Читайте также:
|
1. Утворення Французької держави
Формування самостійної Французької держави зайняло майже два століття – від формального розпаду імперії франків в середині ІХ ст. до заснування нової королівської династії в кінці Х ст. Цей процес відбувався на території Західно-Франкського королівства, яке обособилось згідно Верденського договору 843 р. (на Захід від Рейну). До його складу увійшли Аквітанія, Бретань, Гасконь, Септиманія, Іспанська марка. В країні проживали різні народи: франки, кельти, фламандці, нормани, баски, каталонці, які з часом сформували основні народності – північнофранцузьку і південнофранцузьку. Все це створювало певні труднощі для становлення централізованої держави.
Першим королем Західно-Франкської держави був внук Карла Великого Карл Лисий, нащадки якого правили до кінця Х ст. Після смерті останнього Каролінга і тривалих міжусобних війн французька знать у 987 р. обрала королем засновника нової династії (Капетингів) Гуго Капета із впливових графів паризьких. В Х ст. за країною закріпилась і нова історична назва Франція (від області навколо Парижа).
ІХ – ХІІІ ст. в історії Франції – це період роздробленості. Державою цього періоду була сеньйоріальна монархія. В повній мірі сеньйоральна влада належала тільки великим сеньйорам (в Х ст. таких було 55, в ХІІІ ст. - 77). Тільки вони мали право управляти своїми територіями. Тільки їм належало право призначати посадових осіб. Вони мали власні армії, володіли всією повнотою юрисдикції у своїх землях.
В ХІІ ст. французькі королі зробили перші кроки до посилення своєї влади і державної централізації. В першу чергу це стосувалося власне королівського домену,який до кінця ХІІІ ст. став найбільшим феодальним володінням Франції. В ХІІІ ст. були проведені адміністративна, судова, військова реформи. Королівська влада перестає бути виборною. З поч. ХІІІ ст. престол переходив до старших синів з династії Капетингів.
Поступово ліквідувався принцип: “васал мого васала – не мій васал“. Заохочувалось принесення присяги вірності васалами всіх рангів безпосередньо королю. Королі стають наймогутнішими із всіх сеньйорів.
З посиленням королівської влади великий розвиток отримав державний апарат. Як самостійні органи виділились Королівська рада, Верховний суд, парламент і казначейство.
2. Станово-представницька монархія у Франції (XIV – XVст.)
Із завершенням періоду роздробленості французька держава набула форми станово-представницької монархії. Її суть: відносно сильна королівська влада поєднувалась із представництвом від станів.
В розглядуваний період завершилось юридичне оформлення станів. Все населення країни ділилося на три стани: перший – духовенство, другий – дворянство, всі інші вільні складали третій стан. Перші два стани вважалися привілейованими. Вони були звільнені від податків і повинностей, які накладалися на третій стан.
Перехід до станово-представницької монархії був здійснений на початку XIV ст. Король Філіп IV для того, щоб забезпечити собі підтримку станів у конфлікті з Римським Папою скликав (1302р.) Генеральні Штати – орган станового представництва (правда, назва почала використовуватися з 1484р.).
Кожен стан був представлений окремою палатою. Перша палата складалася із вищого духовенства. В другу посилало своїх виборних представників дворянство. При цьому найбільш знатні (герцоги, графи) до складу палати не входили. Як безпосередні васали короля вони входили до Королівської ради (курії). Третій стан вибирав своїх депутатів до третьої палати. Як правило, депутатами ставали мери, члени міських рад. Всі питання розглядалися роздільно по палатах, де рішення приймалось простою більшістю голосів. Рішення затверджувалось всіма палатами, причому кожна палата мала лише один голос.
Періодичність скликання Генеральних Штатів визначалася королем. Питання, які виносились на розгляд Генеральних Штатів і тривалість їх засідань теж визначалися королем. Частіш всього причиною скликання Генеральних Штатів була потреба короля в грошах і він звертався до станів за фінансовою допомогою, або дозволом на черговий податок, який міг стягуватися тільки рік. Лише в 1439р. Карл VII отримав згоду на введення постійної королівської тальї.
Вершиною росту повноважень Генеральних Штатів був виданий ними Великий березневий ордонанс 1357р. У відповідності з цим документом сесії Генеральних Штатів мали проводитись двічі на рік. Для їх скликання не потрібно було попередньої санкції короля. Генеральні Штати не тільки мали виключне право на введення нових податків, але й контролювали витрати уряду. Лише з їх згоди можна було заключити мир і оголосити війну. Вони призначали спеціальних радників короля.
Однак добившись від Генеральних Штатів введення постійних податків, королівський уряд зробив все, щоб ордонанс не був втілений в життя. І йому це вдалося. З точки зору зміцнілої королівської влади Генеральні Штати виконали відведену їм роль. Замість них король все частіше скликав збори нотаблів, тобто знаті, постанови яких не мали обов’язкової сили. Востаннє Генеральні Штати були скликані в 1614р. і з тих пір не скликалися 175 років до початку Великої Французької революції 1789р.
3. Французький абсолютизм (XVI – XVIII ст.)
Французький абсолютизм часто називають класичним. По-перше, Франція раніше від інших країн стала на шлях переходу до абсолютизму. По-друге, абсолютизм у Франції набув найбільш завершеної, послідовно вираженої форми.
Вищого ступеня свого розвитку французький абсолютизм досягнув у період самостійного правління Людовіка XIV (1661-1715). Король – спадкоємний глава держави - володів всією повнотою законодавчої, виконавчої, військової і судової влади. Йому підкорявся весь централізований державний механізм (адміністративно-фінансовий апарат, армія, поліція, суд). Всі жителі країни були підданими короля, зобов’язаними йому безвідмовно підкорятися. “Держава – це я“, - заявляв Людовік XVI. “У французів нема прав, є тільки обов’язки“.
Зміцнення влади короля супроводжувалось різким ростом бюрократичного апарату і посиленням його впливу.
Центральним органом державного управління була королівська рада. Вона працювала у тісному зв’язку з керівниками основних відомств. Були різко обмежені права парламенту. Королівська влада остаточно підпорядкувала собі духовну владу(вже Болонський конкордат 1516р. надав королю виключне право призначати кандидатів на вищі пости у французькій церкві).
Значення абсолютизму для розвитку Франції не було однозначним. В XVI – першій половині XVII ст. абсолютна монархія відігравала прогресивну роль, сприяючи завершенню об’єднання країни, формуванню єдиної французької нації, раціоналізації системи управління. Однак криза феодалізму поступово перетворювала абсолютизм в гальмо суспільного розвитку. Захищаючи феодальний лад, абсолютна монархія втратила всі свої прогресивні риси.
4. Основні джерела права
Протягом всього розгляду даного періоду Франція не знала єдиної системи права. Південніше Луари основним джерелом права було римське право, пристосоване до нових умов. Північніше Луари основним джерелом права були територіальні звичаї – кутюми. В XIII – XIV ст. появляються збірники кутюмів. Процес поступової уніфікації права Франції розпочався із створення Паризького парламенту (вищої судової інстанції). До ХV ст. налічувалось біля 60 загальнофранцузьких і біля 200 місцевих збірників звичаєвого права.
Одним із найвідоміших з них є укладені біля 1283р. на північному сході країни королівським суддею Філіпом Бомануаром знамениті Кутюми Бовезі (графство Бове).
Перш за все в кутюмах Бовезі міститься цілий ряд важливих політико-правових ідей. Ф. Бомануар був прихильником сильної королівської влади. Про це свідчать неодноразові згадки у збірнику про верховний суверенітет короля (гл. “Про суверена“).
В області цивільно-правових відносин Кутюмами Бовезі особлива увага приділена інституту сейзини. Його головна особливість полягає в тому, що в сейзині ніби стираються грані між правом власності і володінням. Вона представляла собою особливе речове право, регулююче відносини між сеньйором і васалом. Власник сейзини міг володіти нею, отримувати від неї плоди, розпоряджатися нею. В той же час він ніс службу на користь свого сеньйора (будь то васальна служба чи інші повинності і платежі). Саме в цьому полягає умовний характер сейзини як власності в рамках сеньйорії.
Глава 30 кутюмів Бовезі спеціально присвячена злочинам і покаранням. В першу чергу розглядаються вбивство, зґвалтування, єретицтво, чаклунство, підпал, зрада. Головною метою покарання були розплата і залякування. За особливо тяжкі злочини до основного покарання у вигляді смертної кари могло додаватися жорстоке додаткове покарання.
В Кутюмах Бовезі закріплюється існування різних судів з їх підсудністю. Розрізнялись світські і духовні суди. Світські суди в свою чергу ділились на королівські і сеньйоріальні. Систему королівських судів утворювали суди прево, бальї і створений у 1260р. вищий апеляційний суд – Паризький парламент.
Кутюмами Бовезі передбачений змагальний судовий процес.
Писаними джерелами права були також акти королівської влади: укази, едикти, ордонанси. Найвідоміші: в області кримінального права – ордонанс 1670р.; в області цивільного права – ордонанс 1731р. про дарування; ордонанс 1735р. про заповіт; морський ордонанс 1682р.; статут про торгівлю 1673р.; “Чорний кодекс“ 1685р.
Римське і канонічне право регулювали випадки, не передбачені ордонансами.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 127 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |