Читайте также:
|
Аналіз прибутковості
З метою оцінювання вартості акцій застосовують метод капіталізації доходів, який ще називають методом дисконтованих дивідендів. Сутність цього методу полягає в тому, що вартість цінного папера розглядають як теперішню вартість його майбутніх доходів. Отже, для визначення поточної ціни фінансових активів слід дисконтувати майбутні грошові потоки до теперішньої вартості за ставкою, яка враховуватиме всі аспекти ризику або невизначеності майбутніх доходів. (див. Тема 5 Ризик і ціна капіталу).
Цей метод досить часто застосовується з метою перевірки достовірності оцінки, проведеної за методом DCF. Капіталізація передбачає трансформацію доходів у вартість. Для визначення вартості підприємства цим методом характерний для підприємства рівень доходів переводиться у вартість шляхом його ділення на ставку капіталізації. Метод доцільно використовувати для оцінки вартості підприємств зі стабільними доходами чи стабільними темпами їх зміни. У разі стабільних доходів, для оцінки рекомендується використовувати формулу так званої довічної ренти:
ВПк=П/Квк, (1)
де ВПк — вартість підприємства за методом капіталізації доходу; П — очікувані доходи підприємства, які підлягають капіталізації; Квк — ставка капіталізації (дорівнює ставці вартості власного капіталу).
У контексті капіталізації доходів під поняттям «доходи» розуміють грошові доходи, які можуть отримати власники, що планують інвестувати кошти в підприємство. Залежно від цілей оцінки за доходи для розрахунків можуть братися такі показники: прибуток до оподаткування, чистий прибуток (після оподаткування) або FCF.
Ставка капіталізації — дільник (як правило, у формі процента), який використовується для переведення доходу у вартість. Природа і методика визначення ставки капіталізації в цілому є тією самою, що й ставки дисконтування. Однак для цілей капіталізації, як правило, береться ставка дисконту в частині вартості залучення власного капіталу: очікувана інвесторами ставка дохідності за вкладеннями у корпоративні права підприємства (див. підрозділ 9.2). Таким чином, для одного й того ж підприємства ставки капіталізації та дисконтування можуть бути різними.
До інструментарію фундаментального аналізу належить метод фінансових коефіцієнтів, який широко застосовують під час оцінювання становища емітента на ринку цінних паперів.
1. Коефіцієнт “ціна-дохід”, або цінність акції (K1)
K1 = Р / Е, “Price / Earnings”
де Р — ринкова ціна акції;
Е — чистий прибуток у розрахунку на одну акцію.
Чистий прибуток на одну просту акцію Earnings Per Share (EPS) як відношення чистого прибутку, зменшеного на величину дивідендів за привілейованими акціями до загальної кількості простих акцій, значною мірою впливає на ринкову ціну акцій. Головний його недолік — неможливість зіставлення через неоднакову ринкову вартість акцій різних компаній-емітентів.
Коефіцієнт “ціна-дохід” Price/Earnings Ratio (P / E) є індикатором попиту на акції компанії. Він показує, скільки згодні платити інвестори в даний момент за одиницю прибутку на акцію. Відносно високе зростання цього показника в динаміці засвідчує, що інвестори очікують прискореного зростання прибутку цієї фірми порівняно з іншими. За інших рівних умов слід очікувати, що акції із вищим Р / Е у відсотках більше втрачатимуть у ціні порівняно з тими, в яких цей показник нижчий. Але це не стосується акцій компаній так званих “блакитних корінців”, які працюють стабільно.
“Ціна-дохід” — інформативний показник, який демонструє відрив ринкової вартості акцій від їхньої справжньої вартості й уможливлює визначення рівня переоціненості чи недооціненості акцій на ринку. Слід завжди порівнювати значення Р / Е компанії зі значенням цього показника подібних компаній або із середньогалузевим значенням. Високе значення Р / Е нерідко свідчить про переоціненість акцій. На розвинених ринках значення Р / Е для близьких за профілем та розмірами компаній має наближатися до певної константи, значення якої для кожної галузі визначають статистичні дані.
2. Коефіцієнт дивідендної віддачі акцій (K2)
K2 = D / Р, “Dividend Yield”
де D — дивіденд за акцією;
Р — ринкова ціна акції.
Коефіцієнт дивідендної віддачі (Dividend Yield) характеризує відсоток повернення коштів на капітал, вкладений в акції фірми (прямий ефект).
3. Коефіцієнт дивідендних виплат, дивідендний вихід, або коефіцієнт платіжності (K3)
K3 = C / R, “Dividend Payout”
де C — прибуток для сплати дивідендів;
R — чистий прибуток.
Коефіцієнт дивідендних виплат — це частка чистого прибутку, сплачена власникам акцій у вигляді дивідендів. Значення коефіцієнта залежить від інвестиційної політики фірми. Із цим показником тісно пов’язаний коефіцієнт реінвестування прибутку, який характеризує його частку, реінвестовану у розвиток виробничої діяльності. Сума значень показника дивідендного виходу й коефіцієнта реінвестування прибутку дорівнює одиниці.
4. Коефіцієнт дивідендного покриття (K4)
K4 = 1 / K3 = R / C,
де R — чистий прибуток;
С — прибуток для сплати дивідендів.
5. Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу з чистого доходу (K5)
K5 = R / Z,
де R — чистий прибуток;
Z — капіталізована вартість акцій (ринкова вартість усіх акцій).
6. Коефіцієнт “ціна-балансова вартість” (K6)
K6 = Р / B, “Priсe-Book/Value”
де Р — ринкова ціна акції;
В — балансова (облікова) вартість активів у розрахунку на одну акцію.
Коефіцієнт “ціна-балансова вартість” Р / В (Priсe-Book/Value) характеризує відношення ринкової ціни акції до її балансової ціни — частки власного капіталу фірми, що припадає на одну акцію. Балансова ціна (вартість) акції складається з її номінальної вартості (тобто вартості, за якою акція врахована в акціонерному капіталі), частини емісійного прибутку (накопичуваної різниці між ринковою ціною акцій у момент їх продажу та їхньою номінальною вартістю) і частини прибутку, накопичуваного та вкладеного в розвиток фірми. Значення коефіцієнта Р / В більше одиниці означає, що інвестори, купуючи акцію, здатні дати за неї ціну, що перевищує облікову оцінку реального капіталу, який припадає на акцію (переоцінені акції). Значення Р / В менше одиниці розглядається як свідчення недооціненості акції.
Слід зазначити, що таку аналітичну роботу проводять під час відбору до портфеля простих акцій. Аналіз щодо привілейованих акцій буде значно спрощеним, оскільки інвестору заздалегідь відомий рівень фіксованого доходу за ними.
Аналіз надійності
Для оцінювання надійності фірми-емітента і прогнозування її можливого банкрутства здійснюють розрахунок індексу кредитоспроможності, так званого коефіцієнта (індексу) Альтмана (Z-балу).
Індекс кредитоспроможності (Z -бал) має такий вигляд:
Z = 3,3 K 1 + 0,99 K 2 + 0,6 K 3 + 1,4 K 4 + 1,2 K 5,
де показники K 1, K 2, K 3, K 4, K 5 розраховують таким чином:
,
де Е — прибуток до виплати відсотків і податків;
А — усі активи фірми.
,
де V — виручка від реалізації;
А — усі активи фірми.
,
де S — власний капітал (ринкова оцінка);
В — боргові зобов’язання.
,
де R — реінвестований прибуток;
А — усі активи фірми.
,
де C — короткотермінові активи;
Z — короткотермінові зобов’язання;
А — усі активи фірми.
Критичне значення індексу Z, розраховане Альтманом за даними статистичної вибірки, становить 2,675. З цією величиною зіставляють обчислене значення індексу кредитоспроможності конкретної фірми. Зіставлення вможливлює розмежування між діючими фірмами і висловлення припущення стосовно ймовірного у передбачуваному майбутньому (2-3 роки) банкрутства одних (Z £ 2,675) і доволі стабільного фінансового стану інших (Z > 2,675). Практики вважають, що Z < 1,8 свідчить про надто високу ймовірність близького банкрутства.
Зазначимо, що досить серйозний недолік наведеної методики полягає в тому, що правильний розрахунок індексу кредитоспроможності можливий лише для компаній, які котирують свої акції на фондових біржах. Тільки для таких компаній можна обчислити ринкову оцінку власного капіталу (показник K 3).
Однією з найважливіших характеристик фінансового стану фірми є стабільність її діяльності в подальшій перспективі, пов’язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів. Дослідження структури джерел фінансування пов’язане з поняттям левериджу. В економічній термінології леверидж – це “ефект важеля” під час визначення співвідношення власного, залученого і позикового, основного і обігового капіталу.
Якщо співвідношення «власний капітал/позикові кошти» має значний нахил у бік боргів, фірма-емітент може збанкрутіти, якщо кілька кредиторів одночасно вимагатимуть повернення своїх грошей.
Співвідношення власних і запозичених коштів дає лише загальну оцінку фінансової стійкості компаній. Тому у світовий і вітчизняній практиці застосовують систему додаткових показників.
Так, коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку коштів власників фірми в загальній сумі коштів, авансованих у її діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим підприємство фінансово стійкіше і незалежне від зовнішніх кредиторів. Цей показник разом із коефіцієнтом концентрації залученого (запозиченого) капіталу в сумі дорівнює одиниці (або 100 %).
Стосовно доцільності використання запозичених коштів у зарубіжній практиці існує багато протилежних поглядів. Поширеною на Заході є думка, що частка власного капіталу має бути доволі великою. Вважається, що межа цього показника — не нижче за 0,6 (або 60 %). В акції фірм із високою часткою власних коштів західні інвестори охочіше вкладають кошти, оскільки такі фірми з більшою ймовірністю здатні погасити різні борги за рахунок власних коштів. Компаніям Японії, навпаки, притаманна вища частка позикового капіталу (до 80 %), і це вважається доцільним. Така різниця в поглядах пояснюється тим, що інвестиційні потоки в різних країнах мають різну природу — у США інвестиції надходять переважно від населення, в Японії — від комерційних банків, де високе значення коефіцієнта концентрації позикового капіталу свідчить про довіру до корпорації з боку банків, тобто про її фінансову надійність.
Дата добавления: 2015-01-07; просмотров: 98 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |