Читайте также:
|
63.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки. Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин. Матеріально – правовим елементом передумови звільнення особи є вчинення нею вперше злочину невеликої або середньої тяжкості. Злочином середньої тяжкості визнається такий злочин, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Процесуальним елементом є наявність клопотання колективу ПУО про передачу особи, що вчинила хоча б один із зазначених злочинів. Підставою для звільнення є її щире розкаяння у вчиненому злочині - усвідомлення особою своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль про його вчинення і осуд своєї поведінки; Аналізований вид звільнення належить до числа необов’язкових (факультативних) і умовних. Крім того, воно застосовується під визначеною умовою, а саме: особа протягом року з дня передачі її на поруки повинна виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру та не порушувати громадського порядку. У випадку порушення цих умов особа притягається до крим.від-ті.
64.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) 2 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) 3р. - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 3) 5р. - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) 10р. - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) 15р. - у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Початковим моментом перебігу строків давності є день коли злочин був закінчений. Для злочинів з матеріальним і формальним складом перебіг строку давності починається з дня завершення сусп.-небезп. діяння, передбачено КК; щодо продовжуваних злочинів - з дня вчинення останнього діяння з числа тих, що становлять продовжуваний злочин; триваючі злочини – з дня їх припинення з волі або поза волею особи. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від крим. від-ті, якщо з часу вчинення злочину минуло 15р. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин. Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства
65.Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим. Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від крим.від-ті, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Передумова звільнення – вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості тобто злочину, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 2р., або інше, більш м’яке покарання. Особливістю такого злочину в даному випадку є обов’язкова наявність потерпілого, тобто ФО, якій заподіяна фізична, моральна або матеріальна шкода; про визнання особи потерпілою свідчить особа, яка проводить дізнання, слідчий і суддя – вони виносять постанову, а суд – ухвалу. Підстава звільнення – примирення особи з потерпілим і відшкодування нею заподіяних потерпілому збитків або усунення заподіяної шкоди. Примирення – це угода зазначених осіб,результатом якої є прощення потерпілим свого кривдника, що заподіяв йому шкоди. Участь у такій угоді потерпілого повинна бути добровільною, а не вимушеною. Повне відшкодування заподіяних збитків або усунення заподіяної шкоди означає задоволення в повному обсязі розумних претензії потерпілого, що ґрунтуються на матеріалах справи. Повне відшкодування може полягати у відновленні початкового стану предмета посягання, поверненні викрадених речей. Повне усунення заподіяної шкоди передбачає інші засоби залагодження шкоди, наприклад, принесення оприлюдненого вибачення. Відшкодування збитків або усунення шкоди має бути добровільним.
66.Поняття кримінального покарання та його ознаки. Мета покарання. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Ознаки: 1) застосовується тільки від імені держави; 2) реалізується лише через обвинувальний вирок; 3)застосовується виключно до особи визнаної винною; 4)полягає у певних обмеженнях, що стосуються прав і свобод засудженого, що надані КУ; 5)виражає негативну оцінку держави та сус-тва злочину і злочинцеві; 6)має особистий характер; 7) тягне за собою судимість. Мета покарання: покарання має на меті не тільки кару, а виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. 3 підходи до визначення мети покарання: 1)абсолютні теорії (теорії відплати) –кожне покарання становить собою відплату, кару за скоєний злочин (вбивство за вбивство) 2)відносні теорії (теорії досягнення корисних цілей) – у покаранні шукають корисні результати для держави.3) змішані теорії. У нашому законі використовується змішана теорія. Отже, закон метою покарання називає: 1) кару, 2)виправлення засудженого; 3)запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим(спеціальне запобігання); 4) запобігання вчиненню злочинів з боку ін.осіб (загальне запобігання). Кара виражається тільки в призначенні і реалізації конкретної міри покарання до особи, яка вчинила злочин. Мета виправлення припускає усунення суспільної небезпечності особи, тобто такий вплив покарання, в результаті якого засуджений під час і після його відбування не вчинить нового злочину. Мета спеціального попередження полягає в такому впливі покарання на засудженого, що позбавляє його можливості знову вчиняти злочини. Мета заг.попередження (заг.превенція) припускає такий вплив покарання, що забезпечує попередження вчинення злочину з боку ін. осіб
67.Система і види покарань за кримінальним правом. Сис-ма покарань – це встановлений кримінальним законом вичерпний перелік покарань розташованих у певній послідовності за ступенем їх суворості. Ознаки: 1) в цілому і окремі види покарань, що входять до неї визначаються виключно кримінальним законом; 2)цей перелік обов’язків для суду; 3)перелік покарань у цій системі вичерпний; 4)передбачає розташування покарань в певному порядку (від найменш до найбільш суворого). Значення: 1) забезпечує практичне досягнення цілей покарання; 2) встановлює в яких межах може бути обмежено права і свободи засуджених за злочин; 3)дозволяє забезпечити диференціацію крим. від-ті. Класифікація покарань. За суб’єктом, який засуджується: - загальні -можуть застосовуватися до будь-якої особи, що засуджується. - спеціальні - можуть застосовуватися лише до певних категорій (класів) засуджених. За порядком призначення: - основні можуть призначатися лише як самостійні покарання і не призначаються на додаток до інших покарань; - додаткові – призначаються лише на додаток до основних, і самостійно застосовуватися не можуть. – покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові. За часовими показниками: -строкові – покарання, стосовно яких закон встановлює мінімальні та максимальні межі їх застосування; - безстрокові – покарання, межі застосування яких ні законом, ні вироком суду не встановлюються. За зв’язком з ізоляцією засудженого від сус-тва: 1) пов’язані з ізоляцією від сус-тва; 2)не пов’язані з ізоляцією від сус-тва. Та за ін.підставами, наприклад залежно від можливості чи неприпустимості їх застосування до неповнолітніх, можливості застосування умовно-дострокового звільнення від їх відбування тощо.
68.Позбавлення волі на певний строк. Позбавлення волі на певний строк — це покарання, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його у кримінально-виконавчі установи на певний строк, зазначений у вироку суду. Позбавлення волі є основним покаранням і застосовується за вчинення злочинів, що становлять значну тяжкість, коли, виходячи із характеру і ступеня їх суспільної небезпечності і з урахуванням особи винного, необхідна його ізоляція від суспільства. Позбавлення волі пов'язане з істотними правообмеженнями для засудженого. Він не тільки ізолюється від суспільства, а й позбавляється свободи пересування, вибору виду трудової діяльності, обмежується в спілкуванні з родичами і близькими йому людьми і т.ін. Позбавлення волі встановлюється на строк від 1 до 15 років і відбувається в колоніях різного виду і режиму. Вид і режим відбування позбавлення волі визначаються адміністрацією кримінально-виконавчої установи. Позбавлення волі у виді тюремного ув'язнення КК не передбачає. Повнолітні засуджені відбувають покарання у виправних колоніях, а неповнолітні – у виховних. Засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній колонії, як правило, у межаж адміністративно-територіальної одиниці відповідно місця його проживання. Засуджений залучається до праці, а у разі необхідності — до професійного і загальноосвітнього навчання, з ним ведеться освітньо-виховна робота. Суд не вправі вийти за межі максимального строку, навіть при складанні строків позбавлення волі.
69.Довічне позбавлення волі. Довічне позбавлення волі може бути застосоване за вчинення особливо тяжких злочинів, коли це спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК і за умови, якщо суд визнає неможливим застосування до засудженого позбавлення волі на певний строк. Цей вид покарання полягає в ізоляції засудженого і безстроковому поміщенні його до кримінально-виконавчої установи. У санкціях статей Особливої частини КК довічне позбавлення волі передбачено як альтернативне покарання з позбавленням волі на певний строк лише за злочини, пов'язані з умисним вбивством при особливо обтяжуючих обставинах Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину чи на момент постановлення вироку. Довічне позбавлення волі замінило собою смертну кару, в 2000 р. ВР України прийняла Закон «Про заміну смертної кари довічним позбавленням волі». Актом помилування довічне позбавлення волі може бути замінено позбавленням волі на строк не менше двадцяти п'яти років. Клопотання про помилування може бути подане лише після відбуття засудженим не менше 20р. призначеного покарання.
70.Загальні засади призначення покарання. Призначення покарання – це обрання судом виду та міри покарання особі, визнаній винною у вчиненні злочину. Необхідною передумовою призначення покарання є вчинення особою злочину, який прямо передбачений у кримінальному законі. Лише коли в ході судового розгляду повністю буде доведено, що підсудний винний в інкримінованому йому злочині, коли цьому злочину у вироку суду буде дана правильна кваліфікація, створюється законна підстава для призначення покарання. Призначення покарання ґрунтується на певних принципах, а саме: законності покарання; визначеності покарання в судовому вироку; обґрунтованості й обов'язковості мотивування покарання у вироку; гуманності покарання; індивідуалізації і справедливості покарання.
Засади: 1) призначається покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2)призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання;3)суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК. Суд враховує особу винного, бо обставини, що її характеризують, мають дуже важливе значення при призначенні покарання. Соціальний статус особи, ступінь її небезпечності для суспільства, спосіб життя, родинний стан, стан здоров'я, наявність психічних аномалій, які не утворюють неосудності, поведінка особи до і після вчинення злочину, наявність попередніх судимостей, ставлення до праці, моральний вигляд, здійснення поганих або, навпаки, шляхетних вчинків, ставлення до людей, авторитет у колективі, де винний працював, та інші обставини), завжди враховуються при призначенні покарання, впливають на вибір його міри. Особі, яка вчинила злочин, призначається покарання, необхідне для її виправлення та попередження нових злочинів.
71.Обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання, їх кримінально-правове значення. Під обставинами, які пом'якшують покаранн я, мають на увазі різного роду чинники, що стосуються особи винного і вчиненого ним злочину, які відповідно зменшують або підвищують суспільну небезпечність злочину і злочинця, отже, і ступінь його відповідальності. Обставини, які пом'якшують, мають велике значення при призначенні покарання. Врахування обставин, які пом'якшують, дає суду право: а) призначити покарання ближче до мінімуму санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин; б) при альтернативній санкції призначити менш суворий вид покарання, передбачений в ній. Обставини, які пом'якшують покарання: 1)з'явлення із зізнанням; 2)щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; 3)вчинення злочину неповнолітнім; 4)вчинення злочину жінкою в стані вагітності; 5)добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 6)вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин; 7)вчинення злочину під впливом погрози, примусу; 8)вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; через матеріальну, службову залежність; 9)вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; 10)надання медичної або іншої допомоги потерпілому після вчинення злочину 11)виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених в КК.Перелік передбачених законом обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним, що дає суду можливість враховувати як обставини, що пом'якшують, і такі, що в законі прямо не зазначені. Під обставинами, які обтяжують покарання, мають на увазі різного роду чинники, що стосуються особи винного і вчиненого ним злочину, які відповідно зменшують або підвищують суспільну небезпечність злочину і злочинця, отже, і ступінь його відповідальності. Наявність обставин, які обтяжують, навпаки, надає суду можливість: а) призначити покарання, рівне максимуму санкції статті КК або наближене до цього максимуму; б) при альтернативній санкції призначити більш суворе з зазначених видів покарання; Обставини, які обтяжують покарання - це: 1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; 2) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку 3)вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; 4) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі; 5)вчинення злочину щодо жінки, яка перебувала у стані вагітності; 6) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового обов'язку; 7) тяжкі наслідки, завдані злочином; 8) вчинення злочину щодо особи, яка перебувала в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного; 9) вчинення злочину з використанням малолітнього; 10) вчинення злочину загальнонебезпечним способом; 11) вчинення злочину з особливою жорстокістю; 12) вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів. 13)вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану; 14) вчинення злочину з використанням особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством. Перелік цих обставин є вичерпним і розширенню ні за яких умов підлягати не може.
72.Призначення покарання за сукупністю злочинів. При сукупності злочинів особа вчиняє 2 або більше злочинів, кожен з яких передбачений різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Серед них можна вирізнити такі:а) система повного (абсолютного) складання покарань; б) система обмеженого складання покарань; в) система поглинення; г) система обов'язкового або факультативного підвищення покарання; д) змішані системи призначення покарання за сукупністю злочинів. Призначення покарання за сукупністю злочинів проходить 2 етапи: а) призначення покарання окремо за кожен із злочинів, що входять у сукупність; б) визначення остаточного покарання за сукупністю цих злочинів. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким чи особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною. Покарання за сукупністю злочинів призначається, якщо після постановлення вироку в справі з’ясовано, що засуджений винен ще й в іншому злочині вчиненому їм до постановлення попереднього вироку – у цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком.
73.Призначення покарання за сукупністю вироків. Призначення покарання за сукупністю вироків - має місце там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. Призначення покарання відбувається в 2етапи: 1) суд призначає покарання за новий злочин; 2) суд визнає остаточне покарання шляхом повного приєднання до покарання, призначеного за новим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком або часткового приєднання до покарання призначеного за новим вироком. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. У випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим 15 років, але не повинен перевищувати 25 років. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від не відбутої частини покарання за попереднім вироком.
74.Поняття та види звільнення від покарання та його відбування. Звільнення від покарання та його відбування – передбачена законом відмова держави в особі компетентних органів від застосування покарання щодо засудженої за вчинення злочину особи, або від подальшого виконання покарання щодо засудженого, який відбув його частину. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі ЗУ про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених КК. Класифікація: Залежно від «ступеня наближеності» покарання до особи, яка вчинила злочин: 1)звільнення від призначення покарання; 2)звільнення від відбування покарання, призначеного судом; 3)звільнення від подальшого відбування призначеного судом покарання. Залежно від того, правом чи обовязком суду є звільнення особи від покарання 1)обов’язкові – ті, при яких суд зобов’язаний звільнити особу від покарання. 2) факультативні – суд має право, а не зобов’язаний, звільнити особу від покарання. Залежно від того, чи висуваються певні умови щодо подальшої поведінки особи, звільненої від покарання: 1) умовні – передбачає висунення особі, що звільняється, вимог, які вона зобов’язана виконувати протягом певного періоду часу під загрозою скасування рішення про звільнення; 2) безумовні – не передбачають висунення особі, яка звільняється, будь-яких вимог, що пов’язані з її наступною поведінкою і є остаточними. Види звільнення від відбування покарання: з випробовуванням, у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, умовно-дострокове звільнення, заміна невідбутої частини більш мяким, звільнення вагітних жінок і жінок, що мають дітей до 3р, на підставі закону про амністію, звільнення від покарання за хворобою.
75.Звільнення від відбування покарання з випробуванням – звільнення засудженого від відбування призначеного йому основного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку (від 1 до 3р) довів своє виправлення. Передумова – особі призначене покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Підстава – можливість (з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи) виправлення засудженого без відбування покарання. Умови: 1)виконати впродовж іспитового строку обов’язки; 2) не вчинити впродовж іспитового строку систематичного правопорушення, що потягли за собою адмін.стягнення і свідчать про небажання особи стати на шлях виправлення та нового злочину. Правові наслідки: 1)при сприятливому закінченні іспитового строку особа звільняється від покарання; 2) при порушенні умов звільнення суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання; 3) у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за сукупністю вироків або складанням покарань.
76.Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Поняття та значення. Підстави та умови умовно-дострокового звільнення. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання- це звільнення особи від подальшого відбування призначеного їй судом покарання, яке фактично вже нею відбулося, за умови не вчинення нового злочину протягом строку, який залишився до моменту закінчення відбуття покарання. Передумовою умовно-дострокового звільнення від відбування покарання є відбування особою покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання. Значенн я: виконання призначеного судом покарання має на мені не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими так ііншими особами. Умова – не вчинення нового злочину особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання. Підстави дострокового звільнення: - матеріальна - засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення; – формальна – засудженим фактично відбулося: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
77.Звільнення від покарання на підставі ЗУ про амністію або акта про помилування. Амністія та помилування у кримінальному праві. Під звільненням від покарання у зв’язку з амністією слід розуміти відмову держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, призначеного їй судом покарання або відмову держави від подальшого виконання покарання щодо такої особи. Амністія оголошується ЗУ стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю чи частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання. Законом про амністію може бути передбачено заміну засудженому покарання або його невідбутої частини більш мяким покаранням. Категорії осіб, що можуть бути звільнені від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не повізаних з позбавленням волі, особи, засуджені за умисні злочини, за які законом передбачено покарання, менш суворе, ніж позбавлення волі строк не більше 5р., та за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбач. Покарання менш суворе, ніж позбавлення волі строком не більше 10р. До таких відносяться: особи, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми, особи, що мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів, вагітні жінки, жінки віком понад 50, чоловіки 55р.; особи, які мають батьків віком понад 70р; ветерани війни; інваліди 1,2,3 групи. Помилування здійснюється Президентом Укр. стосовно індивідуально-визначеної особи у виді: заміни засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25років.; повного або часткового звільнення від відбування як основного так і додаткового покарання; заміни покарання або невідбутої його частини більш м яким покаранням.
78.Поняття та правові наслідки судимості. Види припинення судимості. Поняття судимості та її правові наслідки. Судимість - це передбачений законом особливий правовий стан засудженої до покарання особи, який тягне негативні для неї правові наслідки та триває до погашення чи зняття судимості. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості, з моменту їх незаконного засудження. Правові наслідки: 1) вчинення нового злочину особою, що має судимість, може утворювати рецидив злочинів; 2)наявність судимості за злочини певної тяжкості впливає на обчислення строків давності виконання обвинувального вироку; 3) судимість особи враховується при обранні щодо неї деяких видів покарання; 4) судимість впливає на визначення розміру частини строку покарання, фактичне відбуття якої засудженим необхідне для заміни невідбутої ним частини покарання більш мяким; 5)судимість впливає на вирішення питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості, з моменту їх незаконного засудження. Види: 1) погашення – це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом, умов. Головною умовою є не вчинення особою протягом певного строку судимості нового злочину 2) зняття судимості – це припинення судимості за рішенням суду. Умови для зняття судимості: 1.відбуття особою покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі; 2.закінчення не менш половину строку погашення судимості 3.доведення своєю зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці установлення судом того, що особа довела своє виправлення.
79.Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування. Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. Примусове л-ня може бути застосоване судом, незалежно від призначення покарання, до осіб, які вчинили злочин та мають хворобу, що становить небезпеку для здоровя інших осіб. Підставою для примус.л-ня є сукупність юр. І медичних критеріїв (встановлення у діянні винного складу злочину та наявність хвороби, що становить небезпеку для здоровя інших осіб, умовами – висновок суд.мед. експертизи про наявність хвороби й потребу в лікуванні. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи мед. х-ру: 1)надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку - може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом- може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.; 3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом - застосовується судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду; 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом - застосовується судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду. Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 96 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |