Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Плата за кредит, правове регулювання встановлення.

Читайте также:
  1. E) увеличена таможенная плата
  2. Lt;variant> сдельно-прогрессивная оплата
  3. А). політика регулювання економіки державою; Б). світові економічні кризи; В) інтеграція УРСР в ЄЕС.
  4. АБОНЕНТСКАЯ ПЛАТА ЗА ЦИФРОВОЕ ТВ
  5. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ КРАЇНИ
  6. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ
  7. Адміністративно-правове регулювання у галузі освіти і науки.
  8. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ
  9. Арендная плата
  10. Арендная плата. Состав и функции.
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Відповідно до ЦКУ визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, про що зазначається в укладеному кредитному договорі.

ГКУ також передбачено, що кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах.

В ЗУ "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит визначається як "будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми".

Крім того, у Податковому кодексі України конкретизовано, що проценти є "доходом, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна та нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум".

При укладанні кредитної угоди сторони (кредитор і позичальник) домовляються про розмір процентної ставки. Процентна ставка (rateofinterest) - це відносна величина доходу за фіксований відрізок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка вимірюється у процентах. Часовий інтервал, до якого віднесена процентна ставка, називають періодом нарахування. В якості останнього приймають рік, півріччя, квартал, місяць або навіть день. В сучасних ринкових умовах кредит не може видаватися безпроцентно (безоплатно). Сума плати за користування коштами залежить від середньої суми кредиторської заборгованості й розміру процентної ставки на день отримання кредиту. Величина процентної ставки залежить від таких факторів: - облікової ставки НБУ;- відсоткових ставок за депозитними операціями;- характеру наданого забезпечення кредиту;- рівня кредитного ризику;- попиту і пропозиції на ринку кредитних ресурсів;- строку користування позикою;- об'єкта кредитування тощо. Відсоткові ставки за кредитами встановлюються з урахуванням і того, що сума отриманих відсотків за позичковими коштами повинна покривати сплату відсотків за залученими коштами; повністю покрити операційні витрати, пов'язані з обслуговуванням кредитних операцій, і забезпечити певну суму прибутку для банку. При кредитуванні в іноземній валюті враховуються процентні ставки, які діють на міжнародних ринках позичкових капіталів. Рівень процентів, порядок нарахування та сплати обумовлюються в кредитній угоді.

 

4.. Задача про ауд. Діяльність, умови доступу до кваліфік. іспиту.

ЗУ Про аудиторську діяльність. - Право на отримання сертифіката мають фізичні особи, які мають вищу економічну або юридичну освіту, документ про здобуття якої визнається в Україні, необхідні знання з питань аудиту, фінансів,
економіки та господарського права, досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста, економіста, асистента (помічника) аудитора. Наявність необхідного обсягу знань для отримання сертифіката визначається шляхом проведення письмового кваліфікаційного іспиту за програмою, затвердженою Аудиторською палатою України. Термін чинності сертифіката не може перевищувати п'яти років. Продовження терміну чинності сертифіката здійснюється через п'ять років за підсумками контрольного тестування за фахом у порядку, встановленому Аудиторською палатою України. За проведення сертифікації справляється плата в розмірі, встановленому Аудиторською палатою України, виходячи з кошторису витрат на утримання Аудиторської палати України.

Так, дії є правомірними, оскільки: ЗУ про аудиторську діяльність: Право на отримання сертифіката мають фізичні особи, які мають вищу економічну або юридичну освіту, документ про здобуття якої визнається в Україні, необхідні знання з питань аудиту, фінансів, економіки та господарського права, досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста, економіста, асистента (помічника) аудитора. – ПОТРІБНО МАТИ ДОСВІД 3 РОКИ- 36 МІСЯЦІВ, А В ОСОБИ В УМОВІ – ЛИШЕ 30 МІСЯЦІВ

 

5.. Можливість банків зменшувати проценти на вклад за договором банківського вкладу

Законодавством, за загальним правилом (якщо інше не встановлено договором), допускається зміна банком розміру процентів, які виплачуються на вклади на вимогу. При цьому банк вправі збільшувати розмір процентної ставки у будь-який момент. Проценти у підвищеному розмірі починають нараховуватися згідно з умовами такого підвищення, встановленими банком (наприклад, з моменту прийняття рішення про підвищення процентних депозитних ставок, зі встановленої банком конкретної дати тощо). У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий їх розмір застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення (ч. 2 ст. 1061 ЦК). Таке повідомлення повинно мати персональний характер і бути зафіксованим у письмовій формі. Вказана норма має диспозитивний характер, а тому сторони в договорі вправі передбачити інший, ніж встановлений ЦК, строк, з якого діятиме зменшена процентна ставка.Одностороннє зменшення банками розміру процентних ставок на вклади, які обліковуються як строкові, чинним законодавством заборонено. Банк, якщо інше не встановлено законом, не може в односторонньому порядку зменшувати встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин (ч. З ст. 1061 ЦК). Згідно з ч. 4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема зменшувати розмір процентної ставки за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. З цього випливає, що законодавчі підстави для одностороннього зменшення банком процентних ставок за строковим вкладом повністю відсутні. Можливість одностороннього зменшення банками розміру процентних ставок на такі вклади заборонено передбачати також у договорі банківського вкладу. Тому будь-яка умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною (ч. 4 ст. 1061 ЦК).

 

Білет №11, 26, 42

1. Метод владних приписів в фінансовому та банківському праві

Методи ФП – основний метод владних приписів - вирішення будь-якого питання здійснюється волею однієї сторони, категоричність владних велінь фінансово-правових норм і відсутність оперативної самостійності суб`єктів фін.права.

За своїм змістом ці приписи стосуються порядку і розмірів платежів у державну бюджетну систему або позабюджетні фонди, цілей використання державних грошових фондів і т.п.

При використанні державою для формування своїх ресурсів платежів добровільного характеру (державні позики, казначейські зобов'язання, лотереї тощо) у певній частині також діє метод владних приписів. Таким чином, держава ставить умови проведення державних внутрішніх позик, випуску державних казначейських зобов'язань, що не може бути змінено за угодою сторін, і є обов'язковим для дотримання особами, що вступили в дані відносини.

Особливості основного методу фінансового права помітно проявляються в колі державних органів, уповноважених давати владні приписи учасникам фінансових відносин. Владні приписи виходять у більшості випадків від фінансових, податкових і кредитних органів, з якими інші учасники фінансових відносин не знаходяться в адміністративній залежності.

Ці органи пов'язані з іншими органами держави лише по лінії функціональної фінансової діяльності. Тут немає підпорядкування в повному обсязі, як при галузевому управлінні. У зв'язку з цим різна і ступінь імперативності норм, є особливості вираження в них економічних методів керівництва. Прикладом можуть служити кредитні санкції банку.

Владні приписи, що стосуються фінансової діяльності підприємств, організацій та установ, направляються і з боку їх вищестоящих органів. Певну групу фінансових відносин складають відносини, в яких учасники перебувають у підпорядкуванні «по вертикалі» (міністерства, відомства і підлеглі їм підприємства), проте ці відносини в зв'язку з переходом до ринкової економіки втрачають своє колишнє значення.

Владність як суть методу фінансово-правового регулювання має свої прояви, які служать характеристиками цього методу.

По-перше, владність фінансово-правового регулювання природно призводить до переваги в такому регулюванні позитивних зобов'язування, а не дозволений, як то має місце в цивільному праві, або заборон, що характерно для кримінального права. Держава, "видаючи" владні приписи, зобов'язує суб'єктів до їх виконання.

2. Органи які здійснюють контроль у сфері бюджетного законодавства, види і їх повноваження

БКУ встановлює наступні повноваження суб`єктів бюджетного процесу за дотриманням бюджетного законодавства.

До повноважень ВРУ належить контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу: Комітети ВРУ беруть участь у підготовці до розгляду ВРУ проекту закону про Державний бюджет Укр,

До повноважень Рахункової палати по контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за: 1) використанням коштів Державного бюджету України відповідно до закону про Державний бюджет України;

Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України.

Державне казначейство України: 1) здійснює бухгалтерський облік всіх надходжень та витрат Державного бюджету України; .

Органи Державної контрольно-ревізійної служби України здійснюють контроль за: 1) цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів; Контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ здійснюється: 1) РМ АРК - стосовно бюджетів міст республіканського значення та районних бюджетів АРК; 2) обласними державними адміністраціями - стосовно районних та міських (міст обласного значення) бюджетів; 3) міськими державними адміністраціями в містах Києві та Севастополі - стосовно районних у цих містах бюджетів; 4) районними державними адміністраціями - стосовно міських (міст районного значення), сільських, селищних та їх об'єднань бюджетів; 5) виконавчими органами міських рад - стосовно бюджетів районів у місті, сільських, селищних чи міст районного значення, що входять до складу цих міст

 

3. Валютні операції, види, порядок здійснення

Здійснення банківських операцій та обмежень щодо діяльності банків визначені ЗУ "Про банки і банківську діяльність" та інших НПА НБУ. На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі виключно банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від ЮО та ФО; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Операції, які можуть виконувати банки на підставі банківської ліцензії без отримання письмового дозволу НБУ: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; 4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг); 5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); 7) лізинг; 8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; 9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; 10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; 11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Операції, які можуть виконувати банки на підставі банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ: 1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; 2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; 3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів; 4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені: - з інструментами грошового ринку; - з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; - з фінансовими ф'ючерсами та опціонами; 5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; 6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

 

4. Не допускається внесення пропозицій щодо змін до прогнозу податкових надходжень, крім випадку, коли за висновком Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Міністерства фінансів України та Рахункової палати виявлено неточності у їх розрахунку. Комітет Верховної Ради України з питань бюджету не пізніше 15 жовтня (20 жовтня, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, який передує плановому, спільно з уповноваженими представниками Кабінету Міністрів України розглядає пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України і готує Висновки і пропозиції до нього (Бюджетні висновки), а також порівняльну таблицю по пропозиціях суб'єктів законодавчої ініціативи, які пропонується врахувати або відхилити. Згідно зі ст. 93 Конституції України правом законодавчої ініціативи наділяються Президент України, народні депутати, Кабінет Міністрів України і Національний банк України.
Відповідно до рішень Комітету з питань бюджету (викладених у протоколах) формулюються Висновки і пропозиції до проекту закону про Державний бюджет. У запропонованих Бюджетних висновках мають враховуватися лише ті пропозиції суб'єктів права законодавчої ініціативи, які відповідають п. 2 ст. 40 БКУ. Показники, що містяться у Висновках і пропозиціях до проекту закону про Державний бюджет України, мають бути збалансованими. Комітет може запропонувати Верховній Раді України дати доручення урядові врахувати висловлені пропозиції при підготовці проекту закону про Державний бюджет до другого читання.

 

5. Виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення з обігу належить
Національному банку. Також згіднодо закону НБУ може здійснювати емісію власних боргових зобов'язань та операції з ними.

ЗУ ПРО НБУ

 

Білет № 12, 27, 43

1. Конституція як основне джерело фінансового та банківського права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція - акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99,100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов'язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави.

Конституція — основне джерело банківського права. Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Згідно зі статтею 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України відноситься призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України, а також призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України призначає половину складу Ради Національного банку України.

У статті 93 Конституції України за Національним банком України закріплене право законодавчої ініціативи.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України. Згідно зі статтею 100 Конституції України Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

 

2.Бюджет та його види відповідно до законодавства

Відповідно до ст. 2 Бюджетного Кодексу України бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи за доходами та видатками є зведеним бюджетом.
Бюджет АР Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування АР.

До місцевих бюджетів належать: обласні, міські, районні, районні в містах,селищні і сільські. Бюджет області об’єднує обласний бюджет і бюджети районів і міст обласного підпорядкування. Бюджет району об’єднує районний бюджет бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські. Селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази.

Бюджет міста , яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках коли міській, районній у місті Раді народних депутатів адміністративного підпорядкування інші міста, селища чи сільські населенні пункти, бюджети цих міст, селищні, сільські бюджети об’єднуються відповідно у бюджеті міста або бюджету району в місті, Радам народних депутатів яким підпорядковані зазначені населені пункти.

Районний бюджет у місті – бюджет, який складається, затверджується, виконується органами районного у місті самоврядування.(крім районів у міст. Києві та Севастополі.) У Києві та Севастополі бюджет складається і виконується відповідними держадміністраціями.

Місцевий бюджет – сукупність бюджетів які складаються і затверджуються, виконуються відповідними органами держвлади і місцевого самоврядування.

Бюджет області – сукупність доходів і видатків обласного бюджету а також бюджетів районів і міст обласного підпорядкування.
Бюджет міста з районним поділом - сукупність доходів і видатків міського бюджету та бюджетів районів у складі міста (різновид зведеного бюджету)

 

3.Способи забезпечення кредиту відповідно до законодавства

Забезпечення кредитних зобов'язань позичальників можна класифікувати за різними ознаками

1. За характером забезпечення можна виділити:

- традиційне забезпечення (застава, гарантія, порука, страхування, неустойка тощо);

- нетрадиційне забезпечення (переуступка вимоги, переведення боргу, утримання майна боржника, купівля-продаж майна із зобов'язанням зворотного викупу тощо).

2. За формою забезпечення:

- майнова (речово-правова) форма забезпечення;

- юридична (зобов'язально-правова) форма забезпечення.

3. За ступенем покриття забезпечення:

- основне забезпечення;

- додаткове забезпечення.

4. Залежно від права володіння і розпорядження:

- з правом володіння і розпорядження заставодавцем (позичальником чи майновим поручителем);

- з повним правом володіння і розпорядження заставодержателем (банком-кредитором чи третьою особою);

- з частковим правом володіння і розпорядження заставодержателем (банком-кредитором чи третьою особою).

5. Залежно від повноти забезпечення кредитного зобов'язання:

- повністю покриває кредитне зобов'язання;- частково покриває кредитне зобов'язання.

 

4.Дії вважатимуться неправомірними,адже відповідно до Бюджетного Кодексу України: річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України, Президенту України та Рахунковій палаті не пізніше 1 квітня року, наступного за звітним.

 

5. Відповідно до Постанови НБУ Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України :

операційний час банку - частина операційного дня банку, протягом якої відбувається обслуговування клієнтів, у тому числі приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані банком. Початок та кінець операційного часу встановлюються згідно з розпорядженням керівника банку з урахуванням режиму роботи платіжних систем і доводяться до відома клієнтів.

операційний день банку - це діяльність банку протягом робочого дня, що пов'язана з реєстрацією, перевірянням, вивірянням, обліком, контролем операцій (у тому числі прийманням від клієнтів документів на переказ і документів на відкликання та здійсненням їх оброблення, передавання та виконання) з відображенням їх у регістрах бухгалтерського обліку банку. Тривалість операційного дня встановлюється банком самостійно у внутрішньому положенні

ЗУ Про платіжні системи та переказ коштів в Україні

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Отже,працівник відмовив правомірно,аргументуючи це закінченням оперативного часу банку,який,відповідно, встановлюється самим банком.

 

Білет №14, 46

1.Предмет фінансового прав і предмет банківського права: поняття і особливості.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави — відносини з приводу мобілізації і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, що забезпечують виконання державою своїх завдань і функцій.

Найважливішими рисами відносин предмета фінансового права прийнято вважати такі: відносини виникають у сфері фінансової діяльності держави у процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів; в цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави; об’єктом цих відносин є гроші чи грошові зобов’язання, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів; дані відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

Однак не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями, є фінансовими. Частина з цих відносин регулюється іншими галузями права. Фінансовими будуть лише специфічні грошові відносини, які безпосередньо пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів.

До централізованих фондів коштів належать державний бюджет і місцеві бюджети.

До децентралізованих фондів коштів належать фонди галузей народного господарства, підприємств та організацій усіх форм власності, які утворюють фонди за рахунок власного прибутку.

Банківське право - це сукупність правових норм, які регулюють 3 групи якісно-неоднорідних суспільних відносин при участі банків за допомогою комплексного імперативно-диспозитивного методу регулювання. До цих суспільних відносин належать:

· відносини, які виникають з приводу, та в зв’язку організації і забезпечення функціонування банківської системи країни;

· відносини, суб’єктами яких виступає держава від імені органів спеціально на те уповноважених, з іншої сторони суб’єктами виступають всі потенціальні учасники банківських правовідносин. Ці відносини мають владний характер. Метод регулювання – імперативний;

· відносини, які виникають з приводу створення та державної реєстрації банків і кредитно-фінансових установ, легалізації їх діяльності( напр. отримання ліцензій, письмового дозволу), а також в зв’язку з контролем та надзором за дотриманням банком і кредитно-фінансовою установою вимог банківського законодавства. Суб’єктами цієї групи суспільних відносин є НБУ з однієї сторони, а з іншої установи, та уповноважені ними особи( комерційні банки та кредитно-фінансові установи). Ці відносини носять владний характер і урегульовані за допомогою імперативного методу;

· відносини, які виникають між банками та кредитно-фінансовими установами і користувачами банківських послуг. Ці відносини мають особисто-правовий характер, виникають між юридично рівними організаційно непідвладними одна одній та економічно самостійними суб’єктами, основою правового регулювання цих відносин є цивільний кодекс України, зокрема договори банківського рахунку, договори банківського вкладу та кредитного договору. Метод регулювання-диспозитивний.

Предмет певної галузі права - це ті суспільні відносини, які регулюються нормами цієї галузі права. Предметом банківського права є банківська діяльність.

Банківську діяльність можна представити як сукупність систематично здійснюваних з фінансовими активами операцій різних видів, об`єднаних єдиною метою - отримання прибутку.

В вузькому розумінні банківська діяльність - це залучення у вклади грошових коштів та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, тобто операції, які у сукупності дозволяється здійснювати тільки банкам. Отже предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, що регулюють принципи організації та діяльності банків та порядок здійснення ними банківських послуг.

 

2. Принципи побудови бюджетної системи України та їх нормативне визначення.

Ст. 7 БКУ

Бюджетна система ґрунтується на принципах єдності, збалансованості, самостійності, повноти, обгрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості й неупередженості, публічності та прозорості.

Принцип єдності бюджетної системи є одним з визначальних принципів унітарного бюджетного устрою країни, що забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиними регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності.
Єдність бюджетної системи виявляється у взаємодії бюджетів усіх рівнів з питань формування доходної бази. Взаємодія відбувається шляхом розподілу між бюджетами регулюючих доходних джерел, утворення і часткового перерозподілу цільових фондів. Єдність бюджетної системи дає можливість уряду держави проводити єдину фінансову та податкову політику.

Суть принципу збалансованості бюджетної системи полягає в тому, що повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягові надходжень до бюджету на відповідний період, тобто плановані на майбутній бюджетний період видатки бюджету будь-якого рівня мають бути підтверджені реальними доходами.

Принцип самостійності бюджетної системи ґрунтується на нормах Конституції України і закріплює самостійність Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Бюджети затверджуються представницькими органами відповідного рівня, виконуються органами виконавчої влади в межах відповідної компетенції.

Принцип самостійності також розмежовує відповідальність учасників бюджетних відносин у сфері фінансової діяльності. Принцип повноти бюджетної системи відображає демократичні і правові засади побудови громадянського суспільства, оскільки, по суті, обмежує видатки органів виконавчої влади виключно тими коштами, що надійшли до відповідного централізованого фонду.

Принцип ефективності та результативності полягає у тому, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягти запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягти максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Принцип субсидіарності передбачає, що розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наданні суспільних послуг їх безпосередньому споживачеві.

Принцип цільового використання бюджетних коштів є одним з основоположних принципів кошторисно-бюджетного фінансування, що полягає у тому, що всі бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Принцип цільового використання бюджетних коштів означає, що кошти з бюджету спрямовуються за відповідним напрямом та витрачаються розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів на чітко визначені цілі відповідно до бюджетних призначень.
Принцип справедливості і неупередженості, закріплений Конституцією України (ст. 95), - бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

Принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

Принцип публічності та прозорості - інформування громадськості з питань складання, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів.

 

3. Керівні органи НБУ: порядок формування і повноваження.

Керівними органами НБУ є Рада НБУ та Правління НБУ.

До складу Ради НБУ входять члени Ради НБУ, призначені ПУ (7 членів) та ВРУ (7 членів). Голова НБУ, який призначається на посаду ВРУ за поданням ПУ, входить до складу Ради НБУ за посадою. Членом Ради НБУ на громадських засадах може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь в галузі економіки та фінансів і при цьому має досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади України або банківській установі, чи наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою. Строк повноважень членів Ради НБУ - 7 років, крім Засідання Ради НБУ проводяться не рідше одного разу на квартал, позачергові – за ініціативою Голови Ради НБУ, Голови НБУ або за наполяганням не менше 1/3 від загальної кількості її членів. Засідання Ради НБУ є правомочними за наявності не менше 10 її членів. Повноваження Ради НБУ: 1) відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх ВРУ для інформування, 2) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї; 3) затверджує Регламент Ради НБУ; 4) затверджує кошторис доходів та витрат НБУ та подає ВРУ та КМУ до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік; 5) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу НБУ; 6) визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки НБУ, розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс НБУ, публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс НБУ; 7) затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису НБУ та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік; 8) затверджує рішення Правління НБУ про участь у міжнародних фінансових організаціях;

 

4. Особа яка має економічну освіту та стад роботи 2,5 роки на ек. Підприємстві була допущена аудиторською палатою до проходження кваліфікаційного іспиту для отримання сертифікату аудитора. Чи правомірні дії аудиторської палати? Які вимоги до кандидатів на проходження іспиту?

Згідно ЗУ «Про аудиторську діяльність» право на отримання сертифіката мають фізичні особи, які мають вищу економічну або юридичну освіту, документ про здобуття якої визнається в Україні, необхідні знання з питань аудиту, фінансів, економіки та господарського права, досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста, економіста, асистента (помічника) аудитора. Тому у даному випадку аудиторська палата не мала права допустити особу до складання іспиту через відсутність необхідного досвіду роботи.

 

5.Клієнту банку було відмовлено в наданні інформації про фінансовий стан власника істотної участі банку. Чи правомірні дії службової особи ?

Згідно ст..56 ЗУ « Про банки і банківську діяльність», банк на вимогу клієнта має надати перелік керівників банку, його відокремлених підрозділів, а також фізичних і юридичних осіб, які мають істотну участь у банку.(п.2) Також банк зобов’язаний на постійній основі розміщувати на веб-сайті банку актуалізовану інформацію про власників істотної участі у банку в обсязі визначеному НБУ. Тому відмова співробітника банку є не правомірною.

 

Білет №16, 32

1. Фінансові правовідносини і банківські правовідносини: поняття, особливості, склад.

Фінансові правовідносини - це суспільні відносини, що виникають при залученні, розподілі, використанні фондів грошових коштів і урегульовані нормами фінансового права. Склад ФПВ визначається їх суб`єктом, об`єктом та змістом.

Суб`єкт ФПВ – це особи, які беруть участь у конкретних правовідносинах і є носіями фінансових обов'язків і прав. Суб`єкт ФПВ повинен мати фінансову правоздатність – це здатність мати права і обов`язки, передбачені законом; та фінансову дієздатність – це здатність особи самостійно або через законних представників набувати, здійснювати, змінювати й припиняти фінансові права та обов`язки, а також відповідати за їх невиконання та неправомірну реалізацію.

Види (групи) суб`єктів ФПВ: 1) суспільно-територіальні утворення – Україна як держава загалом, адміністративно-територіальні одиниці (АРК, області тощо); 2) колективні суб`єкти – органи державної влади, організації та інші; 3) індивідуальні суб`єкти – фізичні особи, іноді посадові особи.

Об`єкт ФПВ: це те, на що спрямована поведінка учасників фінансових правовідносин у межах належних їм суб`єктивних прав та обов`язків –фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб`єктивних прав та юридичних обов`язків учасників фінансових відносин.

Зміст ФПВ складають права і обов`язки, які мають суб`єкти:

1) суспільно-територіальні утворення: а) матеріальні та процесуальні бюджетні права (на розгляд і затвердження бюджету - державного та місцевого); б) права на встановлення податків і зборів (державних і місцевих); в) права на отримання і стягнення податків і зборів (державних і місцевих); г) права у сфері державного кредитування; е) держава має право грошової емісії; є) право на випуск місцевих позик; ж) право на отримання фінансової допомоги з державного бюджету тощо;

2) колективні суб`єкти: а) право на отримання бюджетних асигнувань (бюджетні установи); б) право на отримання бюджетних кредитів; в) право на участь у кошторисному процесі; г) обов`язки зі сплати податків і зборів; є) обов`язки податкових агентів; ж) обов`язки з перерахування до бюджету вільного залишку прибутку або частки прибутку (казенні, державні підприємства); з) обов`язку надавати в податкові органи інформацію;

3) індивідуальні суб`єкти: обов`язки зі сплати податків і зборів тощо.

Особливості ФПВ: 1) виникають і розвиваються у сфері фінансової діяльності держави; 2) є формою реалізації публічних інтересів; 3) є по суті економічними відносинами (визначаються економікою та є видом економічних відносин); 4) мають майновий характер; 5) є відносинами влади, фінанс.правов. норми мають імперативний характер; 6) одним із суб`єктів є держава або уповноважений державою орган, які мають право надавати владні приписи; 7) мають планомірний характер, є організаційними відносинами;.

Банківські правовідносини є різновидом правових. Це такі суспільні відносини, що встановлюють між учасниками юридичний зв’язок організаційного і майнового характеру, врегульовані нормами банківського права.

Банківські правовідносини виконують такі основні функції:

— закріплюють конкретну поведінку учасників у процесі банківської діяльності або при здійсненні банківських операцій;

— визначають коло суб’єктів, на яких поширюється дія норм банківського права;

— забезпечують приведення в дію юридичних засобів для реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.
Банківські правовідносини складаються із суб’єктів, між якими виникли правові відносини, об’єктів та змісту, тобто суб’єктивних юридичних прав і обов'язків. Суб’єктами банківських правовідносин можуть бути державні органи (НБУ), юридичні особи (комерційні банки, підприємства), фізичні особи (громадяни України, іноземці). Особливим суб’єктом цих відносин є держава.

Об’єктом банківських правовідносин є те, стосовно чого вони виникають, — кошти, цінні папери, майно, дії громадян та юридичних осіб (здійснення платежів, операцій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів). Матеріальним змістом банківських правовідносин є поведінка суб’єктів, основою якої є суб’єктивні права й обов’язки, встановлені нормами банківського права. Правам однієї сторони відповідають обов’язки іншої і навпаки. Наприклад, при поданні до НБУ клопотання резидента-позичальника про отримання індивідуальної ліцензії на залучення кредитних ресурсів від іноземного банку резидент-позичальник вправі вимагати розгляду свого клопотання, а НБУ зобов’язаний розглянути таке клопотання. дати відповідь тощо. У свою чергу, НБУ вправі вимагати від резидента-позичальника додаткових відомостей, гарантій, необхідних для вирішення цього питання, а резидент-позичальник повинен виконувати приписи НБУ.

Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві всім видам правовідносин, але у них є і свої специфічні ознаки. По-перше, вони виникають у специфічній сфері економічної діяльності держави і пов’язані з її банківською діяльністю. По-друге, ці відносини складаються з двох елементів — владно-організаційного (наприклад, реєстрація НБУ комерційних банків) і майнового (отримання клієнтом кредиту в установі банку). По-третє, однією з вимог банківських правовідносин є обов’язкова участь банків і виконання ними у зв’язку з цим своїх функцій. По-четверте, у цих відносинах задіяний специфічний метод, який ґрунтується на поєднанні двох різних методів регулювання — методі владних повноважень щодо іншого учасника та. методі юридичної рівності сторін, що стосується сфери майнових відносин.

 

2.Повноваження Верховної Ради в фінансовому управлінні в державі.

Повноваження Верховної Ради України в галузі фінансової діяльності закріплені Конституцією України. До таких повноважень Верховної Ради України належать: прийняття законів, які регулюють сферу фінасової діяльності; затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; призначення або звільнення з посад, надання згоди на призначення й звільнення з посад посадових осіб органів державної влади, які здійснюють фінансову діяльність; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, в тому числі у сфері фінансової діяльності; надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України, включаючи й ті, які стосуються сфери фінансової діяльності.

3.Органи управління фінансовими ризиками в банках ,їх повноваження.

Банк створює постійно діючий структурний підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:
1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Банки самостійно вирішують і створюють органи управління фінансовими ризиками з метою забезпечення сприятливих фінансових умов захисту інтересів вкладників та інших кредиторів.

 

4. 6 грудня 2012 р був прийнятий зу про державний бюджет 2013 чи відповідає це строкам прийняття чи правомірно зу про держ бюджет.якого числа повинен був прийнятий зу про державний бюджет. назвіть нпа.
Згідно ч.6 ст. 159 ЗУ «Про регламент Верховної Ради України» Закон про Державний бюджет України приймається ВРУ до 1 грудня року, що передує плановому. Тому, у даному випадку присутнє порушення строків прийняття ЗУ «про держ. Бюджет»

 

5. 17-річний громадянин хотів укласти договір банківського вкладу (депозиту). співробітник банку йому відмовив, посилаючись на недосягнення ним повноліття. обґрунтуйте чи законними є дії співробітника банку

Згідно п.4 ч.1 ст.32 Цивільного кодексу України особа у віці від 14 до 18 років має право самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Згідно з вищезазначеним дії співробітника банку не є правомірними.

 

Білет №21

1. Держава як суб'єкт фінансових та банківських правовідносин

Держава в цілому виступає в якості суб'єкта фінансових правовідносин насамперед в особі уповноваженого нею органів влади — Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України. Міністерства фінансів України, Національного банку України тощо. Водночас у фінансових правовідносинах держава може виступати суб'єктом безпосередньо, а не через уповноважені органи, що є притаманним для міжнародних фінансових правовідносин, у першу чергу, для відносин у сфері державного кредиту (коли Україна отримує кошти у вигляді кредитів від міжнародних фінансових організацій, інших держав тощо).

Суб’єктами банківських правовідносин можуть бути державні органи (НБУ), юридичні особи (комерційні банки, підприємства), фізичні особи (громадяни України, іноземці). Особливим суб’єктом цих відносин є держава.

Оскільки у фінансовому праві перевагу має метод владних приписів, а у банківському праві в залежності від конкретних правовідносин перевага надається імперативному або диспозитивному, то можна зробити висновок, що роль держави у регулюванні фінансових правовідносин значно більша, ніж у регулюванні банківських правовідносин. Також різняться органи, які здійснюють таке регулювання. Спільними є ВРУ, КМУ, НБУ. Відмінне: керівна роль у регулювання банківських правовідносин належить НБУ, а під час регулювання фінансових правовідносин він скоріш відіграє другорядну роль. Банківські правовідносини: Комісія НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків. Фінансові правовідносини: Міністерство фінансів України, Міністерство доходів і зборів, Державна фінансова інспекція тощо.

 

2. Правові засади встановлення та справляння податків в україні.

· Податковий кодекс (02.12.2010): регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

· Земельний кодекс (25.10.2001): регулює відносини у сфері встановлення та справляння податків, які стосуються набуття прав власності на землю та використання земельних ділянок.

· Митний кодекс (13.03.2012): регулює відносини у сфері встановлення та справляння податків щодо реалізації руху товарів через митний кордон України.

· ЗУ Про ліцензування певних видів господарської діяльності

 

3. Правові засади ліквідації банків в Україні.

Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

ЗАКОН УКРАЇНИ Про банки і банківську діяльність (ст.2) м.Київ, 7 грудня 2000 року

Стаття 77. Відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку (ЗУ про банки)

Банк може бути ліквідований:

1) за рішенням власників банку;

2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо:

1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію;

2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

Порядок відкликання банківської ліцензії у банку, що ліквідується за ініціативою власників, визначається
нормативно-правовими актами Національного банку України.

Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.

Стаття 44. Ліквідація банку і призначення уповноваженої особи Фонду (ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб)

1. Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених ЗУ Про банки і банківську діяльність.

2. Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку:

1) відповідно до плану врегулювання;

2) у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання;

3) в інших випадках, передбачених цим Законом.

3. Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п’яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення.

4. Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за виключенням випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

5. Ліквідація банку повинна бути завершена не пізніше одного року з дня прийняття рішення про ліквідацію банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до одного року, а системоутворюючих банків - на строк до двох років.

Стаття 78. Ліквідація банку з ініціативи власників (ЗУ про банки)

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо Національний банк України після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди Національним банком України та за умови відкликання банківської ліцензії.

Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено Національним банком України до категорії проблемних або неплатоспроможних, Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вживають щодо нього заходи, передбачені цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Стаття 88. Ліквідація акціонерного товариства (ЗУ Про АТ)

1. Добровільна ліквідація акціонерного товариства здійснюється за рішенням загальних зборів, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який товариство створювалося, або після досягнення мети, з якою воно створювалося, у порядку, передбаченому Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Інші підстави та порядок ліквідації товариства визначаються законодавством.

 

4. Закон про держ бюджет був прийнятий 1 лютого відповідного року. у цей час в пд областях україни сталося природне лихо.За сукупністю даних обставин ВРУ прийняла рішення про зміну бюджетного періоду. Чи правомірні дії ВРУ ? Обгрунтуйте відповідь з посиланням на нормативні акти.

Згідно статті 96. Конституції України Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду. Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим. Особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути затверджено на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період, є: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення надзвичайного стану в Україні. Згідно з Бюджетним кодексом. Тому можна сказати що за обставин вказаних в задачі період прийняття державного бюджету не можу бути змінений.

5. Фізична особа звернулася до банку протягом операційного дня, однак по закінченню операційного часу банку з платіжним дорученням. Співробітник банку відмовив у прийнятті доручення. Чи правомірні дії банку? обгрунтувати з посиланням на нпа.

Відповідно до Постанови НБУ Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України :

операційний час банку - частина операційного дня банку, протягом якої відбувається обслуговування клієнтів, у тому числі приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані банком. Початок та кінець операційного часу встановлюються згідно з розпорядженням керівника банку з урахуванням режиму роботи платіжних систем і доводяться до відома клієнтів.

операційний день банку - це діяльність банку протягом робочого дня, що пов'язана з реєстрацією, перевірянням, вивірянням, обліком, контролем операцій (у тому числі прийманням від клієнтів документів на переказ і документів на відкликання та здійсненням їх оброблення, передавання та виконання) з відображенням їх у регістрах бухгалтерського обліку банку. Тривалість операційного дня встановлюється банком самостійно у внутрішньому положенні

ЗУ Про платіжні системи та переказ коштів в Україні

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Отже,працівник відмовив правомірно,аргументуючи це закінченням оперативного часу банку,який,відповідно, встановлюється самим банком.

 

Білет №28, 44

1. Банківські послуги: поняття види, характеристика як виду фінансових послуг

Банківські послуги - це ті дії банківських установ на замовлення клієнтів, які не пов'язані із залученням додаткових ресурсів. Основною формою оплати банківських послуг є комісії. Банки надають клієнтам різноманітні послуги, їх об'єднують у певні групи за відповідними ознаками і критеріями. Найбільш поширеною є класифікація банківських послуг, в якій виділяють такі групи послуг: ліцензовані, неліцензовані, чисті, сурогатні, комісійні, гонорарні, спредові, балансові, позабалансові тощо.

До ліцензованих банківських послуг належать такі, надання яких потребує ліцензії Національного банку України. Це, зокрема: касове обслуговування клієнтів; інкасація та перевезення грошових цінностей; ведення рахунків клієнтів у національній та іноземній валюті; залучення депозитів юридичних і фізичних осіб; видача гарантій і поручительств; управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів тощо.

Чистими називаються послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок. Наприклад, здійснення розрахунків за власні кошти клієнтів, інкасові послуги, інкасація готівки, касове обслуговування та ін. Сурогатними називаються послуги, кінцевий результат від здійснення яких може вплинути на активи банку, хоч на момент надання послуги такого впливу не відбувається. Наприклад, гарантії, підтверджені акредитиви, непокриті чеки, аваль і акцепт векселів тощо.

До комісійних належать послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії, а сам не сплачує ніяких комісій при їх наданні. Це збереження цінностей у власному депозитарії, ведення реєстрів власників цінних паперів, розміщення цінних паперів, емітованих клієнтами за їх дорученням тощо.

Гонорарними називаються послуги, за надання яких банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату. Це лізинг, трастові, консультаційні та деякі інші послуги.

До спредових відносять послуги, чисті доходи від яких формуються як різниця між комісією, отриманою від клієнта, та комісією, сплаченою при організації даної послуги. Прикладом такої послуги є видача клієнтам готівки за рахунок купленої в інших банків або в установі НБУ. Спред виникає лише тоді, коли банк використовує сторонніх (третіх) осіб при наданні послуг клієнтам.

До балансових належать послуги, що обліковуються на балансових рахунках (кредитні, інвестиційні, валютні операції). Ці послуги, у свою чергу, можуть бути активними та пасивними. Послуги, що не обліковуються на балансових рахунках, відносять до позабалансованих (гарантії, поручительства, консультації), їх надання не супроводжується вкладенням або залученням коштів.

Ринок банківських послуг в Україні перебуває на стадії формування. Найбільшим попитом користуються послуги розрахунково-касового характеру. Проте з розвитком ринкових відносин з'являється попит і на такі послуги, як лізинг, факторинг, гарантії, трастові послуги.

Швидко розвивається попит на послуги банків у сфері обігу цінних паперів: купівля-продаж цінних паперів за заявками клієнтів, розміщення емісії цінних паперів тощо.

Лізингові послуги полягають у здаванні в оренду на тривалий строк предметів довгострокового користування; Як правило, протягом строку дії договору про лізинг орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна. Отже, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашається у розстрочку.

Факторинг - банківська послуга, яка виникла в банківській практиці в 50-ті роки XX ст. Він являє собою купівлю банком у клієнта права на вимогу боргу (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банк купує дебіторські рахунки, пов'язані з постачанням товарів або наданням послуг.

Гарантія - це зобов'язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредитору принципала відповідно до умов гарантійного зобов'язання певну грошову суму.

Трастові послуги засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа-засновник передає своє майно у розпорядження іншої особи - довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи-бенефіціара.

 

2. Правові основи аудиторської діяльності В Україні

Правове регулювання аудиторської діяльності здійснюється згідно з Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХП (далі — Закон). Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечен­ня аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (ау­дита) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних до­кументів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його по­вноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення, і може проводитись з ініціативи господарюючих суб’єктів, а також у випадках, пе­редбачених чинним законодавством (обов’язковий аудит). Затрати на проведен­ня аудита відносяться на собівартість товару (продукції, послуг). Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її квалі­фікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України. Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створити аудиторську фірму, об’єднатися з іншими аудиторами в спілку з дотриманням ви­мог цього Закону та інших законів України. Аудиторам забороняється безпосе­редньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпо­ративних прав. Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини.

Проведення аудита є обов’язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, това­риств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб’єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатко­вуваних мінімумів проводиться один раз на три роки;

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інве­стиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Аудитор може надавати аудиторські послуги індивідуально (на підставі чинно­го сертифіката) або як працівник аудиторської фірми.Аудиторська фірма має право надавати аудиторські послуги за наявності в її складі хоча б одного аудитора, що має чинний сертифіка

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2015-01-07; просмотров: 22 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.143 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав