Студопедия
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Понятие и виды кредита Кредитный договор

Читайте также:
  1. I . Понятие и признаки правовых норм.
  2. I. Диагностика: понятие, цели, задачи, требования, параметры
  3. I. Доказывание, понятие и общая характеристика
  4. I. Понятие законности. Соотношение законности, права и власти.
  5. I. Понятие законности. Соотношение законности, права и власти.
  6. I. Понятие и виды источников (форм) права.
  7. I. Понятие и виды преступности
  8. I. Понятие и сущность бюджетирования.
  9. I. Понятие как форма мышления
  10. I. Понятие, признаки и предпосылки правовых отношений.

Предложение – это блага и услуги, которые по заданной цене находятся на рынке.
Различают индивидуальное и рыночное предложение.
Закон предложения: между уровнем цены P и величиной предложения Qs существует прямая зависимость при прочих равных условиях.
Детерминанты предложения.
Самая главная детерминанта предложения – цена.
На кривую предложения влияют не ценовые факторы.
Не ценовые факторы:
1.) Цены на ресурсы (определяют себестоимость). Кривая предложения фирм основывается на издержках производства, так как производство дополнительных единиц продукции требует больших издержек. Снижение цен на ресурсы снижает издержки производства и увеличивает предложение, перемещая кривую предложения вправо.
2.) Научно технический прогресс
3.) Налоговая политика государства. Налоги рассматриваются производителями как издержки производства, способствующие сокращений предложения. Государственное дотирование производства является, по существу, снижением издержек и. следовательно, ведет к увеличению предложения.
4.) Цены на товары-субституты и на комплементарные товары. Оказывают влияние на предложение товаров и услуг, но это сказывается на предложении лишь на достаточно длительном отрезке времени и при соответствующих условиях производства.
5.) Число продавцов на рынке. Чем больше продавцов на рынке данного товара, тем больше его рыночное предложение, Но по мере выхода фирм из данной отрасли кривая предложения будет смещаться влево, что будет свидетельствовать об уменьшении предложения.
6.) Ожидания производителей, касающиеся возможных колебаний цен на данный товар, цен на ресурсы, изменений налоговой политики правительства, влияют на предложение в сторону либо его увеличения, либо уменьшения.
7.) Природные катаклизмы, войны

Предложение какого-либо товара или услуги - это готовность производителя продать определенное количество товара или услуги по определенной цене за определенный период времени.

Объем предложения - то количество товара или услуги, которое готовы продать продавцы по определенной цене в течение определенного периода времени.

Шкала предложения - таблица, в которой показана зависимость объема (величины) предложения от цены.

Таблица 7. Шкала предложения товара

Цена, Р        
Величина спроса, Q        

 

Зависимость между объемом и ценой предложения выражается в законе предложения.

Закон предложения: при прочих равных условиях объем предложения товара увеличивается, если цена на товар возрастает и наоборот.

Изменение объема предложения происходит, если все определяющие предложение товара факторы остаются постоянными, а изменяется только цена рассматриваемого товара. Таким образом, если изменяется цена, то происходит движение вдоль линии предложения.

При изменении других факторов, определяющих предложение, и постоянной цене товара происходит изменение самого предложения, и линия предложения на графике сдвигается.

Факторы, оказывающие влияние на предложения:

2. изменение цен на факторы производства;

3. технический прогресс;

4. сезонные изменения;

5. налоги и субсидии;

6. ожидания производителей;

7. изменение цен на сопутствующие товары.

 

Понятие и виды кредита Кредитный договор

В юридической литературе под кредитными правоотношениями понимают все кредитные отношения, возникающие при предоставлении (передаче, использовании и возвращении) денежных средств или других вещей, определенных родо овыми признаками, на условиях возврата.

Статья 1 Закона \"О банках и банковской деятельности\" определяет банковский кредит как любое обязательство банка предоставить определенную сумму денег, любая гарантия, любое обязательство приобрести право требования долга, любое продление срока погашения долга, которое предоставлено в обмен на обязательство должника по возвращению суммы, а также на обязательства по уплате процентов и других сборов с такой суммыакої суми;

Согласно ч 1 ст 345 ГК кредитные операции состоят в размещении банками от своего имени, на собственных условиях и на собственный риск привлеченных средств юридических лиц (заемщиков) и граждан Кредитными вы изнаються операции, определенные как Законом \"О банках и банковской деятельностильність".

соответствии со статьями 47,49 Закона \"О банках и банковской деятельности\" в кредитных относятся следующие операции:

- размещение привлеченных во вклады (депозиты), в том числе на текущие счета, средств и банковских металлов от своего имени, на собственных условиях и на собственный риск

- осуществление операций на рынке ценных бумаг от своего имени;

- предоставление гарантий и поручительств и других обязательств от третьих лиц, которые предусматривают их выполнение в денежной форме;

- приобретение права требования на выполнение обязательств в денежной форме за поставленные товары или предоставленные услуги, принимая на себя риск выполнения таких требований и прием платежей (факторинг);

- лизинг

Субъекты хозяйственной деятельности могут использовать такие формы кредита: банковский, коммерческий, лизинговый, ипотечный, бланковый, консорциумный

Кредиты, которые предоставляются банками, делятся:

по срокам использования на:

а) краткосрочные - до 1 года; могут предоставляться банками в случае временных финансовых трудностей, возникающих в связи с издержками производства и обращения, не обеспеченных поступлением средств в соответ идному периоде

б) среднесрочные - до 3 лет могут предоставляться на оплату оборудования, текущие расходы, на финансирование капитальных вложений;

в) долгосрочные - свыше 3 лет; могут предоставляться для формирования основных фондов Объектами кредитования могут быть капитальные затраты на реконструкцию, модернизацию и расширение уже действующих основных х фондов, на новое строительство, на приватизацию и др..;

по способу обеспечения на:

а) обеспеченные залогом (имуществом, имущественными правами, ценными бумагами);

б) гарантированные (банками, финансами или имуществом третьего лица);

в) с другим обеспечением (поручительство, свидетельство страховой организации);

г) необеспеченные (бланковые); по степени риска на:

а) стандартные кредиты;

б) кредиты с повышенным риском; по методам предоставления:

а) кредиты, предоставляемые в разовом порядке;

б) кредиты, предоставляемые в соответствии с кредитной линии Под кредитной линией понимается согласие банка-кредитора предоставить кредит в будущем в размерах, не превышающих заранее оговоренные размеры за определенный отрезок времени без проведения дополнительных специальных переговоров;

в) гарантийные (с заранее обусловленной датой предоставления, по необходимости, с взысканием комиссии за обязательство);

по срокам погашения:

а) кредиты, которые погашаются единовременно

б) кредиты, которые погашаются в рассрочку;

в) кредиты, которые погашаются досрочно (по требованию кредитора или по заявлению заемщика);

г) кредиты, которые погашаются с регрессией платежей;

д) кредиты, которые погашаются после оговоренного периода (месяца, квартала)

Кредиты банков могут различаться также по другим условиям предоставления, пользования или погашения (ч 2 ст 347 ГК)

Процесс банковского кредитования осуществляется на принципах обеспеченности, возвратности, срочности, платности и целевой направленности

Принцип обеспеченности кредита означает наличие у банка права для защиты своих интересов, недопущения убытков от невозвращения долга из-за неплатежеспособности заемщика Принципы возвратности, в троковости и платности означают, что кредит должен быть возвращен заемщиком банку в определенный в кредитном договоре срок с соответствующей оплатой за его использование Целевой характер использования п ередбачае вложения заемных средств с конкретной целью, установленной кредитным договоромом.

Коммерческий кредит является товарной формой кредита, которая определяет отношения по вопросам перераспределения материальных фондов и характеризует кредитное соглашение между двумя субъектами хозяйственной деятельности Участники кре едитних отношений при коммерческом кредите регулируют свои отношения и могут использовать платежные средства в виде векселяв.

Погашение коммерческого кредита может осуществляться путем:

оплаты должником по векселю;

передачи векселя соответственно действующему законодательству другому юридическому лицу (кроме банков и других кредитных учреждений);

переоформление коммерческого кредита на банковский

Лизинговый кредит - это отношения между юридическими лицами, которые возникают в случае аренды имущества и сопровождаются заключением лизингового соглашения

Ипотечный кредит - это особый вид отношений по поводу предоставления кредитов под залог недвижимого имущества

Консорциумный кредит - это форма кредита, который предоставляется банковским консорциумом такими способами:

а) путем аккумулирования кредитных ресурсов в определенном банке с дальнейшим предоставлением кредита заемщикам;

б) гарантирования общей суммы кредита ведущим банком или группой банков;

в) путем изменения гарантированных банками-участниками квот кредитных ресурсов за счет привлечения других банков для участия в консорциумной операции

Банкам запрещается прямо или косвенно предоставлять кредиты для приобретения собственных ценных бумаг Использование ценных бумаг собственной эмиссии для обеспечения кредитов возможно с разрешения Национального банка Украини.

Банк обязан при предоставлении кредитов соблюдать основные принципы кредитования, в том числе проверять кредитоспособность заемщиков и наличие обеспечения кредитов, соблюдать уста овлених Национальным банком Украины требования по концентрации рисков.

Банк не может предоставлять кредиты под процент, ставка которого ниже процентной ставки по кредитам, которые берет сам банк, и процентной ставки, которая выплачивается им по депозитам Исключение можно делать лишь е в случае, если при осуществлении такой операции банк не будет убыткахв.

Банк имеет право выдавать бланковые кредиты при условии соблюдения экономических нормативов

Предоставление беспроцентных кредитов запрещается, за исключением предусмотренных законом случаев

В случае несвоевременного погашения кредита или процентов за его пользование банк имеет право издавать приказ о принудительной оплате долгового обязательства, если это предусмотрено соглашением

Согласно ч. 2 ст 345 ГК кредитные отношения осуществляются на основании кредитного договора, который заключается между кредитором (в ч 1 ст 1054 ГК эта сторона кредитного договора называется кредитодателем - В Щ) и заемщиком в письменной форме Кредитный договор, заключенный с несоблюдением письменной формы, является ничтожным (ч. 2 ст 1055 ГК. 1055 ЦК).

В кредитном договоре предусматриваются цель, сумма и срок кредита, условия и порядок его выдачи и погашения, виды обеспечения обязательств заемщика, процентные ставки, порядок платы за кредит, права а и ответственность сторон относительно выдачи и погашения кредита (ч. 2 ст 345 ГКК).

Субъекты хозяйствования - резиденты Украины - согласно ст 4 Закона \"О внешнеэкономической деятельности\" имеют право на получение кредитов от иностранных субъектов хозяйственной деятельности Кредиты в иностранной валюте предоставляются юридическим лицам - резидентам, физическим лицам - резидентам, которые занимаются предпринимательской деятельностью, резидентам по операциям, которые осуществляются ими с использованием пла тижня карт международных платежных систем, и юридическим лицам - нерезидентам - банковским учреждениеим установам.

Заемщики погашают полученные кредиты в иностранной валюте за счет валютных поступлений от всех видов внешнеэкономической деятельности погашения кредитов может быть использована иностранная валюта, п приобретена на межбанковском валютном рынке Украини.

Согласно п. 4 ст 5 Декрета Кабинета Министров Украины от 19 февраля 1993 г. № 15-93 \"О системе валютного регулирования и валютного контроля\" 1 получения резидентами кредитов в иностранной валюте, если в срок и суммы таких кредитов превышают установленные законодательством пределы, требуют индивидуальной лицензии Национального банка Украины Согласно установленному порядку уполномоченный банк, имеющий ли цензию на право осуществления операций с валютными ценностями, может привлекать кредитные ресурсы от иностранных банков-корреспондентов без получения лицензии НБУ сроком до одного года Другие резиденты-заемщика ьникы должны получить лицензию в порядке, установленном Положением о порядке предоставления резидентам Украины индивидуальных лицензий и свидетельств о регистрации на получение кредитов в иностранной валюте в ид иностранных кредиторов, утвержденным постановлением Правления Национального банка Украины от 7 мая 1997 г. № 14ня 1997 р. № 144.

Для получения индивидуальной лицензии резидент-заемщик (кроме уполномоченного банка) должен подать в НБУ:

ходатайство заемщика-резидента;

письмо уполномоченного банка в адрес Национального банка Украины с согласием на обслуживание кредита, с указанием реквизитов счета, на который будет осуществляться перевод валютных средств, и с эксперт ным выводом банка относительно кредитного проекта (в виде приложения к письму), подготовленного на основании документов заемщика, указанных в Положении, а именно

- копии свидетельства о государственной регистрации, заверенная нотариально или органом, который выдал свидетельство о государственной регистрации, и один из экземпляров надлежащим образом оформленного и утвержденного устава а или его копию, заверенную нотариально

- копии кредитного соглашения;

- технико-экономического обоснования потребности в получении кредита;

- расчетов окупаемости кредита;

- графика погашения задолженности по кредиту (с учетом процентов);

- заключения аудиторской организации о финансовом состоянии заемщика;

- копии баланса заемщика на последнюю отчетную дату, заверенная органом государственной налоговой службы;

- копий контрактов, обеспечивающих реализацию кредитного проекта;

- лицензий или иных разрешений на экспорт продукции этого проекта, установленные государственными органами;

- информации или документа об обеспечении кредита, если это предусмотрено кредитным соглашением

Если резидент-заемщик является государственным предприятием, ему необходимо дополнительно подать ходатайство соответствующего государственного органа о получении кредита, а если кредитным соглашением предусмотрена залог имущества, письменное согласие органа, уполномоченного управлять этим имуществом, на передачу его в залог.

Уполномоченный банк для получения свидетельства о регистрации представляет в Национальный банк Украины ходатайство банка и кредитное соглашение с нерезидентом с графиком погашения задолженности по кредиту

Индивидуальная лицензия или свидетельство о регистрации выдается резиденту-заемщику для реализации только одного кредитного проекта и не может быть основанием для привлечения иного проекта или увеличение суммы кредита и осуществление других валютных операции.

Индивидуальная лицензия действительна на все время пользования кредитом, если в течение 60-ти дней со дня выдачи заемщик получил кредит полностью или его долю При невозможности по уважительным причинам начался? чаты освоения кредита в этот срок резидент-заемщик может обратиться к Национальному банку Украины с обоснованным ходатайством на продление срока действия индивидуальной лицензии при условии представления поз итивного ходатайство уполномоченного банка по этому приводу.

Уполномоченному банку для получения индивидуальной лицензии на привлечение кредитных ресурсов от иностранных банков-корреспондентов срок свыше одного года необходимо представить Национальному банку Украины клоп потання и кредитное соглашение с нерезидентом с указанием графика погашения задолженности по кредит.

Получение резидентом-заемщиком кредита в иностранной валюте от иностранного кредитора без индивидуальной лицензии НБУ влечет за собой применение предусмотренного ст 16 Декрета Кабинета Министров Украин ни \"О системе валютного регулирования и валютного контроля\" штрафа в сумме, эквивалентной сумме полученного кредита, пересчитанной в валюту Украины по курсу НБУ на день осуществления операцииня операції.

Важное значение в регулировании отношений по получению кредитов резидентами от нерезидентов и предоставления резидентами займов должно Положение о порядке получения резидентами кредитов, займов в иностранной ва алюти от нерезидентов и предоставления резидентами займов в иностранной валюте нерезидентам, утвержденное постановлением Национального банка Украины от 17 июня 2004 № двести семидесятой Указанное Положение устанавливает рядом к получения резидентами кредитов, займов в иностранной валюте от нерезидентов, в том числе порядок регистрации договоров, предусматривающих выполнение резидентами долговых обязательств перед нерезидентами по привлеченным от нерезидентов кредитам, займам в иностранной валюте (далее - договоры), и выдачи резидентам регистрационных свидетельств об осуществлении валютных операций по таким договорам, а также поря док предоставления резидентами займов в иностранной валюте нерезидентам и выдачи резидентам индивидуальных лицензий Национального банка на перевод за пределы Украины иностранной валюты с целью предоставления резидент ами займов в иностранной валюте нерезидентаам.

Контроль за погашением кредита, полученного резидентом Украины в иностранной валюте от иностранного инвестора, возлагается на уполномоченный банк

Стаття 345. Кредитні операції банків

1. Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

2. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

3. Правові наслідки недійсності кредитного договору, а також недійсності договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, визначаються Цивільним кодексом України.

(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 02.10.2012 р. N 5405-VI)

Стаття 346. Кредитування суб'єктів господарювання

1. Для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи:

клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею;

техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації;

інші необхідні документи.

2. Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

3. Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 347. Форми та види банківського кредиту

1. У сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту.

2. Кредити, які надаються банками, розрізняються за:

строками користування (короткострокові - до одного року, середньострокові - до трьох років, довгострокові - понад три роки);

способом забезпечення;

ступенем ризику;

методами надання;

строками погашення;

іншими умовами надання, користування або погашення.

Стаття 348. Контроль банку за використанням кредиту

1. Банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.

2. У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору.

Стаття 349. Кредитні ресурси

1. Банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. Вони можуть позичати один в одного на договірних засадах ресурси, залучати та розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами.

2. У разі недостатності коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати позички у Національного банку України. Кредитні ресурси Національного банку України становлять кошти статутного капіталу та інших фондів, інші кошти, що використовуються як кредитні ресурси відповідно до закону.

3. Загальні умови використання кредитних ресурсів визначаються цим Кодексом та іншими законами.

(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 22.12.2010 р. N 2850-VI)

Стаття 350. Факторингові операції

1. Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.

2. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаютьсяЦивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

(Із змінами, внесеними згідно із
Законами України
від 09.09.2010 р. N 2510-VI,
від 07.07.2011 р. N 3610-VI)

Стаття 351. Лізингові операції банків

1. Банки мають право придбавати за власні кошти засоби виробництва для передачі їх улізинг з дотриманням вимог, встановлених у статті 292 цього Кодексу.

2. Загальні умови та порядок здійснення лізингових операцій визначаються законом про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.

 

 

4.

Стаття 352. Страхування у сфері господарювання

 

1. Страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. 2. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування). 3. Суб'єкти господарювання з метою страхового захисту їх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством. Коментар: 1. В умовах соціально-економічної нестабільності більшість населення відчуває потребу в матеріальній підтримці у випадках втрати здоров'я, працездатності, роботи, а також у випадку втрати чи пошкодження майна. Страхові фонди, що мають забезпечувати такого роду виплати, створюються державою і є фондом державного соціального страхування. Однак виплати з такого фонду тільки частково, не повною мірою забезпечують відшкодування тих чи інших втрат громадян. Потреба суспільства в додатковому джерелі відшкодування можливих надзвичайних витрат здійснюється за допомогою страхування. У ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування розглядається як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Будучи видом людської (суспільно корисної) діяльності, страхування не зводиться до простої сукупності дій. Воно складається з пов'язаних і послідовних підприємницьких заходів (дій), спрямованих до єдиної мети, і являє собою страхову діяльність. Страхова діяльність багатогранна і складається з різних дій, операцій і вчинків. Саме в такому розумінні розглядає страхування коментована стаття - як вид економічної діяльності. Страхування вирізняється ознаками, що характеризують його специфічність. По-перше, для категорії страхування характерна надзвичайність подій, тобто прив'язаність страхування до наслідків страхового випадку, що відбувся, до страхового ризику. Надзвичайність як ознака страхування включає в себе, з одного боку, - випадковий характер настання руйнівних подій, коли жодна із сторін не могла вплинути на розвиток подій, з іншого боку - наявність певного ризику, тобто характеризується ймовірністю настання чи не настання страхових подій. Окрім того, вказана ознака включає в себе надзвичайний характер наслідків страхового випадку, як то: руйнування майна, смерть тощо. Питання про страховий ризик буде розглянуто нижче при характеристиці ознак договору страхування. Тільки керуючись цією ознакою, можна відмежувати страхування від деяких інших явищ, близьких до нього за своєю природою. По-друге, характерною ознакою страхування є створення централізованого страхового фонду цільового призначення, що формується за рахунок децентралізованих внесків учасників страхування. Оскільки кошти цього фонду використовуються серед страхувальників, розмір страхового внеску є часткою кожного з них у розкладці збитку. Використовуватись такий фонду може виключно за цільовим призначенням. По-третє, ознакою страхування є оплатність відносин між суб'єктами страхування. У літературі висловлювалась думка про еквівалентність таких відносин, проте питання про визнання ознакою страхування еквівалентності відносин між страхувальником і страховою організацією з юридичної точки зору є дискусійним. Відносини між сторонами договору страхування не можуть бути еквівалентними, оскільки еквівалентність передбачає рівність вартостей страхових платежів і страхових виплат, а в страхуванні, як правило, така рівність не прослідковується. Страхувальник завжди вносить платежі в розмірі, який не може співпадати з страховими виплатами, тому страхові правовідносини є оплатними, але ні в якому разі не можуть бути еквівалентними. Оплатність - істотна риса страхування, що відрізняє його від добродійності, примусовості та ін. По-четверте, можна говорити про обмеження зобов'язання страховика розміром страхової суми чи розміром збитків як про визначальну ознаку страхування. Дійсно, в майновому страхуванні розмір страхового відшкодування не може перевищувати розмір заподіяних збитків, а в особистому страхуванні страхова сума при добровільному страхуванні встановлюється за згодою сторін, а при обов'язковому страхуванні розмір страхової суми встановлюється законом. По-п'яте, страхуванню притаманна також специфічна мета, яка теж виступає як ознака страхування, а саме: забезпечити відновлення тих втрат, які страхувальник поніс в результаті настання страхового випадку. Страхові послуги включають в себе страхування, перестрахування та діяльність страхових посередників. Визначення страхування, що міститься в ч. 1 коментованої статті включає в себе поняття "страховий випадок". До юридичних фактів відносяться не лише дії осіб, до їх числа входять також явища природи, що певним чином впливають на суспільні відносини, як то - стихійне лихо, внаслідок якого стався нещасний випадок чи смерть застрахованого. У такому разі вони стають страховим випадком і тягнуть за собою зміну чи припинення страхових правовідносин. Чинне законодавство дає легальне визначення поняття страхового випадку у ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування". Проте таке визначення є неповним, а тому, вказавши на характерні ознаки страхового випадку, необхідно його доповнити. По-перше, страховий випадок - це подія, що наносить шкоду, породжує певні правові наслідки. По-друге, це подія, яка сталася в житті застрахованої особи. Крім того, страховим випадком може виступати лише подія, яка на момент виникнення страхового правовідношення ще не настала або, щодо якої сторонам страхового правовідношення не відомо і не може бути відомо, чи настане вона взагалі в межах строку дії страхового правовідношення. А якщо настання цієї події невідворотне (наприклад, смерть застрахованого при страхуванні на дожиття), то сторони не знають і не можуть знати, коли саме подія настане. По-четверте, страховий випадок - це подія, яка передбачена договором страхування або законом, що встановлює умови обов'язкового страхування, і з якою пов'язується виникнення у страховика обов'язку здійснити страхову виплату. Підсумовуючи вищесказане, можна дати наступне визначення страхового випадку. Страховий випадок - це подія, яка передбачена договором або законом, яка сталася після виникнення страхових правовідносин або невідома сторонам на момент їх виникнення і з настанням якої у страховика виникає обов'язок здійснити виплату страхової суми. По відношенню до конкретних видів страхування страховий випадок являє собою сукупність певних обставин, наявність яких породжує суб'єктивні права та обов'язки. Таким чином, страховий випадок - це сукупність юридичних фактів. Законодавство визначає широке коло обставин, які є страховими випадками, і залежать ці обставини від групи і виду страхування. У більшості своїй це обставини непереборної сили, проте в особистому страхуванні вони мають інший характер. В особистому страхуванні страховими випадками є у накопичувальних видах страхування: дожиття застрахованої особи до певного віку, досягнення пенсійного віку чи настання в житті застрахованої особи іншої події, як то: одруження, народження дитини тощо або смерть застрахованої особи, а також в окремих видах страхування - захворювання; у ризикових видах страхування - загибель або смерть застрахованої особи чи втрата працездатності, одержання застрахованим травми внаслідок нещасного випадку. Що стосується поняття "страховий платіж" то у Законі України "Про страхування" страховою премією (страховим платежем, страховим внеском) визнається плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування (ст. 10). Платіж становить визначений грошовий внесок, який може бути внесений страхувальником одразу за весь строк страхування чи вноситися періодично. В основі визначення розміру страхового внеску лежить складний економіко-математичний механізм побудови страхових тарифів (їх ще називають тарифною ставкою), які забезпечують фінансово-економічну стійкість страхових операцій і є основою формування страхового фонду. 2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті страхування поділяється на добровільне та обов'язкове. Добровільне страхування як одна із форм страхування виникає лише на підставі договору між страхувальником і страховиком. Виходячи з положень законодавства кожен страховик формує загальні умови страхування щодо кожного з видів страхування, на які у нього є відповідна ліцензія. Ці загальні умови визначаються у правилах; конкретні умови здійснення страхування щодо даного страхувальника визначаються договором страхування. У тому випадку, коли страховий захист тих чи інших об'єктів пов'язаний з інтересами не лише страхувальників, але і всього суспільства, держава встановлює обов'язкову форму проведення страхування. В обов'язковому страхуванні відносини між сторонами виникають на підставі сукупності юридичних фактів. Виникнення конкретного правовідношення з обов'язкового страхування пов'язане зі складною юридичною підставою, що включає в себе послідовне настання таких юридичних фактів: - факту наявності закону, що встановлює обов'язок особи здійснити страхування щодо себе або третіх осіб щодо належного їй майна; - факту, що дозволяє відносити дану особу до категорії страхувальників або застрахованих осіб; - факту укладення договору страхування (факту настання страхового випадку - для обов'язкового державного особистого страхування). Особлива зацікавленість держави, як виразника інтересів суспільства, в обов'язковому страхуванні обумовлює те, що одним із фактів, які породжують виникнення відносин обов'язкового особистого страхування, є виключно нормативні акти, прийняті органом законодавчої влади. Так, зокрема, на законодавчому рівні визначаються: перелік об'єктів, що підлягають страхуванню, перелік страхових подій, винятки зі страхових подій, максимальні страхові тарифи та мінімальні страхові суми, рівень (норми) страхового забезпечення, основні права та обов'язки сторін, інші питання. Проте процедура обов'язкового страхування, тобто порядок та умови його проведення, регулюється рядом підзаконних нормативно-правових актів вищих органів влади та управління. При цьому, наприклад, порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування працівників, умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх здоров'я та життя або інших осіб, чиє життя та здоров'я потребує підвищеного захисту з інших міркувань (скажімо, захист інтересів держави), затверджуються відповідними постановами Кабінету Міністрів України, які практично відрізняються лише визначеним розміром страхових сум, що підлягають сплаті, та назвою відповідного органу державної влади і управління. Договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах: - страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу); - страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації будь-якого транспортного засобу або одного з транспортних засобів, зазначених у договорі, особою, вказаною в договорі страхування (договір II типу); - страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі (договір III типу). Як видно з вищевказаного, страхувальниками виступають власники або законні володільці транспортного засобу чи кількох транспортних засобів. Обов'язковому страхуванню в ролі застрахованих підлягають особи, умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх життя та (або) здоров'я, або чиє життя та здоров'я потребує підвищеного захисту з інших міркувань. Таким чином, підставою виникнення правовідносин з обов'язкового страхування між страховиком і страхувальником є фактичний склад. Обов'язкове страхування характеризується своїми специфічними рисами, що відрізняє його від добровільної форми страхування. По-перше, обов'язкове страхування встановлюється законом, відповідно до якого страхувальник зобов'язаний передати на страхування відповідні об'єкти, а страховик надати страхову послугу. Другою рисою обов'язкового страхування є охоплення страхуванням повністю усіх вказаних у законі суб'єктів, або, як її ще називають, "універсальність", згідно з якою всі особи, що відповідають вказаним у законі ознакам, повинні бути застраховані. Третя риса - безстроковість обов'язкового страхування. Дійсно, страховий захист особи здійснюється з моменту, коли вона набула рис страхувальника (наприклад, є власником транспортного засобу) або застрахованої особи (наприклад, прийнята на роботу), і навіть у тому випадку, якщо це сталося після вступу в силу закону, згідно з яким особа підлягає страхуванню, і продовжує існувати аж до того моменту, коли припиняться обставини, що були підставою для страхування. Таким чином, правовідношення по обов'язковому страхуванню виникає і продовжує існувати без обмеження його будь-яким строком, на відміну від добровільного страхування, що, як правило, є строковим. Ще однією рисою обов'язкового страхування є чітка визначеність страхового відшкодування, страхової суми, що встановлюється на законодавчому рівні і не може бути змінена за домовленістю сторін. Оскільки умови страхування визначаються на імперативному рівні, на відміну від добровільного страхування, де внески, як правило, залежать від страхової суми, в обов'язковому страхуванні розмір страхової суми встановлюється на рівні закону і не залежить від страхових внесків. Окрім того, якщо у добровільному страхуванні страховик не може в односторонньому порядку змінити умови страхування, то в обов'язковому навпаки - законодавець може змінювати ці умови на свій розсуд. Підсумовуючи вищесказане, обов'язкове страхування можна визначити як сукупність комплексних правовідносин щодо охорони майнових інтересів громадян, в яких страховик зобов'язаний надати страхову послугу, а страхувальник передати на страхування об'єкти на умовах, що визначені законом та договором. У залежності від того, з майновими чи немайновими правами особи пов'язаний об'єкт страхування, кожна форма страхової діяльності може мати такі класифікаційні групи: - страхування майнових благ (майнове страхування); - страхування таких немайнових благ, як життя, здоров'я та працездатність особи (особисте страхування); - страхування відповідальності, де об'єктом страхування виступає відповідальність перед третіми фізичними і юридичними особами, яким може бути спричинена шкода (збиток) внаслідок будь-яких дій чи бездіяльності страхувальника. До кола правовідносин, що виникають з особистого (добровільного) страхування, входять такі основні підгрупи, що в свою чергу діляться на види: - правовідносини зі страхування життя; - правовідносини зі страхування від нещасних випадків; - правовідносини з медичного страхування. Специфічним видом особистого страхування є медичне страхування, що виникає як результат реалізації соціальної необхідності в захисті громадянина від ризику втрати здоров'я. Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Щодо суб'єктів, то ними виступають, як правило, громадяни-страхувальники, страхові медичні організації та медичні заклади. В Україні не запроваджено обов'язкового медичного страхування, натомість добровільне розвивається, "незважаючи" на неврегульованість таких відносин у законодавстві.
Стаття 353. Суб'єкти страхової діяльності у сфері господарювання
     

 

1. Суб'єкти господарювання - страховики здійснюють страхову діяльність за умови одержання ліцензії на право проведення певного виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страхування, які визначені в ліцензії. 2. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестраховування та фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними. Допускається здійснення вказаних видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків за договорами про спільну діяльність. 3. Страхувальниками у цьому Кодексі визначаються учасники господарських відносин, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відповідно до закону. Коментар: 1. Загалом суб'єктів страхування можна поділити за функціональною ознакою: - страховики, що безпосередньо надають страховий захист; - об'єднання страховиків, як то спілки, асоціації, групи, бюро, створені для захисту законних інтересів страховиків, обміну правилами страхування та передовими технологіями в галузі страхування; - посередники, що виконують пов'язуючу функцію між страхувальником та страховиком; - перестрахувальні компанії; - страхувальники як покупці страхових послуг. Коментована стаття вказує на те, що страховиками є суб'єкти господарювання, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Зі змісту ст. 2 Закону України "Про страхування", що містить поняття страховика, випливає, що до них можна віднести таких суб'єктів господарювання, які володіють наступними характерними ознаками: По-перше, наявність у даних суб'єктів статусу юридичної особи. Страховиком може бути будь-яка юридична особа, що наділена спеціальною правосуб'єктністю, яка відмінна від загальної правосуб'єктності фізичних та інших юридичних осіб. Таким чином, страховиком може бути особа, яка відповідає ознакам юридичної особи і згідно з законодавством та установчими документами володіє спеціальною страховою правосуб'єктністю. Специфічна правосуб'єктність проявляється в тому, що страховик має право здійснювати лише діяльність, що відповідає меті, а саме ведення страхової діяльності. З урахуванням досвіду попередніх років діяльності страхових організацій і виявлених зловживань в Законі України "Про страхування" передбачено, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Допускається виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність. По-друге, така юридична особа створюється в організаційно-правовій формі: - акціонерного товариства; - повного товариства; - командитного товариства; - товариства з додатковою відповідальністю. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені та діють відповідно до Закону України "Про страхування". Цей перелік організаційно-правових форм, в яких може здійснюватись підприємницька страхова діяльність, є вичерпним. Наступною ознакою страховика є те, що страхова діяльність здійснюється виключно страховиками - резидентами України. Встановлюючи таку норму, законодавець мав на меті захист національного страхового ринку. Однак розвиток національного страхового ринку неможливий без участі іноземних страхових компаній. Страховикам-нерезидентам дозволяється здійснювати виключно такі види страхової діяльності: страхування ризиків, пов'язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів; перестрахування; страхове посередництво, таке як брокерські та агентські операції стосовно: перестрахування, виключно із страхуванням ризиків, пов'язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів; допоміжні послуги із страхування, такі як консультаційні послуги, оцінка актуарного ризику та задоволення претензій. Особливою рисою страховика є те, що у відступ від загального положення Цивільного кодексу, який допускає створення товариства навіть однією особою, ст. 2 Закону України "Про страхування" передбачає, що учасників страховика повинно бути не менше трьох. Така вимог встановлена з метою надання страхувальнику гарантій виконання страховиком своїх зобов'язань відповідно до умов договору. Учасниками страховика в даному випадку є фізичні та юридичні особи відповідно до Закону України "Про господарські товариства". П'ятою ознакою страховика є специфічні вимоги до його статутного капіталу, які стосуються: - розміру статутного капіталу; - джерел формування статутного капіталу; Мінімальний розмір статутного капіталу страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. З метою забезпечення надійності діяльності страхової організації при створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного капіталу останній повинен бути сплачений виключно у формі грошових внесків. Ліцензійні умови провадження страхової діяльності затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 28.08.2003 р. N 40. Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії видаються на такий строк: - на проведення страхування життя - безстрокові; - на проведення видів страхування інших, ніж страхування життя, - три роки. При повторній видачі ліцензії на даний вид страхування, якщо до страховика протягом попереднього терміну користування ліцензією не застосовувались заходи впливу, - 5 років. Якщо до страховика були застосовані заходи впливу, повторно ліцензія може бути видана строком на 3 роки. Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання вимог законодавства. Перелічені вище ознаки страховика мають практичне значення, оскільки згідно з ст. 2 Закону України "Про страхування" юридичні особи, що не дотримали згаданих умов, не можуть займатися страховою діяльністю. 2. Страхувальниками можуть бути громадяни чи юридичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (ст. 3 Закону України "Про страхування"). Проте не кожен громадянин може бути страхувальником. Для громадян законодавством, а також правилами страхування встановлюється мінімальний, а в багатьох видах особистого страхування і максимальний вік, нижче і вище якого особа не може самостійно вступати у страхові правовідносини. Таким чином встановлюється момент виникнення і припинення у громадян страхової правосуб'єктності. Момент виникнення страхової правосуб'єктності не співпадає з моментом виникнення загальної цивільної правосуб'єктності. Вік, з якого фізична особа може вступити у страхові правовідносини, визначається законодавством та правилами страхування і становить, як правило, 16 років, а в окремих випадках - 18 років, як встановлюють, наприклад, Правила страхування вкладів фізичних осіб НАСК "Оранта" та Правила добровільного особистого страхування громадян від нещасних випадків УСК "Княжа". Таким чином, специфіка страхової правосуб'єктності полягає в тому, що вік, з якого особа набуває права самостійно укладати договори страхування, є меншим від віку настання повної цивільної дієздатності і становить 16 років. У той же час особа до 16 років може виступати у страхових правовідносинах як застрахована особа чи вигодонабувач, проте в такому випадку від її імені діють її законні представники. При страхуванні цивільно-правової відповідальності в якості страхувальників можуть виступати лише дієздатні громадяни. Пов'язано це з тим, що, відповідно до даного виду страхування, страхувальник передає страховику ризик понесення матеріальних втрат, які можуть настати у зв'язку з настанням цивільно-правової відповідальності страхувальника за шкоду, заподіяну майну, життю або здоров'ю третьої особи. Проте, згідно з цивільним законодавством, недієздатна особа не несе самостійної відповідальності за спричинену нею шкоду, відтак у неї відсутній ризик настання такої відповідальності. Оскільки страхування є інститутом цивільного права, то загальні положення, а також питання, не передбачені спеціальним законодавством про страхування, вирішуються згідно з цивільним законодавством. Отже, на страхові правовідносини поширюється дія гл. 4 Цивільного кодексу України, яка визначає обсяг і зміст правосуб'єктності фізичних осіб. Страхувальниками можуть бути і юридичні особи. Таке положення міститься у більшості правил страхування, наприклад у пункті 1.2 Правил страхування громадян на випадок травми внаслідок нещасного випадку НАСК "Оранта" та в додатках до них, а також у п. 1.1 Правил добровільного особистого страхування громадян від нещасних випадків УСК "Княжа" та п. 1.1 Правил добровільного медичного страхування УСК "Княжа". Юридична особа може виступати страхувальником незалежно від форми власності та організаційно-правової форми. Як правило, юридична особа укладає договір страхування на користь своїх працівників і страховий захист діє під час знаходження застрахованої особи на підприємстві. Для того, щоб бути суб'єктом страхових правовідносин, юридична особа повинна володіти страховою правосуб'єктністю, що має спеціальний характер.
Стаття 354. Договір страхування
     

 

1. За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. 2. Орган державної влади, уповноважений здійснювати нагляд за страховою діяльністю, має право відповідно до закону встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування. 3. При укладенні договору страхування страховик має право вимагати у страхувальника довідку про його фінансовий стан, підтверджену аудитором (аудиторською організацією). 4. Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Коментар: 1. Про договір як підставу виникнення зобов'язання по страхуванню говорить і Закон України "Про страхування" у ст. 15, яка визначає підстави виникнення добровільного страхування. Аналогічні положення містяться у Правилах добровільного страхування, що розробляються страховиками на підставі вищезгаданого Закону. Договір страхування можна визначити як правочин, за яким одна сторона (страхувальник) передає за плату і на певний строк іншій особі (страховику) ризик матеріальних втрат, пов'язаних з обставинами, що можуть статися в житті страхувальника або іншої особи (застрахованого), натомість страховик зобов'язується сплатити страхувальнику страхову суму (страхове відшкодування) в разі настання передбачених договором обставин. Зміст ч. 4 ст. 16 Закону України "Про страхування" вказує на ті умови договору, що вимагаються законодавцем, тобто істотні умови. Проте не всі перелічені в статті умови договору можна вважати істотними, окремі є реквізитами будь-якого договору. Таким чином, істотними умовами договору страхування є предмет договору, тобто страхова послуга, що полягає в передачі ризику настання непередбачуваних подій однією стороною (страхувальником) іншій стороні (страховику), страховий ризик, тобто подія, що може статися в житті страхувальника чи застрахованого, страхова сума, строк дії договору страхування. Як уже зазначалося, страхове зобов'язання відноситься до зобов'язань про надання послуг, а відтак предметом договору страхування є послуга. Послуга полягає в тому, що страховик приймає на себе ризик страхувальника у межах страхової суми (страхового відшкодування). У світовій практиці договір страхування набуває чинності або з моменту сплати першого страхового внеску (Німеччина, Іспанія), або з моменту його укладення (Бельгія, Данія, Нідерланди, Португалія, Великобританія), або з моменту, що зазначається в договорі (Франція, Греція, Ірландія).28 В Україні, за загальним правилом, договір страхування набирає чинності з 00 годин наступного дня за днем сплати страхового платежу готівкою або з дня надходження страхового платежу на розрахунковий рахунок страховика (або з дня, що є наступним за таким днем). Винятком з цього правила є те, що сторони в договорі можуть передбачити більш пізні або більш ранні строки вступу його в силу. У такому випадку договір набуває чинності з 00 годин дня, зазначеного в договорі страхування як початок дії даного договору. Договір страхування поширює свою чинність лише на страхові випадки, що сталися після набрання чинності договору під страхом його недійсності. Договір страхування припиняє свою дію о 24 годині дня, зазначеного як день закінчення дії договору, або може припинити свою дію достроково. У період дії договору може відбутися зміна сторін у зобов'язанні. Підставами для цього є, по-перше, смерть страхувальника-громадянина, що уклав договір страхування на користь третіх осіб. У такому випадку права й обов'язки за договором переходять до застрахованого, а у випадку, коли застрахований є обмежено дієздатним чи недієздатним за віком чи станом здоров'я, - до осіб, які в силу закону зобов'язані охороняти права та інтереси такого застрахованого. По-друге, "втрата" страхувальником - юридичною особою прав юридичної особи внаслідок реорганізації.29 На нашу думку, термін "втрата", який вживається у законі, є не коректним, оскільки при реорганізації юридична особа не "втрачає" права, а передає їх іншій юридичній особі. При реорганізації юридична особа, що реорганізується, перестає існувати, тому необхідно передати права та обов'язки страхувальника її правонаступнику. Таким чином, підставою для зміни особи страхувальника є припинення юридичної особи - страхувальника шляхом реорганізації з відповідною передачею прав і обов'язків за договором страхування іншій юридичній особі. Закон обумовлює зміну страхувальника за цією підставою згодою страховика. Отже, у випадку відсутності такої згоди зміна сторони не відбувається, а договір страхування припиняє свою дію. Третьою підставою для зміни особи страхувальника є визнання його у встановленому порядку недієздатним чи обмежено дієздатним. У такому випадку права й обов'язки за договором страхування переходять до опікуна або він реалізує їх зі згоди піклувальника. Таким чином, підставою для зміни сторін у страховому зобов'язанні є, як правило, правонаступництво. Проте з цього загального правила є виняток. Так, за умовами добровільного страхування дітей страхувальник має право передати свої право й обов'язки за договором будь-кому з родичів дитини або його усиновителям. З метою охорони прав застрахованої дитини, умовами страхування передбачене правило, за яким особа, що прийняла на себе права й обов'язки страхувальника, у випадку дострокового припинення договору страхування має право отримати викупну суму лише за період, коли вона фактично сплачувала страхові платежі, решта виплачується застрахованій дитині. Особливістю страхових правовідносин є те, що не всяка виплата страхової суми призводить до виконання страховиком своїх зобов'язань в повному обсязі, а відтак і до припинення дії страхового зобов'язання. Страхове зобов'язання може передбачати кілька страхових виплат, які проте в сумі не можуть перевищувати страхової суми. У такому випадку перша страхова виплата не припиняє дії страхового зобов'язання і лише виплата повністю страхової суми є підставою припинення страхового зобов'язання. В обов'язковому страхуванні виплата страхової суми теж не припиняє дії страхового зобов'язання, окрім виплати у зв'язку зі смертю страхувальника, а припиняється дія страхового зобов'язання лише з моменту, коли відпали обставини, що дозволяють відносити дану особу до категорії застрахованих осіб. Страхове зобов'язання може бути достроково припинене на вимогу страховика або страхувальника за умови, що це передбачено договором. У разі дострокового припинення дії договору страховик виплачує страхувальнику викупну суму. Розмір викупної суми залежить від того, яка із сторін вимагає дострокового припинення, та від виду страхування. Якщо ініціатором є страхувальник, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, за вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу та фактичних страхових виплат, що були здійснені за даним договором страхування. Однак якщо вимога страхувальника обумовлена винними діями страховика, то останній повертає страхувальнику сплачені страхові платежі повністю. Якщо ініціатором є страховик, то страхувальнику повертаються сплачені страхові платежі повністю. Однак якщо вимога страховика обумовлена винними діями страхувальника, то останньому повертаються страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, за вирахуванням нормативних витрат на ведення справи. 2. Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників. Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях. Основними функціями Уповноваженого органу є: 1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів; 2) видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії; 3) видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до державного реєстру страхових та перестрахових брокерів та проведення перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їх звітності; 4) проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності; 5) розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Уповноваженого органу; 6) узагальнення практики страхової діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розроблення і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні; 7) прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні; 8) проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників; 9) здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками; 10) забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю; 11) встановлення правил формування, обліку і розміщення страхових резервів та показників звітності; 12) проведення і координація у визначеному законодавством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів та встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організація нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності; 13) участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду, організація виконання міжнародних договорів України з цих питань; 14) здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків. Уповноважений орган може здійснювати інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань. 3. Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Законодавство (ст. 18 Закону України "Про страхування") вимагає, аби договір страхування був укладений у письмовій формі. Договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, що підписується обома сторонами (наприклад, п. 5.2 Правил добровільного особистого страхування громадян від нещасних випадків "Княжа"; п. 4.3 Правил страхування громадян на випадок травми від нещасного випадку НАСК "Оранта"), так і шляхом вручення страховиком страхувальнику на підставі його письмової чи усної заяви страхового полісу (свідоцтва), що підписується страховиком. У тому випадку, коли заява страхувальника подається у письмовій формі, можна говорити про такий спосіб укладення договору, як обмін документами, що підписуються сторонами. У тому випадку, коли заява страхувальника зроблена в усній формі, страховий поліс, що знаходиться у страхувальника, є документом, що підтверджує факт укладення договору. У цьому разі доцільно витребувати від страхувальника письмове підтвердження того, що поліс йому вручено. Чинні правила страхування у своїй більшості та законодавство містять вказівку на те, що факт укладення договору посвідчується страховим свідоцтвом, договором чи полісом, одночасно зазначаючи, що вони є формою договору страхування.
Стаття 355. Законодавство про страхування у сфері господарювання
     

 




Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 53 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Предложение: сущность, детерминанты. Закон предложения| Да, с письменного согласия одного из родителей, опекуна, попечителя или усыновителя 1 страница

lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.106 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав