренів будуть рівні двом рибам При постій­ній вартості коренів і з подвоєнням вартості риби 10 коренів будуть рівні по­ловині риби. При одночасних змінах вартості обох товарів відносна вартість змінюється у залежності від степеню та направлення змін їх вартості.

Отже, ще перед первісними племенами постала досить непроста про­блема. Як - в яких мінових співвідношеннях - одне племя, зайняте, скажі­мо, тваринництвом, зможе правильно обміняти свої залишки м’яса на зер­но, вирощене землевласниками. Знайти задовільну відповідь тоді було не­можливо. Спочатку не було якогось загальновизнаного всіма еквіваленту (рівного по вартості товару), за допомогою якого можна виміряти вартість всіх інших товарів. Тому звичайний обмін однієї корисної речі на іншу був випадковим та одноразовим.

Прикладом того, як міг здійснюватися початковий обмін товарів, слу­жить матеріал, отриманий під час однієї з експедиції, організованої в 1947 р. у джунглях Центральної Бразилії. Учасники експедиції лишали на березі предмети вжитку, що могли знадобитися індіанцям племені шаван- тів, що живе в цих місцях: домашній посуд, строкаті ситці, кольорові на­миста і ін. Через якийсь час виявилося, що індіанці забирали запропонова­ні їм товари, лишали замість них рідкісні фрукти, зброю й інші предмети в кількості, яку вони вважали рівноцінною залишеним експедицією товарам.

Проста форма вартості з’явилася в період розкладу первісно­общинного ладу й у першу чергу на стику общин. Суспільний поділ праці ще не одержав належного розвитку. І тільки перший його значний прояв - відокремлення пастуших племен від інших створює умови для системати­чного обміну продуктів, а сам обмін набуває життєво важливого значення для безпосередніх виробників. З’явилася повна або розгорнута форма вар­тості, яка має такий вигляд:

= 20 метрам тканини

1 вівця = 100 кг зерна

= 3 сокирам і т. д.

Вартість вівці виражається тепер множиною інших товарів - еквівален­тів.

Але повна, або розгорнута, форма вартості має ряд недоліків.

По-перше, тут не закінчене відносне вираження вартості товару. З по­явою нового товару ряд товарів-еквівалентів можна продовжити.

По-друге, при цій формі вартості утворюється множина різних вира­жень вартості. Так, наприклад, окрім вище наведеного прикладу можна привести інший:

10 кг риби = 5 кг м’яса

= 10 кг хліба і т. д.

Відносна вартість одного товару отримує ряд виражень вартості, які відрізняється від ряду виражень іншого товару.

По-перше при такій формі вартості обмін утруднюється. Для здійснення обміну необхідний збіг потреб у власників різних товарів.

М. Туган-Барановський у цьому зв’язку відзначав, що обмін одного товару на другий є процесом порівняно простим. Інша справа - обмін то­вару на гроші. Для чого, перш за все, потрібна така складна річ? Чи не лі­пше просто, безпосередньо обмінювати товари на товари?

В стародавні часи і в середніх віках люди гадали собі, що гроші утво­рені цілком державою. Ту особливість грошей, що їх з охотою всі при­ймають, особливість, котра так кидалася у вічі, пояснювали державним походженням грошей. Продати товар важко, але за гроші можна легко ку­пити все, чого заманеться, бо гроші бере кожний з охотою.

Ця особливість грошей здавалася наслідком особливого закону, вида­ного державою. Одначе, вивчення історії грошей показало, що законодав­чих актів, котрі вперше створили гроші, не було, і що гроші виникали зав­жди непомітно й поволі так само, як мова, звичаї і т. ін. Коли вперше з’явилися гроші - сказати важко, вони неминуче з’являлися у всіх народів на певних щаблях господарського розвитку. Сам по собі обмін, без якого - будь порозуміння людей, на певному, і то дуже ранньому, щаблі свого розвитку, викликає народження грошей. Обмін продукту на продукт, без посередництва грошей, зустрічає величезні перешкоди й утруднення. Та­кий обмін може відбуватися тільки тоді, коли з двох осіб, що обмінюють­ся, кожна потребує продуктів, належних другій особі. І навіть цього мало - потрібно, щоби кожна з них потребувала саме стільки продукту другої особи, скільки ця остання постачає для обміну. Випадки такого збігу взає­мних потреб на відповідну кількість відповідних продуктів трапляються, очевидно, дуже рідко. До цих двох перешкод у обміні продукту на продукт приходить ще третя, котра полягає в тому, що важко буває визначити вар­тість продуктів, котрі йдуть на обмін. Тут уже доводиться визначати цю вартість за поміччю вартості цілого ряду інших продуктів, які обмінюють­ся на даний продукт (121, с. 121-122).

Про складність повної, або розгорнутої форми вартості розповідає один із дослідників Африки. Для поїздки по озеру Таньганьїка мені потрі­бен був човен. Спочатку я хотів взяти його напрокат у Сіді Ібн-Хабіба, але в якості плати за користування човном він вимагав слонову кістку, якої в мене не було. Проте я дізнався, що в Мохамеда Бен-Саліба слонова кістка. Але користі від цього для мене було не багато - Мохамед хотів одержати замість неї бавовняну тканину, якої в мене також не було. Але бавовняна тканина була в Мохамеда Ібн-Гаріба, що він хотів обміняти на дріт. На щастя дріт у мене був. Таким чином, я віддав відповідну кількість дроту Мохамеду Ібн-Гарібу, він передав Мохамеду Бен-Салібу бавовняну ткани­ну, той, у свою чергу, передав Сіді Ібн-Хабібу відповідну кількість слоно­вої кістки, і той, нарешті, дозволив мені взяти човен.

Подібні перешкоди в обміні виникають досить часто і в наш час при бартерній торгівлі.

З подальшим розподілом праці і розвитком обміну поступово роль посередника в обороті товарів закріплюється за тим товаром, який часто обмінюється. Повна форма вартості змінюється загальною, яка виглядає таким чином:

20 м тканини =

100 кг зерна = 1 вівця

З сокири =

Всі товари виражають свою вартість в однім і тім же товарі. Тепер во­ни кількісно рівні величини.

Поява загальної форми вартості - це важливий стрибок у розвитку об­міну. Він виходить за рамки бартерної угоди і здійснюється за допомогою загального еквіваленту проданих товарів. Спочатку еквівалентом виступа­ли ті товари, що мали “високу”, загальновизнану споживну вартість у да­ній місцевості або країні. Іншими словами, це були переважно продукти масового виробництва, що відігравали важливу роль в економіці тих чи інших народів.

Частіше усього товаром робилась худоба, за допомогою якої оціню­валися всі інші товари і котра всюди охоче приймалась в обмін на них - тобто худоба набула функції грошей і служила грошима вже на ранньому щаблі обміну.

Всі ці неминучі труднощі при обміні продукту на продукт і доводять до того, що за більш-менш розвинутого обміну природньо виникають гро­ші. Тут уже той чи інший товар береться на обмін навіть тоді, коли він без­посередньо й непотрібний даній особі, котра цей товар бере в надії, що йо­го потім можна буде збути комусь іншому. Такий товар, збування якого найменше утруднене, і який усі через це з охотою приймають, і є початко­вими грішми.

Але й поміж цих товарів далеко не всі були однаково придатні для то­го, щоб стати грішми, не всі ці товари з охотою всіма приймалися. Поволі починають відокремлюватися такі товари, які для нашого того чи іншого народу в певний час найбільше були придатні для того, щоб стати грішми. Так, у народів, що жили, наприклад, з полювання, грошима, природньо, стають шкіри та хутра; у народів, що жили з випасу худоби - ріжна худо­бина; у хліборобських народів - хліборобські продукти - пшениця, рис, ма­їс і т. ін. Мало є таких речей, які-б десь не були за гроші. В Новій Гвинеї як гроші вживали рабів; в Норвегії - сушену тріску (рибу); в Абисінії - сіль. Майже всі більше розповсюджені метали (не кажучи вже про дорого­цінні), відігравали в тій чи іншій країні роль грошей, наприклад - залізо, олово, цинк і мідь. В центральній Африці за гроші була різна тканина. У диких народів грішми часто було намисто. У Древній Русі грошима були стерті, безволосі шкірки нишрки. зв’язані по 18 шт.; скріплені спеціальною пломбою із зображенням княжого знаку - тамги. Ці шкірки прирівнювали­ся по цінності до срібної арабської монети - дірхему.

Загальним еквівалентом були також хутра родини куниць (хутро ку­ниць називали куною, хутро соболя - ногатою).

Г. Рубрук, який здійснив в 1235-1255 р. подорож у Монголію писав, що в кримських степах він і його супутники не знаходили нічого продаж­ного на золото або срібло, а тільки за полотно або за інші тканини. Марко Поло теж у XII в. виявив у жителів Південно-Східної частини Тібету в якості грошей сіль. Про грошову одиницю, що мала ходіння на частині території теперішньої китайської провінції Юньнань він пише: “А монети в них от які: замість грошей у них у ходу білі морські раковини”. Навіть тепер у глибинних районах Папуа Нової Гвінеї можна побачити раковини, що служать і прикрасою і грошовими знаками.

З-поміж цих різнородних грошових товарів деякі визначаються як особливо придатні для ролі грошей і по широких краях та на дуже довгий час стають грішми. Надзвичайно виразним фактом є те, що такими міжна­родними грішми стають, переважно, різні речі, прикраси. На просторах широкого басейну Індійського океану, аж до новіших часів грішми були низки раковин каурі. Пояснюється це тим, що коли кожний задовольняє свої головніші потреби власною працею, прикраси стають видатним чин­ником торгу, а, значить, і чинником найбільшого попиту.

З-поміж речей прикраси є одна група речей, яка, з свого боку, найбі­льше придатна для ролі міжнародних грошей, - це дорогоцінні метали (золото та срібло). Між найрізноріднішими товарами йшла, так мовити, боротьба за існування в ролі грошей, і переможцями з цієї боротьби вийшли золото та срібло, або, власне, саме золото (121, с. 122-123).

Отже, посилення регіональних і міжнаціональних зв’язків, наявність ло­кальних і національних еквівалентів затруднювало торгівлю. Міжнародна то­ргівля не могла враховувати різні національні еквіваленти. У цьому і полягає обмеженість загальної форми вартості. Вона була переборена появою грошо­вої форми вартості. Інакше кажучи з закріпленням ролі загального еквівален­ту за одним товаром почала функціонувати грошова форма вартості.

Грошова форма вартості виглядає таким чином:

3 сокири =

100 кг зерна = ] 5 г золота

1 вівця =

У даній формі вартості золото, яке виступає в ролі грошей, є загаль­ним еквівалентом. Йому притаманна не просто споживна вартість, а зага­льна споживна вартість. З’явився так званий золотий стандарт грошей. Під ним слід розуміти грошову систему, у якій роль загального еквіваленту відіграє золото. В обігу використовуються золоті монети, а також грошові знаки, які можна розміняти на золото.

Отже, з закріпленням за золотом ролі загального еквівалента затвер­дилась грошова форма вартості. Це - та ж загальна її форма, яка відрізня­ється лише видом товарного тіла еквівалента. Ось чому, логічно грошово - товарна форма вартості виступає в ролі внутрішнього моменту та ступеню розвитку загальної.

Спочатку грошима слугували такі метали як мідь, бронза, срібло. При чому, при обміні золото та інші благородні метали зважувались, ділилися на відповідні шматки і т. д. Цю початкову ступінь грошово-товарної фор­ми вартості можна назвати грошово-металевою. Однак незручності, з’вязані з поділом та втратою при цьому частини металів при визначенні їх проби і т. д., викликають необхідність фіксації їх ваги та проби в міру роз­витку їх обміну. Щоб не зважувати золото в кожнім акті обміну, спочатку окремі купці, а потім і держави стали надавати невеликим злиткам золота відповідну стандартну форму і ставити на них відповідний штамп. Тобто поступово відбувається перехід до грошово-зливкової форми вартості. Зливок є шматок грошового металу, але оформлений і визначений по вазі та пробі.

Подальший розвиток грошово-зливкової вартості призводить до ви­никнення грошово-монетної. Монета з’являється як розвинена форма зли­вку та початково відрізняється від нього лише зовнішньо. Однак за зовні­шнім переходом від однієї форми грошового товару до іншого прихову­ється більш глибока різниця, пов’язана з тим, що повноцінна монета (на­приклад, золото) - це не тільки товар, який відіграє роль загального еквіва­лента, але і знак грошей. В монеті не лише вкладена, але і визначена від­повідна кількість грошей.

Вперше гроші виникли в рабовласницькій державі Шумер у III століт­ті до н. е. у вигляді мідних і срібних грошей. Старогрецький історик Геродот припускає, що батьківщиною монет є грецька держава Лідія в VII в. до н. е. Вони мали різноманітну конфігурацію: круглі, прямокутні, квадратні, трикутні, а в Ольвії - у вигляді дельфіна.

Потім функцію загального еквівалента тривалий час виконувало сріб­ло поряд із золотом. При цьому між ними існувало строго визначене кіль­кісне співвідношення: 15:1.

У XIX столітті, особливо в останній його чверті, більшість країн пе­рейшло до золотовалютної системи в з’вязку з величезним ростом товар­ного обороту та розвитком кредиту. Великобританія фактично перейшла до золотої валюти в кінці XVIII століття, а офіційно золотий мономенталізм був проголошений в 1816 році. В 70-х роках він був введений в Німе­ччині, в скандінавських країнах, в країнах латинського монетного союзу (Франція, Італія, Бельгія і Швейцарія), а також в Греції та США, а в 90-х роках - в Австро-Венгрії, Японії та Аргентині.

Грошова реформа в Росії готувалася довго і зайняла у цілому приблизно 15-17 років. Перший закон “Про чеканку і випуск в обіг золотих монет” був підписаний Миколою II на наступний день після наради - 3 січня 1897 року. Були випущені 10-карбованцеві золоті монети - імперіали, які були рівні 15 карбованцям кредитними білетами, та 5-карбованцеві напівімперіали, які дорівнюють 7,5 кредитних білетів. Наступним актом став наказ від 29 серпня 1897 року про основи емісії кредитних білетів. На відміну від раніше сплано­ваної суми випуску кредитних білетів, забезпечених золотом на 50%, в розмі­рі 1 мільярда карбованців вона була зменшена до 600 мільйонів карбованців. Нарешті, 27 серпня 1898 року був підписаний указ про основи обороту сріб­ної монети. Їй була відведена роль допоміжних грошей, що являлося і відпо­відним поступом прибічникам біметалізму.

Отже, в Росії всі ціни мірялися золотою монетою, хоча серед людей оберталися, крім золотих монет, й срібні, мідні та паперові кредитові біле­ти. Але річ у тім, що мідні й срібні гроші вживалися тільки для дрібних виплат (мідними - до 3-х рублів, срібними - до 20 рублів). А золотою мо­нетою можна було виплатити борг якого-будь розміру і купити товарів на яку хоч суму. Правда, й за кредитові білети можна було купити товарів на яку хоч суму і можна було оплатити всякий борг. Але річ у тому, що кре­дитові білети розмінювали по державних банках на золоту монету і, таким чином, кінець кінцем кредитові білети своєї самостійної ціни не мали: за ними стояли золоті монети (121, с. 123).

Рубль дорівнював 0,77 г золота, долар, в той час, - 1,6 г, а фунт стер­лінгів - 7,3. Причому в Росії протягом 20 років вільно обертався золотий рубль, що без обмежень обмінювався на паперові гроші і навпаки. Ажіо­тажу тут не було. Навпроти, від золотих грошей часто позбавлялися як від незручних в обороті. Правда, монети з чистого золота чи срібла були б за­надто м’які і швидко стиралися б. Через це їх виробляють з невеликим до­датком неблагородних металів, від чого монети стають міцнішими.

Чому саме за золотом в кінцевому рахунку закріпилася роль грошей? Звичайно відповідь на дане питання пов’язується з тим, що золото стало загальним еквівалентом, завдяки своїм природним властивостям. Іншими словами, для виконання ролі грошей більш всього підходило золото - бла­городний метал, який добре зберігається. Золото має також інші необхідні для загального еквіваленту якості: подільність, портативність (завдяки ве­ликій питомій вазі золота треба було менше на відміну, наприклад, від мі­ді), наявність в достатній кількості для обміну (більш благородний метал - платина - зустрічається в природі рідше), має велику вартість (добування 1 грама золота потребує значної кількості праці. Дійсно, золото для ролі загального еквівалента більш підходить, ніж багато інших товарів, що ви­конували раніше роль грошей. Крім того, золото має і високу споживчу вартість в якості матеріалу для виготовлення прикрас, домашнього посуду, використовується в медицині, у промисловості. Але в цілому цей процес відбувається стихійно.

У цьому зв’язку М. Туган-Барановський писав, що і коли золото та срібло стали світовими грішми, то тільки через те, що власне ці метали, силою своїх природніх властивостей, найліпше можуть для того здатися.

Перш за все вони (в новіші часи саме золото) найбільше придатні для того, щоб ними зміряти ціну товарів. Однина міри не повинна сама зміня­тися в своїй величині. Те, чим ціну міряють, само в ціні своїй не повинно хитатися. І от ми бачимо, що ціна дорогоцінних металів хоча й хитається, то далеко менше, ніж ціна інших товарів. Ціна дорогоцінних металів ви­значається порівнюючою стійкістю. Річ у тім, що добувається золота що­року нікчемна кількість супроти запасів його серед суспільства.

Користування золотою річчю полягає не в тому, що її знищують (як, наприклад, хліб), а в тому, що її зберігають. Через це запаси золота з року на рік збільшуються (розуміється, що частина цих запасів нищиться при користуванні ними, але частина ця - незначна); і хоча щорічне добування дорогоцінних металів хитається дуже значно - значніше, ніж щорічне до­бування, наприклад, хліба, - все-таки ці хитання незначні супроти запасу дорогоцінних металів, які є в розпорядженні суспільства.

Для довершення умов по купівлі-продажу товарів, гроші з економіч­ного погляду повинні ділитися, вони не повинні втрачати своєї ціни при поділі їх на частки.

Кінь, наприклад, з економічного погляду, - річ неподільна. А дорого­цінні метали можна поділяти на всякі частки без жодного зменшення цін­ності.

Далі знову-ж таки для купівлі гроші повинні легко переміщатися, цеб­то мати високу ціну, бо що вища їх ціна (при певній вазі), тим менші вида­тки на переміщення грошей одної і тої самої ціни.

І з цього боку золото, з його високою ціною, стоїть вище ніж біль­шість інших товарів. Легко можна собі уявити, як-то важко було-б пере­міщати, наприклад, залізні гроші, зважаючи на низьку ціну заліза.

Далі, щоб у грошах можна було зберігати ціну майна, треба, щоб ма­терія самих грошей не змінялася при переховуванні. Золото та срібло в найвищій мірі визначаються такою незмінністю (хліб жується, залізо іржа­віє, а золото завжди лишається однаковим).

Крім того, дорогоцінні метали визначаються тим, що вони однорідні, та що їх легко можна відрізнити (вага, дзвін, зовнішній вигляд), а це так само необхідно для купівлі.

Оце ті головні причини, через які світовими грішми стали дорогоцінні метали. Тільки дорогоцінні метали більш-менш визначаються тими влас­тивостями, яких вимагають від товару, що стає грішми, - і тому золото та срібло стали всесвітніми грішми. Золото й срібло є найліпші гроші з поміж усіх, випробованих людством (121, с. 123-124).

Грошима було і срібло, що відповідало тим же ознакам, що і золото, але воно більш поширене і менш портативне, тим більше це відноситься до міді. От декілька прикладів, які свідчать про те, що мідь у якості гро­шей мала певні незручності в користуванні. У першій половині XVIII ст. на Катеринбургському монетному дворі випускалися мідні рублі у вигляді чотирикутних плит, клеймованих п’ятьма штемпелями. Вага їх - 1,64 кг. Пізніше в 1771 р. чеканились вже круглі монети, але вага була такою ж. Називалися вони сестрорецькими рублями. У ту пору і нагороди були важ­кі. Наприклад, М.В. Ломоносов за похвальну оду імператриці Єлизаветі одержав 2 тис. рублів мідною монетою. Доставили найвищий подарунок на 2-х підводах і важив він 1800 кг.

Корреджіо (1532-1588), перший ломбардский маляр, майже без спеці­альної професійної підготовки керування досяг найвищого ступеню до­сконалості у своєму мистецтві. Причина його смерті гідна уваги. Продав­ши в Парижі одну свою картину, взявши за неї мішок мідних грошей він пішов із ним пішки в Корреджіо. День був жарким, і треба було пройти чотири милі. Радіючи тому, що отриманими грошима може на якийсь час вивести зі скрути своє сімейство, він не почував втоми; але прийшовши додому, занедужав гарячкою, яка через декілька днів перервала його жит­тя.

Історія знає карбування монет і з інших металів: заводчик Демидов у 1824 р. домігся дозволу на карбування державної платинової монети номі­налом в 3, 6 і 12 руб. Платинова монета вартістю в 150 руб. була випущена й у 1980 р. і присвячена Олімпіаді в Москві.

Отже, узагальнивши всю історію розвитку мінової форми вартості К. Маркс представив гроші не як готовий результат, а як наслідок стихій­ного розвитку суспільного поділу праці й обміну. В співвідношенні відно­сної та еквівалентної форм вартості містяться протиріччя, які розвивають­ся і вирішуються разом з розвитком обміну і виникненням грошей.

З зазначених позицій уявляється неточною теза деяких науковців, відпо­відно до якої “людство винайшло гроші”. Зокрема, В. Варга (Австрія) в цьому зв’язку стверджує: “Ніхто не в змозі сам робити всі товари, потрібні для під­тримання життя. Тому необхідний постійний обмін товарами і послугами між індивідами. Щоб цей обмін відбувався максимально просто і раціонально, людство і винайшло гроші як єдиний, прийнятний для усіх засіб обміну. З їх­ньою допомогою будь-який обмін як би розділяється на дві відносно само­стійні, а тому легше здійсненні, частини - акт продажу, при якому одержують гроші й акт купівлі, при якому гроші віддають.

На відміну від парової машини, радіо і т. д. ми не можемо зазначити ні імені, ні дати “винахідника грошей”. Гроші як і товар - є продукт сти­хійного розвитку господарської діяльності людей.

За допомогою грошей вимірюється цінність всіх інших товарів і на них обмінюються всі товари. З появою грошей світ товарів розколовся, образно кажучи, на два полюси. З однієї сторони - усі товари як споживні вартості, призначені для реалізації. З іншої, - грошовий еквівалент - вар­тість. Коли здійснюється реалізація товару споживна вартість “скидає” ва­ртість і йде в споживання. Гроші в якості загального еквівалента - є безпо­середнє втілення вартості. Гроші, як відзначав Ф. Енгельс, це товар това­рів, що у прихованому вигляді містить у собі всі інші товари, чарівний за­сіб, спроможний, якщо це потрібно, перетворитися в будь-яку привабливу і бажану річ.

Сутність грошей повніше і найкраще виявляється в їхніх функціях. В економічній літературі існують різні підходи до визначення функцій грошей та іх кількості. Так, Ксенофонт виділяв дві функції грошей: засобу обігу і гроші як скарб. У працях Д. Рікардо віддавалася перевага функції грошей як засібу обігу. К. Маркс дослідив п’ять функцій грошей - міри вартості; засобу обігу; за­собу утворення скарбів; засобу платежу; світових грошей. При цьому дві перші функції розглядалися як найістотніші, що в нашій літературі найча­стіше ігнорувалося за радянських часів і випускається з уваги тепер. М. Туган-Барановський про функції грошей писав слідуюче: “Що ж саме роблять гроші? Перш за все, ними виміряють ціну товарів; по-друге - гро­ші служать для довершення різних умов по купівлі товарів і, по-третє - грішми виплачують борги. З цього призначення грошей випливає, що в грошах переховують майно, коли хочуть зберегти його без зміни ціни, і грішми видають позики”. Л. Харріс виділяє три головні функції: засобу обігу, облікової одиниці та засобу збереження вартості. К.Р. Макконнелл і С.Л. Брю називають функції засобу обігу, міри вартості і засобу заощадження.

С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі вважають, що гроші викону­ють чотири функції: засобу обміну, одиниці лічби, засобу збереження вар­тості та міри відкладених платежів (22, с. 67-68).

Характеризуючи функції грошей, варто врахувати дві методологічні посилки: 1) розвиток мінової вартості супроводжується модифікацією фу­нкцій грошей; 2) різноманітні види грошей у неоднаковій мірі спроможні виконувати ті або інші функції грошей.

З урахуванням зазначених методологічних підходів, гроші, дійсно, можуть виконувати ту або іншу кількість функцій, модифікується і зміст останніх.

С початку розглянемо функції грошей у класичному товарному гос­подарстві, тобто коли загальним еквівалентом грошей було золото або йо­го представники (за умови їхньої вільної оборотності в золото).

Міра вартості. В умовах ринкової економіки це одна з основних фу­нкцій грошей. Гроші в даній функції служать мірою втіленої в товарі вар­тості, тобто являють собою свого роду вимірювач вартості. Відповідно ва­ртість будь-якого товару може бути виражена в грошових одиницях.

Гроші як облікові одиниці роблять товари порівняними за вартістю, дозволяють визначити повну вартість різних товарів. Це значить, що гроші використовуються і в якості мірила вартості й у якості облікових одиниць.

У функції вартості гроші виступають як ідеальні та повноцінні гроші. Ідеальне функціонування грошового товару можливо в умовах розвинено­сті товарно-ринкових відносин. Водночас золото тільки тоді може служи­ти як ідеально представлені гроші, коли воно реально бере участь в обігу, повсюдно протистоїть товарам у “натурі”.

На початку гроші, як уже відмічалось, виступали у вигляді злитків. Золото та інші благородні метали зважувались на відповідні куски. Тут виникали незручності, пов’язані з поділом і втратою при цьому частини металів, з виявленням їх проби і т. д. Виникла необхідність фіксації ваги металу та його проби. Так пізніше з’явилися т. зв. “рахункові гроші”, що органічно пов’язані з масштабом цін (грошово-монетна форма грошей).

Масштаб цін являє собою визначену фіксовану вагову кількість грошо­вого матеріалу (золота, срібла), прийняту в тій або іншій країні як грошової одиниці. Масштаб цін це одиниця виміру маси золота в якості грошей, тобто технічна функція грошей. Ця одиниця встановлюється державою.

Чи залишається вартість золота постійною, чи вона змінюється, 2 г золота завжди в 2 рази більше 1 г. Коли змінюється вартість золота, то за товар береться інша кількість золота, але масштаб цін при цьому не зміню­ється. Вартість товару буде виражатися лише в іншій кількості грошових одиниць.

Якщо ж зміниться масштаб цін, то без усякої зміни вартості товарів і золота будуть відбуватися коливання цін і вони встановляться на новому рівні. Масштаб цін початково співпадав з ваговим масштабом. Тобто, на­зви грошей (масштаби цін) історично були пов’язані з назвою мір ваги і з дійсними ваговими кількостями металу. Так, наприклад, фунт стерлінгів був колись дійсно фунтом срібла. Російська гривня була мірою ваги і мас­штабом цін. На початку XII ст. гривня дорівнювала 1 фунту срібла або 96 золотникам (409, 517 г). Але потім грошові назви відокремлюються від вагових одиниць. Відбувається це з таких причин. З розвитком багатства суспільства менш благородні метали витісняються більш благородними. Так, наприклад, коли срібло з його функції міри вартості було витиснуто золотом, грошова назва “фунт стерлінгів” стала застосовуватися до кілько­сті золота, що складало до ваги лише 1\15 фунта срібла. Далі, фальсифіка­ція (псування) монет державною владою також призводила до зниження вмісту металу в грошовій одиниці в порівнянні з початковим. Золотий вміст (в грамах чистого золота) у 1971 році складав: у фунті стерлінгів - 2,13281, у французькому франку - 0,160, в швейцарському франку -21759, в японській ієні - 0,00246853. Золотий склад грошової одиниці може змінюватися. Наприклад, долар складав з 1934 року 0,888671 г чис­того золота, а з травня 1972 року - 0,818513 г.

Внаслідок всього цього державні закони стали встановлювати особ­ливу грошову одиницю, окремо від вагової.

Для зручності порівняння більш малих товарів грошові одиниці поді­ляються на більш малі. Так,

Австрійський шилінг =100 грошам,

Фунт стерлінгів = 100 пенсам,

Індійська рупія =100 пайсам,

Іспанська песета = 100 сентимо,

Італьянська ліра =100 чентезимо,

Канадський долар = 100 центам,

Мексіканське песо = 100 сентаво,

Португальське ескудо = 100 сентаво,

Долар США = 100 центам,

Марка ФРГ =100 пфенігам,

Фінляндська марка = 100 пенні,

Французький франк = 100 сантімам,

Шведська крона = 100 ере.

У функції засобу обігу гроші є посередниками при обміні товарів. На відміну від функції міри вартості тут важливо не те, що вони вимірюють вартість, а те, що вони опосередковують рух товарів. Завдяки грошам до­лаються індивідуальні, часові і просторові межі, властиві безпосередньому обміну товару на товар. У кругообігу Т-Г-Т рух грошей є похідним від ру­ху товарів, гроші виступають як скороминущий посередник.

Для грошей як засобу обігу їх власний вартісний зміст не має значен­ня. Тому можливо відділення грошей як засобу обігу від грошей як реаль­ного грошового товару. В обігу можуть знаходитися не реальні гроші, а їх знаки. Але щоб грошовий знак міг відокремитись від реальних грошей, він повинен спочатку з’явитись на них. Саме виникнення монети фіксує цей момент. З однієї сторони, повноцінна монета - це не грошовий знак, а реа­льні гроші, з іншої - реальні гроші виступають в якості грошового знаку. Монета є безпосередньою єдністю грошового знаку і реальних грошей. Вона являється вищим історичним пунктом в розвитку товарного змісту грошей. Весь наступний рух являє собою спадаючу лінію розвитку товар­них грошей. Сам по собі грошовий знак являється зовнішнім по відношен­ню до змісту, що визначається ним. Тому він може змінитися, перетвори­тися в протилежне, а грошовий знак залишиться тим же і буде позначати зовсім інший зміст, ніж спочатку.

Грошово-монетна форма вартості являє собою зародок знакової, але власний розвиток останньої розпочинається тільки з моменту відокрем­лення грошового знака від реальних грошей. Її першим щаблем є монетно - знаковий, що має свої етапи розвитку. Першим з них став обіг неповнова- жчих монет, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. Особливість, з огляду на яку в обігу неповновага монета може представляти повновагу, потім була використана для фальсифікації та випуску неповноцінних монет.

На цій основі з’являються монети з неблагородних металів. У них ре­альний товарний зміст уже майже зник. Залишився тільки його грошовий знак. Проте він позначає не тільки вартість реальних грошей, але й їх тіло. Реальне тіло грошового товару зникло, але його тілесний образ зберігся. З переходом до паперових грошей зникає і він.

За монетно-знаковою формою вартості йде паперово-грошова, яка, в свою чергу, виступає початковим щаблем паперово-кредитної. Тут грошо­вий знак остаточно відокремився від реальних грошей, позначуваних ним, і набув самостійного руху, з властивими йому законами. При цьому остан­ні є прямо протилежними законам обігу реальних грошей. Якщо реальні гроші обертаються тому, що мають вартість, то паперові представляють вартість тому, що обертаються. Кількість реальних грошей, необхідних для обігу, залежить від їх вартості, а вартість, яка представляється паперо­вими грошима, - від їх кількості у сфері обігу. Якщо маса реальних грошей в обігу залежить від рівня товарних цін, то останній - від маси паперових грошей в обігу тощо.

Якщо монетно-знакова форма вартості являє собою початок зміни її реального грошово-товарного змісту, то паперово-кредитна - значно роз­ширює і поглиблює цей процес. Уже паперові гроші є момент заперечення грошей, оскільки паперові гроші - не гроші в їх власному розумінні, а ли­

ше грошові знаки. їх реальний грошово-товарний вміст значно втрачаєть­ся. Він зникає настільки, на скільки грошові знаки перестають мати внут­рішню вартість, але зберігається тією мірою, якою залишається зв’язок ру­ху реальних грошей з цими знаками. Дальшим запереченням грошово- товарного вмісту є кредитні гроші. З одного боку, вони заперечують гроші в такій їх істотній функції, як засобу обігу, оскільки в обмін на товар за­мість грошей видається боргове зобов’язання, а з іншого - останнє само

починає обертання.

На основі вексельного обігу виникає банкнота, що починає функціону­вати і як звичайний засіб обігу. Рух кредитних і паперових грошей з’єднується є єдине ціле. З припиненням обміну валюти на золото втрачається остання нитка реального зв’язку товарних грошей з грошовими знаками.

На базі паперово-кредитної форми вартості з’являється і розвивається розрахунково-знакова. При цьому заперечуються не тільки товарні гроші, але і грошові знаки у функції засобу обігу. Розрахункові знаки (чеки, певні види білетів, квитанції тощо) вже не обертаються і не є навіть паперовими грошима: вони виступають розрахунковим засобом, свідоцтвом на одер­жання грошей, послуги, товару, продукту та ін. Сам по собі розрахунковий знак не є грошовим, хоча й представляє його в тих чи інших відносинах суб’єктів економічного процесу. У свою чергу, грошовий знак - це не реа­льні гроші, а тільки їх представник у процесі обігу. Нарешті, навіть реаль­ні золоті гроші теж лише представляють вартість у вигляді особливого то­вару. Тому можна стверджувати, що розрахунковий знак через ряд опосередковунь виражає вартість, але лише остільки, оскільки вона існує в таких опосередованих зв’язках. Сам по собі цей знак може позначати і зо­всім інший вміст (наприклад, відпрасований час, послугу та ін.).

Отже, дві інтегральні функції - міри вартості і засобу обігу - для гро­шей найбільш суттєві. Без них гроші не були б грошима. Інші функції, про які піде мова далі, можуть виконуватися грошима, а можуть і не виконува­тися (22, с. 64-65).

Засіб платежу. У цій функції гроші виступають у тому випадку, коли виникає розрив між рухом споживчої вартості і вартості. Інакше кажучи, немає зустрічного руху товарів і грошей за формулою Г-Т або Т-Г. Рух грошей відбувається до або після руху товарів. Наприклад, продаж товарів у кредит, виплата заробітної плати, пенсій, стипендій і т. п. Саме виконан­ня грошима функції засобу платежу створює можливість для появи креди­тних грошей. Це відбувається тоді, коли боргове зобов’язання починає обертатися, виступаючи реальними грошима в якості засобів обігу і пла­тежу. Особливо широке поширення одержав такий вид кредитних грошей як банкнота (вексель на банкіра). На відміну від векселів комерсантів (тор­говців) банкноти випускались на круглі суми, мали золоте забезпечення, володіли широкими можливостями до обігу. Поряд з банкнотами в обігу беруть участь і інші види кредитних засобів. Поступово банківська емісія кредитних грошей зосередилася в центральних або особливих емісійних банках. Вона регулюється спеціальними юридичними законами і контро­люється державою.

Засіб збереження вартості, заощадження і нагромадження. В еко­номіці з різних причин, виникає необхідність накопичення вартості. В цьому випадку гроші тимчасово заперечуються як купівельний і платіж­ний засоби, не виконують функцію засобу обігу і випадають із обігу. Важ­ливо, щоб, випавши з обігу, гроші не втратили, а зберегли свою вартість (як засіб зберігання). Суть заощадження полягає у вилученні грошей з обі­гу. Якщо суб’єкт заощаджує гроші не пускаючи в обіг їх нові суми, які при цьому зберігатимуть свою вартість, не втрачаючи її, то вийде нагро­мадження грошей. Можна сказати, що функції зберігання вартості та за­ощадження інтегруються в функцію нагромадження. З огляду на органічну зв’язаність цих функцій, їх іноді не розрізняють (22, с. 69).

Важливо відзначити, що накопичуватися можуть повноцінні гроші і їх замінники (знаки). В першому випадку гроші виконують функцію засобу утворення скарбів: вони накопичуються в якості представника багатства взагалі. Функцію зберігання виконують не тільки золоті монети, а й злитки та вироби із золота - сам грошовий матеріал в усіх його видах.

Крім того, в період золотого стандарту завдяки цій функції, здійсню­ється стихійне регулювання кількості грошей в обігу. При недостачі гро­шей золото зі скарбу ставало реальними грошима, “переходило” у функ­цію обігу. І навпаки, при зайвих грошах золото вилучалося з обігу і пере­творювалося в скарб.

Неповноцінні гроші не можуть бути збережені в повному розумінні даного поняття. У випадку яких-небуть економічних потрясінь, інфляції вони можуть втратити свою купівельну спроможність - частково або на­віть повністю.

Світові гроші. Виходячи на міжнародну арену, і передусім в світовій торгівлі гроші стали виступати в ролі загального еквіваленту у всесвітнь - господарських зв’язках.

У міжнародних розрахунках гроші скидають із себе місцеві форми мо­нети, розмінної монети, знаків вартості, і лише у формі злитків гроші фігуру­ють як світові гроші. Тільки на світовому ринку гроші повною мірою функці­онують як товар, натуральна форма якого є водночас безпосередньо суспільна форма здійснення людської праці in abstracto (в абстрактному вигляді). Засіб існування грошей стає адекватним їхньому поняттю (130, с. 261).

Таким чином, на світовому ринку грошові засоби скидали всі свої “національні мундири” (монетних, паперових, і кредитних грошей окре­мих держав) і виступали в натуральній формі у виді злитків золота. Золото являлось мірою вартості і використовувалось на світовому ринку як вссза-

гальний засіб платежу. В торговельних угодах між країнами товари реалі­зовувались значними оптовими партіями і розрахунки проводились пере­важно шляхом зарахування боргових зобов’язань через банки. Наявне зо­лото перевозилось з однієї країни в іншу тільки в тому випадку, коли борг не погашався взаємними розрахунками. Тоді гроші виступали на світовому ринку у виді всезагального платіжного засобу. Бували випадки, коли між­народна товарна угода оплачувалась золотом. В такому разі світові гроші являлись всезагальним купівельним засобом.

Переміщення грошей із однієї країни в іншу відбувається і тоді, коли підприємці переводять свої грошові засоби для їх зберігання за кордон. В даному випадку гроші виступають як суспільна матеріалізація багатства.

Особливість світових грошей у період товарного господарства вільної конкуренції в тому, що в цій функції виступало безпосередньо золото в злитках. У XX сторіччі спочатку як представники золота, а в наступному самостійно роль засобу міжнародних розрахунків і платежу стали грати так звані резервні валюти - національні грошові знаки найбільш розвину­тих капіталістичних країн. Нині біля 70% міжнародних платежів і розра­хунків здійснюється в доларах США. Курс резервної валюти вже не визна­чається її золотим вмістом, а формується на міжнародному валютному ри­нку під впливом гри ринкових сил, а також заходів державного регулю­вання.

Зауважимо, що резервні валюти в якості міжнародного ліквідного за­собу мають уроджений порок, оскільки їхнє функціонування пов’язане з невирішуваним протиріччям: щоб успішно виконувати свою роль, резерв­на валюта повинна, з одного боку, бути стійкою, мати високу купівельну спроможність (цьому найкраще відповідає позитивне сальдо платіжного балансу країни - резервного центру). З іншого боку, небажана нестача ре­зервної валюти, щоб не стримувати розвиток світової торгівлі (це припус­кає дефіцит у платіжному балансі країни - резервного центру). Крім того, відомо, що країна - резервний центр може одержувати односторонні виго­ди зі свого положення. Зазначені обставини змушують західні країни шу­кати нові, більш підходящі ліквідні засоби для використання їх у міжнаро­дній сфері. Частково таку функцію виконують колективні валюти (СДР - спеціальні права запозичення, ЄВРО - європейська валютна одиниця).

Проте, функцію світових грошей не можна поставити в один ряд з вже названими, оскільки вона виражає не способи реалізації сутності гро­шей, а сфери їх здійснення. В подібній класифікації необхідно говорити про функції національних, регіональних і світових грошей. До речі, ЄВРО в даному випадку - не світові гроші, а регіональні, європейські (22, с. 69).

Крім зазначених функцій гроші в широкому розумінні можуть вико­ристовуватися в якості грошового капіталу, що приносить їхньому власни­ку прибуток. У такому випадку гроші поміщаються в банк або вкладають­ ся у власність. Але точніше, це функції капіталу, а не грошей. Можна говори'ги також і про функції грошей як засобу кредитування, капіталу, про їх соціальні функції і ін. Але ці функцій гроші набувають, включаючись у зовнішні по відношенню до них системи: визначеність таких функцій грошей надходить із зовнішнього середовища, а не із їх внутрішньої сут­ності.

У ринковій економіці нерідко гроші, а точніше їхня кількість вимірюють “цінність”, імідж людини, тобто про неї судять по товщині його гаманця. У США, як відзначав В. Маяковський, про вас не скажуть мрійливо, щоб слухач губився в догадках: поет, художник, філософ. Американець визначить точно:

11. ця людина коштує 1.230 тис. доларів. Цим сказано все: хто ваші знайомі, де вас приймають, куди вк поїдете влітку на відпочинок і т. п.

Але головне, що гроші не просто річ або предмет, а носії певних суспільно-економічних відносин, що виражають потребу у виявленні і порів­нянні витрат суспільної і приватної праці в умовах економічної самостій­ності виробників в рамках розвинутого суспільного виробництва. У цьому

розумінні гроші не мають нічого спільного з тією фізичною формою, в яку вони втілені.

Коли Робінзон потрапив на ненаселений острів, то всі речі, врятовані з корабля придалися йому. Тільки гроші втратили для нього всяку цінність, стали для нього єдиним марним предметом, непотрібним хламом. Побачив­ши його, Робінзон із гіркотою говорить: Навіщо ти мені тепер? Ти і того не вартий, щоб нагнутися і підняти тебе з долівки. Мені нічого з тобою робити.

Розглянутий процес характеризує логіку історичного розвитку товар­ного обміну. Він є одночасно і логічним, оскільки відображає закономір­ний рух, і історичним, оскільки фіксує реальні історичні переходи. Інакше кажучи, в ньому реалізовано єдність логічного та історичного. Узагальне­но цей процес може бути поданий у вигляді такої логіко-історичної схеми розвитку товарного обміну:

4. Проста, одинична, або випадкова, форма вартості.

5. Повна, або розгорнута, форма вартості.

6. Загальна форма вартості.

A. Грошово-товарна:

а) грошово-металева;

б) грошово-злиткова;

в) грошово-монетна;

B. Знакова:

а) монетно-знакова;

б) паперово-кредитна;

в) розрахунково-знакова.

C. Ідеальна.

Гроші виконують наступні основні власні функції і підфункції.

1. Міра вартості:

а) засіб вираження вартості;

б) засіб подання одиниці вартості;

2. Засіб обігу:

а) купівельний засіб;

б) засіб платежу;

3. Засіб нагромадження:

а) засіб заощадження;

б) засіб збереження вартості.

У процесі розвитку товарно-грошового обігу виникають різні пред­ставники грошей які реалізують якусь конкретну функцію, підфункпію або їх комбінації. З функції засобу платежу виникають вексель (боргова розписка приватної особи, що містить зобов’язання сплати вказаної суми у певний строк), банкнота (вексель банку), чек (письмове розпорядження

про видачу грошей) і ін.

Гроші виникають в процесі розвитку обміну як представник еквівале­нту вартості товару. Вони можуть бути подані і особливим реальним това­ром (наприклад, фунтом срібла) і знаком (наприклад, гривнею) і т. п. Але сам еквівалент повинен бути реальним. Гроші - це представник вартості як еквівалента. Таке визначення сутності грошей вписується в різні теорії грошей як в конкретні, історично обмежені описи форм еквівалента. На­приклад, під дане визначення підходить марксистське розуміння грошей як особливого товару, що виконує роль загального еквіваленту, але з тим обмеженням, що це справедливо тільки для історичного етапу, коли пред­ставником вартісного еквівалента виступали реальні грошові товари (золо­то, срібло). Коли реальний еквівалент поданий грошовим знаком, то спра­ведливими стають багато які ствердження номіналістичної теорії. Якщо ж вартість подана лише ідеально, тоді мова йде про ідеальні гроші

Отже, гроші - особливий товар, який являється єдиним загальним екві­валентом. Оскільки золото стало загальновизнаним втіленням вартості, воно стало виступати свого роду еталоном - вимірником вартості усіх товарів.

З появою грошей простий товарообмін, що здійснювався за форму­лою Т,-Т₂ (Т)-Т₂ - різні обмінювані товари), був замінений обігом. Остан­ній має формулу ТгТг (Г - гроші). Гроші перетворилися в незамінного і впливового посередника при обміні одного блага на інше. З зростанням своєї купівельної сили гроші могли вирішувати долю не тільки товарних

тіл, але й учасників торгової угоди.

Цю незрозумілу силу впливу грошей на добробут і життєве становище людей іноді приписувалося якимсь нібито зверхістотним властивостям са­мого золота. Між тим непоміченим залишалось те, що гроші не діють самі по собі, а використовуються людьми, які вступають в певні економічні ввідносини. Це стає очевидніше з наступної формули купівлі-продажу речей: “продавець - товар - гроші - товар - покупець”. В залежності від характеру і спрямованості суспільних зв’язків між людьми гроші перетворюються в дивовижну силу. Ця сила може творити і добро, якщо спрямована на ко­ристь суспільства, і зло, коли грошові засоби сприяють пригнобленню і приниженню людини. Вільям Шекспір влучно сказав про чарівну силу зо­лотих скарбів:

Тут золота довольно для того,

Чтоб сделать все чернейшее белейшим,

Все гнусное - прекрасным, всякий грех - Правдивостью, все низкое - высоким,

Трусливого - отважным храбрецом,

Все старое - и молодым, и свежим.

Правда, у деяких народів золото не вважалось цінним благом. Так ди­куни з Куби вважали золото фетишем іспанців. Вони улаштовували в ша­нобу йому свято, з піснями гасали біля нього, а потім кидали в море.

Сучасні гроші. Тому вилучення з обігу золота не означає зникнення грошової форми вартості, а припинення дії лише одного з видів грошей (у силу закономірного процесу еволюції цієї форми вартості). Зараз є всі під­стави говорити про появу нового виду грошей, т. зв. сучасних грошей. Роз­глянемо це питання більш детально. Золотомонетний стандарт існував до першої світової війни. Золоті монети, які містили певну і незмінну кіль­кість золота, вільно вироблялись різними країнами, а потім обмінювались між ними. На золоті монети вільно обмінювались паперові і кредитні гро­ші. Це забезпечувало стійкість валютних курсів (вираження грошової оди­ниці однієї країни в грошових одиницях іншої), так як ціна золота і золо­тий паритет (ваговий вміст чистого золота в національній грошовій оди­ниці, що встановлює держава) співпадали. Валютний курс встановлювався наступним чином. Наприклад, в США закон про золотий стандарт 1900 р. встановив золотий вміст долару 1,50463 г., а золотий карбованець, що був введений в Росії грошовою реформою 1897 р., мав золотий вміст

12. 774234 г. Звідси 1 дол. = 1,50463/0,774234 = 1,94 крб., так як в одному доларі містилось в 1,94 рази більше золота.

Після першої світової війни (починаючи з 1924 р.) в країнах, що мали значні запаси золота (Великобританія, Франція, Японія), був введений зо- лотозлитковий стандарт; в інших країнах, що не мали достатньої кілько­сті золота (Германія, Австрія, Данія і інш.), - золотодевізний стандарт. При золотозлитковому стандарті банкноти обмінювалися на золото в злитках. Обмін здійснювався на велику суму (наприклад, у Франції - на суму не ме­нше 215 тис. фр., що відповідає злитку золота вагою 12,7 кг.). При золото- девізному стандарті банкноти спочатку обмінювалися на валюту інших

країн, а потім вона - на золоті злитки. Такий обмін здійснювався в основ­ному при погашенні дефіцита платіжного балансу. На початку 30-х років

золотий стандарт припинив існування.

В 1944 р. Бреттон-Вудська міжнародна конференція, на якій був ство­рений Міжнародний валютний фонд (МВФ), започаткувала нову валютну систему капіталізму, що грунтується на золотодевізному, або золотодоларовому, стандарті. Згідно статуту МВФ золото визнавалось основою валю­тної системи і виступало як остаточний засіб міжнародних розрахунків. Поряд з золотом панівне становище було відведено долару США, який став головною резервною валютою. Він став представником золота. США ще в І 934 р. взяли зобов’язання обмінювати долари на золото за ціною 35 долл. за одну тройську унцію (31,1035г.) чистого золота. Отже, золотий вміст долара складав 31,1035/35 = 0,888671. Члени МВФ стали встановлю­вати курс своїх валют спочатку по відношенню до долару, а потім перера­ховували його на золото. Курс валют країн - членів МВФ міг відхилятися

на¹1%.

В 1971 р. США відмовилися обмінювати золото на долари. В грудні цього ж року долар був девальвований (знижено його золотий вміст і зни­жений офіційний курс по відношенню до інших валют). Була підвищена ціна золота до 38 долл. за унцію чистого золота. Золотий вміст долару став 31,1035/38 = 0,818513 г. В лютому 1973 р. сталася ще одна девальвація до­лара. Офіційна ціна золота піднялась до 42,22 дол. за унцію. Золотий вміст долара складав вже 31,1035/42,22 = 0,736700 г.

Зміна золотого вмісту долару вже не мала практичного значення. Зо­лотий вміст долара перестав грати всяку роль, тому що з припиненням об­міну доларів на золото перестав існувати золото доларовий стандарт. Всі операції с золотом здійснювались за цінами вільного ринку. На практиці стихійно стали встановлюватися плаваючі курси валют. Пізніше це було оформлено юридично. В 1976 р. до статуту МВФ були внесені зміни, які вступили в силу в 1978 р. Згідно цим змінам була скасована офіційна ціна золота, офіційний вміст долару і відбиття в золоті паритетів валют. Був офіційно введений плаваючий курс валют.

З переходом на плаваючу систему встановлення валютних курсів різ­ко зросло їх коливання. Щорічні зміни курсових співвідносин в межах 20% стали нормою. “Різниця між максимальним і мінімальним курсом до­лару по відношенню до інших провідних капіталістичних валют складала (в %): до марки ФРГ в 1982 р. - 16,1, 1983 р. - 18,2; до англійського фунту стерлінгів відповідно - 21,9 і 32,8; японської ієни - 27,2 и 27,3; італьянської ліри - 24,7 і 29,8; французького франку - 29,3 і 29,6 і швейцарського фран­ку - 25,3 і 26,6.

Тому після припинення дії Бреттон-Вудської системи важливою про­блемою у валютній сфері стало встановлення валютних курсів. В основвалютних курсів лежить інтернаціональна вартість товарів і послуг та ку­півельна спроможність грошей. Але валютний курс може змінюватись та­кож під впливом інших факторів, наприклад в залежності від попиту і

пропозиції на валюту. При рості попиту на ту чи іншу валюту збільшуєть­ся її курс.

Курс валюти має дуже важливе значення для будь-якої країни: він впливає на приплив і відтік короткострокових капіталів, на експорт і ім­порт, на зовнішні розрахунки.

Спочатку 80-х років курс долара по відношенню до валют ряду країн значно зріс. Це трапилось в основному внаслідок підвищення процентних ставок (розмір процента чя позичку грошей) в СИТА. З серпня 1980 по ли­стопад 1983 р. середньозважений курс долару зріс на 35%, а по відношен­ню до деяких, особливо західно-європейських, валют - значно більше. На­приклад, по відношенню до марки ФРГ курс долару зріс на 42,7%, до бри­танського фунту - на 45,1, до італьянської ліри - 73,4 до французького франку - 73,8%. Висока процентна ставка в США приваблювала коротко­строкові капітали з тих країн, в яких вона значно нижче. Це зменшує капі­таловкладення в цих країнах і стримує розвиток їх економіки.

Отже, в XX ст. золотий стандарт припинив існування. Це призвело до докорінних змін сутності, призначення і виду грошей.

Відміна золотого стандарту відбулася в два етапи. Спочатку смерте­льний удар золотомонетному і золотодевізному обігу нанесла руйнівна світова економічна криза 1929-1933 рр. Достатньо сказати, що вартість цінних паперів в західних країнах знизилась в 3-4 рази. При колосальному обезціненні паперових грошей їх було неможливо розмінювати на золото. В результаті в 1931-1936 рр. обмін паперових грошей на золото був при­пинений у всіх країнах.

Між іншим золото в якійсь мірі виконувало функцію світових грошей ще приблизно чотири дисятиріччя. Користуючись зростанням під час дру­гої світової війни економічної могутності, США впровадили долар в якості основної валюти в розрахунках по платежах між всіма країнами. При цьо­му центральні банки держави могли отримувати золото замість доларів за невиконані міжнародні боргові зобов’язання.

Однак США виявились неспроможним підтримувати обмін доларів на золото. В країні в 1971р. ціни на товари перевищили довоєнний рівень більш ніж в три рази. Між тим золотий вміст долара штучно зберігся на рівні 1934р. До того ж багато золота разом з доларами перейшло в Західну Європу (євродолари) і на близький Схід (нафтодолари). В результаті в США залишилось вкрай мало благородного металу для підтримки золото­го вмісту долара. 1 вже в грудні 1971р. був повністю відмінений золотий стандарт (7, с. 126).

Демонетизація золота стала очевидним фактом. Але золото продов­жує залишатися особливим товаром. Воно зберігається в складі офіційних резервів розвинених країн. Причому це єдиний вид резерву, що не висту­пає в якості чогось зобов’язання. Золото легко конвертується в будь-яку валюту, зберігаючи тим самим зв’язок (хоча й опосередкований) із функ­ціонуванням міжнародних фінансових ринків. Незважаючи на неоднозна­чну оцінку в економічній літературі золота як грошового товару, тобто чи залишається воно єдиним грошовим товаром чи сучасні гроші цілком втратили зв’язок із благородним металом, висновок може бути один: золо­то і тепер є одним із найбільше ходових товарів. Його, на відміну від інших товарів, легко реалізувати. Вико користується підвищеним попитом ї невипадково за 1970-1990 р. ціни на золото в злитках зросли на вільних ринках більш, ніж у 10 разів.

Отже, у модифікованому вигляді золото залишається, образно кажу­чи, загальним товаром і в цьому розумінні воно ближче до грошової сис­теми, ніж всі інші товари. Тому багато банків мають золоті резерви, тобто золото залишилося одним з елементів грошової системи, грошовим това­ром подібно діамантам і іншим коштовностям. Золото - це один із самих ліквідних товарів.

У економічній науці ліквідність характеризує спроможність якогось фінансового активу перетворюватися в готівку. Абсолютною ліквідністю володіють готівкові гроші, що випускаються державою. Чеки, векселі і рі­зноманітні цінні папери вважаються менше ліквідними засобами. Товари мають ще меншу ліквідність. Для одержання грошей їх треба спочатку продати і тільки потім на отримані гроші придбати потрібного товару. Власник же грошей завжди купить те. що йому необхідно.

На зміну золотих монет прийшла штучна грошова система. Це пов’язано з тим, що гроші втратили свій попередній економічний зміст. Паперові гроші перестали розмінюватись на золото і інші дорогоцінні ме­тали. На відміну від золота паперові гроші, по суті справи, не мають внут­рішньої вартості. Цей номінальний (існуючий тільки за назвою, на папері) знак вартості ніяк не відповідає затратам на його виробництво. А тому су­часні гроші самі по собі “беззахисні”. Золото завжди було повноцінним грошовим товаром, мало власну вартість. Тому при зайвій кількості золоті гроші перетворювалися в скарб, а коли виникла в них потреба, ставали грошовим товаром. Сучасні гроші - це “декретні” гроші, тому що їхня ку­півельна спроможність визначається державою в рамках національної еко­номіки. Вона тримає під контролем емісію грошей, задає їм курс, і тільки в цьому розумінні гроші мають вартість, а точніше цінність. Якщо.випуск грошей надмірний, вони знецінюються і здійснюється перехід до натура­льного обміну. Реальна вартість сучасних грошей - це те, що можна на них ридбати. Самоочевидно, що іроші потрібні не самі по собі, а заради тих речей, що на них можна купити.

Тепер, коли золото пішло з обігу, вартість товарів, що ще не мають ціни, порівнюється не з визначеною ваговою одиницею цього металу, а з вартістю інших товарів, що вже мають ціну. Виходить, що вартість одного товару за допомогою рахункових грошей стає безпосередньою мірою вар­тості других товарів. Фактично сучасні ціни формуються на базі врахуван­ня витрат виробництва, виражених у паперово-кредитних грошах і, зви­чайно, стану ринкової кон’юнктури.

Було б помилкою вважати, що заміна уявного золота в функції міри вартості ідея тті,ними рахунковими грошима - явище виключно технічне - що не впливає на ціну як грошовий вираз вартості. Ціноутворення стало більш еластичним, відкрились можливості для маніпулювання цінами за допомогою монополістичної практики лідерства в цінах, фіксації цін і т. д.

Цілком природно, що для сучасних грошей характерні не всі ті функ­ції, які мали золотомонетні гроші.

Відміна золотого стандарту привела до того, що не діють дві функції, які не можуть здійснитися без золота в якості грошей: а) засіб утворення скарбів і б) світові гроші.

В сучасних умовах в певній мірі гроші виконують три функції: а) міра вартості; б) засіб обігу; в) засіб платежу.

Причому міра вартості зараз діє по іншому. Цю функцію можуть ви­конувати тільки повноцінні гроші, які мають власну вартість. Подібно до того як не можна виміряти вагу одного тіла іншим, яке не має власної ваги, так і не можливо виміряти грошовими знаками вартість інших товарів. Але, як вже було зазначено, цю функцію навіть повноцінні гроші викону­ють ідеально, як уявно представлена кількість грошей (золота). Звідси мо­жливість виміряти вартість даного товару через вартість тієї кількості то­варів і послуг, яку можна отримати за певну суму грошей, тобто за ціну цього товару. Але це можливо в кінцевому рахунку, якщо у вигляді гро­шей виступають, по суті справи, боргові зобов’язання держави, банків і ощадних закладів. Це відбувається в багатьох випадках тому, що держава підтверджує: готівкові гроші - це законний платіжний засіб (паперові гро­ші повинні прийматися при сплаті боргу). Інакше кажучи, гроші можна умовно називати свідоцтвом про “право на отримання товару”.

Зрозуміло, боргові зобов’язання можуть успішно виконувати функцію грошей остільки, оскільки їх вартість або купівельна спроможність не змінна, стабільна. Кожен готовий обміняти товар на гроші, коли є впевне­ність, що гроші не знеціняться і що їх цінність не розтане, як лід під соня­чним промінням.

Розвинуте ринкове господарство може бути тільки грошовим госпо­дарством, а найважливішою з функцій грошей і зараз являється функція

засобу обміну. Тільки за допомогою грошей як суспільного засобу обміну можна купити або продати ті чи інші блага, отримуючи при цьому в обмін потрібні товари або послуги. Покупець віддає, а продавець отримує гроші в якості універсального засобу обміну (або платежу).