Читайте также:
|
1 пробел
Творческими источниками при проектировании одежды могут быть любые явления природы, события в обществе, предметы действительности, которые окружают дизайнера.
Безробіття та його види
4. Причини безробіття в різних умовах економічного розвитку України та методи її подолання
5. Список використаної літератури:
Трудові відносини
Трудові відносини – взаємовідносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу праці, її умов, оплати та соціального захисту, які регулюються системою договорів на макро-, мезо-, мікроекономічному рівнях з метою забезпечення ефективності праці та безконфліктного збалансування інтересів роботодавців і найманих працівників заради соціальної стабільності і злагоди у суспільстві, гарантом яких має виступати держава. Вони являють собою багатоаспектну систему взаємовідносин перш за все між роботодавцями і найманими працівниками, а також підприємствами та їх працівниками, державою і працездатним населенням, громадськими організаціями (зокрема профспілками) і підприємцями (їх різними угрупованнями), державою. Ці відносини фактично охоплюють усі соціально-економічні відносини, які виникають у процесі підготовки до праці, протягом усього періоду її здійснення, а також після завершення трудової діяльності. Трудові відносини мають велике значення для функціонування підприємства, оскільки від них залежить рівень продуктивності праці як окремих працівників, так і трудового колективу в цілому, результативність використання капіталу, конкурентоспроможність господарюючого суб’єкта тощо.
Техніко-економічний аспект трудових відносин пов'язаний з використанням працівником речових факторів виробництва, одиничним суспільним поділом праці, технологією виробництва та ін. на рівні продуктивних сил. Соціально-економічний аспект трудових відносин визначається в першу чергу формою власності, на базі якої функціонує те чи інше підприємство. Так, на підприємствах колективної власності і частково акціонерних тощо безпосередні виробники є також співвласниками підприємства і, відповідно, створеного продукту. На приватних же підприємствах із застосуванням найманої праці поєднання найманого працівника з речовими факторами виробництва відбувається через купівлю та використання його робочої сили (праці) під контролем та управлінням власника (власників).
Як бачимо, трудові відносини виникають безпосередньо у сфері трудової діяльності та інших пов’язаних з нею сферах між індивідами і групами людей, що займають різне соціальне положення у процесі праці, відрізняються рівнем та формою отриманих доходів.
Проблеми трудових відносин на будь-якому етапі розвитку суспільства криються в конфлікті інтересів роботодавців і найманих працівників, який може виникати за різними напрямами взаємовідносин. Так, безпосередньою метою (мотивом) економічної діяльності підприємця (роботодавця) є одержання прибутку, а найманого працівника – заробітної плати. Остання ж входить у витрати виробництва. Тож виникає суперечність між цілями роботодавця і працівника: роботодавці прагнуть знизити ці витрати, а безпосередні працівники – підвищити заробітну плату та одержати соціальні пільги. А це, як відомо, веде до зростання витрат. Розв’язання цієї суперечності та інших проблем трудових відносин, незалежно від ступеня їх гостроти, знаходиться в площині узгодження інтересів роботодавця і найманого працівника. За ринкових умов таке узгодження потребує участі (регулювання) третьої сторони – держави. Вплив держави на трудові відносини здійснюється через правові урядові органи. Зокрема, законодавча діяльність держави лімітує тривалість робочого тижня, регулює зайнятість населення, регламентує використання праці жінок і молоді, визначає гарантований мінімальний рівень заробітної плати тощо.
Існує практика соціального партнерства як форми взаємовідносин (взаємодії) на дво- та тристоронній основі (біпартизм і трипартизм) між профспілками (представниками найманих працівників), об’єднаннями підприємців (роботодавців) та органами державної влади. Систематично проводяться три- або двосторонні консультації з питань формування і реалізації соціально-економічної політики, укладаються угоди з питань забезпечення зайнятості населення, підвищення мотивації праці, посилення соціальних гарантій на всіх рівнях (державному, галузевому, регіональному). Реалізація угод, колективних договорів та інших домовленостей між соціальними партнерами є реальним стабілізуючим фактором розвитку суспільства. Гарантією ефективного функціонування механізму соціального партнерства на засадах трипартизму є чітке визначення інтересів кожної з трьох основних сил суспільства, розподіл ролей і відповідальності за визначення і реалізацію спільної соціально-економічної політики.
Водночас практика трипартизму не може замінити механізм соціального партнерства на рівні підприємств. Трудові колективи мають брати активну участь у переговорному процесі на первинному рівні. Правовий акт, що регулює трудові, соціально-економічні та професійні відносини між роботодавцями і працівниками на підприємстві, в організації, установі, називається колективним договором. Він визначає права та обов’язки роботодавця і працівника з таких питань: форма, система і розмір оплати праці; виплата грошових доплат і різних компенсацій; механізм регулювання оплати праці при підвищенні цін за умов інфляції та досягнення показників, визначених у трудовому договорі; зайнятість, перекваліфікація та умови вивільнення працівника згідно з чинним законодавством; термін робочого часу і відпочинку, відпусток; медичне і соціальне страхування; охорона здоров’я працівника, екологічна та інша безпека на виробництві; контроль за виконанням колективної угоди, забезпечення нормативних умов функціонування профспілок чи інших уповноважених працівниками представницьких органів; регулювання умов проведення страйків тощо. Порядок оформлення колективних договорів у кожній країні визначається відповідним національним законодавством.
Отже, трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається трансформація відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, відносини, що ґрунтуються на спільному прийнятті рішень і відповідальності за розвиток підприємства, партнерстві, конструктивному співробітництві.
Головними причинами виникнення соціально-трудових конфліктів в Україні є несвоєчасність виплати заробітної плати, її низький рівень, ігнорування інтересів підлеглих, порушення умов колективного договору, неритмічність роботи, простої, неоплачувані відпустки, неінформованість працівників щодо фінансового стану підприємств та організацій, незадовільні умови праці та ін. На сьогодні договірне регулювання праці поки лише частково впливає на зниження рівня конфліктності між суб’єктами трудових відносин. Відсутність же такого регулювання, як свідчить досвід, погіршує умови праці, посилює соціальну напругу і конфліктність не лише між суб’єктами трудових відносин, а й у суспільстві. Це потребує цілеспрямованого регулювання трудових відносин на основі трипартизму.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 154 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |