Студопедия
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Магія як найдавніший пласт народної творчості та її форми

Читайте также:
  1. C) Слизистая оболочка тонкая, выстлана многослойным плоским неороговевающим эпителием, собственная пластинка образует короткие сосочки и прилегает к подслизистой основе.
  2. Cущность, виды, источники формирования доходов. Дифференциация доходов населения.
  3. I. Предпосылки формирования философии НВ.
  4. I. Сопровождение перехода на новый образовательный уровень (обучение в школе) Уровень сформированности познавательной деятельности и отдельных её компонентов
  5. II. Компетенции, формируемые в результате освоения учебной дисциплины
  6. II. Механизм формирования общественного мнения.
  7. II. Профориентационное направление работы: обеспечение формирования и развития профессионального и жизненного самоопределения Изучение образовательных запросов
  8. II. Формирование групп и социальная динамика
  9. III Композиционные материалы на неметаллической основе. (Пластики)
  10. III. Организация информирования поступающих
Статті калькуляції Сума, грн
1 рік 2-й та наступні роки
ІІІ кв ІV кв  
Плановий обсяг виробництва, т      
Сировини і основні матеріали      
Допоміжні матеріали      
Паливо і електроенергія на технологічні цілі      
Основна и додаткова заробітна плата      
Відрахування на соціальні заходи      
Амортизація обладнання основного виробництва      
Загальновиробничі витрати      
Виробнича собівартість      
Адміністративні витрати      
Витрати на збут      
Інші операційні витрати      
Повна собівартість      

Розрахунок прибутку наводять у табл. 3.4.

Таблиця 3.4

Розрахунок прибутку

Показник 1-й рік 2-й та наступні роки
ІІІ кв ІV кв
Виручка від реалізації продукції, тис. грн.      
Повна собівартість, тис. грн.      
Прибуток, тис. грн.      
Рентабельність продукції, %      

 

МАГІЯ І МІФОЛОГІЯ

Магія як найдавніший пласт народної творчості та її форми

Магія (лат. таgіа, від гр. таgеіа — чародійство) — система обрядів, пов'язаних з віруваннями у здатність надзвичайним чи­ном впливати на людей, тварин, сили природи, а також на боже­ства та духовний світ з користю для світу живих.

Магія як явище, породжене прадавнім світоглядом, є характер­ною ознакою первісних стадій розвитку усіх народів. Вона тісно пов'язана з міфологічною системою і не мислиться поза її межами, оскільки, будучи відірваною від світоглядних уявлень та вірувань, повністю втрачає своє значення. Мета магії чи, за словами М. Гру-шевського «її провідна ідея — се не ідея служіння правлячим двохресним (дохристиянським — авт.) світом силам, щоб придбати їх ласку, яка вже сама, по своєму плану, все на добре попровадить, як то собі укладає людина на інших стадіях релігійної думки. Се ідея по­велівання, кермування тими силами або забезпечування себе від їх недобрих впливів певними засобами, ірраціональними з погляду на­ших відомостей на природу, але доцільними з становища тодішніх поглядів на світ». Основною причиною виникнення магічних (таєм­них) знань Б. Тайлор вважав асоціативність мислення у поєднанні з людським нерозумінням справжньої сутності речей.

Магія як цілісне сформоване явище життя суспільства на низь­кому рівні його розвитку поділяється на два пласти: 1) теоретична магія (магія як псевдонаука); 2) практична магія (магія як псевдо­мистецтво).

Магічне мислення за Дж. Фрезером будується на двох основ­них принципах: 1) подібне викликає (створює) подібне або наслідок схожий на свою причину; може бути окреслений як закон подібності 2) речі, які один раз доторкнулись одна одної, продовжують взаємо­діяти на відстані після завершення їх прямого контакту; закон до­тику чи зараження.

На основі першого закону виникає гомеопатична чи імітативна

магія. Тут бажана дія викликається шляхом її імітування (проко­лювання або знищення зображення ворога, вмурування його тіні; виливання води, кроплення, щоб викликати дощ). Поширеними її різновидами є магія родючості (землі, людей і тварин); магія вузла (похідна — магія ткацтва, прядіння; за асоціацією зав'язати певну справу).

На основі другого закону виникає контагіозна магія. Тут дія на людину здійснюється через предмет, який колись її торкався (її во­лосся, одяг, залишки їжі, яку вона споживала тощо; вважається, що те, що відбувається з одним предметом, неминуче відбувається й з іншим, якого він колись торкався; звідси — спалювання свого во­лосся, нігтів, кісток тварини, яку з'їдали). Поширеним різновидом її є магія слідів. Проявом контагіозної магії є також ритуальне биття з метою стимулювати життєву здатність людини.

Закони магії поширюються не лише на людину чи її дії, а й на природу, оточуючий світ, потойбіччя. В основі обох видів магії ле­жить певна асоціація ідей: в гомеопатичній магіїасоціювання ідей подібних; в контагіознійасоціювання ідей суміжних. Та­ким чином, «магія є спотвореною системою природних законів і хиб­ним керівним принципом поведінки».

Магія була тісно пов'язана з анімістичними уявленнями та віру­ваннями і мала на меті здійснювати вплив на потойбічний світ, яви­ща природи (дощ, сніг, гроза, повінь, проростання злаків тощо) з ко­ристю для світу живих. Це відбувалось у формі обрядів та ритуалів.

Віруванняце релігійні уявлення людей, які сприймаються без логічного пояснення, на віру і становлять основу релігійного світо­гляду, обрядів та ритуалів.

Обрядце виконання людьми символічно-умовних дій, якими супроводжуються певні події родинного життя (народження, весіл­ля, похорон та ін.), календарні свята, а також окремі трудові про­цеси (сіяння, косовиця). Подібним за значенням є слово ритуал (лат. ritualis— обрядовий), що означає форму складної символічної пове­дінки, системи дій та мовлення, яка у минулому була основним ви­раженням культових взаємин.

Значення давніх обрядів та ритуалів зумовлювалося насамперед сільськогосподарським календарем, діяльністю людей, їх родинни­ми та суспільними взаєминами. До нашого часу дійшли обряди, які стосуються різних сфер людського життя та діяльності, і за своїм походженням є магічними, сягають корінням давнини.

Первісно усі ритуальні дії відбувались у священних гаях, біля водоймищ чи давніх дерев, яким поклонялись. Там заборонялось полювати, рубати дерева, рвати квіти, оскільки вони вважались місцем перебування уявних божеств та духів. Там стояли язичницькі хра­ми (хороми, мольбища, капища, контини — на різних територіях існу­вали свої назви) з требищами (жертовниками) та ідолами чи бовва­нами, біля яких здійснювались обряди. У найдавніші часи була окрема язичницька духовна верства людей, що займались магією і вважа­лись посередниками між світом живих і світом мертвих. Вони за­лежно від специфіки виконання ними певних магічних дій назива­лись волхви, кудесники, жерці, чарівники, відуни, віщуни, потворники, знахарі, біси.

Навіть в етимології цих слів подекуди збереглися відтінки зна­чення їх виду діяльності: чарівники при виконанні ритуалів вико­ристовували чари або чарки — чаші, у які вливався особливий напій, як правило, приготований з трав, що містять наркотичні речовини, молоко, віск, чи іншу рідину; жерці (від жерти, пожирати вогнем) здійснювали жертвоприношення; відуни, віщуни (відати — знати) — передбачали майбутнє; потворники (від творити) - здійснювали певні дії, маніпуляції, щоб впливати на події, природу, людей; біси (від індоєвропейського блищати) — ті, що запалювали вогнище; громники (які ворожили за громом); чорнокнижники (використову­вали книги чорної магії); ворожбити та ворожки (вороже ставились до людей певної категорії, насилали зло), гадинники (здійснювали «гадання», маніпуляції чи ворожіння за допомогою гадюк, змій тощо). Ними могли бути і чоловіки, і жінки, хоча в цьому плані в різні періоди акценти зміщувались.

Види та форми давніх обрядів. Найдавнішим зафіксованим магічним обрядом є обряд жертвоприношення як задобрення чи викликання прихильності у духів і божеств. Він виконувався у формі ритуального знищення (вбивання) людини, тварини, дерева чи рос­лини, предмета. Жертвоприношення були надзвичайно різноманіт­ними у залежності від жертви та того, кому вона приносилась. Так, для духів вогню чи світла (світил) жертви, як правило, спалювались; для води, вологи, дощів — топились або зливались, кропились водою; для землі — закопувались у землю; для повітря та духів існували жертви куріння і т. ін. Факт людських жертвоприношень підтвер­джується не лише численними археологічними доказами, а й вели­кою кількістю вказівок, які знаходимо у фольклорних текстах. Та­кими були — ритуальні спалювання (запікання у короваї), топлення, закопування в землю (поховання живцем; замуровування у фундамент або стіну будівлі) тощо. Поряд з людьми приносились у жертву тварини, птахи, земноводні; пізніше вони заміняли й людські жертви. У жертву також приносились дари природи — плоди, зерно, мед, квіти та трави; а також речі, виготовлені з них — печені короваї, калачі, різноманітні страви і напої, плетені вінки, прикрашені дерева тощо.

Важливим магічним обрядом був обряд посвячення або ініціації (іпіtаtіоп — від лат. іпitiит — початок, посвячення). У найдавніший період він означав смерть і відродження, що давало змогу входження юнаків у рід, щоб стати повноправними його членами і отримати пра­во вступати у шлюб. Ритуал відбувався у формі проковтування хлоп­ця страшним чудовиськом: «Для здійснення цього обряду часом вибудовувалися спеціальні доми у формі тварини, де двері відігравали роль пащі... Обряд завжди здійснювався в глибині лісу чи чагарника, в суворій таємниці. Обряд супроводжувався тілесними знущаннями. Інша форма тимчасової смерті виражалась в тому, що хлопця симво­лічно спалювали, варили, жарили, рубали на куски і знову воскреша­ли... Хлопець проходив більш-менш довгу та строгу школу. Його вчили прийомам полювання, йому сповіщали таємниці релігійного характе­ру, історичні дані, правила і вимоги побуту і т. д. Юнак проходив школу мисливця і члена суспільства, школу танців, пісень і всього, що здавалось необхідним у житті». Якщо після цього обряду юнак не хотів повертатись у своє поселення, він залишався жити у лісі у так званому «чоловічому домі», який часом вміщував навіть кілька де­сятків жителів і мав вигляд палацу. Воїни, які жили в ньому, не під­корялися законам племені, тому їх часто називали розбійниками. З часом вони могли залишати ці доми і приєднуватись до своїх родин.

Як підтверджують дослідження прихильників ритуально-міфо­логічної школи, обряди ініціації лягли в основу багатьох жанрів народного мистецтва (у тому числі і словесного). Сучасний дослід­ник В. Балушок57 виділяє кілька основних видів ініціації:

1. Юнацькі вікові ініціації і взагалі посвячувальні ритуали, що
пов'язані з соціалізацією молоді.

2. Обряди, які ритуально оформлюють вступ до різних таємних
товариств, які вже не пов'язуються з юнацьким віком і набуттям
соціальної зрілості і доступні, як правило, для представників однієї
статі.

3. Жрецькі, шаманські та чаклунські посвячення.

4. Ініціаційні ритуали введення на посаду.

5. Посвячення у вищий ритуальний статус або так звані «кален­дарні» ініціації.

6. Жіночі ініціації.

Обряди відбувались у кілька етапів, які трансформувались від прадавніх часів до новітньої епохи. Найдавнішими з відомих вва­жаються ініціації вступу до жерців і в так звані «звірині союзи». Останні оформлялись на основі тотемічних вірувань і становили гро­маду «посвячених», які за допомогою магічних ритуалів мали особ­ливий зв'язок та спілкування з тотемними предками (вовками, соба­ками, рідше — ведмедями тощо), і навіть могли набувати їх вигляду (звідси — культ вовкулаків та песиголовців). Дещо пізніше виник­ла форма ініціації до військових громад (на зразок княжих дружин, що згодом розвинулась в обряд посвячення у запорозькі козаки). Іншими були ініціації ремісничі (посвячення у майстри) та селянські (прийняття в гурт косарів, конюхів, жниць тощо); а також — коб­зарські та старцівсько-жебрацькі.

Вони ґрунтувалися на спільній основі: в усіх випадках обряд ініціації складається з трьох фаз: 1) передлімінальна (відділення ініційованого з колективу); 2) лімінальна (порубіжний період; пере­бування за межею соціального світу, коли ініціант вважався мертвим); 3) постлімінальна (реінкорпорація до колективу в новому соціаль­ному статусі). Скрізь залучалися елементи магії: гомеопатичної постриження, маніпуляції з частинами тіла; контагіозної — риту­альне побиття; а також — переходом межі між світами — ритуаль­не входження у світ мертвих з метою набуття «потойбічних» пред­метів, певних вмінь, розкриття таємниць чи секретів. Тому цей риту­ал завжди асоціювався з довгою дорогою, яку мав пройти ініціант, що у багатьох випадках виконувалось буквально (зокрема військові походи воїнів; походи ремісників за розгадками секретів майстер­ності тощо). Оскільки обряд пов'язувався з порушенням табу заборон звичайним людям (зокрема переходу межі); то він супро­воджувався й елементами негативної поведінки, зокрема ритуальни­ми безчинствами.

Виникнувши в доісторичні часи, традиція посвяти міцно закорінилась у народі, виявилась надзвичайно стійкою. Аналіз фольклор­них творів підтверджує думку про те, що вона мала неабиякий вплив на формування цілих пластів усної народної словесності.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 121 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав