Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Зовнішньополітичні пріоритети Польщі.

Ознакою пере­орієнтації зовнішньої політики Польщі на користь Німеччи­ни стала ліквідація в 1932 р. військової місії Франції у Варшаві. В липні того самого року був підписаний польсько-радянський договір про ненапад (у 1934 р. продовжений до грудня 1945 р.), а 26 січня 1934 р. в Берліні — польсько-ні­мецька угода про мирне розв'язання суперечок строком на десять років.

У липні 1933 р. Польща спільно з іншими державами підписала запропоновану СРСР конвенцію про визначення агресії. Однак у травні 1934 р. під час візиту французько­го міністра закордонних справ Л. Барту польський уряд не підтримав пропозицію про укладення багатостороннього пакту про ненапад і взаємодопомогу, головним чином че­рез стале упередження Ю. Пілсудського до зближення та співробітництва із СРСР. Щодо французько-радянського проекту так званого Східного пакту Польща зайняла нега­тивну позицію.

Польський уряд негативно оцінив і підписані в 1935 р. радянсько-французький і радянсько-чехословацький дого­вори про взаємодопомогу, а також висловлені радянською стороною в серпні 1936 р. побажання щодо зближення Поль­щі з Францією.

Використовуючи загострення міжнародного становища, викликане ліквідацією незалежної Австрії, «санаційний» уряд зробив спробу добитися повного підкорення Литви. Однак рішучість СРСР не допустити розпалювання польсько-литовського конфлікту змусила Варшаву обмежитись ультимативною вимогою до Литви встановити дипломатич­ні відносини з Польщею, що мало розглядатися як визнан­ня литовською стороною польської анексії Віленщини.

Після захоплення Австрії гітлерівська Німеччина заяви­ла про свої претензії на частину території Чехословаччини. Польща ігнорувала поради Франції поліпшити відносини із СРСР. Вона не тільки відкинула можливість проходження радянських військ через її територію з метою допомоги Чехословаччині, а й надала дипломатичну підтримку Німеччині, розраховуючи на її сприяння у справі анексії Тешинської Сілезії. І недаремно: сам А. Гітлер пообіцяв Польщі та­ке сприяння 20 вересня 1938 р. Вже наступного дня Польща направила Чехословаччині ноту, в якій містилася вимога вирішення проблеми польської національної меншини в Тешинській області.

У зв'язку з діями Польщі СРСР 23 вересня заявив, що розглядатиме перехід польськими військами кордону Чехословаччини як акт агресії, який змусить СРСР без попере­дження денонсувати спільний договір про ненапад.

Після підписання Мюнхенської угоди польський уряд поставив Чехословаччині ультимативну вимогу про передання Тешинської Сілезії, і чеські власті мусили поступитися силі.

Коли гітлерівська Німеччина восени 1939 р. висунула претензії на «вільне місто» Данціг і на будівництво екстери­торіальної автостради й багатоколійної залізниці через «польський коридор» у Східну Пруссію, СРСР погодився на переговори щодо врегулювання радянсько-польських від­носин, які відбулися у Варшаві й Москві наприкінці листо­пада 1938 р.

Підтверджуючи польську «політику рівноваги» між Москвою і Берліном, польський міністр закордонних справ під час свого візиту до Великобританії 2 квітня 1939 р. до­мовився про те, що в розвиток гарантій, взятих на себе Лон­доном відносно Польщі, остання також бере на себе анало­гічні гарантії щодо Великобританії. Але міністр ще не покинув Лондон, а німецьке верховне командування вже представляло А. Птлеру план розгортання воєнних операцій проти Польщі.

Про загрозу, що нависла над Польщею, свідчило й зроб­лене Німеччиною 28 квітня 1939 р. повідомлення про те» що у зв'язку з укладенням польсько-англійської угоди про га­рантії німецька сторона вважає польсько-німецьку декла­рацію про ненапад від 1934 р. такою, що втратила чинність. Однак польське керівництво продовжувало підкреслювати своє небажання приєднуватися до будь-яких антигітлерів­ських блоків, у які входитиме СРСР.

У Парижі 19 травня 1939 р. було підписано польсько-французький протокол, згідно з яким Франція зобов'язува­лась у випадку нападу Німеччини на Польщу негайно нада­ти їй допомогу діями своїх військово-повітряних сил, на тре­тій день війни розгорнути обмежені воєнні дії своїх сухо­путних військ, а на п'ятнадцятий день — застосувати про­ти агресора всю свою воєнну міць.

Зобов'язання приблизно такого ж обсягу дала Польщі й Великобританія під час перебування англійської делегації у Варшаві наприкінці травня. У випадку їх виконання Ні­меччина була б поставлена на край катастрофи, оскільки на вересень 1939 р. вона мала 103 дивізії, а Великобрита­нія і Франція — 172 дивізії, танків — відповідно 3,2 тис. і 4 тис; літаків — 4 тис. і 7,6 тис.

Позиція польських правлячих кіл щодо СРСР залиша­лася ворожою. Всі радянські пропозиції відносно надання допомоги Польщі відкидалися. Негативною була позиція Варшави й тоді, коли в ході англо-франко-радянських пере­говорів постало питання про пропускання через польську територію радянських військ у випадку німецької агресії.

В Москві 23 серпня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький договір про ненапад. У секретному додатку до договору сторони зафіксували домовленість про поділ те­риторії Польської держави та її ліквідацію. Німеччина і СРСР розмежували сфери своїх інтересів по лінії річок Нарев, Вісла та Сян.

Шлях до національної катастрофи Польщі прокладала її зовнішня політика, яка спиралася на концепцію «двох во­рогів», що об'єктивно вимагало від польської дипломатії постійного лавірування між більш сильними сусідами — СРСР і Німеччиною. Однак Другу Річ Посполиту прирекли на загибель не стільки вагання та помилки «санаційного» уряду, скільки складні перипетії історичного процесу, в яко­му зовнішні фактори відіграли явно вагомішу роль, ніж вну­трішні.