Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Оголошення громадянина померлим.

Оголошення громадянина померлим у судовому порядку за таких підстав: відсутність громадянина в місці постійного проживан­ня протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, зазначених у законі, — протя­гом шести місяців; неотримання протягом вказаних строків відомостей про місце перебування громадянина; неможливість встановити, чи живий він, незважаючи на всі вжиті заходи.

Скорочений шестимісячний строк для оголошення грома­дянина померлим використовується, якщо громадянин пропав безвісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного ви­падку.

Окремо закон визначає умови оголошення померлим гро­мадянина, який зник під час воєнних дій: його може бути в су­довому порядку оголошено померлим не раніш, ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій (ч. 2 ст. 46 ЦК України).

На підставі рішення суду про оголошення громадянина померлим органи РАЦСу видають заінтересованим особам свідоцтво про його смерть. Днем смерті громадянина, оголо­шеного рішенням суду померлим, вважається день вступу в за­конну силу цього рішення. Юридичним наслідком оголошен­ня громадянина померлим є припинення або перехід до спад­коємців усіх прав та обов'язків, які належали йому як суб'єкту права. Оголошення особи померлою має підставою лише при­пущення його смерті, не виключається можливість появи або виявлення його місця перебування. Ця обставина тягне за со­бою ряд правових наслідків.

По-перше, поновлюється особисто-правовий статус грома­дянина, майно, яке збереглося на момент появи громадянина і яке перейшло безоплатно до інших осіб після оголошення відсутнього померлим, може бути витребувано власником, який з'явився. По-друге, у особи також є можливість поверну­ти майно від осіб, до яких воно перейшло за відплатними уго­дами. Ці громадяни зобов'язані повернути майно власнику, який з'явився, якщо буде доведено, що, набуваючи майно, во­ни знали, що громадянин, оголошений померлим, перебуває серед живих, завдані при цьому збитки компенсуються особа­ми, у яких майно набувалося за відплатною угодою. По-третє, майно могло в порядку спадкування перейти до держави. Як­що майно є в наявності, то воно повертається власникові; як­що ж воно було реалізовано, то після скасування рішення про оголошення особи померлою їй повертається сума грошей, ви­ручених від реалізації цього майна. У сфері сімейних відносин з'явлення громадянина, оголошеного померлим, є підставою для поновлення шлюбних відносин шляхом нової реєстрації шлюбу.

15. Фізична особа – підприємець.

Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України (254к/96-ВР) та законом.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

16. Поняття та ознаки юридичної особи.

Стаття 80 ЦК України передбачає, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому зако­ном порядку. Юридична особа наділяється цивільною право­здатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Ознаки юридичної особи:

1) Організаційна єдність. Юридична особа — це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація);

2) Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів тру­дового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади; по-третє, від майна інших організацій, у тому числі вищестоящих органів;

3) Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юри­дична особа має своє найменування (ім'я). Від свого імені во­на набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (напри­клад, на основі довіреності);

4) Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки зумовлює і самостійну май­нову відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язан­нями;

5) Здатність бути позивачем або відповідачем у суді - сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їхні об'єднання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи.

17. Види юридичних осіб.

Види юридичних осіб. Залежно від існуючих форм влас­ності в Україні юридичні особи поділяються на:

а) приватні;

б) колективні;

Відповідно до суб'єктного складу юридичні особи поділя­ються на:

а) українські;

б) спільні з участю іноземного інвестора;

в) іноземні;

г) міжнародні організації та об'єднання.

ЦК України виділяє юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права. Юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (наприклад, міністерства і відомства, уста­нови соціальної сфери).

Юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах саме з ме­тою участі у різних цивільно-правових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Відповідно до ст. 83 ЦК Ук­раїни юридичні особи можуть створюватися у формі това­риств, установ та в інших формах, встановлених законом. Пе­релік організаційно-правових форм юридичних осіб не є ви­черпним.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві. Товариство може створюватися однією особою, якщо інше не передбачено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Установою є організація, створена однією або кількома за­сновниками, які не беруть участі в її управлінні, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Підприємство — це самостійний господарюючий статут­ний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснює ви­робничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в ус­тановах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені зако­нодавством України і відповідають цілям, передбаченим ста­тутом підприємства.

Залежно від форм власності, встановле­них Законом України "Про власність", можуть діяти підприємства таких видів:

1) приватне підприємство, основане на власності фізичної особи;

2) колективне підприємство, основане на власності трудо­вого колективу підприємства;

3) господарське товариство;

4) підприємство, основане на власності об'єднань грома­дян;

5) комунальне підприємство, основане на власності відповідної територіальної громади;

6)державне підприємство, основане на державній власності, в тому числі казенне підприємство;

7) спільне підприємство, основане на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав;

8) підприємство, основане на власності юридичних осіб і громадян інших держав. Створення таких підприємств ірегулюється окремим законодавством України, с Господарські товариства, до яких належать такі юридичні особи, які створені на підставі договору шляхом об'єднання майна (або майна і підприємницької діяльності) фізичних та юридичних осіб з метою одержання прибутку. Відповідно до розділу 2, гл. 8 ЦК України можуть створюватися акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні товариства.

Особи, які утворюють господарські товариства, назива­ються їх засновниками. Підприємства, організації та установи, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юри­дичні особи.

Об'єднаннями капіталів розглядаються такі господарські товариства, як акціонерні та товариства з обмеженою і додат­ковою відповідальністю.

18. Правоздатність юридичної особи.

Як суб'єкт майнових та особистих немайнових відносин юридична особа на­діляється цивільною праводієздатністю.

Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність може бути обмежена лише за рішен­ням суду.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Цивільні права та обов'язки юридичних осіб виникають з правочинів (договорів). Майнові права та обов'язки юридич­ної особи можуть виникати з односторонніх правочинів (за­повіту, оголошення конкурсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).

Юридична особа також здатна мати особисті немайнові права та обов'язки. До них відносять права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репутацію та ін.

Юридична особа має своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменуван­ня установи повинно також містити інформацію про характер її діяльності (ст. 90 ЦК України).

Найменування юридичної особи вказується в її установ­чих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

Відповідно до ст. 93 ЦК України місцезнаходження юри­дичної особи визначається місцем її державної реєстрації, як­що інше не встановлено законом. Місцезнаходження юридич­ної особи вказується в її установчих документах.

Виробнича марка виступає засобом індивідуалізації юри­дичної особи та продукції, яку вона виготовляє. Виробнича марка включає в себе найменування організації, вказівки на сорт виробу, номер стандарту, ціну та інші відомості.

Знаки для товарів і послуг — це зареєстроване у встанов­леному порядку позначення, яке служить для розрізнення то­варів (послуг) одних фізичних чи юридичних осіб від од­норідних товарів інших осіб. На зареєстрований знак патентне відомство України видає свідоцтво.

Юридичні особи мають право на недоторканність ділової репутації та її судовий захист (ст. 94 ЦК України). Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону висту­пає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і не перевищувати своїх повноважень.

Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати. Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним ор­гани. Керівник підприємства наймається (призначається) власником або уповноваженим ним органом, з ним укла­дається контракт (договір). Керівник підприємства са­мостійно розв'язує питання діяльності підприємства, за ви­нятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших ор­ганів управління цього підприємства.

19. Порядок створення юридичних осіб.

Створення юридич­ної особи відбувається за наявності певних установчих доку­ментів (розпорядчий акт або статут (положення), або установчий договір і статут, або протокол зборів тощо). В установчих документах мають зазначати­ся найменування юридичної особи, її місцезнаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція її органів, а також інші відомості, що їх передбачають законодавчі акти про юридичні особи відповідного виду.

Основні способи утворення юридич­них осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і до­говірний.

Розпорядчий спосіб — власник майна або уповноважений ним орган приймає рішення (розпорядження) про створення організації та затверджує її статут або положення про неї. В та­кому порядку виникають підприємства.

Сутність нормативно-явочного способу полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовано у законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні вияв ініціативи її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають кооперативи та громадські об'єднання.

Юридичні особи можуть утворюватися у договірний спосіб, тобто шляхом укладення установчого договору грома­дянами чи організаціями, що добровільно об'єднуються для досягнення певних цілей. У такому порядку виникають різні господарські товариства, асоціації, концерни та інші об'єднан­ня підприємств.

Установчий договір укладається між засновниками юри­дичної особи. У ньому засновники зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності з її утворення, умови передачі в її володіння, користування і роз­порядження свого майна та участі в її діяльності. Установчий договір визначає також умови і порядок розподілу між заснов­никами прибутків і збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу.

Для виникнення юридичної особи потрібна її державна реєстрація, або реєстрація її статуту.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяль­ності — юридичної особи — власник (власники) або уповнова­жена ним особа (заявник) подає до органу державної реєстрації:

1) установчі документи (рішення власника майна або упов­новаженого ним органу про створення суб'єкта підприєм­ництва (якщо власників кілька, таким рішенням є засновниць­кий договір);

2) статут, якщо це необхідно для створюваної ор­ганізаційно-правової форми суб'єкта підприємництва);

3) реєстраційну картку;

4) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору;

5) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяль­ності в розмірі, передбаченому законодавчими актами;

6) рішення Антимонопольного комітету про згоду на ство­рення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів підприємницької діяльності, якщо законодавчими актами Ук­раїни передбачена необхідність такої згоди.

Орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначених документів зобов'язаний прове­сти державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності і видати заявникові свідоцтво.

20. Порядок припинення юридичних осіб.

Юридична особа може припиняти свою діяльність у таких формах: шляхом ре­організації та шляхом ліквідації.

Юридична особа визнається такою, що припинила свою діяльність, з дня внесення до Єдиного державного реєстру за­пису про її припинення.

Обставинами, що зумовлюють припинення діяльності юридичної особи, можуть бути: досягнення поставлених цілей (наприклад, після завершення об'єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження), або закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність юридичної особи (наприклад, на час дії надзвичай­них обставин).

Учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішен­ня про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі при­пинення (ст.105 ЦК України).

Згідно зі ст. 107 ЦК України злиття, приєднання та поділ юридичних осіб розглядається як припинення первісної юри­дичної особи з правонаступництвом, тобто права та обов'язки юридичної особи переходять до новостворених суб'єктів цивільно-правових відносин.

При злитті на основі двох або більше юридичних осіб ут­ворюється нова юридична особа, до якої переходять всі права та обов'язки тих осіб що припиняють свою діяльність.

При приєднанні до однієї юридичної особи приєднується одна або більше юридичних осіб, права та обов'язки приєдна­них юридичних осіб переходять до особи, до якої приєднують­ся.

При поділі на основі однієї юридичної особи утворюється дві чи більше нових юридичних осіб.

Ліквідація юридичної особи також є формою припинення її діяльності, але при ліквідації юридичної особи немає правонаступництва. Юридична особа ліквідується по-перше, за рішен­ням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчим документом; по-друге, за рішенням суду у разі здійснення діяльності без належного дозволу (ліцензії) чи діяльності, забороненої законом, а також в інших випадках, встановлених законом.

Ліквідація може відбуватися у добровільному порядку і примусовому.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем ії знаходження та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи (ст.95 ЦК України).

21. Держава та ін.. учасники цивільних правовідносин.

Відповідно до ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава Україна є носієм публічної влади і визначає правовий статус інших суб'єктів цивільного права.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, на­вчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товарист­ва тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом (ст.167 ЦК України).

Держава на­буває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи дер­жавної влади у межах їхньої компетенції, встановленої зако­ном. Дії цих органів вважаються діями самої держави. Від імені держави, за спеціальним дорученням можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи влади Автономної Рес­публіки Крим та органи місцевого самоврядування у випадку і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-пра­вовими актами.

Держава, як і всі інші суб'єкти цивільного права, має цивільну правосуб'єктність, до якої входить цивільна право­здатність та цивільна дієздатність. Держава може бути учасником зобов'язальних пра­вовідносин. Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не мо­же бути звернено стягнення. Вона не відповідає за зобов'язан­нями створених нею юридичних осіб, крім випадків, встанов­лених законом, а юридичні особи, що створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави. Держава не відповідає також за зобов’язаннями Автономної Республіки Крим і територіальних громад.

Держава може виступати у якості боржника у зобов'язан­нях із заподіяння шкоди, договорах державної позики, креди­тування тощо.

22. Речі як об'єкти цивільних прав.

Об'єктами цивільних прав є все те, з приводу чого складаються цивільні правовідно­сини і на що спрямовані суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки. Будь-який об'єкт повинен задо­вольняти потреби й інтереси учасників цивільних правовідно­син. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).

В залежності від правового режиму речі поділяють на такі види:

1) рухомі та нерухомі речі;

2) індивідуально-визначені та родові;

3) подільні та неподільні;

4) споживні та неспоживні;

5) головні та їх приналежності;

6) продукція, плоди та доходи;

7) гроші, валютні цінності та цінні папери.

Статтею 180 ЦК України особливим об'єктом права виз­нані тварини, на яких поширено правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

Речі рухомі та нерухомі. До нерухомого майна належать зе­мельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непро­порційного збитку для призначення їх, є неможливим (жилі будинки, насадження, підприємства як майнові комплекси).

Речі індивідуально-визначені і родові. Індивідуально-визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивіду­альними ознаками, є єдиними у своєму роді, відрізняються від інших кількома ознаками та виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад, із партії телевізорів). Індивідуально-визначені речі є незамінними. Родовими називаються речі, яким належать єдині родові ознаки речей даного роду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом.

Речі подільні і неподільні. До подільних речей належать речі, які внаслідок поділу в натурі не змінюють свого призна­чення (наприклад продукти харчування). Неподільними вва­жаються такі речі, які при поділі втрачають своє цільове при­значення.

Речі споживні та неспоживні. Споживними є такі речі, які в результаті одноразового їх використання повністю зни­щуються (продукти харчування, паливо) або перетворюються на іншу річ (сировина). До споживних речей належать також гроші, оскільки використовувати їх можна, лише витрачаючи. Неспоживними речами є такі, які при тривалому викорис­танні зберігають своє призначення, первісний вигляд (напри­клад, одяг, коштовності).

Головні речі та їх приналежність. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спіль­ним призначенням, є її приналежністю. Приналежність в усіх випадках слідує за головною річчю, якщо в договорі чи законі не встановлено інше.

23. Гроші та валютні цінності.

Гроші є особливим різнови­дом речей. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території Ук­раїни, є гривня (ст. 192 ЦК України).

Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родо­вий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами. У ряді випадків гроші можуть виступа­ти самостійним об'єктом певних договорів, зокрема позики, дарування, банківської позички.

Валютні цінності — це певні види майна, порядок вчи­нення правочинів з якими визначається законом. До валютних цінностей належить валюта України, іноземна валюта, монетарні метали. Валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на тери­торії України. До валютних цінностей належать також кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України, платіжні доку­менти (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депо­зитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи, виражені у валюті України. Іноземною валютою визнаються відповідні іноземні гро­шові знаки, монети, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держа­ви, кошти у грошових одиницях іноземних держав та міжна­родних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України, а також зазначені вище платіжні та інші документи, виражені в іноземній валюті або монетар­них металах.

24. Цінні папери.

Цінні папери є специфічним об'єктом цивільних прав. Цінними паперами визнаються гро­шові документи, які засвідчують право володіння або відноси­ни позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, випла­ту доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також передачу грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Стаття 3 цього закону дає вичерпний перелік видів цінних паперів, до яких належать: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання Ук­раїни, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. До похідних цінних паперів належать опціони, ф'ючерси, варанти та інші.

ЦК України виділяє такі групи та види цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутно­му капіталі, надають їх власникам право на участь в уп­равлінні емітентом і одержання частини прибутку;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини пози­ки;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах, (ст. 195 ЦК України).

25. Дії — об'єкт цивільних правовідносин.

Дії — об'єкт цивільних правовідносин, які виникають з до­говорів. Так, об'єктом цивільних правовідносин з договору пе­ревезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов'язано­го здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває ха­рактеру транспортної послуги, тобто не пов'язаної зі створен­ням матеріальних благ (ст. 908 ЦК України).

26. Акти цивільного законодавства.

Стаття 4. Акти цивільного законодавства України:

1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

3. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі — закон).
Якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

4. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

5. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.
Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

6. Iнші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

27. Звичай у цивільному праві.