Читайте также:
|
Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який створений Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.
Завданнями Рахункової палати є:
- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;
- контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;
- контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
- контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;
- контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках;
- аналіз установлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про удосконалення бюджетного процесу в цілому;
- регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій;
- виконання інших завдань, передбачених для Рахункової палати чинним законодавством України.
До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати.
Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат. Структуру і штатний розпис апарату Рахункової палати затверджує Колегія Рахункової палати за поданням Голови Рахункової палати в межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.
Співробітники Рахункової палати не можуть бути народними депутатами України, членами Кабінету Міністрів України, займатися комерційною діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом (окрім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у позаробочий час).
Рахункова палата має такі повноваження:
1) здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм;
2) проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності в межах, визначених статтею 16 цього Закону;
3) перевіряти в органах і на об'єктах, зазначених у пункті 2 цієї статті, грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-господарської діяльності, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою та цінними паперами, матеріальних цінностей, їх обліку, зберігання і витрачання;
4) отримувати від керівників установ та організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність;
5) отримувати від Національного банку України, уповноважених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про здійснювані ними операції та стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, від інших підприємств і організацій - довідки, копії документів по операціях і рахунках цих підприємств та організацій;
6) організовувати і проводити оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;
7) проводити комплексні ревізії і тематичні перевірки по окремих розділах і статтях Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів;
8) проводити експертизу проектів Державного бюджету України, а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних програм та інших документів, що стосуються питань державного бюджету і фінансів України;
9) здійснювати аналіз і дослідження порушень і відхилень бюджетного процесу, підготовку і внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення бюджетного законодавства в цілому;
10) готувати і подавати висновки до Верховної Ради України та її комітетів щодо виконання Державного бюджету України, у тому числі доходів і видатків загальнодержавних цільових фондів, фінансування загальнодержавних програм за звітний рік;
11) направляти матеріали перевірок, ревізій та обслідувань Кабінету Міністрів України, відповідним центральним органам виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного майна України, підприємствам, установам і організаціям для розгляду і вжиття необхідних заходів;
12) порушувати перед Верховною Радою України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди державі;
13) залучати до проведення перевірок, ревізій та обслідувань на договірних засадах кваліфікованих спеціалістів і фахівців-експертів з інших установ і організацій, а також працівників інших державних контрольних органів, органів доходів і зборів і правоохоронних органів з оплатою їх праці в необхідних випадках за рахунок власних коштів;
{ Пункт 13 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 406-VII (406-18) від 04.07.2013 }
14) у разі виявлення під час перевірок, ревізій та обслідувань фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та обслідувань до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.
3) ПЛАТІЖНІ СИСТЕМИ
Платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система
Учасник/член платіжної системи - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги.
Користувач платіжної системи - юридична або фізична особа, якій надається послуга платіжної системи щодо виконання переказу коштів учасником платіжної системи (платники, отримувачі)
Користувачі: - приватні особи; - підприємства, які працюють у галузі виробництва товарів та надання послуг; - спеціалізовані фінансові фірми, наприклад, брокери та дилери, що діють на ринках грошей, капіталів чи товарів; - державні установи.
Учасники:
Банк-емітент - уповноважений банк, який є членом платіжної системи, займається випуском пластикових карток та їх обслуговуванням, а також проводить розрахунки (через банк-еквайер) з торговцями, які здійснюють продаж або надання послуг з використанням при оплаті ПК. До основних функцій банка-емітента відносять:
- випуск картки і видача її клієнту починається з відкриття йому карткового рахунку і тим самим взяття на себе гарантійних зобов'язань щодо забезпечення платежів за допомогою картки (характер цих гарантій залежить від платіжних повноважень наданих клієнту і зафіксованих класом картки);
- аналіз кредитоспроможності, якщо картка відноситься до класу кредитних (оцінка фінансового стану, визначення кредитного ліміту);
- авторизація (процедура отримання дозволу на здійснення операцій з використанням ПК);
- обмін інформацією і отримання комісійних за інтерчейндж;
- білінг (підготовка і висилання власнику картки виписки із вказанням суми і термінів погашення заборгованості);
- бухгалтерський облік операцій за картковими рахунками;
- стягнення простроченої заборгованості і контроль перевищення кредитного ліміту;
- робота з клієнтами (відповіді на запитання, розгляд скарг);
- гарантування безпеки і контроль за шахрайством (підготовка звітів по вкрадених і підроблених картках, блокування рахунків);
- моніторинг (контроль за операціями, які здійснюються із застосуванням спеціальних платіжних засобів);
- маркетинг (від маркетингової діяльності залежить подальший успіх роботи банку в сфері платіжних карток).
Банк-еквайер - уповноважений банк (член платіжної системи), який проводить первинну обробку трансакцій і бере на себе здійснення з торговцями, які перебувають у його сфері діяльності, всього спектра операцій з картками: перерахування на розрахункові рахунки клієнтів (торговців) коштів за товари і послуги, приймання, сортування і розсилання квитанцій, розповсюдження стоп-листів (перелік ПК, операції за якими припинені на день здійснення операцій з ПК); бухгалтерський облік по розрахунках з торговими підприємствами; аналіз заяв торговців на приєднання до системи розрахунків, аналіз кредитоспроможності нових і вже існуючих торговців, перевірка торговців щодо шахрайства з їх боку; моніторинг; маркетинг та допомога торговцям у придбанні обладнання для платіжних карток.
Розрахунковий банк - уповноважений платіжною організацією відповідної платіжної системи банк, що відкриває рахунки членам платіжної системи та бере участь у проведенні взаєморозрахунків між ними.
4. ВРУ внесла зміни до податкового кодексу шляхом прийняття відповідного закону і збільшило податок з фіз. Осіб з 15 до 16%.Прийняли у вересні поточного року,а в силу закон вступає у грудні.Чи правомірні дії ВРУ?Відповідь обгрунтуйте,посилаючись на НПА
Відповідно до норм Податкового кодексу, ставка податку з доходів фізичних осіб, не може змінюватися шляхом прийняття закону, лише законом про внесення відповідних змін до статті податкового кодексу, в якій зазначений даний розмір ставки податку.
5) банк "автокредит" у зв"язку зі збільшенням ставки самостійно за договором кредиту змінив(збільшив) розмір відсотків кредиту громадянина Петрова.чи були правомірними дії банку?
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною (ЦКУ).
Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. (зу про банки та банківську діяльність)
Отже, в будь-якому випадку дії банку були неправомірними.
Білет № 10, 25, 41
1.Фінансові та банківські правовідносини поняття, особливості склад.
Фінансово-правові відносини – це суспільні відносини, які виникають у сфері фінансової діяльності держави й регулюються фінансово-правовими нормами. Склад ФПВ визначається їх суб`єктом, об`єктом та змістом. Суб`єкт ФПВ – це той, хто бере участь у конкретному і, таким чином, реалізує належні йому права та обов`язки. Суб`єкт ФПВ повинен мати фінансову правоздатність – це здатність мати права і обов`язки, передбачені законом; та фінансову дієздатність – це здатність особи самостійно або через законних представників набувати, здійснювати, змінювати й припиняти фінансові права та обов`язки, а також відповідати за їх невиконання та неправомірну реалізацію. Види (групи) суб`єктів ФПВ: 1) суспільно-територіальні утворення – Україна як держава загалом, адміністративно-територіальні одиниці (АРК, області тощо); 2) колективні суб`єкти – органи державної влади, організації та інші; 3) індивідуальні суб`єкти – фізичні особи, іноді посадові особи. Об`єкт ФПВ: це те, на що спрямована поведінка учасників фінансових правовідносин у межах належних їм суб`єктивних прав та обов`язків –фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб`єктивних прав та юридичних обов`язків учасників фінансових відносин. Зміст ФПВ складають права і обов`язки, які мають суб`єкти: 1) суспільно-територіальні утворення: а) матеріальні та процесуальні бюджетні права (на розгляд і затвердження бюджету - державного та місцевого); б) права на встановлення податків і зборів (державних і місцевих); в) права на отримання і стягнення податків і зборів (державних і місцевих); г) права у сфері державного кредитування; е) держава має право грошової емісії; є) право на випуск місцевих позик; ж) право на отримання фінансової допомоги з державного бюджету тощо; 2) колективні суб`єкти: а) право на отримання бюджетних асигнувань (бюджетні установи); б) право на отримання бюджетних кредитів; в) право на участь у кошторисному процесі; г) обов`язки зі сплати податків і зборів; є) обов`язки податкових агентів; ж) обов`язки з перерахування до бюджету вільного залишку прибутку або частки прибутку (казенні, державні підприємства); з) обов`язку надавати в податкові органи інформацію; 3) індивідуальні суб`єкти: обов`язки зі сплати податків і зборів тощо. Особливості фінансових правовідносин Особливості ФПВ: 1) виникають і розвиваються у сфері фінансової діяльності держави; 2) є формою реалізації публічних інтересів; 3) є по суті економічними відносинами (визначаються економікою та є видом економічних відносин); 4) мають майновий характер; 5) є відносинами влади, фінанс.правов. норми мають імперативний характер; 6) одним із суб`єктів є держава або уповноважений державою орган, які мають право надавати владні приписи; 7) мають планомірний характер, є організаційними відносинами;. Банківські правовідносини — врегульовані нормами банківського права публічно-правові та приватноправові суспільні відносини, що встановлюються в процесі функціонування банківської системи, проведення банківської діяльності, учасники яких мають відповідні суб’єктивні права та обов’язки, гарантовані державою Елементи банківських правовідносин: 1) Суб`єкти, між якими виникли правовідносини – держава (у випуску державних облігацій, тощо), державні органи (НБУ), ЮО (комерційні банки, підприємства), ФО (громадяни України, іноземці); 2) Об`єкт – те, відносно чого виникають банківські правовідносини, - кошти, цінні папери, майно, дії громадян та ЮО (здійснення платежів, операцій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів);3) Матеріальним змістом банківських правовідносин є поведінка суб`єктів, що складається із суб`єктивних прав і обов`язків, встановлених нормами банківського права. Правам однієї сторони відповідають обов`язки іншої та навпаки.Види банківських правовідносин: А. За змістом регулювання: 1) ті, що регулюють організацію банківської системи; 2) ті, що виникають у сфері банківських операцій; 3) кредитні; 4) розрахункові; 5) валютні; 6) з приводу обігу цінних паперів; 7) регулювання грошового обігу. Б. Залежно від конкретного змісту: 1) майнові, пов`язані з коштами, як видом майна; 2) немайнові, пов`язані із забезпеченням режиму банківської таємниці або захистом ділової репутації банку; 3) організаційні, пов`язані із побудовою банківської системи або організаційної структури банку; В. Залежно від характеру зв`язків між сторонами: 1) вертикальні; 2) горизонтальні.
2. Правові основи державних і місцевих запозичень.
Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу державного боргу. Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах, визначених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов’язки, за дорученням Кабінету Міністрів України.Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.У разі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх (зовнішніх) запозичень порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, у зв’язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон’юнктури фінансового ринку збільшується обсяг коштів від державних зовнішніх (внутрішніх) запозичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу.У разі зменшення (збільшення) обсягу платежів з погашення суми державного боргу у зв’язку з поліпшенням (погіршенням) умов на фінансовому ринку порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, зменшується (збільшується) обсяг державних запозичень з дотриманням визначеного законом про Державний бюджет України обсягу фінансування державного бюджету за борговими операціями.2. Кредити (позики), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), відносяться до державних зовнішніх запозичень. Відповідно до укладених кредитних договорів кошти для реалізації таких інвестиційних програм (проектів), а також витрати на обслуговування та погашення відповідних кредитів (позик) передбачаються у законі про Державний бюджет України протягом усього строку дії кредитних договорів. Такі кредитні договори не потребують ратифікації, якщо інше не
встановлено законом.3. Врховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 цього Кодексу). Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад п’ятсот тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень.Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, з урахуванням статті 74 цього Кодексу, належить Автономній Республіці Крим, територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міської ради.4. Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі (крім випадків, передбачених цією статтею) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету).5. При здійсненні державних запозичень та наданні державних гарантій Міністр фінансів України за рішенням Кабінету Міністрів України має право брати зобов’язання від імені України, пов’язані із здійсненням таких запозичень, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов’язаних з поверненням кредитів (позик), протягом часу дії зобов’язання з повернення запозичених коштів.6. Витрати на обслуговування та погашення державного (місцевого) боргу здійснюються Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) відповідно до кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов’язання (боргові зобов’язання Автономної Республіки Крим чи територіальних громад), незалежно від обсягу коштів, визначеного на цю мету законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення державного боргу перевищить обсяг коштів, визначений законом про Державний бюджет України на таку мету, Міністерство фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий строк пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення місцевого боргу перевищить обсяг коштів, визначений рішенням про місцевий бюджет на таку мету, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада вносять відповідні зміни до рішення про місцевий бюджет.7. З метою економії бюджетних коштів Міністерство фінансів України (Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада або за їх рішенням місцевий фінансовий орган) має право здійснювати правочини з державним (місцевим) боргом, включаючи обмін, випуск, купівлю, викуп та продаж державних боргових зобов’язань (боргових зобов’язань Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста), за умови дотримання граничного обсягу державного (місцевого) боргу на кінець бюджетного періоду. Планування внутрішніх і зовнішніх державних запозичень здійснюється так, щоб на кінець бюджетного періоду обсяг державного боргу перебував у межах граничного обсягу державного боргу, визначеного в Законі про Державний бюджет України, відповідно до ч. 1 ст. 18 Кодексу. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України про випуск внутрішніх (зовнішніх) запозичень, Міністерству фінансів України в особі його керівника надається право на здійснення цих запозичень. У зазначеній постанові Кабінет Міністрів України також визначає умови здійснення державних запозичень, зокрема: 1) вид запозичень; 2) обсяг запозичень; 3) валюту запозичень; 4) строк запозичень; 5) відсоткову ставку;
Дата добавления: 2015-01-07; просмотров: 88 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |