Читайте также:
|
Національні культурні центри і товариства, представники
національних меншин право на вільні контакти із своєю історичною
батьківщиною.
Верховна Рада України
м. Київ, 1 листопада 1991 року
N 1771-XII
3. 
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про національні меншини в Україні
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 36, ст.529)
(Вводиться в дію Постановою ВР
N 2495-XII (2495-12) від 25.06.92, ВВР, 1992, N 36, ст.530)
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 5029-VI (5029-17) від 03.07.2012, ВВР, 2013, N 23, ст.218
N 5461-VI (5461-17) від 16.10.2012, ВВР, 2014, N 5, ст.62 }
Верховна Рада України виходячи із життєвих інтересів
української нації та всіх національностей в справі розбудови
незалежної демократичної держави, визнаючи нерозривність прав
людини і прав національностей, прагнучи реалізувати Декларацію
прав національностей України (1771-12), дотримуючись
міжнародних зобов'язань щодо національних меншин, приймає цей
Закон з метою гарантування національним меншинам права на вільний
розвиток.
Стаття 1. Україна гарантує громадянам республіки незалежно
від їх національного походження рівні політичні, соціальні,
економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток
національної самосвідомості й самовиявлення.
Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних
підставах.
При забезпеченні прав осіб, які належать до національних
меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною
загальновизнаних прав людини.
Стаття 2. Громадяни України всіх національностей зобов'язані
дотримувати Конституції (254к/96-ВР) та законів України,
оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність,
поважати мови, культури, традиції, звичаї, релігійну самобутність
українського народу та всіх національних меншин.
Стаття 3. До національних меншин належать групи громадян
України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття
національного самоусвідомлення та спільності між собою.
Стаття 4. Відносини, які виникають з приводу реалізації
громадянами України прав і свобод, пов'язаних з їх належністю до
національних меншин, регулюються Конституцією України
(254к/96-ВР), цим Законом, прийнятими на їх підставі іншими
законодавчими актами, а також міжнародними договорами України.
Стаття 5. Забезпечення формування та реалізацію державної
політики у сфері міжнаціональних відносин та захисту прав
національних меншин України здійснюють центральні органи
виконавчої влади, визначені Президентом України.
У разі необхідності місцеві ради можуть створювати постійні
комісії з питань міжнаціональних відносин, місцеві державні
адміністрації - відповідний структурний підрозділ.
{ Стаття 5 в редакції Закону N 5461-VI (5461-17) від
16.10.2012 }
Стаття 6. Держава гарантує всім національним меншинам права
на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною
мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або
через національні культурні товариства, розвиток національних
культурних традицій, використання національної символіки,
відзначення національних свят, сповідування своєї релігії,
задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової
інформації, створення національних культурних і навчальних
закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному
законодавству.
Пам'ятки історії і культури національних меншин на території
України охороняються законом.
Стаття 7. Держава вживає заходів для підготовки педагогічних,
культурно-просвітницьких та інших національних кадрів через мережу
навчальних закладів. Державні органи на основі міждержавних угод
сприяють національним меншинам у підготовці спеціалістів в інших
країнах.
Стаття 8. Мова роботи, діловодства і документації місцевих
органів державної влади і місцевого самоврядування визначається
статтею 11 Закону України "Про засади державної мовної політики"
(5029-17).
{ Стаття 8 в редакції Закону N 5029-VI (5029-17) від
03.07.2012 }
Стаття 9. Громадяни України, які належать до національних
меншин, мають право відповідно обиратися або призначатися на
рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої,
виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування, в армії, на
підприємствах, в установах і організаціях.
{ Стаття 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5461-VI
(5461-17) від 16.10.2012 }
Стаття 10. Держава гарантує національним меншинам право на
збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й
сучасного розселення. Питання про повернення на територію України
представників депортованих народів вирішуються відповідними
законодавчими актами та договорами України з іншими державами.
Стаття 11. Громадяни України мають право вільно обирати та
відновлювати національність.
Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї
національності не допускається.
Стаття 12. Кожний громадянин України має право на національні
прізвище, ім'я та по батькові.
Громадяни мають право у встановленому порядку відновлювати
свої національні прізвище, ім'я та по батькові.
Громадяни, в національній традиції яких немає звичаю
зафіксовувати "по батькові", мають право записувати в паспорті
лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження - ім'я батька
і матері.
Стаття 13. Громадяни, які належать до національних меншин,
вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм
чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через
відповідні державні органи та створювані громадські об'єднання.
Участь або неучасть громадянина України, який належить до
національної меншини, у громадському об'єднанні національної
меншини не може служити підставою для обмеження його прав.
Стаття 14. Державні органи сприяють діяльності національних
громадських об'єднань, які діють відповідно до чинного
законодавства.
{ Частину другу статті 14 виключено на підставі Закону
N 5461-VI (5461-17) від 16.10.2012 }
Стаття 15. Громадяни, які належать до національних меншин,
національні громадські об'єднання мають право у встановленому в
Україні порядку вільно встановлювати і підтримувати зв'язки з
особами своєї національності та їх громадськими об'єднаннями за
межами України, одержувати від них допомогу для задоволення
мовних, культурних, духовних потреб, брати участь у діяльності
міжнародних неурядових організацій.
Стаття 16. У державному бюджеті України передбачаються
спеціальні асигнування для розвитку національних меншин.
Стаття 17. Україна сприяє розвиткові міжнародного
співробітництва у забезпеченні й захисті прав та інтересів
національних меншин, зокрема шляхом укладання й реалізації
багатосторонніх і двосторонніх договорів у цій сфері.
Стаття 18. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод
громадян за національною ознакою забороняється й карається
законом.
Стаття 19. Якщо міжнародним договором України встановлено
інші положення ніж ті, які містяться в законодавстві України про
національні меншини, то застосовуються положення міжнародного
договору.
Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 25 червня 1992 року
N 2494-XII
1.Звернення до громадян України всіх національностей про міжнаціональні взаємини.
2.Декларація прав національностей України (1991)
3. Закон України про національні меншини в Україні (1992).
4. Конституція України (1996)
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 131 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |