Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ТЕМА 15: Правовое государство

Читайте также:
  1. A) унитарное государство
  2. D) стоимость отечественных продуктов в текущих ценах, которые желают приобрести домохозяйства, фирмы и государство.
  3. II.ПРАВОВОЕ ПОЛОЖЕНИЕ ПРОФСОЮЗОВ
  4. III. Информационно-правовое поле
  5. III. Правовое воспитание.
  6. III. Церковь и государство
  7. IV. Правовое обеспечение информатизации
  8. Lt;question>. Что такое правовое государство?
  9. Lt;variant>. государство, которое не признает господствующей ни одну религию, равно относится ко всем существующим, допускает существование различных религий
  10. Q]3:1: Как называлось раннефеодальное государство тюркских племен?
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Визначальну роль в економічному житті Західної України відігравала кооперація. Вона була майже повністю знищена за роки першої світової та національно-визвольної воєн. Відновлення діяльності кооперативних установ розпочалося відразу після припинення бойових дій. Уже в другій половині 1920 p. відновлюють свою діяльність довоєнні низові сільські та міські кооперативи, створюються нові спілки. 29 жовтня 1920 p. на першій сесії польського сейму було прийнято кооперативний закон, який сприяв розвитку кооперації, гарантував основні демократичні принципи. При міністерстві фінансів виникла державна кооперативна рада із представників національних і регіональних кооперативних союзів. Все це створювало умови для відродження й розвитку українського кооперативного руху . в Польщі, перетворення його на національно-господарський рух, на засіб самозахисту народу перед економічним, соціальним і національним гнобленням.
Кооперативний рух підтримали провідні політичні сили регіону, насамперед Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) та Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП). Їхні лідери очолили центральні та місцеві кооперативні установи. Відродженню кооперації сприяли наддніпрянські українці, які опинилися тут після поразки УНР. Їх знання, досвід у кооперативній справі значною мірою вплинули на розробку концепції кооперативного руху, його структури, ідеології.
Група передових людей, керівники провідних економічних, кооперативних, культурних та просвітніх установ регіону розробили програму відбудови кооперації. Вони створили Крайовий комітет організації кооперативів (ККОК). Подібні комітети виникали у повітах, вони відновлювали діяльність довоєнних спілок, створювали нові, об'єднували їх у повітові та галузеві союзи. Ревізію кооперативів здійснював Крайовий ревізійний союз. Товариство "Сільський господар" передало ККОК свій друкований орган "Господарський часопис" з 1921 по 1939 p.
У період між двома світовими війнами у загальній структурі кооперації переважали сільські, господарсько-споживчі (у 30-х роках) та закупівельно-збутові кооперативи. Ці кооперативи мали універсальний характер. Вони закуповували для села знаряддя праці, насіння, продукти споживання, товари хатнього вжитку (сірники, гас, сіль, цукор тощо). Водно-час такі спілки здійснювали заготівлю продуктів сільськогосподарського виробництва. Сільські кооперативи об'єднували приватні селянські господарства. Для їх створення не потребувалося ні великих коштів, ні особливих знань. Низька сума паю, нескладна процедура реєстрації, всіляка пропаганда кооперативних ідей дали високі результати.

Для вигідної взаємодії, координації зусиль спілки об'єднувалися у повітові, окружні союзи. В основу такого об'єднання було покладено федералістські принципи. Кооперативи делегували союзам частину своїх повноважень, ставали їх членами, сплачували внески. Створення повітових союзів кооперативів (ПСК) розпочалося на початку 20-х років згідно з планом ККОК. Уже в 1921 p. було створено 13 союзів. Першим з них вважається ПСК м. Заболотова Снятинського повіту. Це були кооперативи другого ступеня, вони об'єднували тільки селянські спілки. Повітові союзи у 1924 p. були об'єднані в Центросоюз — фахову, організаційну установу сільської споживчої, закупівельно-збутової кооперації. Центросоюз являв собою кооператив третього ступеня, об'єднував повітові союзи. На початку 20-х років Центросоюз, як і повітові та низові кооперативи, займався в основному торговими операціями, він тісно співпрацював з "Народною торгівлею" — основною кооперативною установою західноукраїнського міста. Центросоюз постачав повітовим союзам і окремим кооперативам споживчі та господарчі товари, організовував галантерейні відділи.
Ще до початку економічної кризи 1929—1933 pp. господарсько-споживчі кооперативи організували збут яєць, збіжжя, прядива. При них створювалися машинно-технічні відділи. На 1929 p. було близько 700 машинних секцій при сільських господарсько-споживчих кооперативах і кілька машинних кооперативів.

У 30-х роках Ревізійний союз об'єднував 3455 кооперативів, з них 2360, або 69 % сільських закупівельно-збутових. У них об'єдналися понад 275 тис. сільських господарів і господинь. За їхньою участю було збудовано (станом на 1939 p.) 1200 власних будинків, призначених для економічних і культурно-освітніх потреб села. З середини 30-х років вони почали відігравати дедалі більшу господарську, громадську та культурну роль на селі. Будуючи свою діяльність на громадських засадах, вони витісняли приватну торгівлю з села, знижували ціни на товари, активно займалися збу; том надлишкової сільськогосподарської продукції. Через кооперативні крамниці збували вироби українського кооперативного виробництва. Клич "свій до свого по своє", який був виявом національної солідарності у Польщі, реалізувався через продаж не тільки кооперативних товарів, а й продукції українських приватних підприємств.

Сільська закупівельно-збутова кооперація в кінці 30-х років витрачала щорічно 200 тис. злотих на розвиток агрономії. Це був значний вклад в удосконалення виробництва.

На Львівщині окружні (повітові) союзи успішно займалися збутом збіжжя. Вони відкривали власні склади або магазини, з яких зерно відправляли на ринок. Окремі союзи й кооперативи, які займалися збутовими операціями, домоглися високого рівня .стандартизації та якості продуктів.
Збут хліборобських продуктів стає головним напрямом роботи повітових союзів і саме він найтісніше зв'язує кооперацію з об'єднаними в ній селянами.

Центросоюз координував збут продукції сільського господарства. За його допомогою при окружних союзах було збудовано 55 складів. У 30-х роках особливо великих розмірів досягла закупівля українськими кооператорами яєць (60—90 млн шт. щорічно). Більше третини їх союз експортував за кордон. Він був найбільшим експортером яєць у Польщі. 'Цей вид західноукраїнської продукції мав великий попит в самій Польщі, а також у Німеччині, Австрії, Великобританії, Франції, Швейцарії та інших країнах.
Центросоюз займався також заготівлею худоби і домашньої птиці, яку теж відправляв за кордон. Незважаючи на різні адміністративні та поліцейські перешкоди (заборона згону худоби тощо), українські кооператори мали значні успіхи у збуті продуктів тваринництва у Варшаві, Кракові.
За межі Польщі відправляли лише живий товар. Експорт і внутрішньодержавна реалізація худоби та м'яса становили разом у 1938 p. майже 2 млрд дол. Центросоюз виконував посередницькі операції при постачанні кооперативів цукром, вугіллям, гасом. У 1938 p. до Центросоюзу належало 4 центральні кооперативні установи, 26 окружних союзів, 16 кооперативних складів (гуртівень) та 143 інших кооперативи. В ньому працював 171 співробітник.

Об'єднавшись для спільної закупівлі продуктів споживання, господарчих товарів, знарядь праці, машин, селяникооператори домоглися зниження їх ціни і, найголовніше, підвищення якості. Кооперативи усунули посередників, спекулянтів, лихварів і тим самим зменшили видатки населення на споживання.

Поступово почали з'являтися окремі види кооперативного виробництва, підприємництва, інші форми господарського життя. Саме вимоги ринку, експорту, а також проблема,коштів змушували установи закупівельно-збутової кооперації створювати виробничі підприємства, розвивати їх, готувати фахівців.

Західноукраїнська кооперація мала чітко налагоджену мережу торгових кооперативів, що реалізовували споживчі товари та вироби широкого вжитку. Це створювало умови для унезалежнення від стороннього, іноземного постачання тих товарів, які можна було виготовляти з місцевої сировини та матеріалів, і що теж дуже важливо — створювати робочі місця переважно для сільського населення.

Будувати великі виробничі підприємства в тих умовах було неможливо. Тому було обрано довготривалий, поступовий, проте добре продуманий курс. Перші невеликі виробничі підприємства з'явилися як відділи при господарсько-споживчих кооперативах. Значна їх кількість згодом стали окремими товариствами. У звітах про діяльність кооперативів за 30-ті роки знаходимо спілки з переробки воску, овочів, кузні, олійні, кар'єри, бетонярні, дахівнярні, цегельні, столярні, килимарські, щіткарські, шевські, млинарські, пекарські, м'ясарські та багато інших. Загальний оборот цих кооперативів у 1936 p. становив 4 млн 274 тис. , злотих (без урахування молочарських). Це, як правило, дрібні ,,спілки місцевого і повітового значення, досить примітивного типу. З часом стали з'являтися підприємства фабричного Ідипу, які мали крайове значення. До таких великих виробництв належала фабрика мила під назвою спочатку "Мута", згодом "Центросоюз". У кінці 30-х років виробництво мила зросло до 1 млн кг на рік.
Окружні союзи в 30-х роках створювали власні виробничі підприємства. Так, Теребовлянський союз (Тернопільщина) відкрив у місті м'ясарню, яка у 1937. p. реалізувала товарів на 134 тис. дол.
Пекарня Яворівського союзу (Львівщина) мала за різноманітні вироби з борошна в цьому самому році до 80 тис. дол. У 1935 p. розпочала свою роботу велика фабрика з переробки м'яса у Львові, її вироби (ковбаси, шинка та ін.), що реалізували в семи магазинах міста, користувалися великим попитом. Крім того, у Львові діяли такі кооперативні підприємства, як фабрика для намотування ниток, цех електричних батарей, пекарня "Золотий колос", фабрика цикорію і кавової підміни "Суспільний промисел". Вироби останньої, такі як "Луна", "Пражінь", "Доміно", "Чоколадова Луна", "Солодова кава Луна" та інші, знаходили споживача у найвіддаленіших кооперативних крамницях регіону.

Проте в період між двома світовими війнами найбільших успіхів досягла в Західній Україні молочарська кооперація, яка теж належить до виробничої кооперації. Кооперативне молочарство постійно розвивалося, мало планомірний і системний характер. Завдяки природним і кліматичним умовам в Західній Україні, певному досвіду виробництва, надбаному перед першою світовою війною, попиту на — його вироби молочарство було виведено на європейський рівень.

Молочарська кооперація була двоступеневою. Основні її ланки — районні молочарні — розташовували в більших селах, містечках, вони об'єднували близько 2 тис. молочарських пунктів регіону.
При районних молочарнях було створено Фонд ветеринарної опіки за здоров'ям корів, пункти контролю молочності корів та інші, які сприяли розвитку тваринництва. На кінець 1938 p. було 136 районних молочарень, що об'єднували 205 249 членів. Доставка молока у 1938 p. досягла рекордної цифри — 115 млн літрів. За той самий рік районні молочарні виробили 3 млн 250 тис. кг масла.

Значну роль у розвитку кооперативного молочарства відігравав Крайовий молочарський союз, назва якого у 1925 p. була вдало доповнена словом "Маслосоюз" — кооператив другого ступеня. Його членами були виключно районні молочарні. Він організовував молочарні, здійснював контроль за їх діяльністю, дбав про їх розвиток, тісно співпрацював з товариством "Сільський господар", поширюючи сільськогосподарські та кооперативні знання, створював школи і курси, займався організацією збуту і переробкою сільськогосподарської, насамперед молочної, продукції. "Маслосоюз" видавав часопис "Кооперативне молочарство". Його організаційний відділ особливу увагу приділяв розвитку селянського господарства. Спільно із "Сільським господарем" молочарська кооперація створювала зразкові поля. Працювали гуртки, які піднімали на якісно вищий рівень освіту молоді та жінок. "Маслосоюз" мав ринок збуту своєї продукції. Його крамниці у Львові та інших містах Західної України були серед кращих. Своє масло він експортував в Австрію, Великобританію, Данію, Німеччину, Палестину, Францію, Чехословаччину, Швейцарію та інші країни. Діяльність молочарської кооперації сприяла розвитку тваринництва, сільського господарства взагалі, підвищувала добробут населення.
В умовах польської окупації пошук коштів для розвитку української кооперації, приватного підприємництва був особливо пекучою проблемою. Лідери українського кооперативного руху чи не єдиним виходом вважали створення і розвиток власних кредитних установ. У зв'язку з інфляцією кредитна кооперація відновила свою діяльність пізніше від інших їх видів. Вона була двоступеневою організацією. Її нижніми ланками були "Українбанки" та кредитні каси "райфайзенки". "Українбанки" були міськими кредитними кооперативними установами. Вони надавали коротко- та середньострокові кредити жителям міст, а також навколишніх сіл. Суми від позик становили близько 10 %. Документальною підставою був вексель. Складними банківськими операціями кредитні установи майже не займалися. У 1939 p. у Західній Україні було 114 "Українбанків". Кредитні каси "райфайзенки" створювались у великих селах, обслуговували виключно селян і відрізнялися від "Українбанків" меншою територією діяльності, а також необмеженою відповідальністю їх членів. Низьким був вступний пай — 10 злотих. На кінець 1937 p. в краї було 543 "райфайзенки".
Керівним органом кредитних кооперативів Західної України був "Центробанк" — кредитний кооператив другого ступеня. Його членами були в основному кооперативи. "Центробанк" поступово перетворювався на центральну касу української кооперації. Він фінансував як кредитну, так і закупівельно-збутову (збутові операції — "Центросоюз"),. молочарську, виробничу кооперацію.

Розвивалися також кооперативні банки "Дністер", "Супруга", "Промбанк". У 30-х роках з'явилися і мали чималі успіхи кооперативи здоров'я, кооперативи інженерних робіт, кооперативи праці, кооперативи хатнього і народно-мистецького промислу, видавничі кооперативи.
Загальне керівництво і контроль за діяльністю кооперативів здійснював ревізійний союз українських кооперативів (РСУК), який розробляв ідеологію кооперативного руху, провадив ревізію спілок, займався їх організацією, вів кооперативну статистику, пропагував кооперативні ідеї, видавав численні часописи, брошури, іншу літературу, захищав юридичні права кооперативів.

У 1938 p. в апараті РСУК працювало 112 чол.
Кооперація на західноукраїнських землях в ті часи являла собою чітко налагоджену систему, кожна ланка якої працювала синхронно. Незважаючи на важкі економічні кризи 20—30-х, років, вона організовувала основні ділянки економічного життя і стала важливим його чинником.
Складний і суперечливий шлях господарського розвитку пройшли країни світу в міжвоєнний період. Відбудова економіки, їі піднесення чергувалися з кризами, в тому числі світовою. Безперечним лідером стали США, які не мали собі рівних в аграрному секторі, промисловості, фінансовій сфері. Не завжди стабільно, а іноді драматично розвивалося господарство Німеччини, Франції та Японії. Трагічною сторінкою в історії людства була друга світова війна, що завдала нечуваних страждань сотням мільйонів жителів землі.
Україна, яка в міжвоєнний період була поневолена СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною, не мала можливості створити основи цивілізованої національної економіки. Більшовицькі економічні експерименти ("воєнний комунізм", неп, індустріалізація, колективізація) довели Україну до голодомору, від якого померло 7—10 млн ні в чому не повинних людей. Незважаючи на труднощі та жертви, правителі УРСР проводили індустріалізацію країни, яка, однак, мала колоніальний характер. Розвивалися в основному сировинно-видобувні галузі: кам'яновугільна, залізорудна, металургійна, хімічна. Насильницька, антинародна сталінська колективізація зруйнувала українця як незалежного господаря. Правителі Польщі, Румунії, Чехословаччини свідомо гальмували економічний розвиток західноукраїнських земель, перетворюючи їх на аграрний придаток до власних промислових центрів. Захищаючи себе від національного та соціального гноблення, місцеве населення, долаючи неймовірні труднощі, організувало десятки кооперацій — торгових, молочарських, фінансово-кредитних, страхових, споживчо-закупівельних та ін. Хоча західноукраїнські землі залишалися й надалі сировинними придатками Польщі, Румунії, Чехословаччини, там все ж будувалися фабрики і заводи. Проте більшість з них переробляли сільськогосподарську продукцію. Найбільшого успіху домоглися промислові підприємства, які були тісно зв'язані з кооперативними організаціями.

 

Запитання і завдання для самоперевірки
1. Яким було становище господарства України (Східної і Західної) в роки першої світової війни (1914— 1918рр.)?
2. Розкажіть про економічну політику урядів Центральної Ради, Гетьманату, Директорії та ЗУНР.

3. Як впроваджували більшовики "воєнний комунізм" і неп в Україні?

4. Які фінансові реформи проводилися в Україні в 1914— 1919рр.?

5. Що Вам відомо про кооперативний рух в Східній Україні?

6. Як проходили в Україні сталінські експерименти — індустріалізація і колективізація сільського господарства?

 

ТЕМА 15: Правовое государство

1.Теория правового государства, исторические предпосылки ее возникновения.

2.Понятие и признаки правового государства.

3.Принципы правового государства.

1. Зачатки теории прослеживаются в рассуждениях передовых мыслителей-философов, Древней Греции, Рима, Индии, Китая и других стран. С идеей правового государства связывались поиски более совершенных и справедливых форм общественной жизни. Мыслители античности пытались выявить такие связи и взаимодействия между правом и государственной властью, которые бы обеспечивали гармоничное функционирование общества той эпохи. Мыслители считали, что политическая форма общежития людей, где закон обязателен как для граждан, так и для самого государства, наиболее разумна и справедлива. Хотя, существовавшие в античности образования называть государствами в современном понимании было бы неправильно.

Так, в знаменитых диалогах под названием "Государство", "Политик", "Законы" древнегреческого философа-идеалиста Платона проводилась мысль "Я вижу близкую гибель того государства, где закон не имеет силы и находится под чьей-либо властью. Там же, где закон – владыка над правителями, а они – его рабы, я рассматриваю спасение государства и все блага, какие могут даровать государствам боги" Тирания, неизбежно приходящая, по мнению Платона, на смену демократии, опьяненной "свободой в неразбавленном виде", когда чрезмерная свобода оборачивается чрезмерным рабством, есть наихудший вид государственного устройства, где царят беззаконие, произвол и насилие.

Аналогичные идеи, заложившие основу теории развивались также в работах Аристотеля. Выражая свое отношение к государственной власти, праву и закону, Аристотель постоянно проводил мысль о том, что "не может быть делом закона властвование не только по праву, но и вопреки праву; стремление же к насильственному подчинению, конечно, противоречит идее права". Там, где отсутствует "власть закона", там нет места какой-либо форме государственного строя. Закон должен властвовать над всем".

В IV – III вв. до н.э. античные авторы еще не разделяли понятия право и закон. Но, тем не менее, начало было положено. Государственно-правовые идеи и институты Древней Греции и Рима оказали заметное влияние на становление и развитие более поздних прогрессивных учений о правовом государстве.

Важным в плане формирования основ теории правового государства, явился сформулированный Цицероном правовой принцип, согласно которому «под действие закона должны подпадать все, а не только некоторые, избранные граждане». Самое раннее из дошедших до нас определений государства как правового сообщества принадлежит Цицерону. В своем труде "О государстве" он писал: «Что такое государство? Чьим достоянием оно является? - спрашивал Цицерон. И тут же отвечал: достоянием народа, понимаемым как "соединение многих людей, связанных вместе между собою согласием в вопросах права и общностью интересов".

Гуманистические мотивы, идеи духовной свободы всех людей, независимо от их занятий и положения в обществе, особенно громко и требовательно звучали в многочисленных трактатах Сенеки. Все люди, согласно учению Сенеки, равны между собой. Человеколюбивые, гуманистические мотивы, трансформировавшиеся немедленно или по истечении определенного времени в соответствующие государственно-правовые взгляды в соответствии с которыми в обществе и государстве должны торжествовать не зло, насилие и произвол, а право и закон

Средневековая политико-правовая мысль сыграла важную связующую роль между идеями античности и Нового времени, в том числе и в плане теоретической подготовки основ для последующих учений о неотчуждаемых естественных правах человека, о разделении властей, представительной системе и правовой государственности вообще. Показательны в этом смысле политико-правовые воззрения Фомы Аквинского(1225–1274). Естественный закон, согласно Фоме Аквинскому, помимо стремления к самосохранению и продолжению рода, поисков истины и истинного Бога требует также признания и уважения достоинства человека как разумного существа, созданного Творцом по своему образу и подобию. Это положение о достоинстве человека, будучи фундаментальным принципом христианского гуманизма, в политико-правовом плане является одной из первых формулировок идеи неотчуждаемого естественного права человека. Отсюда следует, что государство и человеческий (позитивный) закон должны признавать и уважать достоинство человека. В соответствии с этим государство как политическая форма выражения общего блага призвано, обеспечить для людей достойные условия жизни.

Следующим этапом формирования идей о правовом государстве можно назвать эпоху Просвещения, Новое время, т.е. это эпоха начавшихся демократических революций (XVII – XVIII вв.).

Значительный вклад в углубление юридического понимания и толкования концепции правовой государственности внесли следующие прогрессивные мыслители: Г. Гроций, Б. Спиноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, П. Гольбах, Ш. Монтескье, Д. Дидро, Т. Джефферсон и др.

Гроций был первым выдающимся теоретиком школы естественного права. Правовые институты феодализма Гроций считал противоречащими природе человека, поэтому он выдвинул требования нового права, "отвечающего законам разума". Целью государства он считал охрану частной собственности, посредством таких правоустановлений, которые обеспечивали бы каждому человеку свободное пользование своим достоянием с согласия всех.

У Дидро государственная власть возникает как продукт общественного договора, который придает обществу организованную политическую форму. Люди лишь частично передают государству свою естественную независимость, с целью обеспечения интересов и объединения воли и силы всех. Главная цель государства, есть обеспечение неотъемлемых прав граждан и их счастья.

Одним из первых, кто дал теоретическое обоснование демократического государства, был Спиноза. Будучи связано законами, государство обеспечивает действительные права и свободы человека. Он утверждал, что государство могущественное только тогда, когда оно гарантирует каждому гражданину не только сохранение жизни, но и удовлетворение его интересов, и предостерегал правителей от посягательств на собственность, безопасность, честь, свободу и иные блага подданных.

Ряд положений, существенных для теории и практики правовой государственности, был обоснован английским мыслителем Дж. Локком(1632–1704). В его трактовке идея господства права предстает в виде государства, в котором верховенствует гражданский закон, соответствующий вечному и всеобъемлющему закону природы. В таком государстве провозглашены постоянные (конституционные) законы, признаются неотчуждаемые естественные права и свободы индивида, осуществлено разделение властей.

Позже идею правового государства развил немецкий философ Имануил Кант. Он считал, что в правовом государстве источником нравственных и правовых законов выступает практический разум или свободная воля людей.

Прогрессивная политико-правовая мысль Западной Европы в лице Исринга, Паунда, Спекира и других оттачивали элементы теории правового государства с позиции своего времени и опыта прошлого. Большинство авторов сходилось во мнении, что правовым можно считать лишь такое государство, где законодатель так же подзаконен, как и гражданин.

Теоретическая конструкция правового государства, сложившаяся в политико-правовой доктрине XVIII—XX вв., включает: разделение властей на законодательную, исполнительную и судебную; верховенство правового закона; взаимную ответственность личности и государства; доминирование общедозволительного типа правового регулирования в соответствии с юридическим принципом «дозволено все, что не запрещено законом»; установление реальных гарантий прав и свобод личности.

 

II. В разные эпохи, разными учеными-юристами давались различные определения термину “правовое государство”.

Впервые термин «правовое государство» появился в немецкой юридической литературе в первой трети XIX века в трудах К.Т.Велькера, Р.фон Моля и других авторов.

В наши дни правовое государство характеризуют следующими словами: «Правовое государство- это всеохватывающая политическая организация общества, основанная на верховенстве закона. Форма осуществления народовластия, функционирующая на основе права, инструмент защиты и обеспечения прав, свобод и обязанностей каждой личности.»

Однако единого мнения по поводу теоретического определения правового государства в науке пока нет. Так, проф. B.C. Нерсесянц определяет правовое государство как «правовую форму организации и деятельности публично-политической власти и ее вза­имоотношений с индивидами как субъектами права, носителями прав и сво­бод человека и гражданина».

Правовое государство одна из центральных категорий теории государства и права, представляющая собой идеальный тип государства, вся деятельность которого подчинена праву.

Как правовая категория правовое государство имеет свои основы, к которым относятся: экономическая основа, социальная основа, нравственная основа.

Экономической основой являются производственные отношения, базирующиеся на различных формах собственности (государственной, коллективной, арендной, частной, кооперативной и других) как равноправных и в одинаковой мере защищенных юридически.

Социальную основу правового государства составляет саморегулирующееся гражданское общество, которое объединяет свободных граждан - носителей общественного прогресса. В центре внимания такого государства находится человек и его интересы.

Нравственную основу правового государства образуют общечеловеческие принципы гуманизма и справедливости, равенства и свободы личности.

Теория и практика правового государства позволяет выделить его отличительные признаки:

Рассмотрим некоторые из них.

Суверенитет народа.

Наличие развитого гражданского общества. Гражданское общество считается необходимым атрибутом цивилизованного демократического правового государства. Вне развитого гражданского общества нормальное демократическое государство – иллюзия, самообман. К элементам гражданского общества относят:

- добровольно сформировавшиеся самоуправляющиеся общности людей, куда входят:

а) семья,

б) общественные объединения (творческие, спортивные, конфессиональные и другие),

в) политические союзы, партии, хозяйственные корпорации, профессиональные союзы и т.д.

г) собственность, свободный труд, предпринимательство

д) СМИ и др.

Господство права и верховенство закона. Концепция о господстве права и верховенстве закона это необходимый атрибут правового государства. Концепциях правления права подчеркивает независимость права от государства, государственный закон не рассматривается как основной источник права. А идея верховенства закона проникнута верой, что государственный закон, по крайней мере, правовой закон, может обеспечить правовой порядок, ограничить произвол государственной власти.

Взаимная ответственность государства и личности. Не только гражданин, отдельные организации и учреждения несут ответственность перед государством за выполнение своих обязанностей, но и государство, его должностные лица ответственны за свои действия перед гражданами.

Разделение властей. Разделения властей на законодательную, исполнительную и судебную означает, что каждая из властей действует самостоятельно и не вмешивается в полномочия другой. При его последовательном проведении в жизнь исключается всякая возможность присвоения той или иной властью полномочий другой.

Незыблемость свободы личности, ее прав, чести и достоинства. Первооснова правового государства – признание прав и свобод человека и гражданина, их уважение, соблюдение и защита со стороны государства. Правовое государство исходит из того, что права и свободы человека неотчуждаемы и принадлежат ему от рождения, права и свободы предоставлены в равной мере всем и каждому, осуществление прав и свобод человека и гражданина не должно нарушать прав и свобод других лиц. Этот признак выражает положение: «Не человек существует для государства, а государство существует для человека».

Однако правовое государство во многих Конституциях современных государств, в том числе и в РБ, провозглашается как государство социальное, впервые понятие правовое социальное государство ввел в употребление немецкий ученный Хеллер в 1929г.

Социальное правовое государство – это государство которое:

1. обеспечивает такое состояние в обществе, при котором нет гражданских войн, революций, социальных потрясений;

2. содействует обеспечению достойного уровня жизни;

3. проявляет заботу о социально не защищенных гражданах;

4. уделяет большое внимание проблемам образования, здравоохранения, досуга, быта;

5. человек признан высшей ценностью.

Социальное правовое государство - это конституционная система правовых и политических институтов, реально обеспечивающих суверенные права человека, баланс интересов всех социальных групп, личности и общества на основе господства права.

3.Говоря о характеристике правового государства, нужно осветить вопрос принциповего функционирования.

1. Принцип верховенства закона.

2. Принцип обеспечения законности и правопорядка в обществе.

3. Принцип равенства всех перед законом и властями.

4. Принцип гарантированности прав и свобод граждан.

5. Принцип приоритета прав и интересов граждан.

6. Принцип единства и взаимосвязи прав и обязанностей граждан.

7. Принцип взаимной ответственности государства и личности.

8. Принцип обеспечения существования и функционирования институтов демократии.

9. Принцип разделения властей.

10. Принцип независимости суда.

11. Принцип эффективные институты конституционного контроля за законностью.

12. Принцип наличие развитых институтов гражданского общества (государства, права, классов, социальных групп и т.д.)

 

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 7 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.034 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав