Читайте также:
|
Так звана «комічна фільма», чи просто «комічна», яка народилася вже на першому кіносеансі братів Люм´єр 28 грудня 1895 року, одразу стала улюбленим жанром масового глядача і не втратила свого значення і понині.
Величезним поштовхом до її массового виробництва була розроблена американським кінорежисером і продюсером М. Сеннетом система екранних комічних «масок». Мається на увазі усталена зовнішність головного героя «комічної», неначе застиглий у часі набір властивих йому елементів поведінки, взаємин з оточуючим світом, стандартних проявів характеру.
Мак Сеннет прозорливо відчув, що тогочасний масовий глядач, якому ще складно було сприймати нові елементи екранної мови, буде активно ходити на фільми з добре знайомими йому персонажами.
Для нього, як і для багатьох американських кіноділків, будь-який фільм обертався перш за все навколо екранних трюків – так званих «ґеґів». Їх навіть видумували спеціальні фахівці. Уся інша драматургія повинна була вести увагу глядача від «ґеґу» до «ґеґу».
Екранні маски персонажів являли собою ідеальний для цього інструмент. І глядачі дійсно дуже швидко призвичаїлись до екранних масок, нетерпляче чекаючи нових кумедних трюків.
Цей метод дуже швидко перейняли і в Європі.
З численних екранних людських типів найбільше враження на глядача справили образи, створені американцями Бастером Кітоном і Гарольд Ллойдом, французом Максом Ліндером.
Ці молоді люди неначе уособлювали собою розповсюджені і дуже виразні типи тогочасного суспільства.
Бастер Кітон – Людина без посмішки, являв собою тип вічного невдахи, який виходив із скрутних ситуацій тільки завдяки своєму дивному везінню («Козел», «Невезіння» (1921). Гарольд Ллойд – типовий міський молодик у пошуках праці й долі, який зрештою робить кар′єру і знаходить кохання завдяки своїм буржуазним чеснотам («Бабусин онук» (1922), «Нарешті у безпеці» (1923).
Макс Ліндер – завжди легковажний, винахідливий дон-жуан з навколоаристократичного чи буржуазного середовища, який ніколи не губиться у скрутних ситуаціях («Сім років нещастя» (1921), «На допомогу!» (1923). Учнем М. Ліндера вважав себе і Чарлі Чаплін (1889 – 1977) – спочатку англійський естрадний комік, а потому – американський артист кіно. Він починав свою кінематографічну кар′єру у Мак Сеннета, швидко пішов до іншої фірми, однак продовжував приміряти різні типи екранних масок.
Одна з них – волоцюга з вусиками, тростинкою, характерною зім′ятою шляпою і у величезних черевиках, прижився і з 1914 року стала його постійним екранним образом.
Та на відміну від своїх блискучих попередників, Ч. Чаплін не задовольнився зовнішнім типажем, який служив основою сюжетних пригод. Він почав наповнювати свій екранний образ глибоким співчуттям до простих людей. Його Чарлі став символом не дуже щасливої, але щедрої душею людини, яка за сміхотворною зовнішністю і веселими трюками ховає почуття власної гідності, потребу справедливості, щире прагнення до загального добра і любові.
Дуже показовим є пародійне використання екранної маски у завершальних епізодах одного з кращих чапліновських фільмів «Золота лихоманка» (1925). Чарлі нарешті пощастило – він знайшов золоту жилу і став міліонером. Але коли на догоду фотографу він перевдягається у стару одежу, той починає ним маніпулювати, а коли зодягнутий бродяжкою міліонер потрапляє до трюму лайнера, його взагалі ледве не заарештували. Успіх і багатство – тільки випадки у житті, але великою мірою прив´язані до твоєї життєвої маски, неначе хотів сказати геніальний актор і режисер. Головне у житті – бути не маскою, а самим собою.
Тільки щирість і безкорислива любов до ближнього принесе щастя – таким було філософське кредо митця, зокрема блискуче висловлене в одному з кращих його фільмів «Малюк» (1921). Історія бродяжки, який всиновив та виростив немовля, і досі викликає величезне емоційне співчуття у глядачів.
Ці якості чапліновського Чарлі, проявлені у численних фільмах, поступово доповнювались антимілітарістським пафосом («На плече», 1918), темою самопожертви і чистого кохання («Вогні великого міста», 1931) сатирою на капіталістичну експлуатацію («Нові часи», 1936), гнівним антифашистським сарказмом («Великий диктатор», 1940).
Саме такі особливості екранної творчості Ч. Чапліна у поєднанні з комедійністю його фільмів, яка допомагала їх сприйняттю глядачем, зробили Ч. Чапліна найпопулярнішою фігурою світового кінематографа.
Певною мірою головні риси чаплінських образів були притаманні українському акторові Броніславу Брондукову, який у численних фільмах зумів відтворити глибоко трагічний образ комічного зовні маленького персонажа, який не може знайти своє місце у складному житті. Одним з найвищих досягнень актора стало, зокрема, виконання головної ролі у фільмі Леоніда Осики «Камінний хрест» за оповіданням Василя Стефаника.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 93 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |