Читайте также:
|
Змішана економічна система - це органічне поєднання вільного підприємництва з економічним контролем суспільства над приватними інститутами. Вона має такі основні ознаки:–взаємодія колективної, приватної і державної власності та різних форм господарювання, породжених ними;–державне регулювання національної економіки з метою стимулювання сукупної пропозиції та сукупного попиту;–відносна стійкість і стабільність розвитку на основі збалансування різнорідних економічних інтересів;–здатність амортизувати циклічні коливання, запобігати глибоким економічним спадам і пом'якшувати соціальні конфлікти;–забезпечення свободи і економічної рівності суб'єктів господарювання;–чітка соціальна спрямованість розвитку національного господарства на основі економічного зростання.
Отже, змішана економіка визначається тим, що вона являє собою не співіснування або паралельний розвиток кожного з секторів господарювання, а їх функціонування і розвиток на основі взаємопроникнення, взаємопереплетіння та взаємодії, переходу одного типу господарювання в інший.
Змішаною економікою є сучасні національні господарства ряду економічно розвинених країн, бо вони однорідні за своєю соціально-економічною структурою. Національні господарства з розвиненою ринковою системою складаються із різних рівноправних виробничих структур: державних підприємств, великих приватних промислових корпорацій і торговельних компаній, різних приватних фірм, суб'єктів малого бізнесу тощо. У цілому вони утворюють змішане господарство. У ньому економічній контроль здійснюється як державою, так і приватними суб'єктами господарювання. Приватна система господарювання діє шляхом ринкового механізму, а держава - за допомогою економічних методів адміністративного регулювання (податків і витрат тощо). В цій системі величезна роль належить державі, яка повинна мати ефективні економічні методи впливу на ринок та конкуренцію, на організацію й рух капіталів, національного виробництва.
Для змішаної економіки сучасних розвинених країн характерне поєднання принципів самостійності та певної централізації в управлінні національним виробництвом. Це стосується не лише відносин між державою і корпораціями, а й організації економічної діяльності самих корпорацій. Будучи певною мірою централізованою системою, велика корпорація всіляко стимулює розвиток підприємницької діяльності у власних межах, надає великої самостійності її складовим ланкам. Отже, в змішаній економічній системі поєднується регулювальна роль ринкових механізмів у державним управлінням національною економікою. Це пов'язано з існуванням суспільних колективних благ (розвиток освіти, культури, науки, здійснення медичного обслуговування), зовнішньоекономічною діяльністю, створенням ефективної системи соціального захисту населення.
Національні особливості:
Американська- мінімальне втручання держави, заохочення підприємництва.
Німецька- держава має вплив у всіх сферах. Державна політика соціально зорієнтована.
Шведська-держава впливає на ціноутворення.Висока частка державного сектору.
Японська-значние втручання держави в головны напрямки економыки, поширений пожиттэвий найм на роботу.
57. Світове господарство: сутність, етапи формування, структура, тенденції розвитку
Світове господарство – сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Світове господарство як цілісна система склалося близько ста років тому на рубежі XIX-XX ст.. Основою його поступового формування став світовий ринок.
Основними етапами у розвитку світового господарства є:
- виникнення міжнародних монополій;
- територіальний поділ світу;
- виникнення соціалістичної системи;
- після другої світової війни почався процес якісної зміни системи світового господарства. Він в основному завершився у 1960-х роках, коли пішла в минуле колоніальна система і на світовій арені з’явилися молоді незалежні держави;
- три останні десятиріччя ХХ ст. вважаються початком нового періоду в розвитку світового господарства. Воно все більше набуває ознак цілісності. Цей процес проявляє себе у функціонуванні прямих зв’язків між підприємствами, об’єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо;
- період – кінець ХХ- ХХІ ст. характеризується насамперед тим, що світове господарство, зберігаючи багато протиріч і різнопланових тенденцій, є ціліснішим, інтегрованішим і динамічнішим, ніж у середині ХХ ст.;
Світове господарство розвивається під впливом різноманітних чинників, які надають йому високого динамізму та нових якостей, основними серед яких є:
- розвиток НТП і перетворення інформаційних технологій на найважливіший чинник світової економіки;
- зростаюча взаємозалежність національних господарств, загальна лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків;
- поглиблений розвиток МПП: міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва;
- інтенсифікація міжнародного руху факторів виробництва: робочої сили, капіталів, технології, інформації, засобів виробництва;
- загострення енергетичної і продовольчої проблем;
- формування самостійної фінансової системи, безпосередньо не пов’язаної з обслуговуванням руху товарів та ін.
Внаслідок дії цих чинників утверджується тенденція до зростання взаємозалежності, інтеграції країн, інтернаціоналізації процесів виробництва та інших складових господарського життя світової економіки.
У загальному вигляді світове господарство включає дві складові: національні господарства та міжнародні економічні зв’язки між країнами- партнерами. Міжнародні економічні відносини є похідними від національних відносин, але їх розвиток генерує зростання національних економік.
Суб’єктами світового господарства є:
- на мікроекономічному рівні: юридичні (фірми) та фізичні особи, які здійснюють зовнішньоекономічні операції, пов’язані з рухом товарів, факторів виробництва тощо;
- на макроекономічному рівні: країни, їх регіональні та муніципальні суб’єкти, інтеграційні об’єднання країн, світове господарство загалом в умовах глобалізації фінансових ринків;
- на макроекономічному та глобальному рівнях: транснаціональні корпорації і транснаціональні банки;
- на наднаціональному рівні: міжнародні організації та наднаціональні інститути.
Світове господарство динамічно розвивається. Серед тенденцій, які визначають його сучасний стан, перспективи розвитку наступні:
- розширення сфери дії принципів ринкової економіки;
- включення у сферу всесвітніх господарських зв’язків абсолютної більшості країн планети та посилення у розвитку кожної з них зовнішнього фактора;
- координація дій суб’єктів світового господарства з метою формування єдиної економічної стратегії з урахуванням інтересів країн світового співтовариства;
- формування нової системи міжнародного поділу праці, характерною ознакою якої є перетворення групи економічно розвинених країн на центр науково-технічного прогресу, творців передових технологій, інновацій тощо;
- формування регіональних союзів груп країн світу.
58. Міжнародний поділ праці: сутність, форми прояву та розвитку
Міжнародний поділ праці – процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.
Економічний обмін між країнами зумовлений: загальним поділом праці, частковим поділом праці, одиничним поділом праці.
Міжнародний поділ праці має внутрішню структуру і відповідні форми розвитку. Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація і міжнародне кооперування праці.
Під міжнародною спеціалізацією виробництва розуміють таку форму поділу праці між країнами, при якій зростання концентрації однорідного виробництва і усуспільнення праці в світі відбувається на основі прогресуючої диференціації національних виробництв, виділення їх в самостійні технологічні процеси, в окремі галузі і підгалузі, вироблення все більш однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що спричиняє дедалі більш взаємне доповнення диференційованих національних комплексів.
Міжнародна спеціалізація виробництва розвивається у двох видах: виробничому і територіальному. У виробничому аспекті – це міжгалузева, внутрішньогалузева спеціалізація т спеціалізація окремих підприємств. У територіальному – спеціалізація окремих країн, груп країн і регіонів на виробництві певних продуктів для світового ринку.
Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації – міжгалузева і внутрішньогалузева. Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. Внутрішньогалузева спеціалізація пов’язана з галузями, що засновані не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на результатах науково-технічної діяльності і охоплюють переважно розвинуті країни.
Основними формами прояву міжнародної спеціалізації виробництва є предметна (виробництво готових продуктів), подетальна (виробництво частин, компонентів продуктів), технологічна або стадійна спеціалізація (здійснення окремих операцій або окремих технологічних процесів).
Зворотним аспектом міжнародної спеціалізації виробництва є міжнародна кооперація праці – заснований на міжнародному поділі праці процес усуспільнення виробництва через формування стабільних виробничих зв’язків між самостійними підприємствами (фірмами) різних країн з метою досягнення найбільшого економічного ефекту.
Міжнародна кооперація праці є конкретною формою інтеграції суспільно поділеної праці у світовому господарстві, яка поєднує діяльність працівників різних країн в однакових чи різних, але об’єднаних між собою процесах виробництва. Засновується вона на міжнародній спеціалізації виробництва. Саме тому міжнародна кооперація і міжнародна спеціалізація виробництва є не лише формами міжнародного поділу праці, а і його сутнісними ознаками.
За своєю економічною природою міжнародна кооперація праці є продуктивною силою, оскільки сприяє досягненню високих результатів у сфері виробництва, наукових досліджень, збуту продукції за значно менших витрат живої та уречевленої праці порівняно з витратами. Вона поєднує два взаємопов’язані процеси: узгодження виробництва певної продукції та обмін продукцією між суб’єктами міжнародної кооперації праці.
Відповідно до документів Конференції ООН з торгівлі та розвитку формами міжнародної кооперації праці є спільне виробництво; підрядна кооперація; поставки у межах ліцензійних угод; доповнення виробничих потужностей партнера; розподіл виробничих програм; організація спільних підприємств.
Кожна країна, виходячи з принципу порівняльних переваг, намагається вивозити ті товари, витрати на виробництво яких у неї нижчі, ніж інтернаціональні, а завозити ті, виробництво яких у себе в країні обходиться дорожче, ніж в інших державах. На цьому принципі формується торговельна політика будь-якої країни.
Показник участі країни у міжнародному поділі праці:
Експортна квота = Обсяг експорту / Обсяг ВВП х 100 %
Міжнародний поділ праці забезпечує державам певні переваги. Завдяки участі у ньому вони можуть підвищити ефективність національної економіки та добробут свого населення.
Під впливом нового етапу розгортання НТР у міжнародному поділі праці відбуваються наступні зміни: на перший план виходять спеціалізація і кооперування у виробництві наукомісткої продукції, застосування прогресивних технологій, виготовлення нових матеріалів; поява автоматизованих систем збору, обробки, зберігання, передачі та використання науково-технічних знань та інформації значно розширили місткість світового ринку інформаційних технологій та послуг; інтернаціоналізація функціонування і розвитку сфери послуг та світової інфраструктури значно впливають на поглиблення міжнародного поділу праці.
На протікання цих процесів впливає жорстка конкурентна боротьба між суб’єктами світового господарства.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 93 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |