Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Магія як найдавніший пласт народної творчості та її форми

Розрахунок прибутку наводять у табл. 3.4.

Таблиця 3.4

Розрахунок прибутку

МАГІЯ І МІФОЛОГІЯ

Магія як найдавніший пласт народної творчості та її форми

Магія (лат. таgіа, від гр. таgеіа — чародійство) — система обрядів, пов'язаних з віруваннями у здатність надзвичайним чи­ном впливати на людей, тварин, сили природи, а також на боже­ства та духовний світ з користю для світу живих.

Магія як явище, породжене прадавнім світоглядом, є характер­ною ознакою первісних стадій розвитку усіх народів. Вона тісно пов'язана з міфологічною системою і не мислиться поза її межами, оскільки, будучи відірваною від світоглядних уявлень та вірувань, повністю втрачає своє значення. Мета магії чи, за словами М. Гру-шевського «її провідна ідея — се не ідея служіння правлячим двохресним (дохристиянським — авт.) світом силам, щоб придбати їх ласку, яка вже сама, по своєму плану, все на добре попровадить, як то собі укладає людина на інших стадіях релігійної думки. Се ідея по­велівання, кермування тими силами або забезпечування себе від їх недобрих впливів певними засобами, ірраціональними з погляду на­ших відомостей на природу, але доцільними з становища тодішніх поглядів на світ». Основною причиною виникнення магічних (таєм­них) знань Б. Тайлор вважав асоціативність мислення у поєднанні з людським нерозумінням справжньої сутності речей.

Магія як цілісне сформоване явище життя суспільства на низь­кому рівні його розвитку поділяється на два пласти: 1) теоретична магія (магія як псевдонаука); 2) практична магія (магія як псевдо­мистецтво).

Магічне мислення за Дж. Фрезером будується на двох основ­них принципах: 1) подібне викликає (створює) подібне або наслідок схожий на свою причину; може бути окреслений як закон подібності 2) речі, які один раз доторкнулись одна одної, продовжують взаємо­діяти на відстані після завершення їх прямого контакту; закон до­тику чи зараження.

На основі першого закону виникає гомеопатична чи імітативна

магія. Тут бажана дія викликається шляхом її імітування (проко­лювання або знищення зображення ворога, вмурування його тіні; виливання води, кроплення, щоб викликати дощ). Поширеними її різновидами є магія родючості (землі, людей і тварин); магія вузла (похідна — магія ткацтва, прядіння; за асоціацією зав'язати певну справу).

На основі другого закону виникає контагіозна магія. Тут дія на людину здійснюється через предмет, який колись її торкався (її во­лосся, одяг, залишки їжі, яку вона споживала тощо; вважається, що те, що відбувається з одним предметом, неминуче відбувається й з іншим, якого він колись торкався; звідси — спалювання свого во­лосся, нігтів, кісток тварини, яку з'їдали). Поширеним різновидом її є магія слідів. Проявом контагіозної магії є також ритуальне биття з метою стимулювати життєву здатність людини.

Закони магії поширюються не лише на людину чи її дії, а й на природу, оточуючий світ, потойбіччя. В основі обох видів магії ле­жить певна асоціація ідей: в гомеопатичній магії — асоціювання ідей подібних; в контагіозній — асоціювання ідей суміжних. Та­ким чином, «магія є спотвореною системою природних законів і хиб­ним керівним принципом поведінки».

Магія була тісно пов'язана з анімістичними уявленнями та віру­ваннями і мала на меті здійснювати вплив на потойбічний світ, яви­ща природи (дощ, сніг, гроза, повінь, проростання злаків тощо) з ко­ристю для світу живих. Це відбувалось у формі обрядів та ритуалів.

Вірування — це релігійні уявлення людей, які сприймаються без логічного пояснення, на віру і становлять основу релігійного світо­гляду, обрядів та ритуалів.

Обряд — це виконання людьми символічно-умовних дій, якими супроводжуються певні події родинного життя (народження, весіл­ля, похорон та ін.), календарні свята, а також окремі трудові про­цеси (сіяння, косовиця). Подібним за значенням є слово ритуал (лат. ritualis— обрядовий), що означає форму складної символічної пове­дінки, системи дій та мовлення, яка у минулому була основним ви­раженням культових взаємин.

Значення давніх обрядів та ритуалів зумовлювалося насамперед сільськогосподарським календарем, діяльністю людей, їх родинни­ми та суспільними взаєминами. До нашого часу дійшли обряди, які стосуються різних сфер людського життя та діяльності, і за своїм походженням є магічними, сягають корінням давнини.

Первісно усі ритуальні дії відбувались у священних гаях, біля водоймищ чи давніх дерев, яким поклонялись. Там заборонялось полювати, рубати дерева, рвати квіти, оскільки вони вважались місцем перебування уявних божеств та духів. Там стояли язичницькі хра­ми (хороми, мольбища, капища, контини — на різних територіях існу­вали свої назви) з требищами (жертовниками) та ідолами чи бовва­нами, біля яких здійснювались обряди. У найдавніші часи була окрема язичницька духовна верства людей, що займались магією і вважа­лись посередниками між світом живих і світом мертвих. Вони за­лежно від специфіки виконання ними певних магічних дій назива­лись волхви, кудесники, жерці, чарівники, відуни, віщуни, потворники, знахарі, біси.

Навіть в етимології цих слів подекуди збереглися відтінки зна­чення їх виду діяльності: чарівники при виконанні ритуалів вико­ристовували чари або чарки — чаші, у які вливався особливий напій, як правило, приготований з трав, що містять наркотичні речовини, молоко, віск, чи іншу рідину; жерці (від жерти, пожирати вогнем) здійснювали жертвоприношення; відуни, віщуни (відати — знати) — передбачали майбутнє; потворники (від творити) - здійснювали певні дії, маніпуляції, щоб впливати на події, природу, людей; біси (від індоєвропейського блищати) — ті, що запалювали вогнище; громники (які ворожили за громом); чорнокнижники (використову­вали книги чорної магії); ворожбити та ворожки (вороже ставились до людей певної категорії, насилали зло), гадинники (здійснювали «гадання», маніпуляції чи ворожіння за допомогою гадюк, змій тощо). Ними могли бути і чоловіки, і жінки, хоча в цьому плані в різні періоди акценти зміщувались.

Види та форми давніх обрядів. Найдавнішим зафіксованим магічним обрядом є обряд жертвоприношення як задобрення чи викликання прихильності у духів і божеств. Він виконувався у формі ритуального знищення (вбивання) людини, тварини, дерева чи рос­лини, предмета. Жертвоприношення були надзвичайно різноманіт­ними у залежності від жертви та того, кому вона приносилась. Так, для духів вогню чи світла (світил) жертви, як правило, спалювались; для води, вологи, дощів — топились або зливались, кропились водою; для землі — закопувались у землю; для повітря та духів існували жертви куріння і т. ін. Факт людських жертвоприношень підтвер­джується не лише численними археологічними доказами, а й вели­кою кількістю вказівок, які знаходимо у фольклорних текстах. Та­кими були — ритуальні спалювання (запікання у короваї), топлення, закопування в землю (поховання живцем; замуровування у фундамент або стіну будівлі) тощо. Поряд з людьми приносились у жертву тварини, птахи, земноводні; пізніше вони заміняли й людські жертви. У жертву також приносились дари природи — плоди, зерно, мед, квіти та трави; а також речі, виготовлені з них — печені короваї, калачі, різноманітні страви і напої, плетені вінки, прикрашені дерева тощо.

Важливим магічним обрядом був обряд посвячення або ініціації (іпіtаtіоп — від лат. іпitiит — початок, посвячення). У найдавніший період він означав смерть і відродження, що давало змогу входження юнаків у рід, щоб стати повноправними його членами і отримати пра­во вступати у шлюб. Ритуал відбувався у формі проковтування хлоп­ця страшним чудовиськом: «Для здійснення цього обряду часом вибудовувалися спеціальні доми у формі тварини, де двері відігравали роль пащі... Обряд завжди здійснювався в глибині лісу чи чагарника, в суворій таємниці. Обряд супроводжувався тілесними знущаннями. Інша форма тимчасової смерті виражалась в тому, що хлопця симво­лічно спалювали, варили, жарили, рубали на куски і знову воскреша­ли... Хлопець проходив більш-менш довгу та строгу школу. Його вчили прийомам полювання, йому сповіщали таємниці релігійного характе­ру, історичні дані, правила і вимоги побуту і т. д. Юнак проходив школу мисливця і члена суспільства, школу танців, пісень і всього, що здавалось необхідним у житті». Якщо після цього обряду юнак не хотів повертатись у своє поселення, він залишався жити у лісі у так званому «чоловічому домі», який часом вміщував навіть кілька де­сятків жителів і мав вигляд палацу. Воїни, які жили в ньому, не під­корялися законам племені, тому їх часто називали розбійниками. З часом вони могли залишати ці доми і приєднуватись до своїх родин.

Як підтверджують дослідження прихильників ритуально-міфо­логічної школи, обряди ініціації лягли в основу багатьох жанрів народного мистецтва (у тому числі і словесного). Сучасний дослід­ник В. Балушок⁵⁷ виділяє кілька основних видів ініціації:

1. Юнацькі вікові ініціації і взагалі посвячувальні ритуали, що
пов'язані з соціалізацією молоді.

2. Обряди, які ритуально оформлюють вступ до різних таємних
товариств, які вже не пов'язуються з юнацьким віком і набуттям
соціальної зрілості і доступні, як правило, для представників однієї
статі.

3. Жрецькі, шаманські та чаклунські посвячення.

4. Ініціаційні ритуали введення на посаду.

5. Посвячення у вищий ритуальний статус або так звані «кален­дарні» ініціації.

6. Жіночі ініціації.

Обряди відбувались у кілька етапів, які трансформувались від прадавніх часів до новітньої епохи. Найдавнішими з відомих вва­жаються ініціації вступу до жерців і в так звані «звірині союзи». Останні оформлялись на основі тотемічних вірувань і становили гро­маду «посвячених», які за допомогою магічних ритуалів мали особ­ливий зв'язок та спілкування з тотемними предками (вовками, соба­ками, рідше — ведмедями тощо), і навіть могли набувати їх вигляду (звідси — культ вовкулаків та песиголовців). Дещо пізніше виник­ла форма ініціації до військових громад (на зразок княжих дружин, що згодом розвинулась в обряд посвячення у запорозькі козаки). Іншими були ініціації ремісничі (посвячення у майстри) та селянські (прийняття в гурт косарів, конюхів, жниць тощо); а також — коб­зарські та старцівсько-жебрацькі.

Вони ґрунтувалися на спільній основі: в усіх випадках обряд ініціації складається з трьох фаз: 1) передлімінальна (відділення ініційованого з колективу); 2) лімінальна (порубіжний період; пере­бування за межею соціального світу, коли ініціант вважався мертвим); 3) постлімінальна (реінкорпорація до колективу в новому соціаль­ному статусі). Скрізь залучалися елементи магії: гомеопатичної постриження, маніпуляції з частинами тіла; контагіозної — риту­альне побиття; а також — переходом межі між світами — ритуаль­не входження у світ мертвих з метою набуття «потойбічних» пред­метів, певних вмінь, розкриття таємниць чи секретів. Тому цей риту­ал завжди асоціювався з довгою дорогою, яку мав пройти ініціант, що у багатьох випадках виконувалось буквально (зокрема військові походи воїнів; походи ремісників за розгадками секретів майстер­ності тощо). Оскільки обряд пов'язувався з порушенням табу заборон звичайним людям (зокрема переходу межі); то він супро­воджувався й елементами негативної поведінки, зокрема ритуальни­ми безчинствами.

Виникнувши в доісторичні часи, традиція посвяти міцно закорінилась у народі, виявилась надзвичайно стійкою. Аналіз фольклор­них творів підтверджує думку про те, що вона мала неабиякий вплив на формування цілих пластів усної народної словесності.