Читайте также:
|
У біохімічних змінах, що виникають в організмі при заняттях деякими видами спорту, спостерігається важлива подібність. Це обумовлено рядом причин. По-перше, найбільш виражені зміни в організмі при м'язовій діяльності зв'язані з механізмом енергетичного забезпечення роботи. Існує три основних механізми енергозабезпечення: аеробний, зв'язаний з використанням кисню повітря, анаеробний алактатний (креатинфосфатний) і анаеробний лактатний (гліколітичний). Участь різних механізмів в енергетичному забезпеченні роботи і обумовлені їх діяльністю біохімічні зміни в організмі визначаються рядом факторів, в тій чи іншій мірі представлених у всіх видах спорту. Серед цих факторів в першу чергу необхідно виділити наступні:
1.Режим діяльності м'язів (статичний,динамічний,змішаний);
2.Кількість м'язів, які беруть участь у роботі;
3.Потужність і тривалість роботи.
Статичний режим діяльності утруднює кровообіг, постачання м'язів киснем і поживними речовинами, видалення продуктів розпаду. Це призводить до підвищення ролі анаеробних процесів в енергетичному забезпеченні роботи, тобто, робить її більш анаеробною.Навпаки, динамічний характер роботи сприяє кровообігу в працюючих м'язах, покращує їх постачання енергетичними субстратами, киснем, видаленню продуктів розпаду, тобто сприяє аеробізації роботи.
Виконання однієї і тієї ж роботи з участю різної кількості м'язових груп супроводжується різними біохімічними зсувами в організмі. Зменшення кількості м'язі, які беруть участь в роботі, підвищує роль анаеробних процесів в її енергетичному забезпеченні, тобто призводить до посилення анаеробних зсувів в організмі. Виконання інтенсивної м'язової роботи з участю невеликої кількості м'язових груп може супрводжуватися значними анаеробними зсувами в самих працюючих м'язах. Але в організмі в цілому це може і не викликати суттєвих змін. Значні анаеробні зсуви в організмі відбуваються при виконанні інтенсивної м'язової роботи глобального характеру, яка здійснюється при участі великих м'язових груп.
Тренування у вправах середньої і помірної потужності призводить до значного підвищення можливосттей аеробного енергетичного забезпечення роботи, тренування у вправах максимальної потужності - до особливо великого збільшення можливостей анаеробного енергетичного забезпечення роботи як гліколітичного, так і креатинфосфатного, а тренування у вправах субмаксимальної потужності приблизно в рівній мірі розвиває ці два біохімічні механізми.
Тому в лижників, легкоатлетів-сталєрів, марафонців, гребців, велосипедистів і у представників тих видів спорту, для яких характерні більш або менші тривалі навантаження, з ростом тренованості відносна величина кисневого боргу при виконанні цих навантажень зменьшується. Меншим стає і підвищення рівня молочної кислоти в крові. Робота зі зростанням тренованості стає все більш "аеробною", ресинтез АТФ під час роботи в більшій мірі здійснюється шляхом енергетично вигіднішого дихального фосфорилювання.
У легкоатлетів-спринтерів з підвищенням тренованості відносна величина кисневого боргу при бігу на 100 м, навпаки, дещо збільшується. Пояснюється це тим, що інтенсивність роботи (швидкість бігу) з підвищенням тренованості зростає, а тривалість роботи (час проходження дистанції) зменшується, що створює ще гірші умови для постачання організму необхідною кількістю кисню. Більш інтенсивна робота ще в більшій мірі енерге-
тично забезпечується анаеробними реакціями, можливості яких під впливом тренування підвищуються. При цьому в недостатньо тренованих спринтерів покращення результатів в бігу на короткі дистанції супроводжується більшим, ніж на початку тренування, підвищенням вмісту молочної кислоти в крові, а у високотренованих - меншим її підвищенням. Пояснюється це тим, що можливості анаеробного ресинтезу АТФ під впливом тренування збільшується спочатку внаслідок посилення гліколізу (звідси більше, ніж на початку тренування, молочної кислоти), а потім за рахунок креатинфосфату (звідси зменшення утворення молочної кислоти під впливом бігу не дивлячись на збільшену величину відносного кисневого боргу).
Тема 3. Культура речи: нормативный аспект
План:
1. Характеристика понятия «культура речи»
2. Нормативный аспект КР
3. История функционирования и изменения норм языка
4. Характеристика основных норм литературного языка
1.1 Характеристика понятия «культура речи»
С литературным языком тесно связано понятие культуры речи. Умение четко и ясно выразить свои мысли, говорить грамотно, умение не только привлечь внимание своей речью, но и воздействовать на слушателей, владение культурой речи — своеобразная характеристика профессиональной пригодности для людей самых различных профессий: дипломатов, юристов, политиков, преподавателей школ и вузов, работников радио и телевидения, менеджеров, журналистов.
Культурой речи важно владеть всем, кто по роду своей деятельности связан с людьми, организует и направляет их работу, ведет деловые переговоры, воспитывает, заботится о здоровье, оказывает людям различные услуги.
Что такое культура речи?
«Под культурой речи понимается владение нормами литературного языка в его устной и письменной форме, при котором осуществляются выбор и организация языковых средств, позволяющих в определенной ситуации общения и при соблюдении этики общения обеспечить необходимый эффект в достижении поставленных задач коммуникации» [70, 204].
Культура речи содержит три составляющих компонента: нормативный, коммуникативный и этический.
Культура речи предполагает прежде всего правильность речи, т. е. соблюдение норм литературного языка, которые воспринимаются его носителями (говорящими и пишущими) в качестве «идеала», образца. Языковая норма — это центральное понятие речевой культуры, а нормативный аспект культуры речи считается одним из важнейших.
Однако культура речи не может быть сведена к перечню запретов и определений «правильно-неправильно». Понятие «культура речи» связано с закономерностями и особенностями функционирования языка, а также с речевой деятельностью во всем ее многообразии. Оно включает в себя и предоставляемую языковой системой возможность находить для выражения конкретного содержания в каждой реальной ситуации речевого общения новую языковую форму.
Культура речи вырабатывает навыки отбора и употребления языковых средств в процессе речевого общения, помогает сформировать сознательное отношение к их использованию в речевой практике в соответствии с коммуникативными задачами. Выбор необходимых для данной цели языковых средств — основа коммуникативного аспекта культуры речи. Известный филолог, крупный специалист по культуре речи Г. О. Винокур писал: «Для каждой цели свои средства, таков должен быть лозунг лингвистически культурного общества».
Коммуникативная целесообразность считается одной из главных категорий теории культуры речи, поэтому важно знать основные коммуникативные качества речи и учитывать их в процессе речевого взаимодействия.
В соответствии с требованиями коммуникативного аспекта культуры речи носители языка должны владеть функциональными разновидностями языка, а также ориентироваться на прагматические условия общения, которые существенно влияют на оптимальный для данного случая выбор и организацию речевых средств.
Этический аспект культуры речи предписывает знание и применение правил языкового поведения в конкретных ситуациях. Под этическими нормами общения понимается речевой этикет (речевые формулы приветствия, просьбы, вопроса, благодарности, поздравления и т.п.; обращение на «ты» и «вы»; выбор полного или сокращенного имени, формы обращения и др.).
На использование речевого этикета большое влияние оказывают экстралингвистические факторы: возраст участников речевого акта (целенаправленного речевого действия), их социальный статус, характер отношений между ними (официальный, неофициальный, дружеский, интимный), время и место речевого взаимодействия и т.д.
Этический компонент культуры речи накладывает строгий запрет на сквернословие в процессе общения, осуждает разговор на «повышенных тонах».
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 102 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |