|
Атеросклероз мозкових артерій займає за значущістю друге місце після атеросклерозу вінцевих артерій, а в старечому віці навіть переважає. Найчастіше уражуються середня і основна артерії. Атеросклеротичними енцефалопатіями називають клінічні прояви дифузних функціональних і структурних змін головного мозку, спричинених хронічною недостатністю мозкового кровообігу, які розвиваються на тлі атеросклерозу. Розрізняють початкову, помірну і виражену атеросклеротичну енцефалопатію.
Початкові ознаки — зниження працездатності, швидка втомлюваність, послаблення пам'яті, уваги, порушення сну (тривожний, переривчастий сон, нерідко безсоння, зниження сухожилкових рефлексів). У цій стадії хвороби виникають розлади мозкового кровообігу, які згодом минають. При більш виражених стадіях - вогнищеві і дифузн неврологічні і психопатологічні порушення, які до кінця не зникають. Порушення судинного тонусу, обмежені можливості адаптаційно-пристосувальних механізмів нейросудинного апарату зумовлюють виникнення запаморочення, головний біль, шум у голові, нестійкість при ходьбі, боязнь висоти та ін.
Помірна атеросклеротична енцефалопатія — проявляються сповільненість темпів рухів, тремор кінцівок, голови, розлад координації, патологія черепних нервів, більш глибокі порушення психічної діяльності й інші симптоми, переважно за рахунок органічних структурних змін мозку. Спостерігається прогресуюче зниження працездатності пацієнтів, поступово звужується коло їх інтересів, змінюються риси характеру. Виникають також прояви уражень екстрапірамідної системи: зменшення пластичності рухів, сутулість, повільна хода, застиглі риси обличчя, тихе, монотонне, глухе мовлення, статичний тремор у дистальних відділах кінцівок, нижній щелепі.
Виражена атеросклеротична енцефалопатія (гострі розлади мозкового кровообігу) – пізня епілепсія, атеросклеротична деменція, паркінсонізм.
Діагностика: реоенцефалографію (оглядову і регіональну), комп'ютерну томографію, контрастну ангіографію, офтальмологічні дослідження тощо. Включають біохімічні методи діагностики: визначення вмісту холестерину, жирних кислот, ліпопротеїдів в крові.
Лікування спрямоване на нормалізацію кровопостачання мозку, серцевої діяльності, загальної гемодинаміки. Для збільшення мозкового кровотоку: похідні пурину і піримідину (теофілін, еуфілін, кавінтон, теобромін, нігексин, ксантинол, нікотинатеонікол, компламін); комбінацію нікотинової кислоти з папаверином (ніковерин), нікотинової кислоти з но-шпою (нікошпан); цинаризин (стуге-рон). Особам старших вікових груп необхідно починати вживання лікарських засобів з половинної дози; лікування проводять протягом 4—6 тиж. Оправдане призначення неодикумарину, пелентану, синкумару, феніліну, ескузану, гепарину, фраксипарину та ін.
Через можливість виникнення гіпоксії призначають аміналон, глутамінову кислоту, пірацетам (3—4-тижневі курси), но-отропіл, церебролізин, вітаміни та їхні комплекси (піридоксин, фолієва кислота, декамевіт, ундевіт), ферменти, що регулюють окисно-відновні процеси, та ін. Залежно від клінічної форми в комплекс лікувальних заходів включають антидепресантами, протисудомними й іншими препаратами.
Тремтливий параліч (хвороба Пакінсона, паркінсонізм)
Виділяють такі форми: ідіопатичну (ІП), постенцефалітичну (ПЕП) і судинну (СП), сенільну, що спостерігається переважно у літньому віці понад 80—90 років.
Клінічна картина. Початок СП часто супроводжується загальномозковою симптоматикою: головним болем, запамороченням, шумом в голові, порушенням пам'яті. Швидкість розповсюдження тремтіння з дрібніших на великі м'язи і скутості коливається від декількох днів до багатьох років.
Виділяють 3 стадії захворювання:
I стадія відповідає початковим проявам захворювання. 1А стадія характеризується невеликим тремтінням при цьому порушення рухових функцій не спостерігається. Для 1Б стадії характерні сповільненість активних рухів, більш виражене тремтіння, що охоплює кінцівки, невеликі вегетативні порушення. На цій стадії не буває функціональних порушень, соматичної неповноцінності, пов'язаної з основним захворюванням.
II стадія супроводжується помірно вираженими змінами. ПА стадія характеризується підвищенням м'язового тонусу в кінцівках, помітним уповільненням активних рухів або майже постійним тремтінням, вираженою вегетативною симптоматикою, функціональними порушеннями. Працездатність обмежена. У ІІ Б стадії вказані прояви більш виражені, часто порушується хода. Хворі вже не можуть працювати, але повністю себе обслуговують в побуті, виконують домашню роботу, самостійно гуляють.
III стадія відповідає важкому ступеню захворювання. Для ША стадії характерні різка м'язова ригідність або виражене тремтіння, порушення статики і ходи (іноді хворі падають при ходьбі), різкі вегетативно-трофічні порушення, значні зміни ВНД, соматична патологія. Можливість самообслуговування обмежена. У ІІІ Б стадії наступає майже повне знерухомлення, хворі приковані до ліжка, самообслуговування, навіть елементарне, неможливе.
До найбільш типових симптомів паркінсонізму будь-якої етіології відносяться порушення постави, пози і ходи. Хворий стоїть згорбившись, зігнувшись вперед з опущеними плечима, зігнутими в ліктьових суглобах і притиснутими до торсу руками, злегка зігнутими колінами, важко опущеною на груди головою. Картину доповнює безпристрасний, маскоподібний вираз обличчя з надовго застигаючими емоціями у вигляді усмішки або страждання. Монотонність мови пов'язують із зникненням експресивної мелодії, а також з порушенням регуляції дихання. Велике значення надається гальмуванню рухів язика, губ і піднебінних дужок.
Паркінсонізм, що виникає після 80—90 років (сенільний), пов'язаний з переважно віковими змінами підкіркових утворень, відповідальних за екстрапірамідне забезпечення рухової активності.
Лікування. Антипаркінсонічними препаратами (леводопа). До основних принципів фармакотерапії паркінсонізму в літньому і старечому віці відноситься застосування біологічно активних речовин загально-геріатричної дії, спрямованих на покращання тканинного метаболізму, трофічних функцій нервової системи і ін. (вітамінні комплекси, мікроелементи, тканинні препарати, анаболічні стероїди в комбінації з антипаркінсонічними засобами).
Психічні захворювання, що спостерігаються в пізньому віці, можуть бути розділені на дві основні групи.
Віково-ситуаційна депресія людей літнього віку. Захворювання характеризується стійким зниженим настроєм, хворобливе неприйняття власного старіння.
Параноїди пізнього віку. Параноїди, або маячні психози пізнього віку. Проявляється маренням переслідування малого масштабу з вузькою побутовою тематикою, що не має тенденції до розширення і ускладнення. Хворі можуть активно пристосуватися до зовнішніх умов.
Галюцинози пізнього віку. Спотворені (ілюзії) і помилкові (галюцинації) сприйняття — часта форма психотичних розладів в старості. Тривала і безперервна галюцинація при незміненій, ясній свідомості (зоровий, нюховий, тактильний галюциноз).
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 209 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |