Читайте также:
|
Статья 1010. Условия правовой охраны нераскрытой информации
1. Лицо, правомерно обладающее технической, организационной или коммерческой информацией, в том числе секретами производства (ноу-хау), не известной третьим лицам (нераскрытая информация), имеет право на защиту этой информации от незаконного использования, если соблюдены условия, установленные пунктом 1 статьи 140 настоящего Кодекса.
2. Право на защиту нераскрытой информации от незаконного использования возникает независимо от выполнения в отношении этой информации каких-либо формальностей (ее регистрации, получения свидетельств и т.п.).
3. Правила о защите нераскрытой информации не применяются в отношении сведений, которые в соответствии с законодательством не могут составлять служебную или коммерческую тайну (сведения о юридических лицах, правах на имущество и сделках с ним, подлежащие государственной регистрации, сведения, подлежащие представлению в качестве государственной статистической отчетности и др.).
4. Право на защиту нераскрытой информации действует до тех пор, пока сохраняются условия, предусмотренные пунктом 1 статьи 140 настоящего Кодекса.
Статья 1011. Ответственность за незаконное использование нераскрытой информации
1. Лицо, без законных оснований получившее или распространившее нераскрытую информацию либо использующее ее, обязано возместить тому, кто правомерно обладает этой информацией, убытки, причиненные ее незаконным использованием.
2. Если лицо, незаконно использующее нераскрытую информацию, получило ее от лица, которое не имело права ее распространять, о чем приобретатель информации не знал и не должен был знать (добросовестный приобретатель), правомерный обладатель нераскрытой информации вправе потребовать от него возмещения убытков, причиненных использованием нераскрытой информации после того, как добросовестный приобретатель узнал, что ее использование незаконно.
3. Лицо, правомерно обладающее нераскрытой информацией, вправе потребовать от того, кто ее незаконно использует, немедленного прекращения ее использования. Однако суд с учетом средств, израсходованных добросовестным приобретателем нераскрытой информации на ее использование, может разрешить ее дальнейшее использование на условиях возмездной исключительной лицензии.
4. Лицо, самостоятельно и правомерно получившее сведения, составляющие содержание нераскрытой информации, вправе использовать эти сведения независимо от прав обладателя соответствующей нераскрытой информации и не отвечает перед ним за такое использование.
Статья 1012. Переход права на защиту нераскрытой информации от незаконного использования
Лицо, обладающее нераскрытой информацией, может передать все или часть сведений, составляющих содержание этой информации, другому лицу по лицензионному договору (статья 985).
Лицензиат обязан принимать надлежащие меры к охране конфиденциальности информации, полученной по договору, и имеет те же права на ее защиту от незаконного использования третьими лицами, что и лицензиар. Поскольку в договоре не предусмотрено иное, обязанность сохранять конфиденциальность информации лежит на лицензиате и после прекращения лицензионного договора, если соответствующие сведения продолжают оставаться нераскрытой информацией.
Статья 140. Служебная и коммерческая тайна
1. Информация составляет служебную или коммерческую тайну в случае, когда информация имеет действительную или потенциальную коммерческую ценность в силу неизвестности ее третьим лицам, к ней нет свободного доступа на законном основании и обладатель информации принимает меры к охране ее конфиденциальности. Сведения, которые не могут составлять служебную или коммерческую тайну, определяются законодательством.
2. Информация, составляющая служебную или коммерческую тайну, защищается способами, предусмотренными законодательством.
Лица, незаконными методами получившие информацию, которая составляет служебную или коммерческую тайну, обязаны возместить причиненные убытки. Такая же обязанность возлагается на работников, разгласивших служебную или коммерческую тайну вопреки трудовому договору, в том числе контракту, и на контрагентов, сделавших это вопреки гражданско-правовому договору.
3. Действие настоящей статьи распространяется на охрану государственных секретов, если это не противоречит законодательству о государственных секретах.
АГРАРНЕ ПРАВО
№ 2.1.
1. Які дії райдержадміністрації стосовно реєстрації такого Статуту? Чи повинен бути зареєстрований цей документ?
Проаналізувавши статті 15 та 16 ЗУ «Про кооперацію» від 10.07.2003 та враховуючи умови задачі, можна зробити висновок, що затверджений статут не підлягає реєстрації, так як правління сільськогосподарського виробничого кооперативу (СГВК) “Урожай” взагалі не мало права вносити до нього зміни. Дане право має тільки вищий орган управління кооперативу — загальні збори членів кооперативу. Отже, затверджений статут є незаконним.
2. Яка юридична сила актів органів управління СГВК? За яких умов акти органів управління СГВК можуть визнаватися джерелами аграрного права?
Акти органів управління СГВК носять локальний розпорядчий характер. Їх дія поширюються лише на членів СГВК. Акти органів управління СГВК можуть визнаватися джерелами аграрного права в тому випадку, якщо ними регулюється господарська та інша діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва.
к доповнення
1) Даний статут необхідно реєструвати відповідно до ЗУ «Про реєстрацію ЮО і ФОП», тому відповідно даний статут і документи, які необхідні для реєстрації СГВК необхідно відносити до державного реєстратора.
Статут повинен бути затверджений вищим органом СГВК, тобто загальними зборами.
Згідно ЗУ «Про с/г кооперацію» від 17.07.97 року, ст. 5 і ст. 7 визначають порядок створення і реєстрації кооперативу, що має певні особливості повідношенню до інших юридичних осіб.
У листі від 03.10.2005 р. №8584 «Про державну реєстрацію житлово-будівельних та гаражних кооперативів» Держпідприємництво (державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва) зазначило: що з статей 5 і 7 ЗУ випливає, що статут кооперативу повинні затверджувати загальні збори.
«Відповідно до статей 7 та 15 цього Закону рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами, а вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. З наведених статей випливає, що статут кооперативу повинен затверджуватися загальними зборами.
Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” (пункт четвертий статті 30) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено повноваження щодо реєстрації житлово-будівельних і гаражних кооперативів, але не встановлено особливостей щодо їх реєстрації.
Оскільки законами України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про кооперацію” не встановлено особливостей державної реєстрації житлово-будівельних і гаражних кооперативів, їх реєстрація відбувається в порядку, визначеному Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців”.
Крім того, зазначаємо, що відповідно до частини третьої Прикінцевих положень Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців” закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Враховуючи наведене вище, Держпідприємництво вважає, що внесення на засідання виконавчого комітету міської ради проектів рішень про реєстрацію статутів житлово-будівельних і гаражних кооперативів не є обов’язковим.»
Відповідно до ЗУ «Про с/г кооперацію» ч.2 ст. 7 «Статут кооперативу приймається засновниками на установчих зборах, зміни та доповнення до нього вносяться загальними зборами його членів. Повідомлення про зміни та доповнення до статуту надсилаються до органу, що зареєстрував кооператив, у тижневий термін з часу їх внесення», як уже було зазначенно вище, надсилати потрібно до державної реєстраційної служби.
Лист #8584 вiд 03.10.2005 здесь явно лишний,по скольку речь идет об с/х кооперации,а не о гаражных кооперативах,либо жилищно-строительных.
Даний лист розглядався на засіданні тогочасного МінАП і був затверджений як такий, що підлягає і виконанню для всіх видів кооперації. Це як додаткова підстава відмови, просто
№ 2.2.
Які з наведених нижче прикладів належать до внутрішньогосподарських локальних нормативних актів. Обґрунтуйте своє рішення.
На мою думку до внутрішньогосподарських локальних нормативних актів належать:
а) рішення загальних зборів членів сільськогосподарського виробничого кооперативу про затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку кооперативу;
г) рішення установчих зборів про створення сільськогосподарського акціонерного товариства;
д) рішення голови фермерського господарства про початок посівної компанії.
Дані акти є внутрішньогосподарськими локальними нормативними актами, так як ними регулюється господарська та інша діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва.
Розпорядження голови обласної державної адміністрації про формування продовольчого фонду області не є внутрішньогосподарським локальним нормативним актом, так як не регулює внутрішньогосподарські відносини. Дане розпорядження носить більш загальний характер.
Наказ директора державного сільськогосподарського підприємства про звільнення головного зоотехніка Петрова у зв’язку із систематичним порушенням ним трудової дисципліни не є внутрішньогосподарським локальним нормативним актом, так як носить індивідуальний характер і його дія поширюється лише на певну особу.
На мою думку до внутрішньогосподарських локальних нормативних актів належать:
а) рішення загальних зборів членів сільськогосподарського виробничого кооперативу про затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку кооперативу
д)
№ 2.3.
1. Чи є правомірною відмова держреєстратора?
Проаналізувавши ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003, яка містить вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, можна зробити висновок, що відмова є незаконною, так як факт наявності в районі двох аналогічних кооперативів не є підставою для відмови в реєстрації.
2. Які документи необхідно подати для реєстрації кооперативу? Якими нормативними актами слід користуватися для вирішення цих питань?
Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про кооперацію» від 10.07.2003:
«Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.»
Отже, на СГВП поширюється порядок реєстрації юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003:
«Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення або в разі подання електронних документів подати опис, що містить відомості про надіслані електронні документи, в електронній формі) такі документи:
заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;
примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;
два примірники установчих документів (у разі подання електронних документів - один примірник
документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи. У разі подання електронних документів для проведення державної реєстрації юридичної особи підтвердженням внесення плати за проведення державної реєстрації юридичної особи є примірник електронного розрахункового документа, засвідченого електронним цифровим підписом;
інформацію з документами, що підтверджують структуру власності засновників — юридичних осіб, яка дає змогу встановити фізичних осіб - власників істотної участі цих юридичних осіб.
У разі утворення юридичної особи на підставі модельного статуту в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи проставляється відповідна відмітка з посиланням на типовий установчий документ.»
Відповідно до п. 4 ч. 11 та ч. 12 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003:
«Державний реєстратор зобов’язаний залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації
юридичної особи, якщо документи подані не в повному обсязі.
Про залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду засновнику або уповноваженій ним особі не пізніше наступного робочого дня з дати їх надходження, державним реєстратором видаються (надсилається поштовим відправленням з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису.»
Отже, враховуючи вищезазначене і умови задачі державний реєстратор зобов’язаний залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи і повідомити про це ВАТ “Колос” не пізніше наступного робочого дня з дати їх надходження із зазначенням підстав залишення документів без розгляду (подані документи не в повному обсязі).
№ 2.4.
1. Чи законна відповідь райдержадміністрації?
На мою думку відповідь райдержадміністрації є незаконною, оскільки в законодавстві не існує норми, яка б вимагала попередню згоду правління АТ, член якої виявив бажання ведення особистого селянського господарства.
2. Якими нормами матеріального права необхідно керуватися в даному випадку?
1) Земельний кодекс України;
2) ЗУ «Про особисте селянське господарство» від 09.12.2012;
3) ЗУ «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008.
№ 2.5.
1. Які нормативні акти повинен застосовувати суд при вирішенні цієї справи?
1) ст. 74, 75, 79, 83 Кодексу Законів про Працю України;
2) ст. 2, 6, 10, 24 ЗУ «Про відпустки» від 15.11.1996.
2. Яка юридична сила актів колегіальних органів управління СГВК? Чи підлягає задоволенню позов Мальцева?
Відповідно до ст. 34 ЗУ «Про кооперацію» від 10.07.2003:
«Трудові відносини в кооперативних організаціях регулюються цим Законом, законодавством про працю, статутами кооперативних організацій та правилами їх внутрішнього розпорядку.»
Отже, акти колегіальних органів управління СГВК мають юридичну силу в даному питанні, але відповідно до ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Відповідно до ст. 75 КЗпП України та ст. 6 ЗУ «Про відпустки» від 15.11.1996:
«Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.»
Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України:
«У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.»
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЗУ «Про відпустки» від 15.11.1996:
«У разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.
Відрахування, передбачене частиною першою цієї статті, не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи у зв’язку з:
1) призовом або прийняттям (вступом) на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу;
2) переведенням працівника за його згодою на інше підприємство або переходом на виборну посаду у випадках,
передбачених законами України;
3) відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмовою від продовження роботи у зв’язку з істотною зміною умов праці;
4) змінами в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;
5) виявленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, що перешкоджають продовженню даної роботи;
6) нез’явленням на роботу понад чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у
зв’язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні;
7) поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
8) направленням на навчання;
9) виходом на пенсію.
Отже, враховуючи вищезазначене та умови задачі, на мою думку позов Мальцева не підлягає задоволенню, так як він вже використав свою чергову щорічну відпустку, яка є оплачуваною. І в залежності від того яка була причина звільнення, існує навіть можливість відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року (якщо причина звільнення не зазначена в ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про відпустки»).
ЗАДАЧА №5
ЗУ»Про сільскогосподарську кооперацію» від 19.01.2013
Стаття 1. сільськогосподарський виробничий кооператив - сільськогосподарський кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних осіб, які є виробниками сільськогосподарської продукції, для провадження спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку;
сільськогосподарський кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які є виробниками сільськогосподарської продукції, що добровільно об’єдналися на основі членства для провадження спільної господарської та іншої діяльності, пов’язаної з виробництвом, переробкою, зберіганням, збутом, продажем продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва чи рибництва, постачанням засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів членам цього кооперативу, наданням їм послуг з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування;
Стаття 2. Законодавство, що регулює діяльність сільськогосподарських кооперативів
1. Діяльність сільськогосподарських кооперативів базується на нормах Конституції України,Цивільного, Господарського, Податкового і Земельного кодексів України, цього Закону, інших нормативно-правових актів.
2. Загальні принципи, поняття та норми утворення, забезпечення функціонування, управління та ліквідації сільськогосподарського кооперативу і кооперативних об’єднань, контроль за їх діяльністю, права та обов’язки їх членів, формування майна, фондів, цін і тарифів на продукцію та послуги, а також трудові відносини у таких кооперативах та об’єднаннях регулюються Законом України "Про кооперацію".
ЗУ «Про кооперацію» від 04.08.2013
Стаття 1. кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або
юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства
для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою
задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на
засадах самоврядування;
виробничий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом
об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої
господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової
участі з метою одержання прибутку;
Стаття 8. Статут кооперативу
Статут кооперативу є правовим документом, що регулює його
діяльність.
Статут кооперативу повинен містити такі відомості:
найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження;
мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його
діяльності;
склад його засновників;
умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення
з нього;
права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу;
порядок внесення змін до статуту кооперативу;
порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв
членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань
щодо їх сплати;
форми участі членів кооперативу в його діяльності;
порядок формування, склад і компетенція органів управління та
органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними
рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається
одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів
кооперативу, які беруть участь у загальних зборах;
порядок формування, використання та розпорядження майном
кооперативу;
порядок розподілу його доходу та покриття збитків;
порядок обліку і звітності у кооперативі;
порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення
пов'язаних з цим майнових питань;
порядок скликання загальних зборів;
умови і порядок повернення паю.
Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності
кооперативу положення, що не суперечать законодавству.
Стаття 13. Припинення членства в кооперативі —
Членство в кооперативі припиняється у разі:
добровільного виходу з нього;
припинення трудової участі в діяльності виробничого
кооперативу;
несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу;
смерті члена кооперативу - фізичної особи;
ліквідації члена кооперативу - юридичної особи;
припинення діяльності кооперативу.
Виключення з членів кооперативу може бути оскаржене до суду.
Стаття 15. Вищий орган управління кооперативу
Вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів
кооперативу.
До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить:
затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін,
прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу;
утворення органів управління та органів контролю за
діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу;
заслуховування звітів його органів управління і органів
контролю;
затвердження порядку розподілу доходу кооперативу;
визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв;
визначення розмірів, порядку формування та використання
фондів кооперативу;
визначення розмірів оплати праці голови правління, голови
ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання
апарату органів управління та органів контролю за діяльністю
кооперативу;
затвердження річного звіту і балансу кооперативу;
затвердження рішення правління або голови правління про
прийняття нових членів та припинення членства;
прийняття рішень щодо володіння, користування та
розпорядження майном;
утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів
найманих працівників;
прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних
об'єднань;
прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію
кооперативу.
Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції
загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності
кооперативу.
Чергові загальні збори членів кооперативу скликаються
правлінням або головою кооперативу у разі потреби, але не рідше
одного разу на рік.
Про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних
зборів члени кооперативу повинні бути повідомлені не пізніше ніж
за 10 днів до визначеного строку їх проведення.
Позачергові загальні збори членів кооперативу скликаються на
вимогу:
не менше третини його членів;
спостережної ради;
ревізійної комісії (ревізора);
органу управління кооперативного об'єднання, членом якого
він є.
Позачергові загальні збори членів кооперативу повинні бути
скликані протягом 20 днів з дня надходження такої вимоги. У разі
незабезпечення правлінням (головою) кооперативу скликання
позачергових загальних зборів вони можуть бути скликані особами,
які вимагали їх скликання, протягом наступних 20 днів.
У разі коли з організаційних причин (через територіальне
розміщення чи значну чисельність членів кооперативу) проведення
загальних зборів членів кооперативу неможливе, статутом
кооперативу може бути передбачено скликання зборів уповноважених
кооперативу. Кількість членів кооперативу, які мають право
делегувати уповноважених, та порядок делегування уповноважених для
участі у зборах уповноважених визначаються статутом кооперативу.
Загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати
питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори
уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених.
Кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один
голос, і це право не може бути передано іншій особі.
Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених)
кооперативу про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до
кооперативного об'єднання або вихід з нього та про реорганізацію
або ліквідацію кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього
проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу,
присутніх на загальних зборах кооперативу. З інших питань рішення
приймаються простою більшістю голосів членів (уповноважених)
кооперативу, присутніх на його загальних зборах.
Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених)
кооперативу приймаються відповідно до його статуту відкритим або
таємним голосуванням.
Стаття 34. Правове регулювання трудових відносин
Трудові відносини в кооперативних організаціях регулюються
цим Законом, законодавством про працю, статутами кооперативних
організацій та правилами їх внутрішнього розпорядку.
Для здійснення мети і статутних завдань кооперативна
організація може залучати до роботи за трудовим договором осіб,
які не є її членами. У разі залучення осіб на визначений строк чи
на час виконання певної роботи за згодою сторін між кооперативною
організацією та найманим працівником може укладатися договір у
формі контракту.
Членами сільськогосподарського виробничого кооперативу можуть бути громадяни України й особи без громадянства, що досягли 16-річного віку, зробили відповідні внески у створення матеріально-технічної бази кооперативу і погоджуються дотримуватись вимог його статуту. Внески можуть здійснюватись шляхом передачі кооперативу майна, коштів, земельних ділянок, іншої власності, яка має грошову оцінку, майнових і земельних прав (при реформуванні КСП). Розмір внеску, його види і порядок передання кооперативу визначаються установчим договором про створення кооперативу та його статутом.
Члени сільськогосподарського виробничого кооперативу зобов’язані брати трудову участь в його діяльності. Тому ними можуть бути тільки фізичні особи. Водночас у кооперативі можуть бути асоційовані члени, які не зобов’язані брати трудову участь у діяльності кооперативу. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Асоційовані члени мають право дорадчого голосу, їм надаються права на одержання дивідендів на паї та рентних платежів (орендної плати) за передані в користування кооперативу земельні ділянки (земельні частки). Асоційовані члени мають право насамперед одержувати нараховані на паї дивіденди і на виділення належних їм паїв при ліквідації кооперативу.
Кожен член кооперативу й асоційований член має право припинити членство в кооперативі за власним бажанням і може бути виключеним з нього з причин, що визначаються статутом. Член СГВК при припиненні трудової діяльності в кооперативі (вихід на пенсію, перехід на виборну посаду в іншу структуру, служба в збройних силах України тощо) припиняє членство в кооперативі або за бажанням може переоформитися в асоційованого члена.
Член сільськогосподарського виробничого кооперативу має право на отримання роботи в ньому за освітою, професією, здібностями з урахуванням потреб кооперативу; одержувати частку доходу на паї (дивіденди) і кооперативні виплати при розподілі виділеного для цього прибутку кооперативу; на одержання рентних платежів (орендної плати) за передані в користування кооперативу земельні ділянки. Кожен член кооперативу має право брати участь в управлінні кооперативом: обирати органи управління і бути обраним до них.
В установчому договорі про створення СГВК визначаються принципи створення кооперативу та регулювання економічних і правових відносин у ньому. Установчий договір має також містити порядок формування членства, фондів, земельної ділянки кооперативу, пропоновані розміри паїв, порядок формування органів управління і прийняття рішень загальними зборами членів кооперативу й іншими органами управління кооперативу.
Стаття 2. Право на відпустки
Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у
трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями
незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої
належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної
особи (далі - підприємство).
Відпустки - це найбільший за обсягом час відпочинку. Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою як одним із видів відпочинку, регулюються Конституцією України, законом України "Про відпустки", Кодексом законів про працю України, іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами.
Статтею 24 ЗУ «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Згідно зі статтею 10 вищезазначеного Закону щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. Але, якщо є факт ненадання щорічної відпустки у зазначений термін, це є порушенням чинного законодавства роботодавцем, а не працівником.
Тому, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за попередній рік чи за кілька попередніх років, він має право використати їх (частинами або декілька разом), а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток. Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 146 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |