Читайте также:
|
Приступаючи до програмування свого майбутнього, необхідно давати собі звіт у тому, що тим самим ми виходимо у оргуправлінську позицію по відношенню до системи, яку так або інакше чіпляє наша програма.
Це ключовий момент із яким потрібно розібратися одразу і для початку згадати про розрізняння функціонального місця (яке задається на службі штатним розкладом) та позиції (яка виникає як результат особистого самовизначення). Без цього розрізняння нескінченні розмови про адміністративно-бюрократичну систему мало осмислені, бо не дозволяють викрити її сутності та зводять до обговорення феноменальної даності.
Сутність адміністративно-бюрократичної системи у примусовій ідентифікації місця (у штатному розкладі) та позиції, функції та цілей. Вбудовані у адміністративну систему «гвинтики» примушуються до суміщення своїх рамок світу із рамками посадової інструкції. Ці останні «надягаються» на людину, як шори на коня. Суть роботи яку ми здійснюємо - у точності протилежна: зняти шори, розділити свої особисті громадські рамки світу із рамками посадової інструкції…
Світ «гвинтика», який живе у чарунці штатного розкладу відповідно посадовій інструкції, обмежений рамками його посадових інструкцій: «від» і «до». За цими рамками – світи інших «гвинтиків». Світ людини, яка набралася окаянства стати такою, безмежний у тому сенсі, що рамки, скрізь які вона дивиться на світ, свідомо будуються нею самою. Ці рамки і вирізають у світі нашу ситуацію, зону, за яку ми беремо на себе відповідальність, як програмісти які приступають до дії. І тут приходиться відповідати на запитання:
· А чи беремо ми на себе відповідальність за…ситуацію у її повному обсязі (маючи на увазі усі зрізи або усі шари середовища існування – матеріальний, соціальний, мислений)?
· Які масштаби наших майбутніх дій: уся планета, країна, регіон або особиста квартира?
· У якому підході ми збираємося працювати: діяльністному, природничо-науковому,штучно-технічному?
Кожен має волю відповідати на ці (або їм подібні) питання, відправляючись від власних цілей, цілей особистого досвіду.
При цьому може опинитися, що ми «хватили лишку» - не вистачить у нас пороху прорисувати ситуацію у дуже широких рамках або тим паче її переробити. Тоді треба буде змінити рамки… Але як би ми не відповідали на ці запитання, приступаючи до програмування, ми виходимо в оргуправлінську позицію і повинні зрозуміти, що це значить, у чому сутність та сенс оргуправленської діяльності або у чому специфіка організації, керівництва та управління (ОКУ) як особливого типу миследіяльності…
Щоб відповісти на ці запитання, треба згадати протиставлення яке було введене раніше – штучного (Шт) та природничого (Пр),як частка Шт та Пр шляхів переходу із минулого в майбутнє.
Пр (природничий) підхід до того, що відбувається, за сутністю справи, виключає ОКУ у принципі, робить їх неможливими, бо ставить нас у позицію спостерігача, який не має влади що-небудь змінити у ході подій.
Якщо при цьому ми трактуємо рух у майбутнє як природну, законособразну еволюцію, то нам залишається лише прогнозувати хід подій та пристосовуватися до них. Це, як частка, схема «ідеального застою».
Якщо ми трактуємо рух у майбутнє як результат штучно-технічних, але таких що не підконтрольні нам, дій, система ОКУ як би виноситься за дужки людської діяльності. «Інтелігент», який намагається урозуміти смисл та закони дії товариша Сталіна або взагалі божественного провидіння, як видно, добре ілюструє цю схему, яка реалізувалася у нас у формі «культу особистості».
Будь які види оргуправленської діяльності припускають у той або іншій модифікації Шт (штучний) підхід до того, що відбувається. Якщо те,що відбувається, трактується при цьому як Пр (природна) еволюція то Шт (штучний) підхід передбачає втручання в цю еволюцію, більш або менш свідоме порушення її ходу. Саме це мають в виду автори, які пишуть про те, що неможна безкарно порушувати об’єктивні закони економіки.
Нарешті, Шт (штучний) підхід до того, що відбувається, до такого, що трактується як штучний процес, передбачає відсутність яких-небудь об'єктивних законів життя суспільства, її повну підконтрольність для оргуправлінця.
Але усі ці системи дуже спрощені по крайній мірі у двох відношеннях.
По-перше ми розуміємо, що існують більш складні підходи (Шт/Пр, Пр/Шт) та відповідні трактування того,що відбувається.
По-друге, ці підходи та трактовки можуть бути різними для різних позицій…
Тому наші спроби тут «нашвидко» інтерпретувати історію у категоріях Шт та Пр за сутністю не більше ніж рух навпомацки: ця тема потребує фундаментальної проробки, як і самі категорії Шт та Пр. Тим не менш навіть рух на рівні смислів являється у нашій теперішній ситуації плідним…
Але тут начебто пора відповідати на традиційне запитання «природничо» орієнтованого радянського читача:
«А як воно влаштоване на справді?»
Натуралісту не потрібні можливості, які мисляться, він потребує лише одного – відповідності натурі. Але відповідати тут приходиться дуже надзвичайним образом, бо відповідь передвизначена позицією того хто запитує: «на справді» читач, який задає таке запитання, реалізує природничий підхід до історії та життя суспільства. А тому він повинен вибирати між «культом особистості» та «застоєм» - третього йому не дано. Точніше кажучи, у нього немає навіть і цієї, мінімальної, свободи вибору: було та буде те або інше, але усе поза залежністю від побажань читача, а сообразно «об’єктивним закон життя суспільства».
Ця дивна відповідь, має, на мій погляд, деяку емпіричну підставу: з тих пір як офіційною та на-сам-справдішнією ідеологією нашого суспільства, яка панувала, став вульгарний матеріалізм, нічого іншого ми і не мали на протязі на піввіку - термін доволі для історичних узагальнень.
Альтернативна постановка питання – не пасивно натуралістична, а активно-діяльністна – звучить інакше: «А як ми влаштуємо своє життя?» - и потребує у протилежність попередній, детального аналізу мислених можливостей. Не «як воно влаштоване», а «як воно може бути влаштоване у принципі». У такий постановці питання реалізується ідея штучного підходу, але із відомими обмеженнями, які фіксуються не такими що мисляться, а тому не можливих механізмів та траєкторій руху. Отож, якщо ми не бажаємо повторення «культу особистості» (Пр/Шт) та застою (Пр/Пр), нам необхідно змінити Пр підхід на Шт та повернутися ще раз до схем, які розглянуті раніше Шт/Шт та Пр/Шт.
Схема Шт підходу до Шт процесу (Шт/Шт) із сторони влади опиняться «природним» доповненням схеми Пр підходу до Шт процесу (Пр/Шт), яку реалізують підлеглі. Цей випадок описаний у дивній казці Ф. Іскандера «Кролики та удави», яка, сподіваюсь знайома читачам. Очевидно, «рокіровка» кроликів та удавів нічого тут не змінить (хоча саме такими прикладами переповнено історію), і нам необхідно подрібніше розглянути схему Шт/Пр.
По-перше, доки у нас немає підґрунтя для судження про предзаданість та фатальну неминучість макроскопічного ходу історичного процесу, тобто для трактовки його як природно-еволюційного та законосообразного у точному смислі слова.
По-друге, у нас є підстави інтерпретувати наш підхід не як чисто штучний, а (в силу визнання деяких обмежень) як штучно-природничий, який сполучує аналіз об’єктивних можливостей із суб’єктивними побажаннями. Але якщо нам тепер вдасться реалізувати цей підхід що до нашого майбутнього, то по мірі становлення та реалізації (у сучасному), уходячи у минуле, це «бувше майбутнє» буде відкладатися у нашій історичній свідомості як штучно-природничий рух історії. Таким воно і буде «на справді», як об’єкт дослідження вченого-історика, як стала «перетворена форма» нашого підходу до майбутнього.
А якщо у силу тих або інших причин, свідомо або не свідомо не реалізуємо такого підходу (Шт/Пр)?
Наприклад, посилаючись на мудрість провидіння або (більш сучасним образом) чергової управлінської системи, відмовимося від штучних впливів на своє майбутнє?
Ми обернемося тоді із суб’єктів історії у її об’єкти, потрапимо, як це вже багато разів повторювалося, «під колеса історії», характер якої від цього зовсім не зміниться. У суспільстві завжди знаходяться сили, які готові взяти на себе відповідальність за майбутнє, - вони називаються владою, - і, здійснюючи свої функції, вони так або інакше впливають на хід історії. Делегуючи владі свої права та можливості штучно впливати на хід подій, ми тим самим залишаємося обеззброєними спостерігачами або допитливими кроликами – у даному випадку це одне й те саме.
«Маленька людина» - це людина, яка усвідомлює себе маленькою, яка самовизначається так. Натовп маленьких людей породжує героя із нічого: короля грають придворні. Король так або інакше реалізує штучне відношення до подій, маленька людина – природниче: події слідують своєю чергою, із покорою до волі монарха, всевишнього або найбільш загальним законам природи та суспільства – не важливо, що у нас немає можливості на них вплинути.
Тому пряма відповідь на питання натураліста «як воно влаштовано» немає сенсу: «воно влаштоване» так або інакше в залежності від нашого самовизначення – для короля одним способом, для підлеглих іншим, для зовнішнього дослідника третім. Для дослідника «об'єктивно» історія є Шт/Пр процес, але для суспільства та складаючи його індивідів вона може стати такою при одній умові, для виробітки якої людям знадобилися тисячоліття кривавої історії, спроб її усвідомити та перебудувати по-своєму.
Ця умова, які знімають протиріччя між королем та підлеглими, називаються не свободою, не рівністю, і не братерством (усе це такі, що історично себе не виправдали, спроби «зняття»). Ця умова є
демократія, т.б. такий устрій суспільства, при якому кожна людина має потенційно рівні із іншими права впливати на хід подій, а реалізуються ці права завдяки свободі мати та афішувати особисті погляди із будь якого питання.
Принципово важливо, що плюралізм торкається тільки поглядів, тобто сфери мислення та комунікації та різко обмежується у діях, бо свобода дій є зовсім не демократія, а анархія (свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини).
Тепер, нарешті, ми можемо повернутися до вихідного запитання про наше (разом із Читачем) самовизначення як програмістів у позиції ОКУ. Виходячи у цю позицію, ми реалізуємо свої демократичні права, надаючи кожному (а не лише вибраним депутатам) можливість напрацьовувати та афішувати особисту точку зору за всіма питаннями, які нас цікавлять, як частка про умови нашого життя…
Для мене особисто Пр підхід є при цьому не прийнятним, бо, станаючи у позицію спостерігача, я тим самим відмовляюся від своїх прав на управління суспільством. Когось ця позиція може влаштувати. Ну що ж, на це і плюралізм. При цьому, однак, треба відрізняти позицію спостерігача від активної позиції невтручання у Пр процеси життя суспільства та країни, яка отримала у останній час широке розповсюдження. Позиція невтручання, на мій погляд, логічно нестала оскільки її прихильники не тільки і не стільки самоусуваються від активних дій (самі вони як правило дуже активні), скільки вимагають цього від інших…
Так або інакше, але із існуванням різноманітних, утому числі протилежних, позицій необхідно рахуватися. Більш того, наявність протилежних позицій, на мій погляд, - це умова успіху …програмування. Люди поділяються за масштабом цілей, які вони можуть тримати: один мислить лише категоріями сьогоднішнього дня, інший охоплює своїм мисленим зором століття;одного мало цікавить те, що відбувається за межами особистого будинку, інший стурбований справами усього світу. І неправомірно оцінювати людей за цією ознакою: хто краще, хто гірше. Філософ не краще і не гірше селянина, він інший, а у екотехнічній програмі необхідна участь їх обох, причому однаково важлива рівність їхніх прав, і різниця їхніх позицій.
Особливістю екотехнічної програми (якщо ми бажаємо, щоб вона була саме такою) у тому, що в ній повинні бути представлені усі позиції, які є у суспільстві – соціальні, культурні, національні… При цьому ні чиї інтереси не можуть бути принесені у жертву яким би то ні було цілям: ні за для «блага народу», ні за для «торжества ідей». Принцип згоди, консенсусу, є основополагаючим початком будь якої екотехнічної діяльності. Але консенсус стосується дій, якими ми не вправі утискати чиї не будь інтереси. Умовою консенсусу у діях є плюралізм у мисленні та комунікації, де кожний має волю відстоювати свою позицію та свої інтереси. При цьому будь яке порушення плюралізму є порушення консенсусу.
Але програмування само по собі є мислена робота, де, отже, можливі та припустимі будь які позиції. У цьому і складається організаційне призначення програми, яка повинна знімати конфлікти та забезпечувати осмислену систему дій на різницю від тієї подібності броунівського руху, який характеризує середовище демократичного суспільства у відсутності організаційно керівних рамок…
(Человек и природа №12/90 – продовження, фрагменти)
…У ході попередньої роботи ми намітили багато різноманітних проблем та задач, напрямків наукової та методологічної роботи. Або – і це досконало точно – задали таку кількість запитань, на яку тепер сто мудреців повинні відповідати сто років.
У цьому на мій погляд, і складається основне призначення та смисл програмування:
правильно поставлене запитання – більш чим пів справи, а програмування і потрібно для того, щоб правильно ставити запитання. Відповіді ж – справа наживна.
Для того щоб тепер побудувати систему діяльності (або, точніше, діяльностей) по напрацюванню відповідей та реалізації відповідних рішень, треба перш за все систематизувати самі ці задачі та напрямки роботи.
Ризикуючи викликати обвинувачення у простоті, яка гірше за крадіжку, я пропоную для цієї мети зробити наступну табличку, яку можливо використовувати для розробки подальшої стратегії:
| Системи діяльності | ||||
| Системи функціонування (виробництво, розподіл, вживання) | Системи, які працюють на майбутнє (програмування, планування, проектування, підготовка кадрів, наука) | Інтегруючі системи (організація та управління) | ||
| задачі | Підтримка функціонування наявних систем | |||
| «Латання дір» та «тушіння пожеж» | ||||
| Перебудова та наведення ладу | ||||
| Перебудова та запуск процесів розвитку |
Таблиця є спосіб структурування та діяльністного представлення об’єкту нашої роботи, - один із багатьох можливих.
Будучи представлення об’єкту, таблиця виступає і як засіб організації діяльності і у цьому смислі лежить у рамках загальної організаційної тенденції сучасного світу. Але зараз ми повинні змінити відношення до цієї (та іншим) тенденціям: якщо я раніше розглядав їх як об’єктивну даність («коні які рухаються»), то тепер ми повинні їх «осідлати» та «гнати» за напрямком, який визначено раніше. Якщо накласти таблицю на трьохшарове уявлення про середовище існування, ми отримаємо «трьохповерхову» конструкцію, яка вміщує 36 топів, і начебто достатню для цих цілей.
Однак таке діяльнісне (і в цьому смислі предметне) уявлення не є вичерпуючим. Його слід було б доповнити іншими.
Артериальное кровотечение возникает при … повреждении артерии при глубоком ранении
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 118 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |