Читайте также:
|
У 1223 р. на р. Калка сталася перша збройна сутичка монголів із русинами, які прийшли на допомогу половцям. Однак руські князі навіть перед грізною небезпекою не змогли переступити через розбрат і спільно вдарити по ворогу. У результаті об'єднані русько-половецькі сили зазнали нищівної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Але й монголо-татари, зазнавши великих втрат, не наважилися продовжувати похід углиб Русі й повернули назад.
Наступний похід проти Русі татаро-монголи почали у 1237 р. під орудою онука Чингісхана – Батия. Протягом 1237–1238 рр. були захоплені рязанські, володимирські, суздальські, ярославські землі.
У 1239 р. Батий захопив Переяслав і Чернігів і виступив на Київ, де правив воєвода Данила Галицького – Дмитро. Місто було пограбоване й зруйноване.Суть золотоординської навали як історичного явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників. Золотоординська навала виявилася насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей – данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); військовій (обов’язок слов’янських князівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах). Стежити за збереженням та зміцненням системи залежності покликані були ханські намісники в руських землях – баскаки. Крім того, з метою ослаблення Русі, Золота Орда протягом майже всього періоду свого панування практикувала періодичні спустошливі походи. Лише до середини XIV ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.Монголо-татарська навала мала для Русі катастрофічні наслідки, відкинувши її у розвитку на кілька століть тому. Загинула, була забрана у рабство або втекла з насиджених місць значна частина населення, в т. ч. й еліти, втрата якої не тільки помітно ослабила протидію загарбникам, а й суттєво загальмувала розвиток феодального господарства. Занепали ремесла й торгівля, були зруйновані міста. Проте державницькі традиції давньоруського періоду продовжували жити, оскільки на їх основі утворилася Галицько-Волинська держава, безпосередня! спадкоємиця Русі з центром у Києві.
Захоплення українських земель Литвою та Польшею.
В сер. XIV ст. Польща захопила Галичину та Холмщину. Для поляків процес опанування західноукраїнськими землями був нелегким. Тому спочатку вони з обережністю впроваджували зміни серед місцевого населення. За прикладом останніх галицьких правителів польський король Казимир називав ці землі "королівством Руським". Поряд з латиною вживалася й українська мова, у краї і далі ходила своя монета.Український народ не мирився з підневільним становищем, ставав на боротьбу з іноземними гнобителями. Першим збройним народним виступом, що струсонув феодальну Польщу, було повстання під проводом Мухи. В 1490—1492 рр. воно охопило Північну Буковину, Галичину, Західне Поділля. Занепокоєний успіхами повстанського війська польський уряд організував шляхетське ополчення Руського воєводства і навіть запросив на допомогу прусських лицарів. У результаті повстанців було розбито, а їхнього керівники закатовано.Українські землі на початку XIV ст. стали об’єктом експансії з боку Литовського князівства.Литовські князі започаткували звільнення українських земель від монголо-татарського іга. Зміцненню позицій литовських можновладців на українській території сприяли династичні зв’язки з галицько- волинськими князями, що давало їм змогу бути законними претендентами на місцеві княжі престоли. Українці досить спокійно поставилися до литовської експансії, оскільки влада литовців не була репресивною, самі литовські князі спочатку були православної віри, руська мова стала загальнодержавною. Крім того, люди бачили в Литві можливого захисника проти жорстоких набігів татар. Були прийняті й руські норми права, назви посад тощо. Тому держава часто називалася Литовсько-Руським князівством. Великому князю належала законодавча, виконавча, судова та військова влади.
9.Соціально-економічне становище українських земель під вдадою Литви та Польщі (кінець 14-16ст.)
У XIV—XVI ст. українські магнати поступово ополячилися. Селянство, потрапивши у кріпацьку неволю, було неспроможне захистити національну культуру. Єдиним станом, який тоді вів нерівну боротьбу із загарбниками за розвиток рідної школи, православної церкви, мови, письменства, мистецтва, було українське міщанство і дрібне боярство. Саме вони, нещадно переслідувані на своїй землі польською шляхтою і католицькою церквою, зуміли зберегти духовні цінності українського народу. Незважаючи на катаклізми, які спіткали Україну (татаро-монгольська навала, втрата незалежності), культурний розвиток у містах тривав. Уже в другій пол. XIV ст. чітко простежується українська мова в державних актах, літературних пам'ятках, історичних піснях. В останніх звучали заклики до боротьби з поневолювачами за незалежність і свободу рідного краю. Найбільш яскравими виявами і водночас організаційними осередками загальнонародного руху проти польсько-католицької експансії стали братства — релігійні та культурно-просвітницькі організації, які виникли при церковних парафіях в Україні в XV—XVII ст. Братства існували на членські внески братчиків і добровільні пожертви православних шляхтичів, церковників і міщан.Спершу братства мали релігійно-благодійницький характер — опікувалися церквою, влаштовували братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували шпиталі тощо. З часом вони здобули провідне місце в релігійному житті, ставши ініціаторами церковних реформ, усуваючи негідних священників, залучаючи до роботи у своїх парафіях талановитих проповідників, поширюючи духовну літературу. В XVI ст., з посиленням національного гніту на українських землях, братства набули великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. Вони активніше виступають на захист прав українського населення: звертаються зі скаргами на дії польської адміністрації до судів, споряджають посольства до короля тощо. Цим братства сприяли пробудженню в усього суспільстві зацікавлення до громадської діяльності, зміцнювали моральність і національний дух, православну віру, поширювали культуру й освіту.Особливу увагу братства приділяли духовній сфері життя, слушно вважаючи, що моральному та ідейному чинникам у протиборстві належить вирішальна роль, а тому з кін. XVI ст. розгорнули широку культурно-освітню діяльність. Вони організовували навчальні заклади, які мали всестановий характер і багато зробили на ниві просвітництва, підтримували книгодрукування, збирали бібліотеки. З появою братських шкіл підвищується рівень викладання й поглиблюється зв'язок освіти з національним життям. Вже перша Львівська братська школа, відкрита наприкін. 1585 р., мала елементи вищої, освіти. У 1615 р. на кошти шляхтянки Г. Гулевичівни відкрилася братська школа у Києві. Архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила визнавав надзвичайно високий авторитет останньої й після свого вступу до братства та відкриття школи при Києво-Печерській лаврі у 1632 р. об'єднав їх у Київську колегію — пізнішу Києво-Могилянську академію. На поч. XVII ст. численні братські школи були по всій Україні.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 44 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |