Читайте также:
|
Суспільне виробництво — сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер:
· матеріальне;
· нематеріальне.
Матеріальне виробництво включає в себе галузі, які займаються виробництвом матеріальних благ і наданням матеріальних послуг (промисловість, сільське господарство, зв'язок, транспорт, побутове обслуговування тощо).
До нематеріального виробництва відносяться галузі, які займаються виробництвом духовних цінностей і наданням нематеріальних послуг (роздрібна торгівля,освіта, охорона здоров'я, мистецтво, культура і т. д.)
1. Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне
Форма суспільного виробництва — це певний спосіб організації господарської діяльності.
Людство пройшло довгий історичний шлях розвитку і знало дві основні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну.
Історично першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство (рис. 5.1).
Рис. 5.1. Основні риси натурального господарства
Натуральне господарство — такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.
Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва.
Товарне виробництво — це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.
В товарному господарстві між виробниками існують не безпосередні господарські зв'язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці як товарами. При цьому виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів.
Товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах таких економічних законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, закону конкуренції, законів грошового обігу та інших.
Які причини зумовили виникнення і функціонування товарного виробництва, товарних відносин?
По-перше — наявність суспільного поділу праці, за якого відбувається спеціалізація виробників на виготовленні певних продуктів або на певних видах діяльності. Без поділу праці, без якісної диференціації трудової діяльності виробників обмін результатами їхньої праці буде економічно безглуздим, оскільки всі вони будуть виробляти одні й ті самі види продуктів.
По-друге — наявність економічного відособлення виробників благ як власників. Економічною основою відокремленості господарюючих суб'єктів спочатку була приватна власність на засоби виробництва, а потім і інші форми власності (колективна, акціонерна, змішана та інші).
І якщо суспільний поділ праці створює об'єктивні умови для обміну взагалі, то економічна відокремленість виробників потребує обміну товарів як еквівалентів.
Розрізняють два типи товарного виробництва:
1. Просте товарне виробництво — це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок. Воно було притаманне докапіталістичним суспільствам (рис. 5.2.).
Рис. 5.2 Спільність і відмінність простого й розвинутого товарного виробництва
2. Розвинуте товарне виробництво — це ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії. Притаманна капіталістичному суспільству.
Основні риси товарного виробництва:
1) товарне господарство - господарство відкритого типу: виробники постійно прагнуть збільшити обсяги своєї діяльності, розширити кордони обміну результатами своєї праці (товарами);
2) воно поступово охоплює всі сфери життєдіяльності людини, товарами стають всі продукти праці, товаром стає навіть сама здатність людини до праці - робоча сила;
3) сприяє реалізації власного інтересу кожної людини, яка бере участь у ньому; більш того воно стає передумовою реалізації здібностей людини, дозволяє їй відчути себе особистістю;
4) конкуренція виробників постійно вимагає від них удосконалювати знаряддя праці, використовувати нові предмети праці, накопичувати передовий досвід та обмінюватись ним, здійснювати пошук нових форм організації виробництва і все вищезазначене підпорядкувати єдиній меті - зменшенню витрат виробництва, підвищенню продуктивності праці з метою збільшення прибутку (доходу);
5) створює сприятливі умови для використання досягнень НТП, новітніх технологій, а це - неодмінна гарантія його подальшого розвитку, історичної перспективи;
6) сприяє прискореному розвитку продуктивних сил через демократичні інститути державного управління, в тому числі ті, і які спрямовані на захист прав і свобод людини.
У сучасних умовах зростає ступінь загальності товарного виробництва як у рамках національних господарств, так і у всесвітньому масштабі. Це зумовлено такими причинами:
по-перше, процесом подальшого поглиблення суспільного розподілу праці всередині національної економіки, що супроводжується виникненням нових галузей виробництв (електроніка, біотехнологія, космічна техніка, телекомунікації, інформатика та ін.);
по-друге, тенденцією розширення товарних відносин у сфері нематеріального виробництва, що спрямоване на задоволення інтелектуальних потреб людини;
по-третє, швидким зростанням чисельності населення, що викликає розширення ринку найманої праці;
по-четверте, завдяки процесу інтернаціоналізації, розширенню всесвітніх економічних зв'язків товарне виробництво, дедалі більше набуває всесвітнього характеру.
Товарне виробництво є основою виникнення і розвитку ринкової економіки.
2. Основні фактори виробництва, іх взаємодія та розвиток
Засобом задоволення тих чи інших потреб виступають споживчі блага.
Благо – це засіб для задоволення потреб. Природа не надає людині необхідні йому блага. Їх необхідно створювати (тварини пристосовуються). Тому виробництво є об’єктивною необхідністю.
Виробництво – це цілеспрямована діяльність людей, спрямована на задоволення їхніх потреб. Результатом виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, що задовольняють потреби людей.
Розрізняють матеріальне і нематеріальне виробництво.
Матеріальне виробництво охоплює підприємства і галузі, що створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво) і матеріальні послуги (транспорт, торгівля, комунальне господарство, побутове обслуговування, ремонт та пошив одягу, прання, хімчистка тощо).
Нематеріальне виробництво охоплює галузі, що створюють нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а також надають нематеріальні послуги (охорона здоров’я, освіта, наукове консультування).
Послуга – трудова доцільна діяльність, результати якої мають корисний ефект, що задовольняє які-небудь потреби людини.
З погляду витрат праці розрізняють:
- послуги матеріального характеру,
- чисті (нематеріальні).
Матеріальними послугами вважаються ті їхні види, на виробництво (надання) яких витрачається праця, за допомогою якої здійснюються процеси обміну, розподілу або споживання готових продуктів. Ця праця не створює матеріальних благ, а виконує функції доведення створених продуктів до споживачів та обслуговування процесу їх споживання.
Під чистими (нематеріальними) послугами розуміють ту частину витрат праці, що не приймає предметної форми і не входить до вартості якого-небудь товару. До них відноситься діяльність працівників органів державного управління, закладів освіти, охорони здоров’я тощо.
Розрізняють два рівні виробництва: - індивідуальне,- суспільне.
Індивідуальне виробництво – це діяльність в масштабах основної виробничої одиниці (підприємства, фірми).
Суспільне виробництво – це вся система виробничих зв’язків між підприємствами за допомогою виробничої інфраструктури.
Диференціація, спеціалізація трудової діяльності, що призводить до виявлення і співіснування різних її видів називається поділом праці.
Поділ праці існує в різних формах, що відповідають рівню розвитку продуктивних сил та характеру виробничих відносин.
За допомогою поділу праці відбувається обмін діяльністю, завдяки цьому працівник певного виду конкретної праці має можливість користуватися продуктами праці будь-якого іншого конкретного виду.
Розрізняється поділ праці: всередині суспільства – суспільний поділ праці, всередині підприємства – внутрішньофірмовий, між країнами – міжнародний.
Таким чином, призначення виробництва – задоволення потреб людини і суспільства. Досягається це під час взаємодії людини і природи, тобто факторів виробництва.
Для того щоб людство могло існувати і розвиватися, задовольняти свої потреби, воно повинне створювати матеріальні (і нематеріальні) блага. Однак вони мають і зворотній вплив на суспільство.
Для здійснення виробництва необхідні три основні фактори виробництва (основні моменти процесу праці):
· робоча сила людини;
· предмети праці;
· засоби праці.
Крім того, необхідна технологія, організація та управління виробництвом, енергія, інформація (наука), виробнича інфраструктура, соціальна інфраструктура.
Робоча сила людини – це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці. Однак здатність до праці і сама праця – це не одне й те саме. Людина може мати здібності й навички до праці, але з тих чи інших причин їх може не використовувати. Праця – це процес споживання робочої сили; цілеспрямована діяльність людини, спрямована на видозміну та пристосування предметів і сил природи з метою задоволення людських потреб.
Праця характеризується усвідомленістю дій, цілеспрямованою діяльністю щодо досягнення результату. Тому здатність до праці і сама праця – це виняткова властивість людини. Трудові операції виконують також тварини. Однак вони це роблять інстинктивно. Праця, як усвідомлена діяльність, притаманна тільки людині. У процесі праці людина не тільки перетворює природу, але і змінюється сама, накопичуючи досвід, знання, уміння. У цьому розумінні праця, що створює людину, забезпечує її розвиток та удосконалення.
Носієм робочої сили є людина. Тому вона виступає як особистий фактор виробництва, тобто як риса притаманна лише людині. Саме особистий фактор надає рух засобам виробництва і використовує їх для створення певних речей.
Поглиблення суспільного поділу праці сприяє поглибленню спеціалізації. Зосередження працівника спочатку на виготовленні тільки окремих операцій, що в свою чергу, обумовлює кооперацію працівників, розвиток суспільного характеру кооперації праці досягає величезних масштабів і призводить до утворення сукупної робочої сили.
Об’єднання, кооперування індивідуальних робочих сил в єдиному виробничому процесі утворює сукупну робочу силу, а одиничний працівник у цьому випадку виступає як сукупний працівник.
Предмети праці – це те, на що спрямована праця людини, що перетворюється людиною і пристосовується нею до своїх потреб.
Серед предметів праці можна виділити предмети праці дані природою і ті, що зазнають первинної переробки.
Ліс на корені, кам’яне вугілля, залізна руда та інші корисні копалини – це первинні предмети праці, що безпосередньо дає природа.
В результаті переробки з’являються предмети праці, такі як метал, цемент тощо. Це сировина, сирий матеріал, їх особливість полягає в тому, що незважаючи на те, що вони зазнали суттєвої переробки, вони залишаються предметами праці. З розвитком НТР з’являється можливість все ширше залучати у виробництво ті ресурси, що уже були використані, і повертаються у виробництво для подальшої переробки. НТР дозволяє створювати якісно нові предмети праці з заздалегідь заданими властивостями, тобто такі яких немає в природі.
Засоби праці – це ті засоби, за допомогою яких людина впливає на предмети праці, перетворює і пристосовує їх для своїх потреб.
Поняття «засоби праці» досить різноманітне, воно поєднує різні за своїми функціями засоби праці. Це різного роду механізми і машини, двигуни та інструменти, передавальні механізми – знаряддя праці.
До засобів виробництва відносяться також і такі їхні елементи, що безпосередньо не приймають участі у процесі праці, однак без них він неможливий. Це виробничі споруди, будівлі, шляхи та інші засоби сполучення, канали зв’язку.
Предмети та засоби праці в сукупності складають засоби виробництва і виступають як його матеріально-речовинний фактор. Засоби виробництва приводяться в рух працівниками виробництва, тобто особистим фактором виробництва. Саме завдяки активній, творчій діяльності працівника предмети і засоби праці перетворюються в діючі засоби виробництва.
Процес виробництва – складна взаємодія факторів, що виявляється в технології та організації виробництва.
Саме технологія встановлює послідовність операцій при обробці предмета праці, взаємозв’язок факторів виробництва, способи їх впливу в процесі виготовлення продукту.
З розвитком технології змінюється організація виробництва, що обумовлює ефективне поєднання організації виробництва і праці не тільки окремих працівників, але і цілих колективів.
З розвитком суспільного виробництва відокремлюється і отримує самостійне та ключове значення енергетика. Енергетична проблема – одна з глобальних світових проблем.
НТР обумовила появу такого фактора суспільно-економічного прогресу, як інформація. Вона революціонізує усе виробництво, виступає могутнім чинником його швидкого прогресу.
В західній економічній теорії виділяють 3 основних фактори виробництва:
1. Земля, як фактор виробництва має потрійне значення:
- у широкому значенні вона означає всі природні ресурси, що використовуються у виробничому процесі;
- у деяких галузях (аграрній, видобувній, рибній) «земля» є об’єктом господарювання, коли вона одночасно є предметом праці і засобом праці;
- у межах всієї економіки «земля» може виступати як об’єкт власності (в цьому випадку її власник в процесі виробництва особистої участі може не приймати).
2. Капітал – так називають матеріальні і фінансові ресурси в системі факторів виробництва.
3. Праця – та частина суспільства, що безпосередньо зайнята в процесі виробництва (використовується ще термін «економічно активне населення»).
Фактор «праця» включає і підприємництво. Деякі економісти дану діяльність розглядають як самостійний фактор виробництва.
У наш час окремими факторами виробництва називають також ризик, інформацію, час.
Австрійський економіст К. Менгер найважливішим фактором економічного прогресу вважав прогрес знань щодо найбільш ефективного використання факторів виробництва, ресурсів.
Американський економіст Й. Шумпетер головним джерелом прибутку назвав здійснення підприємцем «нових комбінацій» щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини тощо.
Джерелом виробництва є ресурси, що має суспільство.
Ресурси виробництва – це сукупність природних, соціальних і духовних сил, що можуть бути використані в процесі створення товарів, послуг та інших цінностей.
В економічній теорії ресурси поділяють на 4 групи:
1. Природні, серед яких розрізняють:- невичерпні,- вичерпні; поновлювані, непоновлювані.
2. Матеріальні – усі створені людиною, тобто є результатом виробництва.
3. Трудові – населення в працездатному віці і яке оцінюють за трьома критеріями:- соціально-демографічним,- професійно-кваліфікаційним,- культурно-освітнім.
4. Фінансові – кошти, що суспільство в змозі виділити на організацію виробництва.
Значення окремих видів ресурсів змінювалося на різних етапах розвитку суспільства. В доіндустріальному суспільстві пріоритет належав природним і трудовим ресурсам; в індустріальному – матеріальним; у постіндустріальному – інтелектуальним і інформаційним.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 126 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
|
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Апреля. | | | Оголошення громадянина померлим. |