Розрахунки за акредитивами

Ринковим відносинам притаманний вільний рух товарів, по­слуг, капіталу й ресурсів. Саме цей момент треба враховувати, розглядаючи рух товарів і пов'язаний з ним оборот грошей.

Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця.

Розрахунки за нетоварними операціями пов'язані з фінансо­вими операціями: з кредитною системою, бюджетами різних рів­нів, сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообігу коштів підприємства.

Відповідно до місця проведення безготівкові розрахунки по­діляють на внутрідержавні (або місцеві, що здійснюються в ме­жах одного населеного пункту) та міждержавні, які проводяться між суб'єктами господарювання, котрі перебувають на терені різ­них держав.

За способом реалізації продукції безготівкові розрахунки мо­жуть бути:

1. прямими, які здійснюються безпосередньо між постачаль­никами;

2. транзитними, які проводяться за наявності проміжних суб'єк­тів (структур).

За способом отримання платежу безготівкові розрахунки по­діляються на гарантовані, тобто такі, що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування коштів, та негарантовані, за яких платіж не гарантується.

Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (перерахуванням) коштів з рахунка покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або заліком взаєм­них розрахунків між покупцем і постачальником продукції.

За економічним змістом організація безготівкових розрахунків виходить за межі суто технічних операцій, пов'язаних зі списан­ням і зарахуванням коштів на рахунки клієнтів у банківській установі.

Готівкові розрахунки - це платежі готівкою підпри­ємств, підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) та за операці­ями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (то­варів, робіт, послуг) та іншого майна.

Готівкова форма розрахунків застосовується для обслугову­вання населення - виплати заробітної плати, матеріального за­охочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримавши го­тівкові кошти (грошові знаки національної валюти України - банкноти і монети), населення і здійснює різні платежі.

З кінця 1998 р. відбулись певні зміни в системі готівкових розрахунків. Підприємства (підприємці), які відкрили поточні ра­хунки в установах банків і розраховуються за своїми зобов'я­заннями, нині мають право застосовувати готівкові розрахунки між собою та з іншими підприємцями і фізичними особами як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівко­вої виручки. Такі розрахунки здійснюються через касу підпри­ємств з одночасним обов'язковим веденням касової книги вста­новленої форми.

Сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприєм­ця) з іншим підприємством (підприємцем) не має перевищувати десяти тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами.

Платежі понад установлену граничну суму виконуються винят­ково в безготівковій формі. При цьому кількість підприємств (підприємців), з якими проводяться такі розрахунки протягом дня, не обмежується.

Зазначена умова не стосується розрахунків підприємств (під­приємців) з фізичними особами, бюджетами та державними ці­льовими фондами, а також малих і середніх підприємств у разі використання готівкових коштів, одержаних ними за рахунок кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку. Обмеження також не поширюється на добровільні пожертви, благодійну допомогу, вилучену органами державної податкової служби готівку, на розрахунки за спожиту електроенергію, а та­кож на кошти, видані на відрядження.

Розрахунки готівкою проводяться із застосуванням прибутко­вих та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, які підтверджують факт продажу (по­вернення) товарів або коштів, надання послуг, а також рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо.

Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою, банк установлює ліміт каси, тоб­то граничний розмір готівки, який може залишатися в касі під­приємства на кінець робочого дня.

Готівкову виручку, що надійшла до каси підприємства, воно має здати до установи банку для зарахування її на поточний рахунок.

Для обліку повної суми фактичного надходження готівки під­приємство повинно оприбуткувати її прибутковим касовим орде­ром і відобразити цю суму в касовій книзі.

Готівкова виручка підприємств (підприємців) може бути ви­користана ними на господарські потреби, а також для проведення розрахунків з бюджетом та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами). Підприємства, що мають податковий борг, здійснюють виплати, пов'язані з оплатою праці тільки за рахунок коштів, одержаних зі своїх ра­хунків у банківських установах. Готівку з рахунків підприємства одержують у межах наявних коштів і витрачають її за цільовим призначенням.

Одержана в установі банку готівка, яка пов'язана з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), може зберігатися в касі підприємства протягом трьох робочих днів.

Чинним законодавством України до підприємств (підприєм­ців) застосовуються штрафні санкції:

1. за перевищення встановлених лімітів каси;

2. неоприбуткування (неповне оприбуткування) в касах готівки;

3. перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без вичерпного пояснення щодо використання раніше виданих коштів;

4. витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з опла­тою праці, за наявності податкового боргу;

5. використання одержаних в установі банку готівкових кош­тів не за цільовим призначенням;

Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надається право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (за згодою банку).

Третій принцип — принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами форми розрахунків і способу платежу та широкого використання їх у своїх договорах і угодах. Платники й одержувачі коштів контролюють своєчасне проведення розра­хунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановлено­му претензійно-позовному порядку без участі банківських уста­нов. Установи банків можуть тільки порадити своїм клієнтам застосувати ту чи ту форму розрахунків з огляду на специфіку діяльності та конкретні умови розрахунків.

Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів з рахунків платника. У сучасній системі безготівкових розрахунків суб'єкти господарювання ви­користовують два основні способи платежу:

- перерахування коштів з банківського рахунка постачальника на рахунок одержувача коштів через відповідні записи;

- зарахування взаємних вимог платника й одержувача коштів.
Призначення всіх способів розрахунків полягає в погашенні грошових зобов'язань, а правильний вибір способу платежу пе­редбачає прискорення розрахунків, зниження витрат на прове­дення платежів і забезпечення безперервного процесу виробниц­тва і реалізації продукції.

На сучасному етапі розвитку економіки в Україні на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата, тобто перерахування грошей одержувачем товару ще до його відванта­ження. Нормативними актами (або договором, контрактом) перед­бачається максимальний термін (як заведено, не більше трьох робочих днів) від дня отримання оплати до фактичного відванта­ження постачальником (продавцем) покупцеві оплачених товарів (виконання робіт, послуг).

Цей спосіб платежу на сучасному етапі варто розглядати як наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, не­стачі оборотних коштів на підприємствах, зниження їх плато­спроможності.

За своїм економічним змістом попередня оплата є формою примусової оплати товару, якого ще нема.

Під час платіжної кризи зростає значення ітакого способу розрахунків, як залік взаємної заборгованості. Його сутність по­лягає в тому, що взаємозобов'язання суб'єктів господарювання погашаються в однакових сумах, а платіж здійснюється лише за різницею.

Такий спосіб платежу використовується й у міжнародних роз­рахунках, де залік взаємної заборгованості називають клірингом. Проте кліринг обмежує оборот реальних грошових коштів і через це зменшує надходження до бюджету.

Четвертий принцип. Кошти з рахунків клієнтів банки спису­ють тільки з доручення власників цих рахунків, як звичайно, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахунко­вих документів, про що повідомляє постачальника. Цей принцип організації безготівкових розрахунків доводить провідну роль споживача (покупця товару) в системі ринкових відносин. Плат­ник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунка у формі електронного розрахункового документа, якщо це перед­бачено договором.

П'ятий принцип стосується відкритгя рахунків. Поточні ра­хунки підприємствам—суб'єктам підприємницької діяльності від­кривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

Шостий принцип визначає порядок здійснення платежів.

Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і по­слуги проводяться здебільшого після відвантаження продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту прове­дення платежу до терміну відвантаження товарів — обов'язкова умова забезпечення економічності й ефективності безготівкових розрахунків. Оплата товарів (робіт, послуг) після їх відвантажен­ня (виконання) без затримки платежу свідчить про платоспромож­ність підприємств і ефективну розрахунково-платіжну дисциплі­ну в народногосподарському обороті країни.

Сьомий принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.

Восьмий принцип: розрахунки між суб'єктами підприємниць­кої діяльності проводяться переважно в безготівковій формі. Го­тівкові розрахунки можуть застосовуватися в міжгосподарських взаємовідносинах, якщо це невеликі за сумою платежі (до десяти тисяч), а також у разі витрат на внутрігосподарські потреби. Роз­мір таких витрат обмежений. За розрахунків готівкою отримувач коштів повинен дотримуватись установлених правил, а саме: су­му отриманої готівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк у разі невикористання.

Види банківських рахунків і порядок їх відкриття

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фі­зичні особи) для зберігання коштів і виконання всіх видів банків­ських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.

Кожне підприємство може відкрити два і більше поточних ра­хунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.

Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідом­ляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника ра­хунка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка. Форма і зміст такого повідомлення встанов­люються центральним податковим органом України. Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.

За наявності кількох поточних рахунків у національній валюті їх власник протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахунка визначає один з них як основ­ний (для обліку заборгованості, котра стягується в безспірному по­рядку) І повідомляє його номер податковому органу за місцем реє­страції та банкам, де відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах. Своєю чергою, банки, що в них від­крито додаткові рахунки, також протягом трьох робочих днів пові­домляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.

Усі суб'єкти підприємницької діяльності та установи бан­ків зобов'язані дотримуватись вимог чинного законодавства щодо відкриття рахунків. За порушення цих вимог суб'єкти підприємницької діяльності та комерційні банки несуть відповідальність.

Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати та­кі рахунки в національній валюті:

Æ поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;

Æ бюджетні, що відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти з державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;

Æ кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, кот­ра має право видавати кредити (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди);

Æ депозитні (вкладні), що відкриваються установою банку власникові рахунка на певний конкретний строк. Кошти на депо­зитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закін­чення строку зберігання повертаються на нього ж. Відсотки за депозитними вкладами перераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розра­хункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного ра­хунка забороняються.

Для відкриття поточних рахунків підприємства подають уста­новам банків такі документи:

P заяву на відкриття рахунка, підписану керівником та головним бухгалтером;

P копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну
реєстрацію в органі державної виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;

P копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом реєстрації. Установа банку, яка відкриває поточний рахунок, робить запис про відкриття рахунка на тому примірнику статуту (положення), де стоїть позначка про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертає­ться власнику рахунка:

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підпри­ємству для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іноземній валюті в разі здійснення поточних операцій.

Розподільчий рахунок призначений для попереднього зараху­вання коштів у іноземній валюті. Кошти, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України, розподіляються за призначенням. Гривневий еквівалент коштів у іноземній валюті, які були зарахо­вані на розподільчий рахунок і згідно з чинним законодавством України підлягають продажу на міжбанківському валютному рин­ку, у встановленому порядку зараховується на поточний рахунок.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті підпри­ємство подає в банк ті самі документи, що і для відкриття поточ­ного рахунка в національній валюті. Коли поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, підприємство подає тільки заяву про відкриття рахунка та картки зі зразками підписів і відбитком печатки.

За реорганізації підприємства (злиття, перетворення, відокре­млення) необхідно переоформити рахунок. Для цього підприєм­ство подає в установу банку такі самі документи, що й у разі ство­рення підприємства. Якщо змінено назву підприємства, в установу банку подається заява власника рахунка, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та зміни до установчих документів. У разі зміни характеру діяльності власника рахунка в банк подається новий статут (положення).

Коли підприємство ліквідується, його основний рахунок пере­оформлюється на ім'я ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію підприємства і нотаріально засвідчена карт­ка зі зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії га відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія вживає заходів для закриття додаткових рахунків.

Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються юридич­ним особам - резидентам та нерезидентам - уповноваженим банком у порядку, визначеному відповідним договором. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказом кредитних коштів на по­точний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

2.2. Форми безготівкових розрахунків і платіжні документи

2.2.1. Розрахунки платіжними дорученнями

Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника банку, котрий його обслу­говує, про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Доручення подасться в банк не менше ніж у двох примірни­ках.

2.2.2. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями

2.2.3. Розрахунки платіжними вимогами

2.2.4. Розрахунки із застосуванням розрахункових чеків

Розрахунки за акредитивами

2.2.6. Вексельна форма розрахунків

2.2.7. Розрахунки заліку взаємної заборгованості

2.2.8. Особливості розрахунків в електронних системах типу «клієнт—банк»

Підприємства для оперативного ведення своїх рахунків у банку можуть застосовувати програмно-технічний комплекс «клієнт—банк». Ця система забезпечує автоматичне ведення поточ­ного стану рахунка клієнта в банку, з урахуванням проведених початкових та зворотних платежів.

Юридичною підставою для розрахунків за допомогою систе­ми «клієнт—банк» є договір між підприємством і банком, в яко­му обумовлюються права, обов'язки та відповідальність сторін. Банк, якщо це передбачено в договорі, може здійснювати періо­дичні перевірки виконання підприємством вимог захисту інфор­мації та зберігання засобів захисту системи «клієнт—банк» і в разі невиконання ним вимог безпеки припиняти його обслугову­вання за цією системою.

Розрахунки через систему «клієнт—банк» здійснюються за допомогою електронних розрахункових документів.

2.3. Касові операції й організація контролю за дотриманням касової дисципліни

Касові операції підприємства пов'язані як з прийнят­тям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства неза­лежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків і під­приємств зв'язку).

Усі підприємства, які мають поточні рахунки, зобов'язані збе­рігати свої кошти в банківських установах. Отримувати готівку з власного рахунка, як зазначалось, підприємства можуть не тільки на заробітну плату, матеріальне заохочення, на відрядження та загальногосподарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за си­ровину, матеріали, товари тощо).

Касові операції оформляються прибутковими та видатковими касовими ордерами.

Прибуткові касові ордери застосовуються в разі приймання готів­ки касами підприємств. Видача готівки з кас підприємств прово­диться за видатковими касовими ордерами, які підписують керів­ник і головний бухгалтер.

Операція видачі готівки з каси підприємства на видатковий касовий ордер має бути відображена в касовій книзі.

У прибуткових і видаткових касових ордерах зазначаєть­ся підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи.

Одержуючи касові ордери (прибуткові чи видаткові) касир перевіряє наявність та ідентичність підпису головного бухгалте­ра, правильність оформлення ордерів, наявність перелічених у документах додатків і після одержання або видачі готівки підпи­сує їх і проставляє позначку про оплату. Далі ці ордери реєстру­ються бухгалтерією.

Для проведення розрахунків готівкою підприємство повинно мати касу. Усі надходження і видачу готівки в національній ва­люті підприємство враховує в касовій книзі. Кожне підприємство веде тільки одну касову книгу.

Не вести касової книги можуть відокремлені підрозділи, які здійснюють розрахунки готівкою зі споживачами у сфері торгів­лі, громадського харчування та послуг і здають отриману готів­кову виручку в касу підприємства — юридичної особи, до складу якої вони входять.

Щоденно в кінці робочого дня касир підсумовує операції за день і виводить залишок готівки в касі.

Касову книгу підприємства можуть вести і в електронній формі за допомогою комп'ютерних засобів. Записи в касовій книзі збе­рігаються протягом трьох років. Контроль за правильним веден­ням касової книги покладається на головного бухгалтера або спеціально уповноважену керівником іншу особу.

Перевіряють дотримання порядку ведення операцій з го­тівкою органи державної податкової служби України, держа­вної контрольно-ревізійної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, фінансові органи та установи ко­мерційних банків.

Якщо підприємство має поточні рахунки в різних установах банків, то перевірку касової дисципліни здійснює та установа банку, де відкрито основний поточний рахунок підприємства, але з обов'язковим використанням інформації тих установ банків, де відкрито додаткові поточні рахунки цього підприємства.

Банки не стежать за дотриманням касової дисципліни бю­джетними установами та організаціями.

Органи контролю перевіряють:

- дотримання порядку ведення операцій з готівкою;

- ведення касової книги і касових документів, оформлення касових операцій із прийманням і видачею готівкових коштів і оформлення прибуткових і видаткових касових ордерів;

- оприбуткування надходжень готівки (повноту та своєчас­ність). Якщо в касі підприємства виявляється готівка, не підтвер­джена прибутковими касовими ордерами, вона вважається неоприбуткованою в касі та зараховується в дохід підприємства;

- дотримання встановлених лімітів каси, строків і порядку здавання готівкової виручки і своєчасність повернення в банк не витрачених коштів, виданих на оплату праці, та інші виплати;

- цільове використання готівки, яку підприємство (підприє­мець) одержує в установі банку. Цільове призначення цих коштів зазначається конкретним підприємством (підприємцем) під час заповнення грошового чека;

- контроль за видачею значних сум готівки. Особлива увага приділяється операціям одержання підприємствами (підприєм­цями) зі своїх банківських рахунків значних сум. що перевищу­ють еквівалент 10000 євро за офіційним курсом гривні до інозем­ної валюти, установленим Національним банком, та їх цільовому використанню. Перевіряється також видача готівки в сумах і мен­ших за 10 000 євро, коли підприємство знімало їх зі свого рахунка регулярно протягом короткого періоду (тижня, декади, місяця):

- витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з опла­тою праці, за наявності податкового боргу;

- дотримання порядку видачі готівки під звіт та її викорис­тання;

- дотримання підприємством граничних обмежень на здійс­нення готівкових розрахунків (3 тис. гри на день).

За порушення касової дисципліни до підприємств (підприєм­ців) застосовуються штрафні санкції згідно з чинним законодав­ством України.

2.4. Платіжна дисципліна: наслідки порушення та способи зміцнення

Платіжна дисципліна полягає в суворому дотриманні суб'єктами господарювання встановлених правил проведення розрахункових операцій і виконанні засадничих принципів здійс­нення грошових розрахунків.

Додержання платіжної дисципліни сприяє прискоренню круго­обігу коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. По­рушення платіжної дисципліни найчастіше буває наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства або його складного фінансового стану.

Платіжна дисципліна передбачає передовсім здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та в установлені строки. Отже, її забезпечення залежить від фінансового стану суб'єктів господарювання і водночас впли­ває на їхній фінансовий стан.

За безготівкових розрахунків відвантаження й оплата товарів не збігаються в часі. Це призводить до виникнення дебіторської і кредиторської заборгованості. Беручи загалом, така заборгова­ність у процесі фінансово-господарської діяльності є неминучою через авансові платежі в розрахунках. Водночас така заборгова­ність може стати наслідком порушення розрахунково-платіжної дисципліни.

Дебіторська заборгованість пов'язана з порушенням строків оплати: за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи і надані послуги: за розрахунками з бюджетом або з працівниками підприємства. Унаслідок нестабільності економіки України нині значно зросла несвоєчасність розрахунків за відвантажену про­дукцію, виконані роботи і надані послуги. Це призводить до того, що значна частина оборотних коштів підприємств-виробників ви­водиться з обігу на невизначений час.

З огляду на цю обставину досить важливими стають резерви за сумнівними боргами, які формуються з валового прибутку. За списання балансу підприємства цих боргів відповідно зменшує­ться сума створеного резерву в кореспонденції з рахунками облі­ку розрахунків з дебіторами. У разі додавання невитраченої суми резервів за сумнівними боргами до суми прибутку наступного року (за роком їх створення) відповідно зменшується сума резер­вів І збільшується розмір оподатковуваного прибутку. Сумнівними боргами вважаються такі види дебіторської заборгованості, які не погашено в установлені строки і не забезпечено гарантіями. Якщо протягом року не отримано борги з дебіторів, ці суми від­носять на фінансові результати підприємства.

Фактично дебіторську заборгованість можна розглядати як безвідсоткову позичку покупцям, тобто своєрідний спосіб інвес­тування оборотного капіталу. Надання покупцеві відстрочки платежу - це, по суті, надання йому товарного кредиту, який не може бути безоплатним. Збитки або упущену вигоду від на­дання такого кредиту можна оцінити виходячи з розміру бан­ківського відсотка, що він міг би належати підприємству, якби покупець розрахувався своєчасно, а гроші було покладено на банківський депозит.

Кожне підприємство мусить проводити облік дебіторської за­боргованості та управляти нею.

Управління дебіторською заборгованістю передбачає прийнят­тя управлінських рішень стосовно двох протилежних процесів діяльності підприємства: з одного боку, зростання безнадійних боргів, а з другого - збільшення обсягів реалізації продукції (робіт, послуг). Отже, у процесі управління дебіторською забор­гованістю необхідно забезпечити оптимальний розмір інвестицій оборотного капіталу в дебіторську заборгованість.

Управління дебіторською та кредиторською заборгованістю дає змогу підприєм­ству ефективніше використовувати фінансові ресурси, зменшува­ти можливість зростання безнадійних боргів і забезпечувати збіль­шення інвестиційних можливостей підприємства.

Кредиторська заборгованість виникає здебільшого під час розрахунків з постачальниками і свідчить про використання у фі­нансово-господарській діяльності коштів, які не належать під­приємству, але перебувають у нього в обороті.

Кредиторську заборгованість доцільно аналізувати:

- за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав;

- постачальниками (за несплаченими своєчасно розрахунко­вими документами);

- товарами;

- розрахунками з бюджетом;

- розрахунками в порядку заліку взаємних вимог;

- виданими векселями, строк оплати яких не настав;

- простроченими векселями;

- використаним кредитом.

Нині в Україні обсяг кредиторської заборгованості підпри­ємств зростає одночасно зі зростанням загальної дебіторської за­боргованості. Заліки взаємної заборгованості можуть тільки тим­часово стабілізувати ситуацію, але не усувають причин виник­нення заборгованості. Це свідчить про те, що система платежів і розрахунків об'єктивно відображає кризовий стан справ у еконо­міці в галузі виробництва і реалізації товарів, надання послуг, ви­конання робіт.

Зменшенню дебіторсько-кредиторської заборгованості підпри­ємств сприятиме дальше вдосконалення грошових розрахунків, че­рез використання обігу, клірингової системи обслуговування.

Зміцненню платіжної дисципліни сприяє запровадження санк­цій за її порушення.

Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як приму­сову міру покарання за порушення встановленого порядку здійс­нення господарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фі­нансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб'єкта.

Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції, останні поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й без­умовного виконання господарських угод. Такі санкції застосову­ються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.

Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан облі­ку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; пору­шення планових строків уведення в експлуатацію об'єктів, на які отримано кредит; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.

Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковою адміністрацією.