Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поняття об’єкту злочину, його місце у структурі складу злочину та значення. Види (класифікація) об’єктів злочину.

Второе правило Кирхгофа вытекает из закона Ома в интегральной форме для разветвленных цепей. Выделим в сложной электрической цепи замкнутый контур, состоящий из трех участков (рис. 2.10). Условимся обходить контур по часовой стрелке. Все токи, совпадающие по направлению с выбранным направлением обхода контура, считаются положительными. ЭДС источников считаются положительными, если они создают ток, направленный в сторону обхода контура. Применяя к отдельным участкам контура закон Ома, запишем:

Складывая почленно эти уравнения, получим:

Таким образом, второе правило Кирхгофа гласит: в любом замкнутом контуре электрической цепи алгебраическая сумма ЭДС источников равна алгебраической сумме падений напряжений на отдельных участка этого контура, т.е.

где n – количество источников тока в контуре; m – число участков в контуре.

При расчете сложных цепей постоянного тока с применением правил Кирхгофа следует придерживаться следующих рекомендаций:

1. Произвольно выбирают направления токов в ветвях цепи. Действительные направления токов в схеме определяются после завершения расчетов: если искомый ток получился положительным, то его направление было выбрано правильно, если отрицательным – его истинное направление противоположно выбранному.

2. Выбирают направления обхода замкнутых контуров цепи (по часовой или против часовой стрелке). Произведение положительно, если ток на данном участке совпадает по направлению с направлением обхода; ЭДС, действующие по направлению обхода, считаются положительными, против направления обхода – отрицательными.

3. Составляют столько уравнений, чтобы их число было равно числу неизвестных токов, т.е. числу ветвей в схеме. По первому правилу Кирхгофа составляют n-1 уравнений, где n – число узлов в схеме. Остальные уравнения составляют по второму правилу Кирхгофа.

4. Для проверки расчетов составляют баланс мощности в цепи: алгебраическая сумма мощностей источников тока равна сумме мощностей, рассеиваемых в ветвях схемы, т.е.

где n - число источников тока в цепи; m – количество ветвей в схеме.

Задача 3. При заданных параметрах цепи, схема которой изображена на рис. 2.13, определить токи во всех ветвях. Внутренними сопротивлениями источников пренебречь.

Дано:

Найти:

Решение

Выберем направления токов в ветвях, как они показаны на рис. 2.13, и условимся обходить контуры I-III по часовой стрелке.

Составим уравнения по правилам Кирхгофа (всего шесть уравнений):

- по первому правилу Кирхгофа для узлов 1, 2 и 3 соответственно

- по второму правилу Кирхгофа для контуров I, II и III имеем:

Из уравнений (4)-(6) выразим токи и, подставив их в формулы (1)-(3), с учетом заданных числовых значений получим систему уравнений с тремя неизвестными:

Эту систему можно решить обычными приемами линейной алгебры (методом Гаусса, по формулам Крамера и др.). Воспользовавшись формулами Крамера, найдем:

Из формул (4)-(6) определяем недостающие токи:

Поняття об’єкту злочину, його місце у структурі складу злочину та значення. Види (класифікація) об’єктів злочину.

Обєкт злочину-суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, на яукі посягає злочин, завдаючи або створюючи загрозу завдання їм шкоди. Значення: входить до підстави кримінальної від-сті;підлягає обов’язковому встановленню при кваліфікації;за об’єктом злочину побудована система О.ч. ККУ; дозволяє розмежувати близькі за іншими ознаками склади злочину; враховується при визначенні характеру й ступеня суспільної небезпечності злочину.

1. Вертикальна. В її основі лежить співвідношення категорій: загального, особливого, окремого. Відображає різні рівні узагальнення суспільних відносин, які є суб’єктом злочину. Класифікація по вертикалі включає в себе: 1.) загальний об’єкт злочину – всі суспільні відносини, які на даний момент охороняються кримінальним законом. У цю сукупність суспільних відносин входять різні за своєю сукупністю відносини.Загальний об’єкт злочину має важливе значення для визначення природи і сутності злочинів, ступеня їх суспільної небезпечності, відмежування від злочинних діянь та ін.; 2.) родовий об’єкт злочину – це група однорідних чи тотожних суспільних відносин на яку посягає група однорідних злочинів та які охороняються окремим комплексом кримінально правових норм. Родовими об’єктами слід визнавати відносини власності, систему господарювання, відносини, що забезпечують належний суспільний порядок і моральність та ін. Значення родового об’єкта полягає насамперед у тому, що він дає можливість провести класифікацію всіх злочинів і кримінально –правових норм, які встановлюють відповідальність за їх вчинення.; 3.) безпосередній об’єкт – це окреме суспільне відношення якому завдає шкоду конкретний злочин передбачений певною кримінально-правовою нормою. 2. По горизонталі (горизонтальна) її застосовують лише до безпосередніх об’єктів злочину у тих випадках коли один злочин може одночасно ушкоджувати кілька різних суспільних відносин: 1.) основний безпосередній об’єкт – це відношення якому завжди завдається шкоди певним злочином і яке є частиною родового об’єкта цього злочину; 2.) додатковий безпосередній об’єкт – відношення якому певний злочин завдає шкоду поряд з основним об’єктом і який не входить до складу родового об’єкта цього злочину. Додатковий безпосередній об’єкт може бути 2-х видів: а) додатковий обов’язковий об’єкт –суспільне відношення якому при вчиненні певного злочину завжди заподіюється шкода поряд з основним об’єктом.(Так, у складі розбою основним безпосереднім об’єктом є власність, а додатковим – життя та здоров’я людини) б) додатковий факультативний об’єкт – суспільне відношення, яке при вчиненні певного злочину в одних випадках зазнає шкоди, а в інших залишається неушкодженим (наприклад: відносини власності і здоров’я громадян при хуліганстві)

17. Поняття, ознаки і значення об’єктивної сторони злочину. Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, а також засобами вчинення злочину. Тобто це сукупність передбачени х законом ознак, які характеризують зовнішній бік процесу посягання суб’єкта на об’єкт злочину. Ознаки:1.Обовязкові(необхідні для будь-якого злочину)-суспільно небезпечне діяння у формі дії або бездіяльності; 2.Факультативні(необхідні лише у випадках, коли їх зазначено в законі або вони випливають з сутності певного злочину)-суспільно необхідні наслідки;причинний зв'язок; спосіб вчинення злочину; місце вчинення; час; обстановка злочину; засоби та знаряддя. Значення:входить до підстави крим. від-сті; впливає на кваліфікацію злочину; дозволяє відмежувати один злочин від іншого; дозволяє відрізнити злочинне діяння від незлочинного; впливає на оцінку суспільної небезпечності злочину; дозволяє зясувати зміст інших ознак складу злочину. Обєктивна сторона визначає зміст інших елементів складу злочину: а) суб’єктивної сторони; б) об’єкта; в) іноді суб’єкта;

18/Суспільно небезпечне діяння як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочину. Ознаки СНД. Умови кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність. Діяння є обов’язковою ознакою кожного складу злочину. У КК встановлено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою СНД, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Формами вираження такого діяння є дія чи бездіяльність. Ознаки: 1)Діяння як ознака об’єктивної сторони складу злочину завжди повинно мати конкретний характер. Воно становить собою конкретний акт поведінки людини, який відбувається в певній обстановці, місці та часі і завжди виявляється в конкретній дії чи бездіяльності. 2)Діяння — це усвідомлений акт поведінки людини, що завжди є наслідком пізнавальної діяльності, відображенням у свідомості людини об’єктивного світу. Тому не є діянням у кримінально-правовому значенні такі рухи тіла, які не контролюються свідомістю, навіть якщо вони за своїм характером були об’єктивно суспільно небезпечними і ними заподіювалася істотна шкода охоронюваним законом суспільним відносинам. 3)Діяння повинно бути вольовим, тобто проявом волі особи, якщо вона діє з відповідних мотивів, маючи щось певне на меті. Діяння, в якому немає прояву волі, вчинене, наприклад, під безпосереднім впливом фізичного чи психічного примусу, не може становити об’єктивну сторону складу злочину. 4) Суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що, будучи визнаним злочином, це діяння заподіює істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу її заподіяння. 5) Протиправність як ознака діяння означає, що злочином визнається тільки те діяння, яке саме в такій якості передбачено кримінальним законом. Тому для наявності об’єктивної сторони злочину необхідно, щоб діяння (дія чи бездіяльність) було зазначено в диспозиції однієї зі статей Особливої частини КК, тобто заборонено кримінальним законом під загрозою покарання. Дія – суспільно небезпечна, кримінально протиправна, усвідомлювана й вольова активна за характером поведінка особи.(Прості дії містять одиничні акти поведінки людини, наприклад, нанесення удару. Складні дії характеризуються ускладненою структурою. Серед них можна виділити ті, що складаються із декількох актів поведінки, кожний з яких може бути визнаний як самостійна дія. ) Бездіяльність — це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Обов’язковою умовою кримінальної відповідальності особи за бездіяльність є наявність у неї обов’язку діяти певним чином і наявність у даних конкретних умовах реальної можливості діяти в такий спосіб і виконати свій обов’язок. Обовязок особи діяти певним чином може випливати: із закону або інших нпа; із цивільно-правових або трудових угод; із професійних або службових обов’язків особи; з шлюбно-сімейних відносин; з попередньої поведінки особи. Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам.

19.Непереборна сила, непереборний примус, психічний примус.Поняття та значення для вирішення питання про крим.від-сть за сусп..-небезпечну дію або бездіяльність. Непереборна сила — це надзвичайна і нездоланна за даних умов обставина. Джерелом непереборної сили можуть бути явища природи, технічні механізми, хвороба тощо. У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, відсутні саме діяння і об’єктивна сторона злочину. Отже, за таке діяння кримінальна відповідальність наставати не може. Під непереборним фізичним примусом розуміють такий протиправний фізичний вплив однієї людини на іншу (насильство — застосування фізичної сили, завдання ударів, побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), що цілком пригнічує волю особи, яка зазнала насильства, внаслідок чого вона була позбавлена можливості обрати бажаний варіант поведінки і вчинила в результаті насильства такі рухи, якими була заподіяна шкода іншій особі, або не вчинила тих дій, які вона повинна була вчинити в даній ситуації. Якщо фізичний примус був непереборний, то у вчиненому діянні особи немає прояву її волі. У разі непереборного фізичного примусу в особи немає дії чи бездіяльності в кримінально-правовому значенні, внаслідок чого виключається її кримінальна відповідальність. Якщо ж фізичне насильство було переборним, тобто коли особа вчинила які-небудь суспільно небезпечні дії під впливом фізичного насильства, що не виключало її можливості керувати своїми діями, то в такому разі питання про відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності. Однак такий фізичний примус повинен розглядатися як обставина, що пом’якшує покарання Психічний примус — це вимога вчинити певні дії чи, навпаки, не вчиняти тих або інших дій, які в даній ситуації повинні бути вчинені, під загрозою застосування фізичного насильства, заподіяння матеріальної чи моральної шкоди. У разі психічного примусу має місце загроза або залякування особи, яка піддалася примусу, для того щоб примусити її діяти або не діяти в напрямку, потрібному для того, хто примушує. Однак таке обмеження не має абсолютного характеру навіть за умови, що психічний примус підтримується фізичним насильством. У даному разі воля особи, щодо якої застосовується психічний примус, цілком не паралізована і вона все ж має можливість обрати той чи інший варіант поведінки на свій розсуд. Ось чому суспільно небезпечне діяння, учинене внаслідок психічного примусу, за загальним правилом не виключає кримінальної відповідальності, але розглядається як обставина, що пом’якшує покарання Дія чи бездіяльність, учинена внаслідок психічного примусу, не тягне за собою кримінальної відповідальності лише за умови, що мав місце стан крайньої необхідності

20..Суспільно небезпечні наслідки:поняття, види, кримінально-правове значення. Суспільно небезпечні наслідки можна визначити як шкоду (збиток), що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або як реальну небезпеку (загрозу) заподіяння такої шкоди. Велике значення ця ознака має у матеріальних складах злочинів, до яких належать склади злочинів, об`єктивна сторона яких включає наслідки як обов`язкову ознаку. Суспільно-небезпечні наслідки – це передбачені кримінальним законом негативні зміни, які настають у об’єкті злочину у результаті вчинення злочинного діяння. Види суспільно-небезпечних наслідків: 1. залежно від того якому об’єктові злочину завдається шкоди: а) основні наслідки злочину – це негативні зміни в основному безпосередньому об’єкті; б) додаткові наслідки злочину - це негативні зміни в додатковому безпосередньому об’єкті; 2. Залежно від характеру негативних змін в об’єкті: а) реальна шкода – зміни, які мають об’єктивний прояв; б) створення небезпеки заподіяння шкоди, делікт поставлення в небезпеку; 3. залежно від сфери суспільних відносин, де вони проявляються: а) наслідки матеріального характеру – це шкода, яка заподіюється у майновій сфері(позитивна майнова шкода-вартість майна, втраченого, знищеного або пошкодженого в результаті вчиненого злочину та упущена вигода – неотримання ф.о., ю.о. чи державою майнової вигоди, на яку вони мають право.), фіз. Шкода (смерть, тілесні ушкодження) в) нематеріальні – негативні зміни в об’єкта злочинів пов’язані з порушенням нематеріальних інтересів (політична, соціальна, організаційна, моральна шкода) Значення суспільно небезпечних насідків: 1. вони визнаються кваліфікацією злочинів; 2. вони впливають на ступінь тяжкості злочинів; 3. вони виступають однією з основних підстав декриміналізації суспільно небезпечних діянь; 4. наслідки визначають різну конструкцію об’єктивної сторони злочинів. Для одних злочинів ці наслідки виступають обов’язковою ознакою – склад називається матеріальним. В іншому наслідки не враховуються у об’єктивній стороні – формальний склад злочинів.

21.Причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками. Види причинного зв’язку. причинним зв’язком у кримінальному праві слід розуміти об’єктивно існуючий зв’язок міждіянням — дією чи бездіяльністю (причиною) — і суспільно небезпечними наслідками (наслідком), коли дія чи бездіяльність викликає (породжує) настання суспільно небезпечного наслідку. Тобто це об’єктивна закономірність, яка свідчить, що діяння є причиною, яка породжує суспільно небезпечні наслідки. При аналізі і встановленні причинного зв’язку між суспільно небезпечною дією чи бездіяльністю і суспільно небезпечними наслідками слід виходити з таких положень.1) Причинний зв’язок як ознака об’єктивної сторони злочину підлягає встановленню у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки є обов’язковою ознакою складу злочину, тобто в злочинах з матеріальним складом. Причинний зв’язок — це об’єктивно існуючий зв’язок між причиною (суспільно небезпечним діянням) і наслідком (суспільно небезпечними наслідками). 3)При аналізі причинного зв’язку слід ураховувати, що в природі і суспільстві всі явища взаємопов’язані, перебувають у тісній взаємодії. 4) Причинний зв’язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку. З цього випливають такі найважливіші вимоги:а) причина (діяння) у часі повинна передувати наслідку. б) причина (діяння) не тільки має передувати наслідку в часі, а й викликати його. в) причинний зв’язок має місце лише у разі, коли діяння є головною, визначальною умовою (фактором) настання суспільно небезпечного наслідку. г) діяння перебуває в причинному зв’язку з наслідком, якщо воно з неминучістю викликає його настання. Необхідний причинний зв’язок слід відрізняти від випадкового причинного зв’язку. Перший відображає закономірності розвитку об’єктивного світу, коли причина сама у собі містить реальну можливість настання певного наслідку. Учиняючи ті або інші дії, що із закономірністю викликають наслідки, людина здатна передбачити їх настання. Ось чому необхідний причинний зв’язок має кримінально-правове значення і наслідки, що настали від дії (бездіяльності) особи за наявності в неї умислу чи необережності, ставляться їй у вину. На відміну від цього випадкові причинні зв’язки не відображають закономірностей розвитку подій. Вони є наслідком випадкового перетинання причинно-наслідкових ланок. Випадковий причинний зв'язок не враховується як ознака об’єктивної сторони складу злочину.У теорії кримінального права запропоновано такі види необхідних причинних зв’язків: а) причинний зв’язок при так званому безпосередньому заподіянні(постріл з пістолета, яким заподіяно смерть); б) опосередкований необхідний причинний зв’язок, коли суб’єкт для заподіяння суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, прилади, інші засоби вчинення злочину чи використовує поведінку інших осіб, наприклад неосудних осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, чи тварин, наприклад спеціально вимуштруваних собак, тощо; в) необхідний причинний зв’язок при співучасті, коли дії співучасників перебувають у причинному зв’язку зі злочином, учиненим виконавцем; г) необхідний причинний зв’язок за наявності особливих умов на боці потерпілого. Ці умови виступають каталізаторами (прискорювачами) настання наслідків (наприклад, стан сп’яніння, хвороба потерпілого тощо).

22. Факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину. Для характеристики об’єктивної сторони злочину важливе значення мають такі його ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину. Однак у деяких статтях Особливої частини КК ці ознаки прямо зазначені (описані) і тому набувають у данному разі значення обов’язкових. Відсутність у цих випадках якої-небудь ознаки свідчить про відсутність об’єктивної сторони злочину й, отже, складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Місце вчинення злочину — це певна територія або інше місце, де відбувається суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки. Час учинення злочину — це певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння і настають суспільно небезпечні наслідки. Разом з тим встановлення часу вчинення злочину в кожній справі має важливе значення для вирішення питання про чинність закону в часі. Обстановка вчинення злочину — це конкретні об’єктивно-предметні умови, в яких вчиняється злочин. В одних випадках обстановка вказує на ті умови, в яких відбувається діяння,в інших же — обстановка вказує на умови, в яких перебуває потерпілий. Спосіб вчинення злочину це сукупність прийомів та методів, які використовуються винним для вчинення злочину. Зазначимо лише, що спосіб виступає як обов’язкова ознака складу злочину у випадках, коли він: а) прямо зазначений у законі, наприклад насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або погроза застосування такого насильства у складі розбою б) однозначно випливає із змісту закону, про що свідчить характер дії, описання якої міститься у диспозиції статті. Так, способом погрози вчинити вбивство є психічне насильство. Спосіб має суттєве значення для правильної кваліфікації злочину, його аналіз дає змогу зробити висновок про інші ознаки та елементи складу злочину. Спосіб важливий для диференціації кримінальної відповідальності. Так, залежно від способу вчинення злочину диференціюється відповідальність за корисливі злочини проти власності Спосіб впливає на створення кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих складів злочинів, а також на виділення спеціальних норм КК. Засоби вчинення злочину — це предмети матеріального світу, що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Вони поділяються на знаряддя та інші засоби вчинення злочину. Знаряддя — це предмети, використовуючи які особа справляє фізичний (як правило, руйнівний) вплив на матеріальні об’єкти (вогнепальна і холодна зброя, інструменти, транспортні засоби, пристрої). До інших засобів учинення злочину (засоби у вузькому значенні слова) можуть бути віднесені підроблені документи, формений одяг.

23.Поняття суб’єкту злочину, його ознаки та види. Суб`єктом злочину вважається фізична особа (людина), яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння і спроможна понести за це кримінальну відповідальність. Кримінальна відповідальність пов`язана зі спроможністю людини усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність вчинених нею дій. Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за таких умов: 1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку; 2) осудності – здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії та керувати ними; Це обумовлено тим,

що злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи. 3 особа є фізичною. не можуть бути визнані суб’єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації тощо). Якщо на якому-небудь підприємстві в результаті порушення певних правил виробництва, правил охорони праці загинули люди, кримінальну відповідальність несе не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи.В КК передбачаються додаткові умови: громадянство, посадове становище, виконання професійних або спеціальних функцій тощо. Таким чином, розрізняють загальний і спеціальний суб`єкт злочину. Загальний суб’єкт - це особа, щодо якої для визнання її суб’єктом достатньо наявності 3- х ознак: фізичність, осудність, певний вік. Спеціальний суб’єкт – це фіз. осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа. Отже, спеціальний суб’єкт — це

особа, яка, крім обов’язкових загальних ознак (фізична, осудна особа,що досягла певного віку), має додаткові спеціальні (особливі) ознаки,передбачені в статті Особливої частини КК для суб’єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб’єкта доповнюють загальне поняття суб’єкта злочину, виступаючи як додаткові. Дадоткові ознаки: службове становище, сімейно родинні стосунки, громадянство, професія, характер діяльності, попередня судимість. Слід розрізняти “суб`єкт злочину” та “особу злочинця”. Суб`єкт злочину - це вік, осудність, додаткові ознаки. Особа злочинця - поняття ширше, коло соціально значимих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні, морально-психологічні, психо-фізичні).

24. Вік, з якого може наставати кримінальна від-сть. Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності пов`язане з фізіологічним процесом поступового формування здатності особи з моменту досягнення певного віку усвідомлювати свої дії і керувати ними та розуміти небезпечність дій, які нею вчиняються. За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло 16 років, Знижений вік - Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство, посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, згвалтування, крадіжку, грабіж, розбій, злісне або особливо хуліганство, інші злочини. Особи в віці від 14 до 16 років не підлягають кримінальній відповідальності за необережні злочини, крім вбивства з необережності. Вік, з якого настає кримінальна відповідальність повинен обчислюватися з моменту вчинення злочину. Вік встановлюється відповідно до документів про народження, паспорту, а відсутності таких аз наявності висновку медичної експертизи. Особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з наступної доби. У випадках, коли вік обвинуваченого встановлює судово-медична експертиза, днем його народження слід вважати останній день визначеного року, а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слід виходити з пропонованого експертизою мінімального віку цієї особи. Підвищений вік – деякі злочини можуть вчинятися лише особами, що досягли віку, який перевищує 16 років (наприклад ухилення від призову на строкову військову службу-з 18 років)

25.Поняття неосудності та її критерії.Наслідки визнання особи неосудною. Неосудність - це неспроможність особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Поняття неосудності складається із сукупності медичного і юридичного критеріїв. Медичний (біологічний) критерій - хвороблива природа психічного розладу здоров`я людини. Хронічна психічна хвороба - постійне, безперервне, важковиліковне психічне захворювання, яке має тенденцію до періодичного прояву хворобливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч, енцефалічний психоз, старечий психоз тощо. Тимчасовий розлад психічної діяльності - раптовий приступ психічної хвороби, швидкій її розвиток, нетривалий перебіг, що закінчується одужанням: гострий реактивний і маніакально-депресивний психози, патологічне сп`яніння, патологічний афект, стан марення, паморочний стан свідомості тощо. Недоумство (олігофренія) - розумова недорозвиненість, неповноцінна розумова діяльність: ідіотія (глибокий ступінь розумової нерозвиненості), імбецильність (менш глибокий ступінь), дебільність (легка форма порушення розумової діяльності). Іншій хворобливий стан - за своїм психопатологічним порушенням може бути прирівняний до перелічених: тяжкі форми психопатії і психастенії, стан абстиненції при наркоманіях - у хворого може бути порушена здатність до розумової або вольової діяльності. Юридичний (психологічний) критерій неосудності: інтелектуальна ознака - особа не могла усвідомлювати своїх дій (не здатна розуміти фактичний бік і соціальний зміст своєї поведінки, її наслідків на момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечного діяння)чи бездіяльності, вольова ознака - особа не могла керувати своїми діями чи бездіяльністю (нездатність керувати під час вчинення суспільно небезпечного діяння своїми діями). Правові наслідки визнання особи неосудною: 1. виключається кримінальна відповідальність у зв’язку з відсутністю складу злочину незалежно від тяжкості вчиненого нею суспільно небезпечного діяння.; 2. визнана неосудною особа може бути направлена для застосування примусових заходів медичного характеру. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочин та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб. Ці заходи не є покаранням. Вони застосовуються з метою лікування особи.

26. Поняття обмеженої осудності у КП. Критерії обмеженої осудності. Обмежена осудність – це нездатність особи під час скоєння злочину внаслідок наявного в неї психічного розладу, повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Поняття обмеженої осудності складається із сукупності медичного і юридичного критеріїв. 1. Медичний – наявність у особи на момент вчинення злочину психічного розладу (психопатії, невротичний розлад, хвороблива залежність від алкоголю, наркотичних речовин); 2. Юридичний – інтелектуальна і вольова ознаки. Інтелектуальна – внаслідок психічного розладу особа не здатна повною мірою усвідомлювати вчинюване діяння. Вольова – особа внаслідок психічного розладу не повною мірою була здатна керувати вчинюваним діянням. Правові наслідки: -особа, яка визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності незалежно від тяжкості вчиненого нею суспільно небезпечного діяння; -обмежена осудність враховується при призначення покарання; -до особи, визнаної обмежено осудною, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Виходячи зі змісту закону, можна зробити такі висновки: 1) обмежена осудність пов’язана з наявністю у суб’єкта певного психічного розладу, психічної аномалії; 2) унаслідок такого психічного стану особа не повною мірою здатна усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність учиненого діяння. Однак на відміну від неосудної особи в обмежено осудної особи здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними повністю не виключається; 3) обмежена осудність не виключає осудності як обов’язкової ознаки суб’єкта, а отже, не виключає і кримінальну відповідальність за вчинене.

27.Поняття і значення суб’єктивної сторони складу злочину. Суб`єктивна сторона складу злочину це сукупність передбачених законом ознак, що характеризують внутрішню сторону злочину. Тобто- це процес мислення, бажання і волі людини, в якому відображуються її об`єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов`язані з вчиненням злочину. Суб`єктивна сторона складу злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто, в об`єктивних ознаках злочину знаходять свій вияв мотив, мета, і, в кінцевому підсумку, волевиявлення особи. схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї або іншої потреби людини у неї виникає і фактор певної поведінки - мотив; характер і зміст мотиву породжує мету; мета веде до формування волі людини; воля знаходить свій вияв у конкретному діянні. Суб`єктивна сторона складу злочину - це внутрішня сутність діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого законом суспільно небезпечного діяння. Ознаки: 1. Обовязкові-необхідні для будь якого складу злочину(вина у формі умислу або необережності) 2. Факультативні-необхідні лише у випадках, коли їх зазначено в законі або вони випливають з сутності певного злочину(мотив, мета, емоції особи під час вчинення злочину) Значення: входить до підстав кримінальної вівд-сті; впливає на кваліфікацію злочину; дозволяє відмежувати один злочин від іншого; дозволяє відрізнити злочинне діяння від незлочинного; впливає на оцінку суспільної небезпечності злочину.

54.Поняття і види повторності злочинів. Повторність злочинів — це вчинення особою двох чи більше злочинів, передбачених тыэю самою статтею або частинами статті Особ. Част. КК, Види повторності: а) загальна повторність, у законі вона зазначена як одна із обставин, що обтяжують злочин; б) спеціальна повторність, яка передбачена у відповідних статтях Особ. част. як така, що надає складу злочину кваліфікованого виду.Загальна повторність має місце за наявності двох умов: а) вчинення злочину повторно; б) така повторність не передбачена в жодній статті Особливої частини Кодексу, тому вона не впливає на кваліфікацію вчинених особою кількох злочинів, але враховується судом при призначенні покарання у межах санкції відповідної статті або частини статті. Спеціальна повторність означає вчинення 2 або більше злочинів в одному випадку лише тотожних, передбачених однією і тією ж самою статтею або част. статті Особ. част. кодексу, а в іншому — однорідних злочинів, передбачених різними статтями кодексу, але лише у випадках, якщо повторність передбачена в таких статтях Особливої частини КК. Повторність тотожних злочинів — це вчинення 2 або більше злочинів одного й того самого виду при єдності об'єкта та об'єктивної сторони. Повторність тотожних злочинів згадується у багатьох статтях Особ. Част. КК. Повторністю однорідних злочинів прийнято вважати вчинення 2 або більше злочинів, які пов'язані однаковими або подібними об'єктами, вчиняються у межах однієї й тієї самої форми вини. Повторність злочинів відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з 2 або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Раніше вчинений особою злочин не може бути підставою для визнання вчиненого нею наступного злочину повторним, якщо відносно першого злочину за «родовою» ознакою множинності злочинів минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності відповідно, або була погашена чи знята судимість відповідно, або особа була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності.

55.Поняття і види сукупності злочинів. Сукупністю злочинів визнається вчинення особою 2 або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особ.час. КК, за жоден з яких її не було засуджено. Ознаки: 1) вчиненні особою 2 або більше злочинів, причому кожен з них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину. Такий одиничний злочин, як було сказано раніше, може бути простим, триваючим, продовжуваним або таким, що кваліфікується за наслідками, але він завжди містить в собі ознаки одного складу злочину. 2) щоб кожен із злочинів, які утворюють сукупність, був передбачений самостійною статтею КК, тобто кваліфікувався за однією, окремою статтею кримінального закону або за різними частинами однієї і тієї ж статті КК. В сукупність можуть входити як однорідні, так і неоднорідні злочини. Сукупність не утворюється лише при вчиненні 2 або більше тотожних злочинів, коли йдеться про повторність. 3) щоб за жоден із деліктів, які входять до сукупності, особа не була ще засуджена.
КК вимагає, щоб при сукупності не були погашені юридичні наслідки раніше вчиненого злочину. У законі вказується, що при сукупності не враховуються злочини, за які особа була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (витекли строки давності, злочин підпадав під амністію тощо).

57. Обставини, що виключають злочинність діяння: загальна характеристика, види, кримінально-правове значення. Обставини, що виключають злочинність діяння, — це передбачені КК, а також іншими законодавчими актами зовнішньо схожі зі злочинами суспільна корисні (соціальна прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим і кримінальну відповідальністю особи за заподіяну шкоду. Озн аки: 1) свідомі і вольові вчинки людини у формі дії або бездіяльності. 2) зовнішня подібність (збіг) фактичних, видимих, об'єктивних ознак здійсненого вчинку і відповідного злочину. 3)вони мають незлочинний характер, їм властива правомірність заподіяння шкоди. 4) суспільно корисні, тобто такі, що відповідають інтересам особи, суспільства або держави. 5) характеризує кримінально-правові наслідки вчинення діянь. Ці наслідки полягають у тому, що вчинення таких діянь, якщо вони відповідають приписам закону, виключає кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду. Види: необхідна оборона, уявна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, діяння пов’язане з ризиком, крайня необхідність, психічний або фізичний примус, виконання наказу або розпорядження, виконання спеціального завдання чи розкриття злочинної діяльності організованої групи. Знач ення наявності цих обставин у КК полягає в тому, що вони: 1) чітко відрізняють злочинний прояв від правомірного діяння, яке схоже на нього, а, отже, забезпечують законність і справедливість рішення відносно поведінки конкретної особи, що далеко не завжди є очевидним; 2) сприяють підвищенню правової активності і правової свідомості громадян і службових осіб, які потребують законодавчих гарантій своєї захищеності в разі заподіяння ними шкоди при здійсненні свого права або виконання службових чи громадських обов'язків; 3) мають важливе профілактичне значення

58.Поняття необхідної оборони. Підстави необхідної оборони та її ознаки. Відповідальність за перевищення меж необхідної оборони. Необхідна оборона — це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільна небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння таму, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту. Підстав а необхідної оборони складається з двох елементів, а саме: 1) суспільно небезпечного посягання і 2) необхідності в його негайному відверненні чи припиненні,Посягання повинно бути суспільно небезпечним. Посягнути означає спробу заподіяти шкоду. Суспільно небезпечними посяганнями - будь-які дії людини, безпосередньо спрямовані на заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особи, яка захищається, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави. Наявність у того, хто захищається, потреби в негайному відверненні чи притіненні наявного суспільна небезпечного посягання. Така потреба виникає тоді, коли зволікання з боку того, хто захищається, в заподіянні шкоди тому, хто посягає, загрожує негайною і явною шкодою правоохоронюваним інтересам. Ознаки необхідної оборони: 1) мету оборони; 2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди; 3) характер дій того, хто захищається; 4) своєчасність і 5) спів-розмірність оборони. Метою необхідної оборони є захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання.Спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди. Шкода при необхідній обороні повинна заподіюватися лише тому, хто посягає, його правам та інтересам. Поведінка того, хто захищається, при необхідній обороні може бути тільки активною, тобто може виражатися лише в діях. Дії особи, яка захищається, визнаються правомірними лише у разі, якщо вони були вчинені протягом усього часу здійснення посягання. Заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) повинна відповідати двом взаємопов'язаним обставинам: 1) небезпечності посягання і 2) обстановці захисту. Таким чином, заподіяння тому, хто посягає, смерті або нанесення йому тяжкого тілесного ушкодження визнається співрозмірним, якщо ця тяжка шкода відповідала небезпечності посягання і обстановці захисту.Небезпека посягання визначається: а) цінністю блага, що охороняється законом, на яке спрямоване посягання (життя, здоров'я, власність, тілесна недоторканність, суспільний порядок тощо) і б) реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку того, хто посягає. Обстановка захисту визначається реальними можливостями і засобами того, хто захищається, для відвернення чи припинення посягання. Характер такої обстановки залежить від реального співвідношення сил, можливостей і засобів особи, яка захищається, і особи, яка посягає. Перевищення меж необхідної оборони — це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно неспіврозмірної з небезпечністю посягання або явно невідповідної обстановці захисту. Виходячи з цього, можна вирізнити два види ексцесу оборони. 1)перевищення меж: допустимої шкоди- має місце там, де при захисті від посягання відносно невеликої суспільної небезпечності особа, яка захищалася, умисно заподіює тому, хто посягає, смерть або завдає йому тяжких тілесних ушкоджень. 2)перевищення меж: достатньої шкоди - визначається тим, що особа, яка захищається, усвідомлюючи свою очевидну перевагу над особою, яка посягає, умисно, без необхідності позбавляє її життя або завдає тяжких тілесних ушкоджень, тобто заподіює тяжку шкоду, явно більшу, ніж вона достатня у сприятливій обстановці захисту, що склалася для того, хто захищається. У зв’язку з цим крим.від-ть за такі дії настає лише у випадках, спеціально передбачених КК (умисне вбивство або умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони). Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

59.Уявна оборона. Відповідальність при уявній обороні. У явною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Вирішення питання про відповідальність при уявній обороні залежить від того, могла або не могла особа усвідомлювати хибність свого припущення про наявність суспільне небезпечного посягання, інакше кажучи, — від виду допущеної помилки: чи була вона вибачальною або невибачальною. Вибачальною визнається помилка, при якій обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. При такій помилці рішення про відповідальність за заподіяну шкоду залежить від того, чи була б визнана правомірною заподіяна шкода в умовах відповідного реального посягання, тобто за відсутності помилки. Якщо ж особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони. Невибачальною визнається така помилка, при якій в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільне небезпечного посягання, коли б проявила більшу пильність, обачність, дбайливість. Очевидно, що в такому разі у неї відсутня вина у формі умислу і тому вона може підлягати відповідальності лише за необережне заподіяння шкоди, а саме: за заподіяння смерті, тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, оскільки менш тяжка шкода, заподіяна з необережності, не є караною.

60. Затримання особи, що вчинила злочин. Ознаки правомірного затримання злочинця. Правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами — це насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставлених її органам влади, якщо ці дії викликані необхідністю затримання і відповідають небезпечності вчиненого посягання і обстановці затримання злочинця. Затримання злочинця можливе лише за наявності для цього підстави, тобто злочину. Затримання злочинця має ознаки, що характеризують: 1) мету затримання; 2) особу, яка підлягає затриманню; 3) характер дій при затриманні; 4) своєчасність затримання; 5) необхідність заподіяння шкоди і, нарешті, 6) співрозмірність шкоди, заподіяної злочинцю при його затриманні. Мета затримання: 1) кінцева — доставлення злочинця відповідним органам влади (у відділ міліції, прокуратуру, виконком місцевої ради, військовій владі тощо) і 2) найближча — затримати злочинця, тобто позбавити його особистої волі. КК регулює затримання лише злочинця, а не інших правопорушників, тобто затримання особи, яка вчиняє або вже вчинила злочинне посягання. Затримання злочинця полягає в діях потерпілих або інших осіб, пов'язаних із позбавленням злочинця особистої волі, а також заподіянням йому (у разі потреби) шкоди.Відповідно до КК затримання може бути вчинене лише в момент або безпосередньо після вчинення злочинного посягання. Г ромадянин нерідко змушений заподіяти злочинцю відповідну шкоду, тому що в потерпілих або інших осіб відсутня реальна можливість без серйозної небезпеки для себе або інших осіб здійснити ненасильницьке затримання злочинця. Співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю під час його затримання. Вимушене (необхідне) заподіяння шкоди повинно мати визначені межі: 1) небезпеці посягання і 2) обстановці затримання злочинця. П еревищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні — це умисне заподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілес них ушкоджень), яка явно не співрозмірна або з небезпечністю вчиненого посягання, або з обстановкою затримання злочинця.

61.Поняття, підстави та ознаки крайньої необхідності. Крайня необхідність — це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена. Підстави: 1) небезпеки, яка безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, сус-тва або держави, і 2) неможливості усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди цим інтересам. Ознаки діяння, що вчиняється в стані крайньої необхідності, характеризують: 1) його мету; 2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди; 3) характер дій; 4) своєчасність заподіяння шкоди, 5) межі заподіяння шкоди. Мета крайньої необхідності- усунення небезпеки. Спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди- може бути заподіяна лише інтересам «третіх осіб», тобто підприємствам, установам, організаціям або окремим громадянам, що не викликали небезпеку і звичайно не пов'язані зі створенням цієї небезпеки. Характер дій. Відповідно до закону крайня необхідність припускає лише активну поведінку суб'єкта. Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу, поки існує стан крайньої необхідності. Межі заподіяння шкоди-граничною і правомірною у стані крайньої необхідності повинна визнаватися заподіяна шкода, якщо вона рівнозначна шкоді відверненій або є менш значною, ніж відвернена шкода.

Поняття і види звільнення від кримінальної відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідальності – передбачена законом відмова держави в особі компетентних органів від офіційного засудження особи, діяння якої містить склад злочину. Передумова – вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад передбаченого КК злочину. Правові підстави – зазначені в законі випадки, в яких реалізація кримінальної відповідальності особи є недоцільною. Звільнення від крим.від-ті є формою дострокового припинення крим.-прав. відносин без реалізації при цьому крим.-відпов. особи, що вчинила злочин. Звільнення від крим. від-ті у випадках, передбачених КК, і виключно судом. Порядок звільнення від крим.від-ті встановлюється законом. Класифікація: За місцем розташування правової підстави в законодавстві: - загальні – підстава звільнення від крим.від-ті передбачена в Заг. частині КК; - сцеціальні – в Особливій частині КК.; За наявністю вимог, які висуваються до поведінки особи після її звільнення: - безумовні - особа звільняється від крим.від-ті остаточно, безповоротно; умовні– може бути переглянуте у зв’язку з негативною поведінкою особи; За юридичною формою (правом чи обов’язком суду э звільнення): - обов’язкові – суд за наявністю вказаних в законі обставин зобов’язаний звільнити від крим.від-ті.; - факультативні – за наявності підстав, установлених в законі обставин суд має право, але не зобов’язаний звільнити особу від крим.від-ті. Залежно від того, на підставі якого правового акта здійснюється звільнення:1) у випадках, передбачених КК; 2)на підставі ЗУ про амністію; 3) на підставі Указу Президента України про помилування.

63.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки. Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин. Матеріально – правовим елементом передумови звільнення особи є вчинення нею вперше злочину невеликої або середньої тяжкості. Злочином середньої тяжкості визнається такий злочин, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Процесуальним елементом є наявність клопотання колективу ПУО про передачу особи, що вчинила хоча б один із зазначених злочинів. Підставою для звільнення є її щире розкаяння у вчиненому злочині - усвідомлення особою своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль про його вчинення і осуд своєї поведінки; Аналізований вид звільнення належить до числа необов’язкових (факультативних) і умовних. Крім того, воно застосовується під визначеною умовою, а саме: особа протягом року з дня передачі її на поруки повинна виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру та не порушувати громадського порядку. У випадку порушення цих умов особа притягається до крим.від-ті.

64.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) 2 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) 3р. - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 3) 5р. - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) 10р. - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) 15р. - у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Початковим моментом перебігу строків давності є день коли злочин був закінчений. Для злочинів з матеріальним і формальним складом перебіг строку давності починається з дня завершення сусп.-небезп. діяння, передбачено КК; щодо продовжуваних злочинів - з дня вчинення останнього діяння з числа тих, що становлять продовжуваний злочин; триваючі злочини – з дня їх припинення з волі або поза волею особи. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від крим. від-ті, якщо з часу вчинення злочину минуло 15р. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин. Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства

65.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим. Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від крим.від-ті, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Передумова звільнення – вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості тобто злочину, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 2р., або інше, більш м’яке покарання. Особливістю такого злочину в даному випадку є обов’язкова наявність потерпілого, тобто ФО, якій заподіяна фізична, моральна або матеріальна шкода; про визнання особи потерпілою свідчить особа, яка проводить дізнання, слідчий і суддя – вони виносять постанову, а суд – ухвалу. Підстава звільнення – примирення особи з потерпілим і відшкодування нею заподіяних потерпілому збитків або усунення заподіяної шкоди. Примирення – це угода зазначених осіб,результатом якої є прощення потерпілим свого кривдника, що заподіяв йому шкоди. Участь у такій угоді потерпілого повинна бути добровільною, а не вимушеною. Повне відшкодування заподіяних збитків або усунення заподіяної шкоди означає задоволення в повному обсязі розумних претензії потерпілого, що ґрунтуються на матеріалах справи. Повне відшкодування може полягати у відновленні початкового стану предмета посягання, поверненні викрадених речей. Повне усунення заподіяної шкоди передбачає інші засоби залагодження шкоди, наприклад, принесення оприлюдненого вибачення. Відшкодування збитків або усунення шкоди має бути добровільним.

66.Поняття кримінального покарання та його ознаки. Мета покарання. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Ознаки: 1) застосовується тільки від імені держави; 2) реалізується лише через обвинувальний вирок; 3)застосовується виключно до особи визнаної винною; 4)полягає у певних обмеженнях, що стосуються прав і свобод засудженого, що надані КУ; 5)виражає негативну оцінку держави та сус-тва злочину і злочинцеві; 6)має особистий характер; 7) тягне за собою судимість. Мета покарання: покарання має на меті не тільки кару, а виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. 3 підходи до визначення мети покарання: 1)абсолютні теорії (теорії відплати) –кожне покарання становить собою відплату, кару за скоєний злочин (вбивство за вбивство) 2)відносні теорії (теорії досягнення корисних цілей) – у покаранні шукають корисні результати для держави.3) змішані теорії. У нашому законі використовується змішана теорія. Отже, закон метою покарання називає: 1) кару, 2)виправлення засудженого; 3)запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим(спеціальне запобігання); 4) запобігання вчиненню злочинів з боку ін.осіб (загальне запобігання). Кара виражається тільки в призначенні і реалізації конкретної міри покарання до особи, яка вчинила злочин. Мета виправлення припускає усунення суспільної небезпечності особи, тобто такий вплив покарання, в результаті якого засуджений під час і після його відбування не вчинить нового злочину. Мета спеціального попередження полягає в такому впливі покарання на засудженого, що позбавляє його можливості знову вчиняти злочини. Мета заг.попередження (заг.превенція) припускає такий вплив покарання, що забезпечує попередження вчинення злочину з боку ін. осіб

67.Система і види покарань за кримінальним правом. Сис-ма покарань – це встановлений кримінальним законом вичерпний перелік покарань розташованих у певній послідовності за ступенем їх суворості. Ознаки: 1) в цілому і окремі види покарань, що входять до неї визначаються виключно кримінальним законом; 2)цей перелік обов’язків для суду; 3)перелік покарань у цій системі вичерпний; 4)передбачає розташування покарань в певному порядку (від найменш до найбільш суворого). Значення: 1) забезпечує практичне досягнення цілей покарання; 2) встановлює в яких межах може бути обмежено права і свободи засуджених за злочин; 3)дозволяє забезпечити диференціацію крим. від-ті. Класифікація покарань. За суб’єктом, який засуджується: - загальні -можуть застосовуватися до будь-якої особи, що засуджується. - спеціальні - можуть застосовуватися лише до певних категорій (класів) засуджених. За порядком призначення: - основні можуть призначатися лише як самостійні покарання і не призначаються на додаток до інших покарань; - додаткові – призначаються лише на додаток до основних, і самостійно застосовуватися не можуть. – покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові. За часовими показниками: -строкові – покарання, стосовно яких закон встановлює мінімальні та максимальні межі їх застосування; - безстрокові – покарання, межі застосування яких ні законом, ні вироком суду не встановлюються. За зв’язком з ізоляцією засудженого від сус-тва: 1) пов’язані з ізоляцією від сус-тва; 2)не пов’язані з ізоляцією від сус-тва. Та за ін.підставами, наприклад залежно від можливості чи неприпустимості їх застосування до неповнолітніх, можливості застосування умовно-дострокового звільнення від їх відбування тощо.

68.Позбавлення волі на певний строк. Позбавлення волі на певний строк — це покарання, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його у кримінально-виконавчі установи на певний строк, зазначений у вироку суду. Позбавлення волі є основним покаранням і застосовується за вчинення злочинів, що становлять значну тяжкість, коли, виходячи із характеру і ступеня їх суспільної небезпечності і з урахуванням особи винного, необхідна його ізоляція від суспільства. Позбавлення волі пов'язане з істотними правообмеженнями для засудженого. Він не тільки ізолюється від суспільства, а й позбавляється свободи пересування, вибору виду трудової діяльності, обмежується в спілкуванні з родичами і близькими йому людьми і т.ін. Позбавлення волі встановлюється на строк від 1 до 15 років і відбувається в колоніях різного виду і режиму. Вид і режим відбування позбавлення волі визначаються адміністрацією кримінально-виконавчої установи. Позбавлення волі у виді тюремного ув'язнення КК не передбачає. Повнолітні засуджені відбувають покарання у виправних колоніях, а неповнолітні – у виховних. Засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній колонії, як правило, у межаж адміністративно-територіальної одиниці відповідно місця його проживання. Засуджений залучається до праці, а у разі необхідності — до професійного і загальноосвітнього навчання, з ним ведеться освітньо-виховна робота. Суд не вправі вийти за межі максимального строку, навіть при складанні строків позбавлення волі.