Читайте также:
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Кафедра економічної теорії
Наукова доповідь
з міжнародної економіки
на тему:
«Регулювання міжнародної трудової міграції:
рівні та принципи»
Студента 2 курсу 8 групи
Інституту підготовки кадрів
для органів юстиції України
Радченко В.В,
Керівник проф. кафедри ек. теорії, д.е.н.,
проф Марченко О.С.
Оцінка: Національна шкала ___________
Кількість балів: ______________
Оцінка: ECTS _______________
Члени комісії ________________ ___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
_______________ __________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
м. Харків – 2014 рік
План
1. Вступ;
2. Міжнародна трудова міграція: сутність та види;
3. Національний та міжнародний рівні регулювання трудової міграції;
4. Міжнародна організація праці (МОП) та Міжнародна організація з міграції (МОМ) як регулятори міжнародної трудової міграції;
5. Висновки;
6. Список використаної літератури.
«Регулювання міжнародної трудової міграції:
рівні та принципи»
Вступ
Найважливішим проявом і одночасно виміром свободи людсько-
го вибору є мобільність людини — її спроможність до переміщення,
можливість вільно (самостійно) обирати, де жити і працювати, куди
переїхати. Мобільність — це свобода, а міграція — реалізація цієї
свободи. Саме цим питанням присвячено всесвітню Доповідь про
людський розвиток за 2009 р., яка має назву «Подолання бар’єрів:
людська мобільність і розвиток». Під впливом глобалізації у світі все більш поширеною стає
міжнародна міграція.Основною проблемою міграції вважають міграцію
трудовихресурсів країни.В Україні міграція населення є надзвичайно поширеним
явищем. Тому відтік кадрів для України є актуальною проблемою.
Проблема міграції населення потребує ретельних досліджень з метою визначення
основних чинників та мотивів,розробки заходів для контролю і регулювання міграційних
процесів в Україні.
2 Міжнародна трудова міграція: сутність та види;
Міжнародна міграція робочої сили — це переміщення працездатного
населення із одних держав до других на певний строк з ме-
тою вступу в трудові відносини з роботодавцями в іншій країні. Ха-
рактерними ознаками міжнародної трудової міграції є добровільність,
тимчасовість та економічна доцільність. Трудова міграція може бути викликана різними чинниками —
політико-правовими, воєнними, релігійними, етнічними, національ-
ними, расовими, родинними, екологічними та ін. Однак більшість
науковців визнають її економічне походження, пов’язуючи його з іс-
тотними регіональними (національними) відмінностями в попиті та
пропозиції робочої сили, умовах праці і підприємницької діяльності,
рівні заробітної плати, рівні життя тощо. Так, три чверті міжнародних
мігрантів переміщаються до країн із більш високим індексом розвитку
людського потенціалу. Серед громадян країн, що розвиваються,
частка таких мігрантів перевищує 80 %. Хоча пунктом призначення
для них часто є не розвинені країни, а інші країни, що розвиваються,
з більшою кількістю робочих місць, вищим рівнем життя і людської
безпеки. Причому мігранти з країн із низьким ІРЛП одержують най-
більший виграш — у середньому 15-кратне зростання доходів (до 15
тис. дол. США на рік), подвоєння показника охоплення освітою
(з 47 % до 95 %) і 16-кратне зменшення дитячої смертності (із 112 до
7 випадків смерті на тисячу живонароджених) Згідно з неокласичною економічною макрорівневою теорією мі-
грація робочої сили викликана регіональними відмінностями: 1) у про-
позиції та попиті на робочу силу. Регіони з більшою пропозицією
праці мають низьку заробітну плату, в той час як регіони з обмеже-
ною пропозицією робочої сили характеризуються вищим рівнем
зарплати; 2) у реальному заробітку найманих працівників за місцем
виїзду та місцем в’їзду. Різниця в заробітній платі змушує праців-
ників із низькооплачуваних регіонів рухатися до високооплачуваних
регіонів. Неокласичні економічні мікрорівневі теорії аргументують мігра-
цію намаганнями працівника максимізувати дохід від своєї діяльнос-
ті. Проте перш ніж він зможе отримати вищу заробітну плату на ново-
му місці, він повинен зробити деякі інвестиції, які включають мате-
ріальні витрати на переїзд, на пошук роботи, на освоєння нової мови,
на подолання труднощів при адаптації до нового ринку праці, психо-
логічні витрати у зв’язку з втратою старих і встановленням нових комунікаційних зв’язків. Крім того, пошук в’їзду обмежений існую-
чими в країні законами імміграції, а в країні виїзду — законами емі-
грації. Ці теорії також розглядають роль держави як сили, яка пере-
риває «нормальне» функціонування ринку праці. Мікроекономічна теорія індивідуального вибору стверджує, що
індивіди роблять вибір на користь трудової міграції, порівнюючи мож-
ливі втрати і надбання від переїзду: вони рухаються туди, де чистий
виграш від міграції буде найбільшим, тобто шукають «кращу» країну.
Міграція в даному разі розуміється як форма інвестицій у людський
капітал (мається на увазі рівень освіти, кваліфікація, знання мови тощо)
мігрантів. Якщо цей рівень високий, то ймовірність того, що на новому
місці мігранти знайдуть роботу і добре влаштуються, збільшується.
У певному смислі країни прийому мігрантів конкурують між собою,
пропонуючи ті чи інші вигоди майбутнім мігрантам.
Теорія «поштовху — тяжіння» пояснює причини міграції комбі-
нацією чинників поштовху (які спонукають людей залишати місця
свого походження) і чинників тяжіння (які для них є привабливими
в інших регіонах). Так, чинниками поштовху виступають: низькі за-
робітні плати та життєвий рівень, низькі економічні можливості,
політичні репресії, структурне безробіття за місцем вибуття; а чин-
никами тяжіння — попит на робочу силу, зайнятість, ширші еконо-
мічні можливості, вища заробітна плата, політичні свободи за місцем
прибуття. Згідно з даною теорією люди рухаються із бідних регіонів
до багатих, а просте існування економічних відмінностей між різни-
ми регіонами (країнами) виступає достатньою причиною для появи
міграційних процесів.
Теорія історичного структуралізму (1970-ті роки) розглядає мі-
грацію як динамічний процес, обсяги і напрямки якого визначаються
великими організаціями (корпораціями), державним регулюванням
і рівнем індустріального розвитку окремих країн. Міграція може бути
скорочена, якщо будуть змінені державні стратегії її регулювання.
У той же час міграція визнається шляхом мобілізації дешевої робочої
сили. Розвинені країни, підтримуючи нерівномірний розвиток, екс-
плуатуючи ресурси бідних країн, стають багатшими.
Нова економічна теорія міграції (О. Старк та інші) визнає, що
рішення про міграцію приймається не ізольованими індивідами,
а групами взаємопов’язаних людей (родинами або домашніми госпо-
дарствами), у яких люди діють спільно не лише з метою максимізації
очікуваних вигод від міграції, але й з метою мінімізації ризику в разі
невдач (наприклад, на ринку праці). На відміну від індивідів, домашні господарства мають можливість управляти ризиками за рахунок
власних ресурсів і одночасно покладатися на грошові перекази мі-
грантів на їх підтримку. Нова економічна теорія міграції ставить під
сумнів пропозицію про те, що дохід має однаковий ступінь важли-
вості для будь-якої людини і що реальне збільшення доходу є одна-
ково важливим для людини незалежно від місцевих умов та її мате-
ріального стану. Представники даної теорії також уважають, що до-
машні господарства часто посилають своїх представників до інших
регіонів не тільки для того, щоб покращити добробут господарства,
але й щоб підвищити соціальний статус.
Теорія подвійного ринку праці виходить із того, що трудовим рин-
кам розвинених індустріальних країн властива сегментована струк-
тура ринку праці. Низька заробітна плата, умови праці, які часто
змінюються, незначні перспективи для просування у сфері послуг не
дають можливості залучити до неї місцевих працівників, працюючих,
як правило, у сфері матеріального виробництва. Аби заповнити не-
стачу робочої сили у сфері обслуговування, підприємці наймають
іммігрантів.
Теорія світових систем трактує міжнародну міграцію як похідну
від розширення глобального ринку. Відповідно до цієї теорії, між-
народній потік робочої сили йде за міжнародним потоком товарів
і капіталу. Міжнародна міграція особливо характерна для колишніх
колоніальних лідерів та їхніх колоній, чому сприяють давно встанов-
лені культурні, лінгвістичні, адміністративні, інвестиційні, транспорт-
ні зв’язки. Основним способом регулювання міграції є прийняття
законів про імміграцію.
Теорія соціальних мереж висвітлює мережі як набори зв’язків, що
з’єднують мігрантів, давніх мігрантів і немігрантів у країні походжен-
ня і приймаючих країнах через родинні зв’язки, дружні відносини тощо.
Мережі утворюють своєрідну форму соціального капіталу, за допо-
могою якого люди зменшують затрати і ризики при міграції, а очікува-
ні прибутки від міграції збільшують. За допомогою мереж мігранти
знаходять роботу на новому місці, одержують житло тощо. У резуль-
таті соціальні мережі самі нерідко стають однією з причин міграції.
Причому процес формування мереж перебуває значною мірою поза
контролем уряду і заважає управлінню міграційними потоками.
Міжнародна трудова еміграція є формою мобільності й україн-
ських працівників. Утім, оцінити її розміри доволі важко. У доповіді
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини називається
цифра — 5 млн трудових мігрантів, за даними ОЕСР — 4,8 млн, а за експертними оцінками Інституту народознавства НАН України за
кордоном на заробітках працює 4,5 млн українців. Фахівці Міністер-
ства праці та соціальної політики України оцінюють трудову міграцію
тільки в країни ЄС на рівні 2,7 млн чол. Згідно з результатами об-
стеження трудової міграції [3], кількість громадян, які впродовж трьох
із половиною років (з початку 2005 р. до 1 червня 2008 р.) хоча
б один раз виїздили за кордон з метою працевлаштування, станови-
ла майже 1,5 млн, або 5,1 % населення працездатного віку, що про-
живали у 1,2 млн домогосподарств.
Аналізуючи стан і тенденції міжнародної міграції української
робочої сили, слід розрізняти її позивні й негативні наслідки.
На користь міжнародної трудової міграції з України говорить на-
самперед той факт, що відплив робочої сили дає змогу тривалий час
зменшувати тиск надлишкових трудових ресурсів на ринок праці
і відповідно соціальної напруженості в країні. При цьому країна
одержує безкоштовне навчання робочої сили новим професійним
навичкам, знайомство з передовою організацією праці та інші пере-
ваги. Представники ж науки, які працюють у сучасних наукових
центрах розвинених країн, мають можливість реалізувати ті наукові
проекти, які роками не впроваджувалися на їх батьківщині через
мізерне фінансування, чиновницькі зволікання або зазіхання адміні-
страції дослідних установ на авторські гонорари дійсних розробників
інновацій.
Експорт робочої сили з України протягом останніх десятиріч роз-
глядається і як важливе джерело міграційного капіталу. Його визна-
чають як доходи мігрантів, які, за вирахуванням витрат на їх пере-
бування в країні працевлаштування, спрямовуються на батьківщину
і використовуються для зростання економічного і соціального рівня
життя рідних і близьких, відкриття власного бізнесу, розвитку місце-
вих територій і країни в цілому. Обсяг грошових переказів до України
у 2007 р. оцінювався у 4 млрд 503 млн дол. США, що становило 3,9 %
від ВВП країни. Кошти надходили з країн Європи — 77,0 % переказів;
Північної Америки — 13,4 %, Азії — 9,1 %, Океанії — 0,5 %, Латин-
ської Америки і Карибського басейну — 0,1 % [1, с. 160]. До соціаль-
них переказів учені відносять ідеї, знання, практики, досвід, корисні
звички (наприклад, щорічний медичний огляд), ідентичності і сус-
пільний капітал, які набуті за кордоном, але повертаються до родин
і співтовариства в країні походження. Такі перекази можуть виникати
завдяки відвідуванням родин та постійному спілкуванню через су-
часні технічні засоби Одночасно трудова міграція українців за кордон негативним чи-
ном впливає на економіку країни, створює реальні виклики націо-
нальним економічним інтересам України у сфері людського розвитку
та міграційні ризики для самих працівників. Проаналізуємо їх. Утрата найбільш кваліфікованої частини трудових ресурсів.
Починаючи з 1991 р. за кордон на постійне місце проживання із Укра-
їни виїхали 675 докторів наук, а з 1996 р. — 1 151 кандидат наук. Біль-
шість із них залишили країну в 90-ті роки. За даними президії НАН
України, за 1994–2009 рр. на постійне місце проживання за кордон
емігрували 600 співробітників академічних наукових установ. Серед
них — 105 докторів наук і 327 кандидатів наук. Більше за все докторів
наук виїхало до США, Росії, Німеччини, Ізраїлю та Канади [4].
За оцінками вітчизняних експертів, у 90-ті роки ХХ ст. через емі-
грацію Україна втратила від 15 до 20 % інтелектуального потенціалу,
а це — скорочення можливості розвитку сучасних видів виробництва,
структурної перебудови економіки, піднесення національної науки,
додаткові витрати з бюджету на підготовку нових фахівців тощо.
Основними чинниками міграції висококваліфікованих працівників
є нині і залишаться в майбутньому глобалізаційні світові процеси.
Багатосторонні угоди, такі як ЄС і НАФТА (Північноамериканська
угода про вільну торгівлю), полегшують виїзд висококваліфікованої
робочої сили в пошуках вищої заробітної плати. Міжнародні угоди
та організації, такі як ГАТС і ВТО, разом із професійними організа-
ціями сприяють інтернаціоналізації професійної кваліфікації.
Учені розрізняють чотири форми міграції спеціалістів: обмін
«мізками», втрата «мізків», циркуляція «мізків» та зворотний відплив
«мізків». Найбільш сприятливими формами в умовах глобалізації для
будь-якої країни є процеси обміну та циркуляції «мізків», тобто дво-
сторонній потік фахівців між країнами, або циклічне переміщення
фахівців за кордон для навчання і подальшої роботи, а згодом повер-
нення їх на батьківщину, що сприяє поліпшенню професійного ста-
тусу таких спеціалістів. Проте для України більш характерною є втра-
та фахівців [5, с. 5]. Вона стане ще відчутнішою у світлі останніх
рішень Єврокомісії, зокрема двох проектів Директив ЄС щодо еконо-
мічної міграції. В одному проекті цього документа йдеться про до-
пущення висококваліфікованих мігрантів в ЄС та створення європей-
ської «блакитної картки» — спеціального дозволу на проживання та
роботу, а також про низку соціально-економічних прав та сприятливі
умови для об’єднання родин. Головна мета другого проекту Дирек-
тив — спростити та прискорити процес одержання дозволу на робо ту і право на проживання як для роботодавця, так і для працівника.
Для вихідців із третіх країн установлюються такі самі права, як і для
європейців: однакові умови праці, рівень оплати, доступ до освіти,
право на захист профспілок та соціальну безпеку.
За оцінками ООН, з 2000 по 2050 р. Євросоюзу буде потрібне
щорічне «вливання» 13 млн мігрантів, аби заповнити дефіцит робочої
сили [6, с. 52]. Усього ж у найближчі 25 років ЄС, США і Канаді бу-
дуть необхідними 100 млн кваліфікованих фахівців. По завершенню
світової фінансово-економічної кризи потребу в іноземній робочій
силі відчують Китай, країни Південно-Східної Азії та Індія. Країни-
реципієнти, одержавши підготовленого фахівця, економлять на кож-
ному від 20 до 100 тис. дол. Ризики працевлаштування та нелегальної роботи українців за
кордоном. Дослідження, проведене Українським центом соціальних
реформ та Державним комітетом статистики України [3], засвідчило
певні зміни у працевлаштуванні та поведінці трудових мігрантів
у 2007–2008 рр.
1. Мігранти почали більш відповідально підходити до вибору по-
середника при працевлаштуванні. Благополучні мігранти працевла-
штовуються завдяки контактам із місцевими посередниками в країні
працевлаштування або через вітчизняні агентства з працевлаштуван-
ня в Україні. До посередників, які діють в Україні від імені зарубіжних
роботодавців, люди змушені звертатися через відсутність дозволу або
контракту на роботу за кордоном, нестачу коштів на квитки та до-
кументи, брак необхідної інформації, неможливість отримати візу та
з інших причин. Як наслідок — контракти саме з цими посередника-
ми і перетворюють заробітчан, особливо жінок, на жертв торгівлі
людьми.
У 2007–2008 рр. послугами приватних агентств із працевлашту-
вання скористалися всього 9,6 % із загальної кількості трудових мі-
грантів. Хоча серед тих, хто працював у Іспанії та Італії, частка працев-
лаштованих через агентства була значно вищою (відповідно 24,9 % та
18,1 %). Через прямі контакти з роботодавцями знайшли роботу за
кордоном 22,2 % трудових мігрантів. Найбільш поширений цей спо-
сіб при працевлаштуванні в Угорщину та Чеську Республіку. Однак
більшість мігрантів довіряють насамперед особистим зв’язкам — по-
радам і допомозі знайомих, друзів, родичів (рис. 5.2).
2. Переважна більшість трудових мігрантів нині намагається ле-
галізувати своє перебування і діяльність за кордоном відповідно до
місцевого законодавства. Серед тих, хто був трудовим мігрантом 2007–2008 рр., 31,7 % отримали дозвіл на проживання та на роботу,
3,4 % — дозвіл на проживання, 39,3 % мали тимчасову реєстрацію.
Без офіційного статусу перебували за кордоном 23,2 %, не було ви-
значено статус 2,4 % мігрантів 3. Переважна більшість трудових мігрантів (83,6 %) працювали
за наймом: 39,7 % — на підприємствах, в установах і організаціях,
43,9 % — у домогосподарствах. Проте 5 % мігрантів ідентифікували
себе як роботодавці, а 11,4 % були самозайнятими.
Найвища частка найманих працівників підприємств, установ,
організацій спостерігається у Чеській Республіці, Угорщині, Пор-
тугалії, Російській Федерації та Іспанії, тобто у тих країнах, де
найбільша частка трудових мігрантів легалізували свій правовий
статус відповідно до законодавства країни-реципієнта, отримали
дозвіл на проживання та на роботу (Чеська Республіка, Португалія,
Іспанія) або мали тимчасову реєстрацію (Угорщина, Російська
Федерація) Самостійна зайнятість трудових мігрантів більше спостерігалась
у країнах, які безпосередньо межують з Україною, — в Угорщині,
Чеській Республіці, Польщі, Російській Федерації. Для віддалених
країн — Італії, Португалії, Іспанії — це явище нехарактерне. Само-
зайнятість переважає там, де розвинені малі форми підприємництва,
насамперед у торгівлі, у тому числі «човниковій», заснованій на пере-
продажу товарів
4. При сталій тенденції до легалізації трудової міграції трудовий
контракт у письмовому вигляді мали лише третина найманих
працівників-мігрантів, решта працювали за усною домовленістю.
Найбільша питома вага працюючих за письмовими трудовими контр-
актами спостерігалась на транспорті та в промисловості (83,7 % та
70,6 % відповідно), найнижча — серед домашньої прислуги (16,1 %),
у торгівлі (31,5 %) та будівництві (32,7 %). Тобто найчастіше трудові
відносини не оформлюються у тих видах діяльності, де зайнятість
трудових мігрантів найлегше приховати
5. Розподіл трудових мігрантів за видами економічної діяльності
надзвичайно відрізняється від аналогічних розподілів зайнятого на-
селення як України, так і країн-реципієнтів). Основними
сферами зайнятості мігрантів є будівництво (51,6 % загальної кіль-
кості) та робота домашньої прислуги (16,3 %).
6. Розподіл трудових мігрантів за професійними групами (рис. 5.6)
свідчить про вкрай низьку ефективність використання їхнього трудо-
вого потенціалу. Галузі «пріоритетної» міграції в жодній країні не
потребують значної кількості кваліфікованої робочої сили. Тому частка професіоналів, фахівців, технічних службовців у структурі
мігрантів є дуже низькою (6,0 %), навпаки, частка представників
робітничих професій, з яких майже третину становлять найпростіші
професії, — високою (33,2 %).
7. Проблеми з оформленням правового статусу та нестабільний
характер зайнятості зумовлюють низький рівень соціального захисту
трудових мігрантів на робочому місці. Лише 51,5 % з них були охо-
плені соціальним страхуванням, а 21,1 % не мали права на жоден вид
соціального забезпечення чи пільги, включаючи оплачувану відпуст-
ку (табл. 5.7). Найбільша частка охоплення мігрантів соціальним
страхуванням у країнах, де трудові відносини частіше оформлені
офіційно, — в Іспанії, Угорщині, Чеській Республіці. Щорічна опла-
чувана відпустка частіше надавалася трудовим мігрантам, які працю-
вали домашньою прислугою у віддалених країнах (Італія, Португалія),
незалежно від того, чи були оформлені трудові відносини письмово.
Найбільше незахищені трудові мігранти, які працювали у Російській
Федерації, — більше третини з них не мали права на жоден вид со-
ціального забезпечення.
Трудовим мігрантам доводиться стикатися і з неприхованим по-
рушенням їх трудових прав, зокрема: надмірною тривалістю робочо-
го часу (лише 12 % трудових мігрантів працювали за кордоном не
більше 40 годин на тиждень); невиконанням роботодавцем умов тру-
дового договору; затримками виплати заробітної плати або виплатою
її у неповному обсязі (цю проблему відзначили 9,6 % загальної кіль- кості трудових мігрантів), залученням до понаднормової неоплачу-
ваної роботи, несприятливими умовами праці.
Незважаючи на ці обставини, переважна більшість трудових мі-
грантів (67,3 % загальної кількості) задоволені роботою за кордо-
ном.
8. Економічний стимул трудової міграції себе в цілому виправдо-
вує: за даними обстеження, середньомісячний заробіток одного тру-
дового мігранта становив 817 дол. США, що втричі вище, ніж у се-
редньому на одного штатного працівника, зайнятого в економіці
України. Однак величина заробітків варіюється залежно від країни
перебування, правового статусу та характеру виконуваної роботи:
понад 1 100 дол. за місяць в Італії та Іспанії, близько 1 000 дол. — у Португалії, близько 800 дол. — у Чеській Республіці та Російській
Федерації, 535–635 дол. в Угорщині й Польщі. При цьому найвищий
заробіток виявився в осіб, які мали дозвіл на проживання та працевла-
штування у країнах перебування, тобто надійний правовий статус.
У той же час імпорт нелегальної і тому дешевої іноземної робочої
сили дає можливість місцевим роботодавцям маніпулювати рівнем
заробітної плати і «своїх» працівників, тиснути на них під час трудо-
вих переговорів. За інших умов роботодавці були б змушені підніма-
ти рівень заробітної плати в трудомістких галузях відповідно до вимог
працівників. При цьому відносно низька ціна іноземної робочої сили
зменшує витрати виробництва й робить виготовлені в країні товари
більш конкурентоспроможними.
Фінансово-економічна криза суттєво вплинула на позиції мігран-
тів на національних ринках праці багатьох країн. Очікується, що рі-
вень безробіття в країнах ОЕСР у 2009 р. перевищить 8,4 %. В Іспанії
рівень безробіття у квітні 2009 р. досяг 15 % і перевищив 28 % серед
мігрантів. Найбільше постраждали від кризи ті регіони, де прожива-
ють переважно мігранти, — розвинені країни. Під час рецесії вони
намагаються звільнити саме мігрантів. Частково це пояснюється тим,
що мігранти — це молоді люди, які мають більш низький рівень
освіти і менший стаж роботи, працюють на тимчасових посадах
і сконцентровані переважно (до 40 %) у галузях із циклічним розви-
тком (обробна промисловість, будівництво, сфера нерухомості, го-
тельний бізнес, ресторанне господарство). Дані з безробіття з 14 єв-
ропейських країн показали, що мігранти значно частіше втрачають
роботу під час економічного спаду, ніж немігранти
Фемінізація міграційних переміщень. У 2008 р., порівняно з 2001 р.,
майже вдвічі збільшилася частка жінок — трудових мігрантів у віці
18–28 років у їх загальній чисельності трудових мігрантів — жінок
(з 35 до 60 %).
Опитування жінок-мігранток із Тернопільської області свідчить про
те, що 94,67 % із них визначають мету виїзду як «заробляння коштів»
на навчання дітей, придбання житла, допомогу батькам. 37,33 % опи-
таних мають вищу освіту, до виїзду на заробітки 43,47 % із них працю-
вали на посадах спеціалістів [7, с. 7]. Проте трудові міграції жінок не
випадково вважаються сферою підвищеного соціального ризику. Якщо
раніше жінки мігрували у складі родин, то сьогодні їх міграції стають
самостійними. Видами економічної діяльності, в яких зазвичай вияв-
ляються зайнятими жінки-заробітчанки, є здебільшого обслуговування,
домашній та громадський сервіс, індустрія розваг і секс-індустрія. Уразливості соціального становища жінок — трудових мігранток
на закордонному ринку праці, як вважає Н. Левчук, сприяють декіль-
ка обставин. Так, експорт жіночої робочої сили до сфери низькоква-
ліфікованої праці тісно пов’язаний із загальним процесом поступової
сегрегації іноземних ринків праці з виділенням секторів непрестиж-
ної зайнятості для мігрантів, які є мало конкурентоспроможними не
лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку праці. Далі, сучас-
на трудова міграція значною мірою витіснена зі сфери легальної за-
йнятості в площину нелегальних, неофіційних трудових відносин.
Жіноча ж трудова міграція найчастіше здійснюється через нелегаль-
ні та кримінальні шляхи виїзду. Нарешті, жіноча праця порівняно
з чоловіками є більш низькооплачуваною, внаслідок чого на неї збе-
рігається стійкий попит
Поширення випадків потрапляння мігрантів в економічне
рабство, торгівля людьми.Торгівля людьми — це переміщення
людей, за якого їхні свободи обмежуються шляхом сили, обману і/або
примушування. Як правило, людина, яку перевозять таким чином, не
має можливості перервати поїздку, шукати по прибутті альтернатив-
ну роботу або повернутися додому. Особа, яка перевозиться неза-
конно, фізично рухається, однак це відбувається в результаті обме-
ження її здатності вирішувати, де жити. З точки зору її можливостей
вона менше — а не більше — мобільна. Торгівля людьми головним
чином пов’язана з обмеженнями людської свободи і порушенням
основних прав людини. Будучи позбавленими документів, люди ізо-
люються таким чином, що втеча стає надзвичайно важкою. Багато
з людей перебувають у борговій кабалі, в умовах мовних, соціальних
та фізичних бар’єрів у пошуку допомоги фізичних бар’єрів у пошуку допомоги
За даними МОП, щорічний обсяг доходів від торгівлі людьми до-
сягає 32 млрд дол. Незаконна торгівля і вивіз людей, головним чином
жінок, перетворилися на великий бізнес Слід зазначити, що в 2004 р. Україна ратифікувала Протокол про
попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та
дітьми, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної
організованої злочинності. У структурі МВС діє спеціальний підроз-
діл із питань протидії торгівлі людьми. Понад 70 неурядових органі-
зацій допомагають державним структурам, у тому числі Міжнародна
організація міграції, Ла Страда та ін. У 2006 р. уряд України затвердив
Державну програму з протидії торгівлі людьми.
Тільки у 2008 р. Міжнародна організація міграції надала допо-
могу більш ніж 1500 українцям-мігрантам, які постраждали внаслідок примусової праці в інших державах. Їх експлуатували у сферах сіль-
ського господарства, промислового виробництва, будівництва тощо.
На відміну від сексуальної експлуатації торгівля з метою примусової
праці охоплює як чоловіків, так і жінок (табл. 5.8). Причому серед
потерпілих — люди з різним рівнем освіти: університет закінчили 15 %;
коледж або технікум — 40 %, повну середню освіту мають 12 %, не-
повну середню — 30 %, іншу — 1 %. З 2005 до 2008 р. збільшувала-
ся частка дітей-жертв работоргівлі. У 2008 р. вона становила 10 % У 2009 р. ситуація майже не змінилася. Упродовж шести місяців
2009 р. виявлено 197 злочинів, кваліфікованих як «торгівля людьми,
або інша незаконна угода щодо передачі людини» (ст. 149 КК Украї-
ни), повернуто в Україну 229 потерпілих від торгівлі людьми, з яких
35 — діти. Задокументовано 42 факти торгівлі людьми, у тому числі
11 безпосередньо пов’язаних із трудовою експлуатацією. Викрито
45 фактів шахрайства, пов’язаних із посередництвом у працевлашту-
ванні за кордоном
Соціально-психологічні ризики міграції. До них відносять: фор-
мування неповної родини; утворення позашлюбної родини без роз-
риву стосунків у офіційній родині; зменшення толерантності членів
родини, що зумовлює наближення до розлучення; орієнтація на мало-
дітну родину; збільшення кількості покинутих батьками дітей та
батьків похилого віку; переважання раціонального і матеріального
розрахунку при створенні родини тощо Дослідження
Тернопільського обласного центру зайнятості, наприклад, свідчать
про поширення «соціального сирітства», бездоглядності дітей. За
даними опитування, майже в 25 % школярів області батьки перебу-
вають на заробітках за кордоном, у тому числі в 4 % учнів — одно-
часно батько і мати. Лише в Тернополі на 1 жовтня 2007 р. прожива- ло 590 дітей, батьки яких виїхали на заробітки за кордон, а діти за-
лишилися на вихованні бабусь та інших родичів. На Тернопільщині
загалом налічується 4168 «соціальних сиріт» Соціологи відзначають й формування так званого «синдрому мі-
гранта». Його суть у тому, що багато з трудових мігрантів, повернув-
шись до України і зіткнувшись із проблемами працевлаштування,
низьких заробітків або переживши розлучення, знову емігрують. Вони
вже не бачать іншого способу життя, ніж заробітки за кордоном. Ці
люди чужі за кордоном, однак вони стають чужими і вдома.
Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 61 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |