Читайте также:
|
|
У Конвенції про відкрите море 1958 р. поняття "відкрите море" визначається як "всі частини моря, які не входять ні до територіального моря, ні до внутрішніх вод будь-якої держави" (ст. 1).
Конвенція ООН з морського права 1982 р. установила, що положення частини VII ("Відкрите море") застосовуються до всіх частин моря, що не входять ні до виключної економічної зони, ні до територіального моря або внутрішніх вод будь-якої держави, ні до архіпелажних вод держави-архіпелагу (ст. 86).
Юридичну основу відкритого моря становить принцип свободи відкритого моря. Цей принцип теоретично обґрунтував Гуго Гроцій у праці "Мате Liberum" (1609 р.) і згодом його було розвинуто у працях багатьох юристів-міжнародників. Суть цього принципу зводиться до того, що на відкрите море не поширюється суверенітет жодної держави; воно відкрите для спільного, рівного й вільного користування всіма суб’єктами міжнародного права. Відповідно до ст. 87 Конвенції 1982 р. свобода відкритого моря включає:
a) свободу судноплавства;
b) свободу прокладати підводні кабелі й трубопроводи;
c) свободу зводити штучні острови та інші установки, що допускаються міжнародним правом; е) свободу рибальства; і) свободу наукових досліджень.
Ці свободи поширюються як на прибережні держави, так і на держави, що не мають виходу до моря. Всі вони здійснюють ці свободи належним чином, з огляду на зацікавленість інших держав у користуванні свободою відкритого моря.
В утвердженні принципу відкритого моря вирішальну роль відіграв інститут свободи судноплавства. Необхідно зазначити, судноплавство - один з найдавніших видів морекористування, що істотно вплинув на формування міжнародного морського права. Під свободою судноплавства розуміють право будь-якої держави посилати судно під своїм прапором у відкрите море. Плавання судна під прапором конкретної держави означає підпорядкування його у відкритому морі законам і правилам певної держави та перебування під її захистом. Оскільки на відкрите море не поширюється суверенітет жодної держави, фактично та держава, чий прапор несе судно, має суверенітет над ним, а отже, і здійснює свою юрисдикцію. Тому в міжнародному праві судна вважаються умовною територією держави прапора. У ст. 92 Конвенції 1982 р. визначено, що судно повинно плавати під прапором тільки однієї держави і не може змінити свій прапор під час плавання або стоянки при заході в порт, крім випадків дійсного переходу права власності або зміни реєстрації.
З погляду міжнародного права судно має національну належність тієї держави, під прапором якої воно плаває. Відповідність прапора реальній національності судна дає змогу забезпечити ефективне здійснення юрисдикції держави прапора. Це насамперед стосується контролю за дотриманням адміністративних, соціальних і технічних норм на борту судна з боку держави прапора. Міжнародні конвенції вимагають, щоб зв’язок між судном і державою прапора був реальним, чого не можна сказати про практику використання так званих зручних прапорів (Кіпру, Ліберії, Панами та ін.). На жаль, з набуттям Україною незалежності така практика поширилась - багато українських суден перейшли під зручний прапор. Це часто призводить до сумних економічних і соціальних результатів як для Української держави, так і для українських моряків і членів їхніх сімей. Обмеженню подібної практики сприяє Конвенція ООН про умови реєстрації морських суден 1986 р.
Юрисдикція у відкритому морі. Принцип виключної юрисдикції держави прапора судна у відкритому морі закріплений у Конвенції 1958 р. і Конвенції 1982 р. Суть цього принципу полягає в тому, що у випадку зіткнення або будь-якого іншого навігаційного інциденту із судном у відкритому морі, що тягне кримінальну або адміністративну відповідальність капітана чи іншого члена екіпажа, кримінальне чи адміністративне переслідування може бути порушено тільки судовою або адміністративною владою держави прапора чи держави, громадянином якої є винна особа. Арешт або затримання судна можливі тільки за розпорядженням влади держави прапора судна.
У Конвенції 1982 р. встановлено, що кожна держава організовує розслідування достатньо кваліфікованою особою або особами кожної морської аварії чи навігаційного інциденту у відкритому морі за участю судна, що плаває під її прапором, які призвели до загибелі громадян іншої держави, або до заподіяння їм серйозних каліцтв, або серйозного збитку суднам чи обладнанню іншої держави, або морському середовищу (п. 7 ст. 94). Ні арешт, ні затримка судна не можуть бути здійснені навіть як запобіжний захід під час розслідування за розпорядженням будь-кого, крім влади держави прапора судна.
За загальним правилом юрисдикцію над судном у відкритому морі здійснює держава прапора, однак є винятки з цього правила. У певних випадках, передбачених міжнародним правом, військові кораблі мають право зупиняти й оглядати судна інших держав. Наприклад, відповідно до Конвенції з охорони підводних телеграфних кабелів 1884 р. військові кораблі держав-учасниць можуть зупиняти торговельні судна інших учасників Конвенції, на яких падає підозра в пошкодженні кабелю. Конвенція про відкрите море 1958 р. установила, що військовий корабель має право зупиняти й піддавати огляду іноземне торговельне судно, якщо є достатні підстави підозрювати його в занятті піратством, работоргівлею або для перевірки прапора, коли на судні піднято іноземний прапор або воно відмовляється підняти прапор, але насправді це судно має ту саму національність, що й військовий корабель (п. 1 ст. 22).
До зазначених винятків Конвенцією 1982 р. були додані випадки, коли судно займається несанкціонованим радіомовленням або не має національності, а також на прохання держави щодо судна підозрюваного в незаконній торгівлі наркотиками чи психотропними речовинами. Якщо підозри виявляються необґрунтованими і за умови, що оглянуте судно не вчинило жодних дій, які б виправдовували ці підозри, йому повинні бути відшкодовані будь-які заподіяні збитки.
До таких винятків також належить право переслідування по гарячих слідах. Переслідування по гарячих слідах іноземного судна може бути розпочато, якщо компетентна влада прибережної держави має достатні підстави вважати, що це судно порушило закони і правила цієї держави. Таке переслідування має початися тоді, коли іноземне судно перебуває у внутрішніх, архіпелажних, територіальних водах або у прилеглій зоні переслідуючої держави, і може тривати за межами територіального моря або прилеглої зони тільки за умови, що воно не переривається. Право переслідування по гарячих слідах застосовується mutatis mutandis (із необхідними змінами) до порушень у виключній економічній зоні або на континентальному шельфі. Право переслідування по гарячих слідах припиняється, як тільки переслідуване судно входить у територіальне море своєї держави або в територіальне море будь-якої третьої держави. Це право можуть реалізовувати тільки військові кораблі, або військові літальні апарати, або інші судна й апарати, що перебувають на урядовій службі і спеціально на те уповноважені.
Військові кораблі й судна, що перебувають на некомерційній державній службі, користуються у відкритому морі повним імунітетом від юрисдикції будь-якої держави, крім держави прапора.
Безпека мореплавання. Кожна держава повинна вживати необхідні заходи для забезпечення безпеки в морі щодо суден, що плавають під її прапором, зокрема стосовно а) конструкції, устаткування і придатності до плавання суден; Ь) комплектування, умов праці і навчання екіпажів суден з урахуванням застосовуваних міжнародних актів; с) користування сигналами, підтримки зв’язку й попередження зіткнення. Ці загальні норми деталізовані та конкретизовані в спеціальних конвенціях. Так, у Конвенції з охорони людського життя на морі 1974 р. і Протоколі до неї 1978 р. містяться норми, що стосуються конструкції суден, протипожежного захисту, рятувальних засобів, радіотелеграфії і радіотелефонії. Міжнародна конвенція про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 р. встановлює вимоги до кваліфікації моряків та їхньої готовності до виконання своїх обов’язків. Міжнародні правила попередження зіткнення суден у морі 1972 р. (МППЗС-72) регламентують дії суден у різних умовах плавання, а також визначають вогні, які повинно нести судно, звукові й світлові сигнали, які слід подавати судну у відповідних умовах плавання.
Кожна держава покладає обов’язки на капітана будь-якого судна, що плаває під її прапором, тією мірою, якою капітан може це зробити, не наражаючи на серйозну небезпеку судно, екіпаж або пасажирів: а) надавати допомогу будь-якій виявленій у морі особі, якій загрожує загибель; Ь) виходити з усією можливою швидкістю на допомогу тим, хто перебуває в біді, якщо йому повідомлено, що вони потребують допомоги, наскільки на таку дію з його боку можна розумно розраховувати; с) після зіткнення надати допомогу іншому судну, його екіпажу і його пасажирам і, коли це можливо, повідомити цьому іншому судну найменування свого судна, порт його реєстрації та найближчий порт, у який воно зайде (п. 1 ст. 98 Конвенції 1982 р.).
Кожна прибережна держава сприяє організації, діяльності й утриманню відповідної ефективної пошуково-рятувальної служби для забезпечення безпеки на морі й над морем, а також, коли того вимагають обставини, співпрацює з цією метою із сусідніми державами за допомогою взаємних регіональних домовленостей.
1.2. Міжнародний район морського дна (Район).
ІІІ Конференція ООН з морського права затвердила новий інститут міжнародного морського права - міжнародний район морського дна (Район) і визначила режим його використання, що відобразилось у Конвенції ООН з морського права 1982 р. (частина XI). Пов’язано це було з успіхами в науково-технічному розвитку, які дали змогу освоювати не тільки ресурси континентального шельфу, а й глибоководні райони Світового океану.
Під терміном "Район" розуміється дно морів і океанів та його надра за межами дії національної юрисдикції, тобто за межами континентального шельфу. Термін "ресурси" Району означає всі тверді, рідкі або газоподібні мінеральні ресурси, включаючи поліметалеві конкреції, на його морському дні або в його надрах (ст. 133). Діяльність у Районі здійснюється з метою розвідки і розробки його ресурсів. Після того як ресурси видобуті, вони розглядаються як корисні копалини.
Район і його ресурси оголошені загальною спадщиною людства (ст. 136). Тому жодна держава не може претендувати на суверенітет або суверенні права чи здійснювати їх щодо будь-якої частини Району чи його ресурсів, і жодна держава, фізична або юридична особа не може привласнювати яку б то не було їх частину. Жодні домагання такого роду або здійснення суверенітету чи суверенних прав і жодне таке присвоєння не визнаються (п. 1 ст. 137).
Усі права на ресурси Району належать усьому людству, від імені якого діє Міжнародний орган з морського дна (Орган). Ці ресурси не підлягають відчуженню. Проте корисні копалини, що видобуваються в Районі, можуть відчужуватися, але лише відповідно до положень частини XI Конвенції 1982 р. і норм, правил та процедур Органа (п. 2 ст. 137).
Відповідно до ст. 140 діяльність у Районі здійснюється на благо всього людства і з особливим урахуванням інтересів та потреб держав, що розвиваються, і народів, які не досягли повної незалежності або у іншого статусу самоврядування. Орган забезпечує справедливий розподіл фінансових та інших економічних вигід, одержуваних від діяльності в Районі, через відповідні механізми на недискримінаційній основі.
Район відкритий для використання виключно в мирних цілях всіма державами, як прибережними, так і тими, що не мають виходу до моря (ст. 141). При цьому в Конвенції 1982 р. передбачається, що діяльність у Районі повинна здійснюватися з урахуванням необхідності захисту морського середовища (ст. 145) та інтересів усіх держав у сфері торговельного і військового судноплавства та рибальства (ст. 147).
За положеннями ст. 139 держави-учасниці зобов’язуються забезпечити, щоб діяльність у Районі, яка ведеться ними, їхніми державним підприємствами, фізичними або юридичними особами, що мають національність або перебувають під ефективним контролем цих держав-учасниць або їхніх громадян, здійснювалася відповідно до частини XI Конвенції 1982 р. Якщо недотримання цих положень призведе до завдавання збитків, держави-учасниці відповідають за це.
Відповідно до положень Конвенції 1982 р. Орган покликаний організовувати й контролювати діяльність з розвідки й розробки ресурсів Району, здійснювану Підприємством Міжнародного органу з морського дна (Підприємством), або державами-учасницями, або державними підприємствами, що перебувають під їхнім контролем, або фізичними чи юридичними особами на основі контрактів на розвідку й розробку ресурсів Району, які видаються Органом. Підприємство, як і власники контрактів, здійснює свою діяльність у Районі на підставі затверджуваних Органом планів роботи і несе перед Органом ті самі зобов’язання, що і власники контрактів. Розвідка й розробка ресурсів Району Підприємством можуть здійснюватися разом з державами, що розвиваються, або в рамках спільних підприємств з освоєння ресурсів Району. Ця система розробки ресурсів Району одержала назву паралельної, тому що в ній поряд з Підприємством можуть брати участь держави - учасниці Конвенції 1982 р. і суб’єкти господарської діяльності цих держав.
Орган повинен проводити таку політику щодо діяльності в Районі, щоб запобігати її монополізації й сприяти розширенню участі в освоєнні ресурсів усіх держав, незалежно від їхніх соціально-економічних систем і географічного положення.
Згадані вище принципові положення щодо Району повинні бути розвинені й конкретизовані в нормах, правилах і процедурах діяльності Органу.
Головними інституціями Міжнародного органу з морського дна є асамблея, що складається з членів Органу; рада, що обирається асамблеєю й нараховує 36 членів; секретаріат. У початковий період після набуття Конвенцією 1982 р. чинності ефективна робота головних інституцій забезпечується такими допоміжними структурами Органу: юридичною й технічною комісією, фінансовим комітетом.
Загальна політика Органу визначається асамблеєю в співробітництві з радою. За загальним правилом рішення в Органі приймаються консенсусом. Рішення асамблеї або ради, що мають фінансові або бюджетні наслідки, приймаються на основі рекомендацій фінансового комітету.
Дискусії стосовно положень частини XI Конвенції 1982 р. були, напевно, найгострішими у процесі роботи III Конференції ООН з морського права. Суть дебатів зводилася до такого: держави, що розвиваються, тлумачили концепцію спільної спадщини людства щодо Району так, що його ресурси можуть розроблятися тільки під контролем спеціального міжнародного органу, який би здійснював їх видобуток і реалізовував продукцію через свій виробничий підрозділ. Підприємство і розподіляло б доходи з особливим урахуванням інтересів країн, що розвиваються. Водночас індустріально розвинуті держави, насамперед США, що володіли необхідними технічними засобами для розвідки й розробки ресурсів дна Світового океану, тлумачили концепцію спільної спадщини людства в тому розумінні, що вона передбачає вільний доступ і експлуатацію ресурсів дна на основі свобод відкритого моря.
В остаточному підсумку було вироблено компромісне рішення, що і було покладене в основу частини XI Конвенції 1982 р. Однак положення цієї частини не задовольнили США, ФРН, Велику Британію. З цієї причини зазначені держави не підписали Конвенцію 1982 р., а в серпні 1984 р. разом з п’ятьма іншими західними державами уклали сепаратні угоди з метою створення режиму розробки ресурсів Району поза Конвенцією 1982 р.
Названі суперечності істотно гальмували процес набуття Конвенцією 1982 р. чинності й ускладнювали її ефективне виконання. У зв’язку з цим 29 липня 1994 р. на сесії Генеральної Асамблеї ООН було прийнято Угоду про здійснення частини XI Конвенції ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. У ст. 2 цього документа говориться, що положення угоди і частини XI Конвенції 1982 р. тлумачаться й застосовуються спільно, як єдиний акт. У випадку будь-якої невідповідності між угодою і частиною XI переважну силу мають положення угоди. У нормах угоди були враховані результати розгляду доповіді Генерального секретаря ООН про підсумки проведених у 1990-1994 рр. неофіційних міждержавних консультацій з невирішених питань, що стосуються частини XI та суміжних положень Конвенції 1982 р., і політико-економічні зміни, включаючи орієнтовані на ринок підходи, що позначилися на здійсненні частини XI. До набрання чинності угода підлягає тимчасовому застосуванню (п. 1 ст. 7). У цілому угода спрямована на створення більш сприятливих умов для діяльності в Районі індустріальних держав за рахунок скорочення переваг і пільг держав, що розвиваються, передбачених у частині XI Конвенції 1982 р.
У 1996 р. Міжнародний орган з морського дна розпочав виконання своїх функцій. Секретаріат Органу перебуває в Кінгстоні (Ямайка),
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 145 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |