Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Підприємництво : сутність та роль в ринковій економіці.

Тема 8. Підприємництво і підприємство в ринковій економіці.

1. Підприємництво: сутність,умови розвитку, функції, види.

2. Підприємство: сутність, ознаки, функції, класифікація.

3. Капітал (фонди) підприємства, їх кругообіг і обіг.

4. Витрати і доходи підприємства. Закон спадної віддачі змінного ресурсу. Рентабельність.

Підприємництво: сутність та роль в ринковій економіці.

Підприємництво – явище широке і багатомірне, в економічній теорії розглядається: як різноаспектне, як певний стиль і тип господарської поведінки, як комплекс особливих функцій.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи підприємства. Сучасна економічна наука вивчає

підприємництво як вид діяльності, в основу якого покладені ознаки:

свободу вибору термінів і методів діяльності, самостійність у прийняті рішень;

- постійна наявність фактора ризику;

- орієнтація на досягнення комерційного успіху;

- інноваційний характер діяльності. Підприємництво – це певний стиль і тип господарської

поведінки, яким притаманні:

- ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу,

- готовність наражатися на ризик;

- гнучкість і постійне самооновлення;

- цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.

Підприємництво – це комплекс особливих функцій, що виконуються в економіці, спрямовані на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму. Підприємство виконує:

- ресурсну функцію – формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних, інформаційних ресурсів;

- організаційну функцію – організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами;

- творчу функцію – новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи.

В Україні суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

- громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності;

- юридичні особи всіх форм власності, установлених Законом України: «Про власність «.

Об’єктами підприємницької діяльності є товари та послуги. Підприєм-

ницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством.

У науковий обіг термін підприємництво був введений французьким банкіром Р. Кантільйоном у ХУ111 ст. Він називав підприємцями людей з нефіксованими доходами, оскільки вони займаються ризиковою діяльністю. А.Сміт визначав підприємця як власника, що ризикує заради комерційного успіху, який сам організовує економічну діяльність, сам управляє, сам розпоряджається її результатом. Ж.Б.Сей уперше підкреслив роль підприємця як особи, що вміло комбінує фактори виробництва.Німецький економіст та соціолог В.Зомбарт визначив підприємця:

- як завойовника, оскільки він духовно розкріпачений, багатий на ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має сильну волю;

- як організатора, який уміє об’єднувати навколо себе людей заради реалізації своїх ідей;

- як творця, що вміє переконати покупців купити саме його товар, привернути інтерес до себе та своєї справи, завоювати їхню довіру.

Питання 2. Підприємницька діяльність здійснюється через певні організаційні

структури підприємства.

Підприємство – первинна ланка суспільного поділу праці і водночас

основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності. Підприємству властиві такі риси:

- наявність єдиного майна, необхідного для здійснення економічного процесу;

- технологічна зумовленість факторів виробництва;

- певне місце у системі суспільного поділу праці;

- певне місце у соціумі.

Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами.

Підприємство виконує функції:

- організаційну – забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізація;

- відтворювальну – інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів;

- соціальну – задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.

Підприємство необхідно розглядати з двох боків:

1). Організаційно – технічного – як певну єдність технічного комплексу і сукупного працівника.

2). Соціально-економічного – як суб’єкт виробничих відносин і певну сукупність цих відносин, характер яких визначається власністю на засоби виробництва. Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств. Їх можна класифікувати за різними критеріями: 1) формами власності; 2) формами організації; 3) сферами діяльності; 4) розмірами. 2, с. 236-250

За розмірами підприємства поділяються на малі, середні та великі. Ринкова економіка передбачає оптимальне поєднання малих, середніх та великих підприємств.

До малих підприємств українським законодавством віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Малі підприємства засновуються на різних формах власності та здійснюють діяльність у виробничій, фінансовій, страховій та інших сферах. Малий бізнес:

- оперативно реагує на коньюктурні коливання економіки.

- коригує структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб;

- розширює межі економічної свободи;

- забезпечує розвиток конкуренції;

- сприяє послабленню монополізму;

- створює додаткові робочі місця;

- насичує ринок товарами і послугами за відсутності великих стартових капіталів;

- швидко відшкодовує витрати і відновлює здатність інвестувати;

- є основою формування середнього класу;

- активний щодо інноваційної діяльності.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях.

Середні підприємства:

- створюють конкурентне середовище для великих підприємств;

- є проміжною сходинкою до монополізації;

- максимальна кількість середніх підприємств підпадає під процес поглинання;

-середні підприємства прагнуть займати монопольне (олігополістичне) становище в певних сегментах ринку.

Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного асортименту, здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науково - технічних проектів. Існування великих підприємств обумовлено зростанням масштабів виробництва. До великих підприємств відносять підприємства з кількістю зайнятих понад 1000 осіб.

Великі підприємства мають переваги порівняно з малими підприємствами:

- технічні й технологічні переваги, зумовлені значно кращими фінансовими можливостями для використання досягнень НТП;

- економія від масштабу виробництва, комбінування та зайнятості;

- порівняно вища стійкість і стабільність (як правило великі підприємства не ліквідуються, а змінюють власника та структуру управління);

- більші можливості використання кредиту;

- переваги у сфері обігу, витрати на транспортування, зберігання та реалізацію великих партій товару нижчі в розрахунку на одиницю продукції.

Засоби виробництва та обігові кошти функціонують як капітал за основних умов:

- приватної власності на засоби виробництва;

- відносин найманої праці та ринку праці;

- свободи підприємницької діяльності.

Питання 3.

Капітал підприємства – це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте та розши- рине відтворення підприємства.

Умови виробництва – це умови відтворення. Жодне підприємство не може безперервно виробляти, тобто відтворювати, не перетворюючи безперервно певної частини валового доходу знов у засоби виробництва або елементи нового виробництва.

Капітал починає свій рух із грошової форми. Грошовий капітал Г використовується на купівлю засобів виробництва Зв і робочої сили Рс, які поєднуються в процесі виробництва В і створюють новий Т, після реалізації якого підприємець одержує його вартість у грошовій формі Г .

У процесі кругообігу капітал проходить три стадії.

Перша стадія: Г – Т (Рс + Зв) – купівля на ринку засобів виробництва і робочої сили – стадія обігу (при купівлі ресурсів підприємець має підібрати таку комбінацію факторів виробництва, яка забезпечує виробництво певного обсягу з найменшими витратами.

Друга стадія … В … Т - стадія виробництва, на якій створюються нові товари. Літера В означає процес виробництва, а літера Т - обсяг товару з такими витратами, що можна одержати прибуток. На другій стадії капітал підприємства діє як продуктивний капітал. Вироблена продукція Т виступає як товарний капітал – форма, в якій капітал існує на цій стадії, перехідний у третю стадію.

Третя стадія кругообігу: Т - Г - стадія реалізації виробленої продукції, тобто товарного капіталу на конкурентному ринку – стадія обігу, де Т= Т + ∆ Т, Г = Г + ∆ Г.

Кругообіг капіталу традиційно визначають такою формулою:

Зв

Г - Т … В … Т - Г

Рс

З цієї формули видно, що грошовий капітал перетворюється на

продуктивний, продуктивний на товарний, а товарний на грошовий. Таким чином, існує три функціональних форми капіталу підприємства: грошовий, продуктивний і товарний. Виробництво є основою і змістом усього кругообігу капіталу. На першій і третій стадіях кругообіг функціонує у сфері обігу, на другій – у сфері виробництва, яка є вирішальною.

Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї початкової форми – грошової – у збільшеному розмірі

Оборот капіталу – це кругообіг капіталу, узятий не як окремийакт, а як процес, що безперервно повторюється.

Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу. Час виробництва – це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва.

Час обігу – це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу.

Рис. 1 Структура часу обороту капіталу.

Раціональне господарювання передбачає пошуки шляхів прискорення обороту капіталу, бо це збільшує масу і підвищує норму прибутку. З урахування швидкості обороту капіталу формула норми прибутку набуває вигляду:

= 100% n

де n – кількість оборотів авансового капіталу за рік.

Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту поділяють на основний і оборотний.

Основний капітал – частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). Існують два види зношування основного капіталу: фізичний знос та моральний знос.

Фізичний знос – втрата споживчої вартості засобів праці в результаті виробничого споживання та під впливом сил природи.

Елементи основного капіталу зазнають морального зносу, зумовленого науково-технічним прогресом.

Моральний знос I виду - втрата вартості засобів праці при збереженні їхньої фізичної придатності через появу дешевшого та досконального устаткування. (підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці).

Моральний знос II виду – повна втрата вартості засобів праці при збереженні їхньої фізичної придатності в результаті винайдення якісно нового устаткування. (з’являються принципово нові засоби праці).

Амортизаційні відрахування –щорічне списання частини вартості основного капіталу. Амортизаційні відрахування виступають джерелом відшкодування зношування основного капіталу, утворюючи фінансові передумови інвестування.

Амортизаційний фонд - грошовий фонд, призначений для відновлення вартості спожитих елементів основного капіталу, які вибувають із виробничого процесу в міру свого фізичного і морального зношування.

Норма амортизації – виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості елементів основного капіталу.

=

=

Оборотний капітал – частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. Оборотний капітал функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів у т.ч. заробітної плати.

=

Знаючи обсяг річного обороту оборотного капіталу, річну амортизацію основного капіталу, а також вартість основного і оборотного капіталу можна визначити загальний час обороту капіталу.

Загальний час

обороту капіталу =

Питання 4.

В основі будь-якого економічного рішення лежить відповідь на питання: як співвідноситься те, що ми витрачаєм на той чи інший проект (тобто наші витрати) і те, що в результаті здійснення проекту ми можемо одержати понад своїх затрат (наш прибуток).

Як визначити прибуток, що отримує підприємець? Здається все просто і треба відняти із одержаного доходу грошові затрати. В результаті залишається прибуток. Однак такий підхід дуже спрощений? Чому? Розглянемо декілька ситуацій.

Ситуація 1. Якщо Ви для своєї діяльності використовуєте власне приміщення. Означає що воно для Вас безплатне?

Ситуація 2. Ви організували будівельну фірму і весь віз тягнете самі і заключаєте договори з постачальниками, приймаєте матеріали і т.д. І врешті ви вирішили найняти на роботу 10робітників при цьому виросли ваші затрати. Питання: приведе факт прийому 10 роб. до росту затрат і відповідному зменшенню прибутку?

Для вірної відповіді на ці питання необхідно розібратися, що під витратами розуміють економісти.

Економічні витрати - це витрати, які фірма зобов'язана зробити, щоб залучити доходи виробництва, або ж ті доходи, які фірма зобов'язана забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відвернути ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. За ознакою належності факторів виробництва розрізняють зовнішні (явні) і внутрішні (неявні) витрати.

Зовнішні витрати - це грошові платежі постачальникам факторів виробництва. Вони відображають в бух. обліку підприємства і тому ще називаються бухгалтерськими.

Внутрішні витрати – це витрати на використання ресурсів, які належать самій фірмі, тобто не оплачені нею витрати: а) грошові платежі, які мала б одержати фірма при більш вигідному використанню ресурсів, що їй належать (витрати упущених можливостей); б) нормальний прибуток – мінімальна винагорода підприємцю, яка утримує його у вибраній галузі діяльності (перелив капіталу і вирівнювання норми прибутку).

В силу економічної відособленості підприємств в умовах ринкових відносин економічні витрати набувають економ. форми собівартості – це виражені в грошовій формі витрати підприємств на виготовлення певної продукції. Вона включає переважно зовнішні власні витрати на покупні сировину, матеріали, томливо, електроенергію, амортизацію основних фондів, з/п.

Економічні витрати = Зовнішні (явні, бухг.) + Внутрішні (неявні)

Обсяги виробництва підприємства залежать від можливості витрати, тобто заміни ресурсів. Для здійснення змін ресурсів необхідний різний час.

Собівартість – виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Види собівартості:

- Індивідуальна – затрати на виробництво одиниці певного виду продукції.

- Цехова – всі затрати в межах певного цеху за винятком загальнозаводських.

- Виробнича – виробничі + загально управлінські витрати підприємства.

- Повна (комерційна) – фабрично-заводські + затрати пов'язані з реалізацією продукції (поза виробничі витрати).

Витрати, що входять у с/в поділяються на:

1) Основні - пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції (при калькуляції вони називаються прямі)

2) Накладні – витрати на організацію, управління, технічну підготовку, % за кредит в банку, канц. Витрати, тощо)

Співвідношення елементів витрат у повній собівартості на виробництво с/в. У різних галузей структура с/в різна. (Наприклад, у харчавій І легкій велика доля затрат на сировину, у вугільній – на з/п, металург. – амортизація)

Шляхи зниження с/в:

1) Зростання продуктивності праці

2) Економія матеріальних ресурсів

3) Скорочення витрат на обслуговування і управління.

4) зростання якості продукції

5) нової техніки,технологій.

6) інтенсивне використання виробничих потужностей зниження амортизації.

Витрати,зв'язані з виробництвом певного обсягу продукції, залежать від можливостей підприємства змінювати кількість застосованих ресурсів. Для здійснення цих змін необхідний різний час, а тому економ. виділяють короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період – це період, недостатній для зміни виробничих потужностей підприємства (кількості обладнання, виробничих площ), але достатній для зміни інтенсивності їх використання.

Довгостроковий період – це період достатній,щоб змінити кількість всіх видів ресурсів, в т.ч. і фізичний капітал.

Витрати в короткостроковому періоді:

Постійні витрати (FC) – не зв'язані із зміною обсягів виробництва. Більш того вони можуть існувати навіть тоді,коли підприємство не буде нічого виробляти (оренда, % за кредит).

Змінні витрати (VC) – залежать від зміни обсягу виробництва підприємства (електроенергія,сировина, паливо, з/п, тощо).

Сума постійних і змінних витрат на певний обсяг продукції – сукупні (загальні витрати) (ТС).

Приріст загальних витрат, необхідний для отримання додаткової одиниці продукції виражає поняття граничних витрат.

(МС)=

Багато цікавих висновків можна зробити спів ставляючи динаміку граничних і середніх витрат. Загальні витрати на одиницю продукції – середні загальні витрати (АТС).

Виникає питання? Як зв'язані між собою збільшення застосованих ресурсів із обсягами виробництва. Здається, що з кожною додатковою одиницею ресурсу зростає обсяг виробництва, тобто продуктивність. Але це зовсім не так, оскільки в короткостроковому періоді частина ресурсів (виробничі потужності) – величина постійна. А тому приєднання до цього постійного ресурсу все нових одиниць змінного призводить до зменшення додаткового продукту граничного на кожну додаткову одиницю змінного ресурсу.

Ця залежність (між змінного ресурсу і обсягами виробництва додаткового продукту пояснюється законом спадної віддачі.

Число робітників	Загальна продуктивність	Гранична продуктивність	Середня продуктивність
		3	2,5
			3,3
		0	2,4
		-2	1,7

Починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає все менший граничний продукт в розрахунку на кожну наступну одиницю перемінного фактору.

1 2 3 4

Вклад змінних Загальний обсяг Гранич. Середня прод-ть

ресурсів праці виробництва прод-ть

0 0

1 10 10 10

2 25 15 12,5

3 37 12 12,3

4 47 10 11 3/1

5 55 8 11

6 60 5 10

7 63 3 9

8 63 0 7 7/8

9 62 -1 6 8/9

У довгостроковому періоді всі витрати змінні. Фірма має досить часу, щоб змінити кількість всіх використаних ресурсів, включно і розміри своїх підприємств. Адже зміни розмірів підприємств мають певні межі. Послідовне збільшення розмірів на протязі лише певного періоду спричиняє зниженню витрат виробництва продукції, але, починаючи з певного моменту дальше збільшення розмірів підприємства означатиме підвищення середніх загальних витрат.

Позитивний ефект росту масштабу виробництва досягається за рахунок факторів:

1) Розподіл праці і спеціалізації.

2) Покращення через спеціалізацію управління.

3) Більше можливостей використання капіталу.

4) Диверсифікація виробництва (випуск побічної продукції)

Від'ємний ефект:

а) Інерційність крупних систем;

б) втрати гнучкості;

в) громіздкість системи управління (бюрократизм,втрата координації).

Ціль підприємства – одержати доход.

Для характеристика доходу підприємства від його господарської діяльності використовують наступні показники:

а)валовий доход – це загальна виручка від реалізації продукції. TR=P*Q

б)середній доход (AR)– валовий доход в розрахунку на одиницю реалізованої продукції.

в)граничний доход (MR)– це додатковий доход, який приносить продажа додаткової одиниці продукції.

г) чистий дохід (прибуток) - це валовий дохід мінус повні витрати.

Знання видів витрат і доходів, та їх зіставлення дає можливість відповісти на питання: як повинна поводитись фірма в умовах різних моделей ринку і який об'єм продукції повинна виробити,щоб одержати максимальний прибуток, при яких об'ємах виробництва вона повинна закрити виробництво.

Наприклад при досконалій конкуренції:

1. Фірма одержує прибуток до тих пір, поки ціна більше середніх валових витрат.

2. Фірма прагне максимізувати свій прибуток, коли ціна більше мінімуму середніх валових витрат в точці рівності МС=MR=P

Фірма може змінювати витрати, визначаючи оптимальний обсяг виробництва.

Кожне підприємство прагне одержати максимальну вигоду від мінімальних витрат. Це є прибуток – різниця між загальними доходами фірми і її сумарними витратами.

Прибуток можна нарощувати 2 способами:

1)шляхом завищення цін;

2)зниження витрат виробництва.

Види прибутку:

Бухгалтерський прибуток – різниця між одержаною виручкою і бухгалтерськими (зовнішніми) витратами.

Економічний або чистий прибуток – це різниця між одержаною виручкою і економічними витратами. Економічний прибуток може бути або додатній або від'ємний.

Нормальний прибуток – це мінімальний дохід, який необхідний, щоб утримати підприємця в якійсь певній сфері виробництва.

Загальний дохід фірми може перевищувати її загальні витрати. Це перевищення або надлишок доходу над всіма витратами і є економічний або чистий прибуток.

Саме цей залишок – який не є витратами, тому що він перевищує норм. прибуток, який утримує підприємця в цій галузі – достається підприємцю.

Зовнішні витрати витрати бухгалтерські

Виручка внутрішні витрати в т.ч

нормальний прибуток прибуток бухгалтерський

прибуток екон.(чистий)

Н.П.= * 100%

Чим вища норма прибутку, тим краще працює підприємство. Норма прибутку є:

1. Мірою ефективності використання вкладеного капіталу.

2. Регулятор інвестицій у виробництво, оскільки вони направляються туди де вона вища.

Прибуток є:

1. Джерело розширення вироб-ва;

2. Характеризує рівень використання ресурсів і раціональність їх розподілу.

3. Стимулює інвестування в інноваційні технології.

Фактори,що впливають на прибуток:

Зовнішні – на які підпр-во не може вплинути:

1. кон'юнктура ринку (співвідношення між попитом і пропозицією)

2. розмір податків.

3. Величина банківського % для отримання кредиту.

4. Ціни на економ ресурси.

5. Платоспроможне населення.

6. Виконання угод між партнерами, постачальниками.

Внутрішні - це проблеми самого підпр-ва:

1. Собівартість одиниці продукції.

2. Рівень продуктивності праці, кваліфікації працівників

3. Ефективне використання сировини.

4. Вивчення ринка.