Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Міста світу

3. Особливості розвитку сільського туризму. Сільський туризм можна розглядати як додатковий щодо основної сільськогосподарської діяльності, тобто вид підприємницької діяльності, який дає селянам певні додаткові доходи, а також є способом підвищення зайнятості членів сільських родин.

Власником агрооселі можуть бути: фермер, селянин, який працює індивідуально на присадибній ділянці, селянин, який працює у сільськогосподарському підприємстві, а також інші мешканці села, зайняті у сфері обслуговування та соціальній сфері, тобто працівники сільради, пошти, вчителі, продавці тощо.

«Сільські» види відпочинку можна охарактеризувати такими термінами: розслаблення, пасивність, ностальгія, традиційність, низька технологічність. До них відносять пішохідні і велопрогулянки, пікніки, збиральництво, рибальство, огляд визначних пам’яток, відвідування історичних і культурних місць та фестивалів, кінний спорт, участь у традиційних ремеслах і обрядах, задоволення гастрономічних потреб.

До переваг сільського туризму можна віднести:

а) гарантію охорони традиційної забудови;

б) забезпечення туристам поселення там, де готельна промисловість не існує;

в) надання роботи для місцевих ремісників;

г) підтримування місцевих традицій;

ґ) стимулювання безпосереднього збуту сільськогосподарської продукції;

д) сприяння усвідомленню сільськими громадами значення місцевого середовища;

є) підвищення стандарту та естетики сільських осель; є) налагодження порозуміння між людьми села і міста;

ж) поліпшення якості життя мешканців села.

До недоліків сільського туризму можна зарахувати:

а) сільським туризмом займаються більше заможні селяни, ніж бідні, яким додаткові доходи потрібніші, тобто сільський туризм поглиблює соціальне розшарування сільських громад;

б) туристичний сезон збігається з сезоном польових робіт, що створює значні труднощі для туристичного руху і господарів агроосель;

в) традиційна культура села часто не витримує зіткнення з масовою субкультурою великого міста і поступово відмирає.

Подальша офіційна категорізація організаційних форм сільського зеленого туризму повинна регламентуватися окремим законом України «Про сільський туризм». Звільнення від оподаткування доходів, отриманих від здачі кімнат туристам, передбачається при таких умовах:

—житловий будинок, в якому здаються кімнати, належить до сільського господарства;

—житлові кімнати здаються відпочиваючим, а не сезонним робітникам або іншим особам на тривалий термін;

—кімнати, які здаються, знаходяться у житловому будинку (чи прибудові) господаря, а не в іншій спеціально пристосованій будівлі;

—житловий будинок розташований на сільській території.

4. Географія сільського туризму у країнах Європи поширюється відповідно до певних моделей розвитку у окремих країнах:

Британська модель організації сільського туризму характеризується, перш за все, особливою системою розміщення туристів. Найбільш популярними серед туристів є три типи мешкання:

1) у будинку фермера з харчуванням у вигляді сніданку (farm B&b). В даному випадку відкривається можливість безпосереднього контакту з сім'єю фермера;

2) у окремій будівлі на умовах самообслуговування (self catering unit). Ця будова зазвичай є переробленою маленькою коморою;

3) у ізольованій будові, що вміщає в середньому 8-15 туристів (bunkhouse). Для цього може бути використаний велика комора, розділена на спальну зону, в якій зосереджені всі койко-места, кухню і ванні кімнати.

Британська модель включає в свою програму елементи пізнавального туризму, спортивні заходи: пішохідні і велосипедні прогулянки, катання на конях і поні (для дітей), гра у футбол, крикет, гольф і багато що інше.

Французька модель складніша, ніж британська. Для півдня Франції характерне поєднання сільського і купально-пляжного туризму. У Франції агротуризм сильно тяжіє до садівничих і виноградарських підприємств. Основним засобом розміщення туристів є маленькі котеджі-апартаменти. Винний туризм є «обличчям» французького сільського туризму. Багато селянських господарств, розташованих в долині річки Луари, охоче розміщують туристів, охочих сумістити відпочинок в сільській місцевості з доскональним оглядом знаменитих замків. У альпійській Франції однією з основних мотивацій сільського відпочинку є спортивний туризм (прогулянки по гірських стежках, альпінізм, гірськолижний туризм).

Німецька модель характеризується розвитком фермерського туризму. Для німців типові наступні форми організації дозвілля: допомога господарям по господарству; догляд за тваринами; проведення пікніків; рибалка. Сільський туризм дуже тісно пов'язаний з подієвим туризмом (народні свята і фольклорні фестивалі («Октоберфест»), сільські ярмарки).

Італійська модель «укладається» в три тематичні групи: «Природа і здоров'я», «Традиційний гастрономічний» і «Спорт». Господарства першого типу, що спеціалізуються на поєднанні сільського і екологічного туризму, представлені в провінціях Кьянті, Умбрія і на Сіцілії. Географія господарств, що формують другу групу, ширша - Лігурія, Тоскана, Венето, Умбрія, Марке, Пулія і Калабрія, а також виноробницькі райони країни. Як правило, кожен селянський двір має вузьку спеціалізацію і проводить продукти, типові для тієї або іншої місцевості. На приморському півдні і островах - це риба і морепродукти, в столичній області Лаціо - вина «Кастеллі романі», в Абруццо - оливкове масло. Господарства, що приділяють особливу увагу спорту, представлені практично у всіх італійських провінціях. Особливою популярністю серед туристів користуються плавання, велоспорт, теніс і верхова їзда.

Чеська модель. Регіони Чехії прагнуть привернути туристів кожен своїм унікальним оточенням. Агротурізм в Південній Моравії - це мешкання в сільських садибах найзнаменитішого виноробницького регіону Чехії. Агротуризм разом з екотурізмом - це садиби поблизу заповідника Крконоше. Можливість відвідати знамениті чеські пивоварні - садиби в регіоні Пльзеня на заході Чехії. У Чехії також популярний кінний туризм як різновид агротуризму.

В околицях невеликого чеського міста Усті-над-Лабем сьогодні можна знайти не тільки традиційні конярські ферми, які пропонують мешкання в сільській глибинці, але і такі екзотичні варіанти, як козині ферми. Тут турист зможе не тільки помилуватися на природну красу Чехії і зробити екскурсії по навколишніх визначних пам'ятках, але і познайомитися з процесом приготування козиного сиру, а також самому освоїти ази догляду за козами.

Іспанська модель. Найпоширеніша форма агроосель - сільський готель «фінка» (finca). Це можуть бути зовсім нові вілли на побережжі Коста-дорада або Коста-дель-соль, з власними садами і стайнею. Або ж це можуть бути 300-річні особняки в Країні Басків, де до цього дня на старовинному пресі віджимають оливкове масло.

«Каза руралес» (casa rurales) - відрізняється тим, що велику частину часу це простий сільський будинок, де ведеться звичайне для села господарство. Частина цього будинку здається на літо туристам. Фактично, це як до бабусі в село виїхати. Каза руралес - ідеальний спосіб побачити іспанський побут зсередини.

Болгарська модель. Сільський туризм в Болгарії - це котеджі на болгарських курортах Чорного Моря, фермерські будинки в околицях Велико Тирново, вілли біля підніжжя гірських вершин Рила і Родопи, це мешкання поряд з живописними визначними пам'ятками країни, знайомство з культурою, побутом і кухнею Болгарії, повноцінний відпочинок в оточенні фруктових садів. Число агротуристичних господарств в Болгарії налічується понад 100. До них відносяться як традиційні сільські подвір'я Болгарії, так і сімейні готелі, котеджі, удома і кемпінги, у тому числі і на території національних парків Болгарії. Літом садиби і вілли приймають гостей у пляжів, восени болгарські ферми запрошують туристів на свята збору урожаю і молодого вина в невеликі села на березі Дунаю і інших річок (Іскар, Огоріца, Янтра, Маріца), взимку - в гірські райони зимового відпочинку недалеко від курортів Бансько і Пампорово, навесні - на знаменитий Фестиваль Рози в долині у вершини Стара Планіна. Кухня Болгарії і національні продукти Болгарії - для агротутрізма в цій країні кулінарія залишається одним з самих увлекательних і апетитних способів познайомиться з болгарською побутовою культурою.

Польська модель. Польща - країна аграрна. Адже практично кожен третій поляк - фермер, а по числу ферм Польща стоїть в одному ряду з США. На сьогоднішній день в Польщі налічується понад 50 різних агротуристських асоціацій. Деякі з них розбиті на підгалузі - агротурізм на фермах, еко-турізм, кінний туризм і так далі. На сьогоднішній день в Польщі налічується близько 8000 агротурістських садиб.

У Польщі є два ключові типи ферм - ті, які спеціалізуються виключно на агротуризмі, і ті, які використовують агротуризм як джерело додаткового прибутку. Серед регіонів Польщі, де можна знайти найбільш багатий вибір агротуритичних котеджів, ферм і резиденцій - Померанія, Мазовія, Велікольськоє воєводство і Любушськоє Поозерье. У числі яскравих місць, які славляться своїми пейзажами і оригінальним побутом, - гори Бескиди на південь від Кракова

5.Екологічний туризм та його географія. Екологічний туризм (англ. ecotour, ecotourism) - порівняно нове поняття в туристичній діяльності. Основна причина виникнення екологічного туризму знаходиться у невідрегульованості відносин у системі «суспільство-природа», або в туристичній інтерпретації - «туризм-екологія». Саме орієнтацією на екологічну складову можна пояснити підвищену увагу в останні роки до відвідування місць з незміненим або мало зміненим природним середовищем. Численні опитування туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з природою. Звідси походження близьких за змістом понять «м'який туризм» (soft tourism, або розширений варіант nature tourism with a soft touch - дослівно: природний туризм з м'яким дотиком до природи)2, «зелений туризм» тощо.

У найбільш загальному розумінні екологічний туризм, є формою активного відпочинку з екологічно значущим наповненням - особливий інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності людей, що будують свої взаємовідносини з природою та іншими людьми на основі взаємної вигоди, взаємоповаги та взаєморозуміння. Туристи отримують від такого спілкування з природою певний фізичний, психологічний, інтелектуальний та емоційний запас міцності та здоров'я, а природа при цьому зазнає мінімальних оборотних впливів і втрат, місцеві мешканці отримують соціальні та економічні стимули до збереження природи та традиційного природокористування.

Виділяється три основних складових екотуризму - екоосвітню, природоохоронну, етнотолерантпу.

- Екоосвітня складова передбачає наявність в екотурі елементів екологічної освіти та просвіти (пізнання природи, отримання туристами нових знань, навичок та вмінь не просто поведінки у природі, а спілкування з нею);

- Природоохоронна складова реалізується у відповідній природозберігаючій поведінку групи на маршруті, застосування спеціальних еколого-туристських технологій мінімізації впливу на природне середовище, а також участь туристів й туроператорів у програмах та заходах з захисту навколишнього середовища.

- Етнотолерантна (її ще можна назвати етпоеко-логічною) виявляється у повазі інтересів місцевих жителів. Це перш за все шанобливе ставлення до місцевого населення, збереження традиційних систем природокористування, повага та дотримання місцевих законів і звичаїв, а також внесок туризму в соціально-економічний розвиток даної території.

Розвиток екотуризму в ринкових умовах можливий в першу чергу на основі економічних механізмів, а аж ніяк не адміністративних. З урахуванням вище наведеного цілком очевидно, що саме екотуристи і туристична індустрія (турбізнес) розвивають скотуризм, як напрямок туристичної діяльності. Грунтуючись на даному положенні, пояснюється географію і спрямованість основних міжнародних екотуристських потоків з індустріально розвинених країн (США, Німеччина, Японія, Великобританія) у країни що розвиваються (Непал, Індія, Пакистан, Кенія, Танзанія та ін.).

Підсумовуючи вище наведене екологічний туризм можна визначити як інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання.

[1] Території з домінуючою сільськогосподарською діяльністю. В сільських місцевостях не завжди проживають (чи мають проживати) люди. Сільські місцевості характеризуються тим, що мають невелику чисельність населення, меншу, ніж у міських районах, й де люди часто працюють на землі, займаючись рослинництвом, тваринництвом (тваринницькі чи аква-ферми; рибне господарство та аквакультура) або рибальством, а також лісові виробничі площі (в тому числі площі зайняті в підсічно-вогневому землеробстві). Території, де в ландшафті переважає рослинність (поля, луки, ліси природні або напівдикі, та ін.) з домінуючою сільськогосподарською діяльністю.

[2] Екотуризм допомагає освіті туристів та розвиває у них толерантність, дозволяє збирати гроші на заходи зі збереження території, допомогає розвитку ізольованих поселень. Розвиток екотуризму часто розглядається як важливий засіб збереження навколишнього середовища для майбутніх поколінь. Екотуризм найбільш привертає тих туристів, яких турбують проблеми екології. Він часто включає волонтерську роботу, інші активні заходи зі збереження навколишнього середовища та навчальні програми, що допомагають зменшувати негативні аспекти впливу людини на природу.

[3] Найбільший інтерес у туристів з усього світу викликають пам'ятки Київської Русі (IX—XII ст.) у Києві, Новгороді-Сіверському, Каневі, Овручі, Чернігові, Острі, а також фортеці Луцька, Хотина, Меджибожа, Судака, Білгорода-Дністровського, Мукачева та інших міст. їх органічно доповнюють палацеві ансамблі, пам'ятки культової архітектури, стародавні дерев'яні церкви, пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо.