Читайте также:
|
Насильство, терор і вбивства активно використовувала не тільки польська держава, а й більшість польських політичних сил – і лівих, і правих. Провідні польські політичні партії мали свої бойові загони і використовували проти своїх політичних супротивників вогнепальну зброю, ломи, кийки, сокири, ножі, кастети, газові й осколкові гранати.
Бойові загони провідної лівої польської партії – Польської соціалістичної партії – не тільки охороняли офіси партії та політичні заходи, а й брали участь у збройній боротьбі за владу в державі, а також влаштовували напади на представників та штаб-квартири польського правого табору. ППС налічувала від 20 до 50 тисяч членів. За неї голосувало 10-15% населення Польщі. У бойову Соціалістичну акцію ППС в 1930-ті рр. входило не менше трьох тисяч бойовиків, які в тренувальних таборах навчалися військової справи. У 1920-ті роки ППС і її прихильники брали участь у двох спробах державного перевороту. У 1923 р. члени ППС організували Краківське повстання. А під час травневого перевороту 1926 ППС формувала збройні робочі батальйони для підтримки Ю. Пілсудського і через організований профспілкою залізничників страйк заблокувала прибуття до Варшави вірних уряду військ.
У 1934 р. радикальна молодь ППС розгромила офіси польських націонал-радикалів в робочих районах Варшави. 24 жовтня 1936 р. близько 80 бойовиків з ППС, єврейської соціалістичної партії Бунд і Комуністичної партії Польщі напали на страйкуючих праворадикальних студентів Варшавського університету та кількох тяжко поранили. У 1938 р. кілька сотень бойовиків ППС спробували зірвати з'їзд ультра-націоналістичного Національно-радикального табору у Варшаві. У масовій бійці на з'їзді використовували кілки, залізні прути й ножі. Бійки та сутички між членами ППС і польськими правими у Варшаві відбувалися майже щодня. Члени ППС полювали на членів правих організацій, зривали з них партійні значки і били.
Елементи насильства і терору були й у тактиці такої провідної політичної сили Польщі, як Народна партія (Stronnictwo Ludowe), яка захищала інтереси польських селян. У 1933 р. в партії було близько 120 тисяч членів і 3000 низових організацій. У 1930-ті роки «людовці» організовували масові маніфестації селян і чинили опір поліції в деяких випадках з людськими жертвами. Фізичний терор і насильство були активним інструментом політичної тактики Комуністичної партії Польщі (КПП), а також її дочірніх структур Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) і Комуністичної партії Західної Білорусії (КПЗБ). У компартію входило кілька тисяч осіб і за неї голосувало близько 800-900 тисяч виборців. У 1920-ті р. комуністи за підтримки радянських спецслужб намагалися вести партизанську війну на західноукраїнських і західнобілоруських землях. Поширеною тактикою бойових груп комуністів були розправи над політичними супротивниками, а також фізичне знищення членів комуністичного руху, запідозрених у співпраці з державними спецслужбами. Серед організаторів страт «зрадників» був, наприклад, формальний керівник Польської народної республіки в 1950-ті роки глава Держради ПНР Олександр Завадський.
Найпотужнішим джерелом політичного терору і насильства у міжвоєнній Польщі були прихильники численних ультра-націоналістичних та антисемітських польських правих партій і організацій. Їх вплив поширювався не менш ніж на 30-40% громадян. Наймасовішою правою польською шовіністичною організацією і найбільшою польською політичною партією в масштабах всієї країни в 1920-1930-і рр. був Народно-національний союз, перейменований 1928 р. у Національну партію (Stronnictwo Narodowe). Національна партія налічувала близько 200 тисяч членів, за неї голосувало на виборах близько 20% польських виборців. Згідно з історичною традицією, членів Національної партії зазвичай називали національними демократами або ендеками. Насправді ніякими демократами вони не були.
У польському правому таборі були також такі організації відвертого фашистського штибу, як Союз фашистів, Організація фашистів Чорна Фаланга, Польська націонал-соціалістична партія, Партія націонал-соціалістів, Незалежна націонал-соціалістична партія, Польська фашистська партія, Польська націонал-соціалістична партія Варта, Радикальна націонал-соціалістична партія, Націонал-соціалістична партія міст і сіл, Національно-радикальний табір Фаланга, Національно-радикальний рух Фаланга і т.д. Ці організації існували в різні проміжки часу і налічували від кількох сотень до кількох тисяч радикальних прихильників, які брали активну участь в політичному терорі. У 1937 р. правлячий режим Польщі уклав союз з однією з них – з п'ятитисячним Націонал-радикальним рухом Фаланга – і поставив фалангістів керувати проурядовою молодіжною організацією Союзом молодої Польщі.
Як і польські соціалісти, праві радикали використовували політичний терор вже з початку 1920-х рр. 11 грудня 1922 р. у день присяги президента Габріеля Нарутовича прихильники правого польського табору обстріляли у Варшаві демонстрацію Польської соціалістичної партії. Внаслідок нападу кількох членів партії було поранено, загинув Ян Калушевській, що ніс прапор ППС. Прихильник польських національних демократів і ультра-націоналіст Еугеніуш Невядомський 16 грудня 1922 р. вбив першого президента Польщі Габріеля Нарутовича, обраного завдяки підтримці лівих сил та представників національних меншин. Вбивця президента став культовою постаттю для молодих польських ендеків та інших правих радикалів. На похоронах Е. Невядомського після страти були присутні десять тисяч осіб, а його могила стала місцем поклоніння польських радикальних націоналістів.
Готовність прихильників правих сил до використання зброї у широких масштабах і навіть до громадянської війни підтверджують події під час державного перевороту в травні 1926 р. Молоді добровольці з націонал-демократичної партії взяли участь у бойових діях проти Ю. Пілсудського. У 1926 р. під егідою націонал-демократів у Польщі сформовано Табір великої Польщі, що налічував 250-300 тисяч осіб. Одним із завдань Табору було повалення режиму Пілсудського збройним шляхом, і для цього створювали бойові підпільні загони.
У 1930-ті рр. праві радикали значно посилили боротьбу проти лівого руху. 9 травня 1934 р. бойова група ультраправої організації Націонал-радикальний табір обстріляла приміщення районного комітету Польської соціалістичної партії у Варшаві й поранила 7 осіб. 1 травня 1936 р. члени варшавської праворадикальної організації Фаланга напали з вогнепальною зброєю на першотравневу демонстрацію Польської соціалістичної партії, Єврейської соціалістичної партії Бунд і Комуністичної партії Польщі. Демонстрацію зірвали, одну людину убили, кількох поранили. Влітку 1936 р. на Новому світі в центрі Варшави праві радикали важко поранили ножем одного з лідерів Польської соціалістичної партії Станіслава Дюбуа.
Польські праві радикали влаштовували й широкомасштабні терористичні напади. 23 червня 1936 р. вони організували напад на містечко Мисьлєніце під Краковом. Близько 70 бойовиків, озброєних револьверами, сокирами, кийками та металевими ломами, перерізали телефонний зв'язок, розгромили місцеву поліцейську дільницю, будинок старости, 7 єврейських магазинів і спробували спалити синагогу.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 94 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |