Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ГЛАУКОМА

Глаукома — група хронічних захворювань ока, провідним симптомом яких є підвищення внутрішньоочного тиску (ВОТ), що призводить до атрофії зорового нерва.

Може виникнути без причини на здоровому оці або внаслідок де­яких захворювань ока (вторинна глаукома). Після 40 років в основному діагностують первинну глаукому.

. Класифікація первинної глаукоми

Чинники, які спричинюють розвиток первинної глаукоми:

I — місцеві — зміни в дренажній системі і мікросудинах ока;

II — загальні:

— спадковість;

— захворювання серцево-судинної, ендокринної, нервової систем;

— інтоксикації;

— інфекції;

— професійні шкідливості;

— важка фізична праця;

— розумове перенапруження;

— негативні емоції.

Форму захворювання визначає стан кута передньої камери ока:

— при відкритокутовій глаукомі відтік рідини з ока погір­шується через дистрофічні зміни стінок і просвіту венозної па­зухи склери (60—70 % випадків);

— при закритокутовій формі потрапляння водянистої вологи в шлемів канал блокується коренем райдужки або спайками.

Найчастіше виявляють первинну відкритокутову глаукому. Форма цієї глаукоми дуже підступна, тому що розвивається не­помітно для пацієнта. Єдиним методом раннього виявлення цієї глаукоми є профілактичне вимірювання ВОТ.

Внутрішньоочний тиск оцінюється як:

— нормальний — 18—26 мм рт. ст.;

— помірно підвищений — 27—32 мм рт. ст.;

— високий — 32 мм рт. ст. і вище.

У 15 % пацієнтів з'являються скарги на періодичне затуманення зору, райдужні кола навколо джерела світла, тупий розпиральний біль в оці з іррадіацією в скроневу ділянку відповідної половини голови.

Первинна закритокутова глаукома має більш виражену симптоматику, частіше відзначається при далекозорості (гіперметропії), особливо в жінок віком 60 років (66 %). На ранніх стадіях у пацієнтів періодично спостерігаються поява райдужних кіл навколо джерела світла, відчуття сльози в оці, незначний біль. Ці ознаки виникають унаслідок короткочасного підвищення ВОТ. Безпосередньою причиною нападу глаукоми стають: емоційне збудження; вживання великої кількості рідини, спиртних напоїв, які містять вуглекислий газ (пиво, шампанське); тривала робота з нахилом голови вниз; вживання медикаментів атропінового ряду, гангліоблокаторів, нітратів, спазмолітиків, гіпотензивних, які розширюють зіницю; перегрівання голови (баня, південні курорти); підвищення венозного тиску в ділянці голови і шиї через піднімання важкого (7 кг і більше); натужування при закрепі; носіння тісного одягу. Напад частіше виникає в другій половині дня і практично ніколи під час сну. Підвищення ВОТ до ЗО—40 мм рт. ст. спричинює підгострий напад. Інколи хвороба починається з гострого нападу (див. додаток 25), при якому ВОТ досягає 40—60 мм рт. ст. і вище, швидко додаються нудота, повторне блювання, біль з іррадіацією в руку, відповідну половину грудної клітки і навіть живота. При пальпації очних яблук спостерігається їх твердість різного ступеня вираженості (залежно від величини ВОТ). При огляді — застійна ін'єкція, дифузний набряк рогівки з незначним зменшенням її прозорості (опалесценція), мілка передня камера, широка ареактивна зіниця.

Змішана форма глаукоми діагностується дуже рідко і має клінічні особливості обох форм первинної глаукоми. Якщо око осліпло внаслідок глаукоми, цей стан називається абсолютною глаукомою.

Незалежно від форми глаукоми в ході її розвитку виникають типові патологічні зміни.

Стадію захворювання визначають за ступенем наближення дефектної межі до центру поля зору:

• у / (початковій) стадії глаукоми з'являються невеликі скотоми в парацентральній ділянці, збільшуються розміри сліпої плями, спостерігаються вогнищеві атрофічні зміни в райдужці і війчастому тілі, склероз трабекули, екзогенна пігментація на внутрішній стінці венозної пазухи склери. При прогресуванні хвороби вогнищеві зміни переходять у дифузні. Унаслідок дистрофічних процесів у дренажній системі і тканинах судинного тракту ока нерівномірно звужується просвіт венозної пазухи склери, розвиваються спайки в куті передньої камери і прогресивно збільшується опір відтоку водянистої вологи. Накопичення рідини призводить до підвищення ВОТ, наслідком чого є вторинні дистрофічні зміни сітківки і зорового нерва;

• у II (розвинутій) стадії глаукоми, окрім зниження гостроти зору, виникає звуження поля зору більше ніж на 10°, особливо з носового боку. Парацентральні скотоми зливаються і утворюється дугоподібна скотома (скотома Б'єруша);

• у /ТУ (задавненій) стадії поле зору значно звужується (менше 15° від точки фіксації) і значно знижується гострота зору;

• IV стадія характеризується атрофією центрального папіломакулярного пучка зорового нерва, який проводить нервові імпульси від жовтої плями сітківки. Унаслідок цього центральний зір швидко знижується до 0,2—0,1, потім — до сотих і врешті — до нуля, світлосприйняття — з неправильною світлопроекцією. Захворювання завжди двобічне, але спочатку проявляється на одному оці, через 1,5—2 роки — на другому.

Необхідно пам'ятати, що лише на ранніх стадіях глаукома лікується ефективно. Встановити правильний діагноз дає змогу, дослідження периферійного зору в поєднанні з вимірюванням ВОТ і офтальмоскопією (з'являється патологічна екскавація диска зорового нерва), тому що ззовні око не змінюється. Повністю вилікувати захворювання неможливо, але зберегти зорові функції на довгі роки в такому стані, як у І—II стадії, можна з вірогідністю 75—80 %. Консервативне лікування первинної глаукоми має комплексний характер: складається з офтальмогіпотензивної терапії (місцевої і загальної), медикаментозного лікування, направленого на покращення кровообігу, обмінних процесів у тканинах ока (спершу — в зоровому нерві). Необхідно регулярно і акуратно вживати ліки під контролем окуліста, але це лікування відіграє лише допоміжну роль. Не рекомендується:

· вживати спиртні напої, каву;

- не бажано тривалий час перебувати в темних приміщеннях;

· купатися в холодній воді;

■ виконувати протягом тривалого часу фізичну працю з на­хилом голови і тулуба вниз;

• вживати ліки, протипоказані при глаукомі;

• носити темні окуляри.
Потрібно:

— відрегулювати нічний сон у положенні, коли голова трохи піднята (за допомогою високих подушок);

— споживати переважно молочно-рослинну їжу;

— стежити за регулярністю фізіологічних відправлень (при виникненні порушень звертатися до гастроентеролога).

Корисні:

— щоденні тривалі прогулянки на свіжому повітрі;

— заняття неважкою фізичною працею.

Операція, проведена в початкову стадію глаукоми, сприяє збереженню зору. У післяопераційний період, якщо втручання було не лазерним, а "ножовим", рекомендується:

— не спати на боці прооперованого ока впродовж перших 2— З тиж;

— не піднімати важкого (не більше 1,5—2 кг);

— не терти око рукою і не натискати на нього.

Вухо — це складний орган, який сприймає звуки і через який проходять звукові хвилі повітря. Біоло­гічне старіння організму супроводжується зниженням функцій багатьох органів і тканин, у тому числі органа слуху.

У деяких осіб добрий слух зберігається до 70 років, в інших починає знижуватись у 50 років і навіть раніше. У віці 60—69 років стареча приглухуватість відзначається в 13,3 випадків на кожну тисячу населення, в 70—79 років — у 33,3 випадків.

Деякі автори прогресуючу вікову приглухуватість поділяють на:

— "чисто" вікову;

— зумовлену віковими хворобами (атеросклероз);

— яка не має відношення до віку (діабетична капілярна ангіопатія, при якій погіршується кровотік у завитці; дія побутового і промислового шуму тощо). У внутрішньому вусі, нервових слухових шляхах, центрі слуху, корі великого мозку внаслідок дегенеративно-атрофічних змін не тільки порушується слух, а й спостерігається загальне уповільнення психічних і фізичних реакцій на звукові сигнали, знижується здатність не тільки чути звуки, а й розуміти сказане.

Після 40 років часто знижується сприйняття високих тонів у діапазоні мовленнєвих частот. Сприйняття низьких тонів знижується значно пізніше і меншою мірою. При зниженні сприйняття високих частот погіршується здатність розрізняти приголосні звуки, тому що вони складаються з більш високих тонів і надають словам чіткого звучання, а голосні надають звучності. Приголосні є слабкими звуками і легко приглушуються випадковими шумами, розрізняти їх стає все важче. Тому старі люди хоч і чують голос, але погано розуміють схожі слова, інформацію, закодовану в звукових сигналах, нерідко перепитують слова, відповідають неправильно або невлад, повністю не одержу­ють інформацію і не завжди її правильно розуміють. ППВ чує і розуміє мовлення в тихій кімнаті, у шумному ж оточенні — на­багато гірше, погано розрізняє швидке мовлення без інтонацій. Це призводить до того, що ППВ важче брати участь у розмові. Неправильні відповіді часто є причинами комічних ситуацій, а старі люди — предметом насміхань. Це негативно впливає на них: вони ізолюються, замикаються в собі. При спілкуванні у них виникають труднощі, які стають джерелом психоемоційно­го і психосоматичного напруження.

Діагностика старечої приглухуватості складна, тому що в процесі життя людини нашаровуються різні соціальні й ендоген­ні чинники (шийний остеохондроз, захворювання нирок тощо).

Проведення тестів переривчастим і фільтрованим мовленням є найбільш об'єктивним дослідженням тяжкості старечої при­глухуватості і метод прогнозування ефективності електроакус­тичної корекції слуху.

Лікування і реабілітація. Вікові зміни ор­гана слуху, які виникли, незворотні і важко піддаються ліку­ванню. Метою лікування є стабілізація і уповільнення процесу старіння слухового аналізатора. Перед початком лікування уточнюють ступінь ураження окремих відділів слухового аналі­затора, виявляють супутні захворювання і шкідливі звички.

При пресбіакузисі призначають комплексне лікування пре­паратами, які покращують обмінні процеси і кровообіг у слухо­вому аналізаторі, курси вітамінотерапії, судинорозширювальні засоби, оксигенотерапію, фізіотерапевтичні процедури. Усі лікарські засоби призначають з урахуванням супутньої патоло­гії, наявності протипоказань, рівня АТ, лабораторних показни­ків. При стабілізації слуху курси лікування повторюють 1 раз на рік, при прогресуванні процесу — 2 рази на рік. Реабілітація осіб з пресбіакузисом полягає в адекватному підборі слухового апарату.

Профілактика старечої приглухуватості полягає в:

1) боротьбі з раннім старінням органа слуху:

—відмова від алкоголю і тютюну;

—відновлення сну;

—раціональна дієта;

—лікувальна гімнастика;

—прогулянки за містом;

—помірна фізична праця на садовій ділянці;

2) усуненні чинників, що негативно впливають на функцію слуху:

—професійні шкідливості (шум, вібрація);

—нераціональне призначення антибіотиків (аміноглікозидів, тетрациклінів) та інших ліків (сечогінних, саліцилатів, хініну);

—профілактика і своєчасне лікування отитів, гострих респіраторних інфекцій, менінгіту, епідемічного паротиту, ін­фекційного гепатиту тощо;

—інтоксикації свинцем, марганцем, ртуттю;

3) ранньому виявленні приглухуватості, коли ще є мож­ливість запобігти розвитку виражених змін слуху.

Захворювання шкіри.

Шкірний ріг є різновидом старечої кератоми. Його переваж­на локалізація - обличчя, волосиста частина голови, рідко руки, тулуб, статеві органи. З'являється поодиноке, загостре­не, чітко обмежене гіперкератичне утворення, щільне на дотик, темно-сіро-коричневого кольору, часто з гладенькою поверх­нею, завдовжки до 1 см і більше.

Лікування сенильних кератом передбачає хірургічне вида­лення, кріодеструкцію після зняття гіперкератичних нашару­вань кератолітичними засобами (10—15 % саліциловий вазелін під оклюзійною пов'язкою), видалення променями неонового лазера. Для профілактики малігнізації рекомендується вида­лення новоутворень на ранніх термінах, обмеження інсоляції і травматизації вогнищ уражень.

Серед інших епітеліальних пухлин шкіри в похилому віці по­ширена базаліома. її розвитку сприяють тривала інсоляція, іонізаційне випромінювання, хімічні канцерогени. Найчастіша локалізація (у 80—90 % випадків) — відкриті ділянки шкіри (обличчя, шия, волосиста частина голови). Зазвичай з'являється поодиноке вогнище запалення, але в деяких пацієнтів (близько 20 %) можливий перебіг із формуванням ще однієї або декількох пухлин. Залежно від клінічної картини розрізняють поверхневу, пухлинну, виразкову і склеродермоподібну форми базаліоми.

Для поверхневої форми характерна поява округлої чи оваль­ної розової плями, що лущиться, з дещо піднятим периферій­ним валом, який складається з дрібних блискучих вузликів. До різновидів цієї форми відносять пігментну (з фіолетовим або темно-коричневим кольором вогнища) і педжетоїдну з пери­ферійним ростом і атрофією в центрі базаліому.

Пухлинна форма базаліоми починається з вузлика, який протягом декількох років збільшується до 1,5—3 см і набуває напівшароподібної форми. Пухлина має гладеньку поверхню, що лущиться, інколи — телеангіектазії. До різновидів цієї фор­ми відносять фіброепітеліальну (пухлина значно виступає над рівнем шкіри, інколи розташовується на ніжці) і кістозну (ви­сипи у вигляді окремих напівпрозорих вузликів).

Виразкова форма розвивається первинно або на місці інших форм. Різновидами цієї форми є невелика виразка у вигляді воронки з масивним щільним інфільтратом по периферії, спая­ним з прилеглими тканинами, а також у вигляді пухлини, що проникає в глибину аж до фасції і кістки по периферії.

Склеродермоподібна базаліома проявляється щільною бляшкою з дещо піднятими краями і телеангіектазіями в центрі, відрізняється дуже повільним периферійним ростом.

Лікування хірургічне, а також обколювання а₂-інтерферо-иом, аплікації 30—50 % проспідиновою або 5 % фторурацило-иою маззю, при склеродермоподібній формі додають лідазу, та­кож можливе проведення фотодинамічної терапії і рентгено­терапії.

Плоскоклітинний рак шкіри менше поширений, ніж ба-.шліома. Частіше хворіють чоловіки після 50 років. Найчастіше покалізується на нижній губі, слизових оболонках порожнини рота, язиці, статевих органах. У ППВ нерідко виникає на голові, вушних раковинах, кистях, щоках, рідко — на нижніх кін­цівках, тулубі.

Плоскоклітинний рак найчастіше розвивається в місцях тривалого подразнення, на тлі передраку, з рубців, на місцях рентгенівського ураження шкіри, з вогнищ старечого кератозу, шкірного рогу, дискоїдного червоного вовчака, туберкульозу шкіри, після опіків, механічної травми, трофічних виразок го­мілки тощо.

За зовнішніми ознаками розрізняють ендофітну (виразкоподібну) і папілярну (екзофітиу, пухлиноподібну) форми. На початкових стадіях видно поодинокі щільні, тверді вузлики, за типом бородавок або кератоакантом. При подальшому рості вогнище масивної папіломи на широкій основі набуває вигляду цвітної капусти, вкрите струпом або лусочками, після видален­ня яких його поверхня кровоточить. При виразкоподібному типі спочатку утворюється кратеротодібна виразка з твердим дном і зазубреними валикоподібними краями. Виразка швидко росте, в центрі її видно некротичну кірку, серозно-кров'янисті виділення, дно покрите брудно-сірими кровоточивими грануля­ціями. Цей рак метастазує.

Діагноз встановлюють на підставі даних анамнезу, клінічної картини і гістологічного дослідження.

Лікування хірургічне, променеве або комбіноване. Пухлини сполучної тканини поділяють за тканинним при­нципом. Велику групу становлять судинні пухлини. Телеан-гіектазія — вада розвитку, близька до гемангіоми.

Сенильна ангіома Дюбрея. У ППВ досить поширена, як у чоловіків, так і жінок. Типова локалізація — тулуб (лопатки, живіт, грудна клітка) і верхні відділи кінцівок. Розрізняють три стадії розвитку:

1) початкову ("рубінова пляма");

2) проміжну (найпоширеніша, напівкруглі вузлики з гла­денькою поверхнею розміром 0,5—5 мм, за зовнішнім виглядом нагадують зернята каєнського перцю);

3) кавернозну, що спостерігається приблизно в 5 % випадків.
Діагностика нескладна. Лікування: інколи застосовують електрокоагуляцію.

У похилому віці, частіше в жінок, можливий розвиток най­більш злоякісної пухлини — меланоми. її спричинюють інсо­ляція, сонячні опіки, травматизація або інфікування невусів (блакитного, Отта), іонізуюча радіація. Частіше меланома роз­вивається в осіб зі світлою шкірою, світлим волоссям, блакит­ними очима. Розрізняють три форми пухлини: поверхнево по­ширену, вузлову, за типом злоякісного лентиго.

Поверхнево поширена форма меланоми відзначається в 70 % випадків. На зовні не зміненій шкірі з'являється бура або чорна пляма (2—3 мм), що поступово збільшується в розмірі, набуває овальної чи неправильної форми, ущільнюється, стає напівша-роподібною, з нерівною горбистою поверхнею, покритою кірка­ми, яка легко травмується і кровоточить. Метастазування в регіонарні лімфовузли можливе на ранніх етапах розвитку цієї меланоми.

Вузлова форма (15 % випадків), частіше уражує чоловіків. Характеризується швидким ростом і несприятливим прогнозом. У хворих виявляється горбиста щільна пухлина, поверхня якої без шкірного рельєфу стає глянцевою. Легко виникають вираз­ки, що покриваються кров'яними кірками. Часто навколо тако­го вогнища з'являються чорні вузлики (метастатичні вогнища).

Меланома за типом злоякісного лентиго виникає рідше (приблизно в 5 % випадків) і зазвичай формується на місці об­меженого передракового меланозу Дюбрея. Починається процес з появи на відкритих ділянках шкіри (обличчя, верхня частина шиї, скроні, лоб, рідше — кисті і стопи) коричневої плями з гладенькою, тьмяною, в'ялою поверхнею. Протягом деякого часу елемент збільшується в розмірах до 2—3 см у діаметрі, на поверхні виникають ділянки рубцевої атрофії, пігментація стає нерівномірною, потім на тлі плями з'являється вузол, часто без пігменту, із серозними виділеннями, кровоточивістю і кіркоут-воренням. Усі форми меланоми дають метастази в регіонарні лімфатичні вузли, шкіру і внутрішні органи.

Лікування меланоми проводять в онкологічних закладах, методом видалення вогнища із захопленням здорової шкіри на 5 см, екстирпації лімфатичних вузлів, рентгенохіміотерапії.

Профілактичні заходи полягають у запобіганні травматиза­ції невусів, ранній діагностиці і лікуванні передракового мела­нозу Дюбрея, а також ранньому виявленню вогнищ меланоми на початкових стадіях розвитку. Важливе значення має захист шкіри від сонця.