(1895 - 1968)
український композитор і педагог, народний артист УРСР
Народився 3 січня 1895р. у Житомирі в сім;ї вчителя Миколи Леонтійовича Лятошинського. Микола Леонтiйович - старший син вiдомого житомирського лiкаря. Блискуче закiнчив iсторичний факультет Київського унiверситету й був залишений на наукову роботу.
За традицiєю, початкову освiту дiти Миколи Леонтiйовича - Борис та його старша сестра Нiна - одержали вдома. Матiр, Ольга Борисiвна, навчала гри на фортепiано i займалася французькою та нiмецькою. Батько багато читав уголос i оповiдав рiзнi епiзоди з iсторiї. Окрiм того, вельми полюбляючи спiв (свого часу, студентом, брав приватнi уроки), за книжечкою, виданою у Варшавi в 1844 роцi, розучував з дiтьми українськi народнi пiснi польською мовою.
Сім;я Лятошинських постійно подорожувала за батьком, якого призначали директором гімназій, але за реформаторські ідеї переводили у різні міста: Київ, Немирів, Златополь.
Борис у Златополi, продовжуючи заняття на фортепiано, бере уроки в шкiльного вчителя-скрипаля, про якого згодом згадував iз великою теплотою. Домашнi асамблеї, де збиралися гiмназисти, не могли обiйтися без музики, i худенький чорнявий пiдлiток Борис Лятошинський сiдав до фортепiано. Попервах його репертуар складався з п'єс, розучених з матiр'ю чи взятих iз популярних збiрникiв. Але потiм юнак робить першi спроби скомпонувати щось своє. Звичайно, його Мазурка i Вальс - наївнi i далеко не самобутнi, проте в них вчувається безсумнiвна талановитiсть. Це не "пiснi з чужого голосу", а щире й безпосереднє виявлення власного свiтосприймання.
У Златополi гiмназичний курс вимагає багато часу: син директора не має права не бути прикладом для iнших. Громадсько-просвiтницька дiяльнiсть Миколи Леонтiйовича, знаходячи палких прихильникiв, втягує i його дiтей. У 1909 роцi М. Лятошинський вiдзначав двадцятип'ятилiття педагогiчної працi, i десятки його колег, колишнiх учнiв, їхнiх батькiв та друзiв надiслали теплi вiтальнi телеграми з Києва, Житомира, Немирова... Через два роки вiн виходить у вiдставку i оселяється в Житомирi.
Багато що змiнюється в життi батька й сина. Микола Леонтiйович - директор комерцiйного училища - бiльше уваги вiдводить вивченню iсторiї краю, виступає з лекцiями, публiкується в мiсцевiй газетi. У березнi 1911 року обирається дiйсним членом Товариства дослiдникiв Волинi. В останнiй перiод життя Микола Леонтiйович працював над навчальним посiбником з iсторiї, котрий згодом був видрукуваний. Тим часом Борис бере уроки фортепiано в приватнiй школi Ружицького. Батько всiляко заохочує його композиторськi спроби, та з наближенням до завершення гiмназiї необхiдно думати про вибiр професiї.
Рiк 1913-й, певно, був для Бориса особливо напруженим. За порадою батька вирiшує вступати на юридичний факультет Київського унiверситету, який закінчив у 1918 році. Але музика "не вiдпускала", i вже в сiчнi випускник гiмназiї береться за написання “Квартету для фортепiано, скрипки, альта i вiолончелi”. Робота посувалася повiльно: спершу випуск у гiмназiї, потiм - вступ до унiверситету, з чим зв'язаний неминучий переїзд до Києва. I все ж палке бажання завершити Квартет до 19 грудня - батькових iменин - здолало перешкоди. Твiр був не тiльки написаний, а й виконаний автором спiльно з iншими любителями-музиками на однiй iз "Серед" у Житомирi в першiй половинi 1914 року. Ця подiя мала вiдгомiн. У мiсцевiй газетi з'явився доброзичливий вiдгук, хоча й не замовчувалися вади: надто перебiльшена роль фортепiано, а партiї струнних обмеженi. На сiмейнiй радi вирiшено було звернутися до Р. Глiера - директора й професора щойно вiдкритої консерваторiї. Як згадував потiм Рейнгольд Морiцович, Борисова матiр принесла йому твiр свого сина. Глiєр дав згоду на заняття з юнаком, i вiдтодi Борис Лятошинський ступив на тернистий шлях професiонального композитора.
У тому ж роцi вiдбулося ще одне несподiване знайомство - з Маргаритою Царевич, котра стала єдиною, коханою на все життя.
А ще - почалася перша свiтова вiйна, що спричинилася до багатьох трагiчних подiй, страшних втрат, i серед них найбiльша для Бориса Лятошинського - смерть батька, якого палко любив, перед яким схилявся, пам'ять про якого зберiгав у серцi до кiнця своїх днiв.
Під час лихоліття війни та революції Борис Миколайович вчиться у консерваторії до 1919 року, а з 1920 її викладач, з 1935 &- професор. Створив тут майже всі свої твори, серед яких опери «Золотий обруч», «Щорс», симфонії, симфонічна поема «Гражина», «Слов`янський концерт» для фортепіано з оркестром. Серед учнів - відомі київ. композитори, нар. артисти УРСР І. Н. Шамо, В. В. Сільвестров. У 1944 - 68 роках жив на вул. Леніна (тепер Б.Хмельницького) № 68, де встановлено меморіальну дошку композиторові. В 1977 році у Києві на його честь названо вулицю.
Лятошинський Борис Миколайович нагороджений Державною премією СРСР у 1946, 1952 роках, Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка у 1971 році (посмертно).
Ім'ям Лятошинського названо Київський камерний хор й Харківське музичне училище.
6. «Український квінтет» Б.Лятошинського
“Український квінтет” - твір, в якому створюється образ народу, що бореться за свою свободу. Ідейно-образний зміст “Українського квінтету” зумовив підсилення конфліктного начала, симфонізацію музичного розвитку та, як наслідок, розширення жанрових рамок; цей твір іноді називають камерною симфонією. Тематизм цього твору побудований на фольклорних інтонаціях; відбувається індивідуалізація і узагальнення найхарактерніших народнопісенних інтонацій і їх симфонізація. Взагалі, в камерній творчості Б. Лятошинського в 40-і роки проявилися тенденції до розширення жанрових рамок камерного ансамблю, монументалізації за рахунок привнесення рис програмності, звернення до героїки оточуючої дійсності.
Хор «Тече вода в синє море»
За основу узятий вірш Т.Шевченка.В ньому відбилися пережиті роки народних випробувань. Тему вірша — шукання долі молодим козаком - ці мотиви й образи мають численні паралелі в народних піснях. Хор “Тече вода в синє море” – один з найпопулярніших хорових творів Б. Лятошинського. Через увесь твір композитор майстерно проводить головну тему, варіативно видозмінюючи її в різних голосах, досягаючи цим великої сили емоційного впливу вокальної інструментовки.
Цикл «Пори року»
З творів Лятошинського на вірші російських поетів вирізняється цикл на вірші О.Пушкіна "Пори року".
Чотири частини циклу - чотири етапи розвитку; швидкі перша і четверта частини та стримані друга і третя створюють переклички. Серйозна повчальність, внесена до пушкінських поетичних пейзажів. Особливо звертаємо увагу на зв'язок хорів цього циклу саме з українським кантом: порівняна простота фактури (мало імітаційності у поліфоніста Лятошинського!).
Таким чином, архитектонічна вишуканість будови поєднується з простотою жанрової опори тематизму - знову ефект канта як первинного жанра у наближеності останнього до його українського національного типу.
7. КОСТЯНТИН ФЕДОРОВИЧ ДАНЬКЕВИЧ
Серед українських композиторів Костянтин Федорович Данькевич (1905 – 1984) після Миколи Лисенка займає одне з чільних місць. Про це свідчить також вже друге видання збірника “50 опер” (Ленінград, 1960 р.), де ім’я К.Данькевича та його опера “Богдан Хмельницький” названі серед світочів світової класики. Звичайно, було б наївним співставляти за талантом і майстерністю ім’я українського митця з іменами світових геніїв, ставити в один ряд, скажімо, Моцарта (опери “Весілля Фіґаро”, “Дон-Жуан”), Гуно (“Фауст”), Пуччіні (“Богема”), Верді (“Аїда”, “Травіата”), Бізе (“Кармен”), не кажучи вже про неперевершеного Бетховена (“Фіделіо”). Колектив укладачів збірника “50 опер” (9 осіб) і не мав такого наміру. Проте ім’я К.Ф.Данькевича у такій авторитетній книзі (нехай і на останньому місці збірника) – це визнання і велика честь для нашого співвітчизника.
Творчість К.Данькевича досить багатогранна. Назвемо окремі, на наш погляд, важливіші його твори у хронологічному порядку: “Струнний квартет (1929), “Перша симфонія” (1937), Симфонічні поеми “Отелло” (1938) і “Тарас Шевченко” (1939), балет “Лілея” (1939), Друга симфонія (1945), симфонічна сюїта “Ярослав Мудрий” (1946), опера “Назар Стодоля” (1960), а також низку хорових, камерних творів, музику до театральних вистав і кінофільмів.
Все це створювалось композитором одночасно з диригентською та педагогічною роботою (він був викладачем, потім професором Одеської та Київської консерваторій) і навіть адміністративною діяльністю – у 1956-1967 роках очолював Спілку Композиторів України.
К.Ф.Данькевич – народний артист СРСР, лауреат державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка. Читач, мабуть, звернув увагу на патріотичний зміст творчості митця. Безперечно, вищим досягненням композитора була його опера “Богдан Хмельницький”.
Стислий зміст опери «Богдан Хмельницький»
Дія перша
Картина перша
Військовий табір запорізьких козаків. Молодь під керівництвом полковника Богуна вчиться битися на шаблях, володіти сброєю.
З”являється Варвара – вдова закатованого ляхами козака Ниви. З нею її онука – донька загиблого козака Жури, красуня Соломія. Дівчина переодягнена в чоловічий одяг, при шаблі, і готова йти в бій за правду і волю. Богун зауважує, що дівчині шабля не до лиця. Соломія пропонує полковнику спробувати перемогти її у поєдинку. Богун жартома погоджується і під сміх юрби козаків складає зброю до ніг чарівної переможниці.
З”являється група втікачів iз пригнобленої України, з ними – полковник Кривоніс. Запоріжці по-братерськи вітають прибулих. Кривоніс розповідає про звірства, які чинить польська шляхта в Україні.
Входить Богдан Хмельницький із полковниками, серед яких Богун і Ганжа. Варвара від імені народу кличе Богдана до святої помсти, до бою за волю Батьківщини.
Картина друга.
Беззоряна ніч. До Хмельницького зібралися на військову раду Богун, Кривоніс, Лизогуб, інші полковники, щоб виробити стратегічній план опанування фортецею Потоцького. Богдан наказує взяти гніздо Потоцького штурмом. Залишившись наодинці, Богдан відчуває тривогу за майбутній бій. За вільну мати-Україну він готовий покласти своє життя.
Полковник Ганжа доповідає Богдану невтішні вісті, які принесла розвідка, та додає, що коло табору схоплено жінку, яка каже, що вона дружина Гетьмана Гелена. Впізнавши Гелену, Богдан наказує відвести її до свого намету. Біля карти та Гетманьської булави залишається Лизогуб. Хижими руками він притискує до себе булаву: ось – мета, а з нею – влада і сила.
Козаки Кожух, Тур та запорізький дяк Гаврило зустрічають прибулих на Січ селян та з жартами записують їх у козацьке військо. Серед втікачів ховається шпигун від Потоцького, якого беруть під варту.
Тим часом Кривоніс відряджає на Україну кобзарів, щоб йшли від села до села, від міста до міста, і піснею підіймали народ на боротьбу разом із січовими братами-запорожцями.
Дія друга
Картина третя
Світанок. Побачення закоханих Богуна та Соломії перед боєм. Вони готові загинути в ім”я волі рідного краю, хоча вірять у силу свого кохання, у перемогу, у те, що дочекаються щасливої долі.
Побачення перервано звісткою про те, що у фортеці Потоцького «ляхи заворушились». Щоб допомогти хитрістю взяти фортецю, козак Тур просить Хмельницького відправити його до поляків з дезінформацією, хоча знає, що йде на тортури та загибель заради визволення Батьківщини. Богдан, змушений дати згоду, дружньо прощається з героєм.
Настає ніч. Грають сурми в похід у бій під Жовті Води. Хмельницький звертається до війська та народу з гарячою промовою, із закликом підняти прапор свободи і добути перемогу в ім”я України.
... І почалася кривавая січа. І перемогли козаки. І засурмили музики. І піднялися прапори на честь Гетьмана Богдана, на честь запорізького лицарства, на честь України.
Дія третя
Картина четверта
Богун на самоті. Він у захопленні від краси золотоглавого Києва, з радістю уявляє, як пройде під Золотими Воротами Гетьман, як його зустpінуть вытальні дзвони соборів.
Його роздуми порушує спочатку Лизогуб, а потім Гелена, яка молить Богуна врятувати її опікуна – ксьондза Тарновського. Але Богун хоче допитати ксьондза.
Лизогуб розповідає Гелені, що він зробить фальшивого листа від Богуна до Вишневецького, щоб скомпроментувати його в очах Хмельницького. Підступний писар умовляє Гелену отруїти Богдана. «Тортури смерті або розкіш панування» - вибір, який він пропонує жінці.
Народ славить Богдана, але той у розпачі у зв”язку з новим наступом шляхти. Збирається рада полковників і викликає Богуна на суд як зрадника,який буцімто допомогає Вишневецькому. Одностайно Богуна засуджують на страту. Виконати вирок доручають Кривоносу.
До Богдана, який переживає зраду Богуна, приходить Гелена. Вона пропонує чоловіку келих вина, до якого додає отруту. Це побачила Варвара, яка увійшла до кімнати. За подіями непомітно стежить Лизогуб. Варвара умовляє Гетьмана не пити отруєне вино, але він не слухає її. Тоді Варвара віхоплює з рук Богдана келих і випиває його. Богдан наказує джурам схопити Гелену, але Лизогуб сам виводить її з кімнати. Чути постріл. Лизогуб пояснює, що він застрелив Гелену, бо вона хотіла втекти.
Перед смертю Варвара нагадує Богдану про те, що знедолений народ, святая Батьківщина выддають свою долю в його руки.
Ганжа розкриває запродання Лизогуба. Богдан наказує спинити страту Богуна.
Епілог
Резиденція Богдана Хмельницького в Чигирині.
Богдан, його бойові побратими, інші полковники ведуть розмову про подальшу долю України. Кривоніс нагадує Богдану про відповідальний вибір, що стоїть перед ним: чи буде Україна вільною Великою Державою, як за часів Ярослава мудрого?
А поки що посли Речі Посполитої, Молдови, Угорщині, царства Московського вручають Богдану Хмельницькому грамоти.
Богдан присягає народу зберегти омріяну волю, щоб через віки «святилось ім”я України». Народ прославляє свого Великого сина...
КИРЕЙКО ВІТАЛІЙ ДМИТРОВИЧ
Народився 23 грудня 1926 р. (Дніпропетровська обл.,Солонянський р-н, с. Широке).
З 1935 по 1941 рр. навчався у середній школі м.Кобеляки Полтавської області, навчання було перерване під час німецько-фашистської окупації).
1949 р. вступив до Київської державної консерваторії у клас композиції професора Л.М.Ревуцького. Після закінчення консерваторії був прийнятий до аспірантури, у 1953 р. захистив дисертацію на вчений ступінь кандидата мистецтвознавства (“Українські народні пісні в обробках радянських композиторів для голосу у супроводі фортепіано").
З 1949 по 1988 рр. працював викладачем (з 1971 р. у званні професора) Київської державної консерваторії.
Член Національної Спілки композиторів України з 1950 р.
У 1977 р. було присвоєне звання народного артиста України.
Лауреат премії ім. М.В.Лисенка (1985).
Серед почесних нагород – орден "За заслуги" ІІІ ст.(2001), медаль “Будівничий України” Всеукраїнського товариства “Просвіта” (2001), Почесна відзнака Міністерства культури і мистецтв “За досягнення в розвитку культури і мистецтва” (2001).
За роки композиторської діяльності композитором написані твори майже всіх жанрів музики: симфонічної, музично-театральної (опери, балети), хорові, камерно-вокальні (романси, пісні), обробки народних пісень.
«Лісова пісня»
Це драма-феєрія в трьох діях Лесі Українки. П'єса написана в 1911 році, вперше була поставлена 22 листопада 1918 році в Київському драматичному театрі.
Головні персонажі:
Мавка
Лукаш
Доля
Другорядні персонажі:
Дядько Лев
Мати Лукашева
Килина
Діти Килинові
Хлопчик
Сюжет:
Пролог
Старий ліс на Волині, дика і таємнича місцина. Початок весни. З лісу вибігає "Той, що греблі рве". Він перемовляється з потерчатами та Русалкою, яка нагадує йому про своє кохання, дорікає зрадою. Водяник сварить Русалку, що вона водиться з облудливим чужинцем. Він тільки зводить Русалок.
Дія перша
У тій самій місцевості дядько Лев та його небіж Лукаш збираються будувати хату. Лев — старий чоловік, добрий. Лукаш ще молодий парубок. Старий розповідає хлопцеві, що треба уважно ставитися до лісових жителів. Лісовик говорить Русалці про те, що Лев не скривдить їх.
Лукаш робить з очерету сопілку, на голос якої приходить Мавка, яка перед тим розмовляла з Лісовиком. Лісовик попереджав дівчину, щоб оминала людей, бо від них тільки лихо.
Коли Лукаш збирається ножем надрізати березу, Мавка зупиняє його і просить не кривдити своєї сестриці. Лукаш дивується, що зустрів у лісі таку незвичайно пишну та вродливу панну, запитує, хто вона така. Вона називається Мавкою лісовою.
Дівчина подобається Лукашеві своєю мінливою вродою, ласкавою мовою, чутливістю до музики й краси. Він розповідає, що люди паруються між собою, коли кохають.
Говорить хлопець Мавці й про те, що вони збираються будувати в лісі хату.
Мавка й Лукаш закохуються одне в одного.
Дія друга
Пізнє літо, на галявині вже побудовано хату, посаджено город. Мати сварить Лукаша, що він даремно витрачає час, граючи на сопілці. Вона кричить і на Мавку, називаючи її ні до чого не придатною нечупарою. Дорікає їй за одяг, висилає жати. Але Мавка не може жати колосочки, бо вони промовляють до неї.
Лукаш пояснює Мавці, що матері потрібна невістка, яка б працювала на полі й у хаті. Мавка силується зрозуміти всі ці закони своїм закоханим серцем, але такі дрібні турботи чужі їй, вона живе всесвітньою красою.
До обійстя приходить вдова Килина. Вона бере у Мавки серп і починає жати. З Лукашем вона жартує, а потім іде до хати. Мати ласкаво приймає її. Лукаш проводжає Килину до села.
Мавка потерпає, та Русалка заспокоює її, але застерігає від кохання, яке може занапастити вільну душу. Попереджає Мавку й Лісовик. Він просить її згадати про свою волю, красу природи, звільнитись від пут людського кохання.
Мавка збирається знову стати лісовою царівною. Вона вдягається у багряницю, срібний серпанок. До неї починає залицятися Перелесник. Вони починають танцювати. Але з’являється Марище, яке хоче забрати Мавку. Вона кричить, що ще жива.
Лукаш поводиться з Мавкою грубо і кричить матері, що хоче засилати старостів до Килини. З горя Мавка йде до Марища.
Дія третя
У хмарну осінню ніч біля Лукашевої хати бовваніє постать Мавки. З лісу виходить Лісовик. Він пояснює, що наказав перетворити Лукаша на вовкулаку. Але Мавка надіється перетворити його на людину силою свого кохання. Лукаш лякається Мавки, тікає від неї.
Куць розповідає, що у сім’ї Лукаша порядкують злидні, свекруха з невісткою сваряться.
Мавка перетворюється на суху вербу, з якої хлопчик Килини вирізує сопілку. Сопілка промовляє голосом Мавки: "Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає мені груди, серденько виймає..."
Килина хоче зрубати вербу, але Перелесник рятує її.
Килина просить чоловіка повернутися на село. Приходить загублена Доля, що вказує на сопілку. Лукаш дав Мавці душу, але позбавив її тіла. Але вона не журиться тілом, її кохання тепер вічне. Кульмінацією дії стає останній монолог Мавки,де вона звертається до Лукаша:
«О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, -
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!»
Лукаш починає грати. Мавка спалахує давньою красою, і чоловік кидається до неї. Але вона зникає. Починається сніг. Лукаш замерзає з усмішкою на устах.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): У "Лісовій пісні" втілилося народне сприйняття навколишнього світу, давнє міфологічне мислення українців.Гостро постає проблема відносин людини і природи, які дуже часто не є гармонійними. Людина звикла ставитися до природи, як до засобу, що робить її життя зручнішим. Використовуючи природні дари, людина не помічає своїх шкідливих дій.Мавка є втіленням не тільки краси і беззахисності природи, але й духовної краси людини, що не може бути знищена в повсякденних дрібних турботах. Вона вічно відроджується.
ГЕОРГІЙ ІЛАРІОНОВИЧ МАЙБОРОДА
Народився 18 листопада (1 грудня) 1913 року на хуторі Пелехівщині Кременчуцького повіту Полтавської губернії (тепер село Глобинського району, Полтавської області) в селянській родині. У 1932 році закінчив Кременчуцький індустріальний технікум і поїхав на Дніпробуд, де протягом кількох років брав участь в музичній самодіяльності, співав в капелі «Дніпробуд».
В 1936 році закінчив Київське музичне училище, в 1941 році — Київську консерваторію по класу композиції у Л. М. Ревуцького. Під час німецько-радянської війни воював на фронті, а по її закінченню в 1945–1949 роках навчався в аспірантурі Київської консерваторії під керівництвом Левка Ревуцького. В 1952–1958 роках викладав у Київській консерваторії музично-теоретичні дисципліни.
В 1962–1967 роках — секретар Спілки композиторів УРСР, у 1967–1969 роках — голова правління СК УРСР. Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 7–9 скликань (1967–1980 роки).
Жив у Києві. Помер 6 грудня 1992 року.
«Милана»
Це опера у 4-х діях, лібрето А.Турчинської. Вперше поставлена у Києвському оперному театрі у 1 листопада 1957 року під орудою С.Тольби, в тому ж році показана у Москві на декаді українського мистецтва.
Дія опери відбувається на Закарпатті у 1939—1944 роках на тлі подій, пов'язаних із завоюванням краю Радянським Союзом. В центрі — образ Милани, нареченої партизана Василя, що здійснив подвиг і був вбитий старостою Шибаком в момент приходу радянських військ.
Опера йшла в Київському театрі до кінця 1980-х років, у 1970 році була представлена Київським театром у Болгарії, пізніше була знята з репертуару. У 1972 році опера була записана силами музикантів Київської опери (диригент — С. Турчак, хормейстер — Л. Венедиктов), у 2005 перевидана на компакт-диску видавництвом Вектор-Вега.
Прекрасні мелодії цього твору співають про здійснення одвічної мрії українського народу про возз'єднання всіх своїх земель в могутній і сильній державі. Опера насичена наспівними аріями і дуетами, в ній багато чудових хорових сцен, які передають поетичні народні звичаї трудящих Закарпаття. В "Милані" дуже вдало намальовані музикою основні персонажі: сама Милана, старий комуніст-підпільник Рущак, угорська дівчина Йолан, сільський хлопець Мартин та ін. Успіх Ґ. Майбороди - це успіх усієї української радянської музики.
8. «НІЖНІСТЬ» («ЛИСТИ КОХАННЯ») В.Губаренко
Опера Віталія Сергійовича Губаренка «Ніжність» («Листи кохання») за однойменною новелою Анрі Барбюса - опера камерна, а точніше моноопера. Звертаючись до історії російської опери, ми практично не зустрінемо згадок про цей жанр, хоча твори такого роду все ж існують. Досить згадати нині майже забуту «Ялинку» В. І. Ребікова, поставлену в 1903 році. Вона дійсно може бути названа монооперою, так як єдиної реальної героїнею в ній виступає бідна нещасна дівчинка, а її мати, що символізує смерть, це всього лише примара.
«Ніжність» Віталія Сергійовича Губаренка була написана в 1971 році. За свідченням самого композитора, жанр моноопери залучив його тим, що дозволив поєднувати в собі закономірності оперного та симфонічного письма. І дійсно, симфонічне розвиток грає в опері дуже велику роль.
Вперше вона була поставлена в Київському театрі опери та балету ім. Тараса Шевченка, пізніше з'явилася в репертуарі театрів Одеси, Харкова, Пермі, Дніпропетровська. А серед столичних театрів відома постановка Московського музичного театру ім. К. С. Станіславського і В. І. (режисер Лев Михайлов, диригент Володимир Кожухар).
Сюжет гранично простий. Це п'ять листів жінки до свого коханого Луї, з яким вона була змушена розлучитися. Листи вона пише на наступний день після розлуки, але розпоряджається відправити їх (всі, крім першого) набагато пізніше: друге - через рік, третє - через шість років, четверте - через одинадцять, а п'яте - через двадцять років. Останній лист вона позначає датою першого і тільки в ньому відкриває, що наступного дня після розлуки покінчила з собою. Повідомивши коханому правду лише через двадцять років, вона хотіла пом'якшити біль розставання, оскільки листи будуть впродовж довгого часу зігрівати душу Луї, а звістка про її смерть прийде настільки пізно, що до цього часу вже не так сильно його ранить.
Моноопера «Листи кохання» складається з чотирьох частин (чотирьох сцен), які відповідають чотирьом листам, але це навряд чи робить її схожою на сонатно-симфонічний цикл. Єдино, що зв'язується в нашій свідомості з рисами симфонізму - це безперервне інтонаційне розвиток цілого, в якому особливу роль відіграють і три інтермедії між частинами, музика яких пов'язана з самими сценами.
Склад оркестру в опері досить скромний, і композитор досягає значної напруги мінімальними засобами. У нього входять струнні, чотири флейти, арфа, челеста та ударні. Відсутність мідних і низьких дерев'яних духових інструментів створює ауру особливої теплоти, м'якості і ніжності. Це принципово відрізняє «Листи кохання» В. Губаренка від відомої моноопери А. Шенберга «Чекання», в якій роль мідної групи занадто велика. Але дана особливість пов'язана з розходженням задумів двох творів. Якщо у представника нововіденської школи на перший план виступає жах, крик, розпач, то в опері українського композитора - своєрідна покірність долі, приплив любові й ніжності, незважаючи на граничну трагічність ситуації.
9. Нові напрямки в українській музиці (неофольклоризм, неокласицизм, український "авангард") та їх представники.
Неофольклори́зм (від грецьк. новий і фольклор) — течія в музиці 20 століття, у якій відновлення засобів музичного письма органічно пов'язане з опорою на фольклор. В радянській музиці неофольклоризм розвивався у 1960-1980-x роках. Яскраві зразки творчого переломлення фольклорних джерел в Україні робив— Євген Станкович (зокрема перша неофольклорна опера — «Коли цвіте папороть») Мирослав Скорик
Неокласицизм -напрямок в академічній музиці 20століття,представники якого,хотіли повернути головні риси класичної музики.
Мистецтво авангардизму складне і суперечливе, воно містить у собі продуктивні пошуки нових художніх форм і бачення світу.
Ми переглянемо життя та творчість українських композиторів,які ввели ці напрямки в вітчизняну музику.
ЛЕСЯ ДИЧКО (неофольклоризм)
Загальні відомості:
1939 — народилась 24 жовтня у м. Києві
1959 –– закінчила Київську школу-десятирічку імені М. В. Лисенка по класу теорії музики.
1964 –– закінчила Київську державну консерваторію імені П. І. Чайковського за класом композиції проф. Д. Данькевича та проф. Б. Лятошинського.
1971 –– закінчила аспірантуру під керівництвом проф. Б. Лятошинського та проф. Н. Пейка (Москва, Росія).
З 1965 –– студія при Національній заслуженій капелі бандуристів імені Д. Ревуцького
1965-–1966 –– Київський педагогічний інститут (нині Педагогічний університет імені М. Драгоманова)
1972–-1994 –– Київський художній інститут (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) –– читала курс історії музики
З 1994 –– Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, викладач композиції та теоретичних дисциплін.
У 2002 році викладала в Тегеранському університеті, а також в 1989 та 2004 роках виступала в Канаді з лекціями і творчими звітами про українську сучасну хорову музику
2005 –– доцент Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського
2009 — професор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського
Нагороджена: Грамотою Верховної Ради України (1986); орденом Святої Варвари Великомучениці (2004), орденом Святого Рівноапостольного Князя Володимира ІІІ ступеня (1998), Срібною медаллю АМУ (1999), Почесною грамотою Великої Вченої ради НМАУ імені П. І. Чайковського (1999), Почесними відзнаками Міністерства культури і мистецтв України «За багаторічну плідну працю в галузі культури» (2004) та «За досягнення в розвитку культури і мистецтв» (2005), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2007), орденами «За заслуги» ІІІ ступеня (2009), князя Ярослава Мудрого V ступеня (2009). Лауреат Муніципальної премії «Київ» імені А. Веделя (2003)
КАНТАТА «4 Пори року»
Кантата "Чотири пори року" - це твір, який зріс на перехресті українського мелосу й сучасних музично-стилістичних рис. Кантату написано для хору без супроводу. В основі його народнопісенні тексти, але найдавнішого пласта (календарно-обрядові).
У кантаті чотири частини відповідно до пір року:
"Весна" має теми веснянок "Вийди, вийди, Іванку", "Благослови, мати".
"Літо" - для цієї частини Леся Дичко обрала три тексти, на які написала музичні теми. ("Ой петрівочка - мала нічка", "Ой нас чотири подруженьки", *А ми кривого танцю йдем".)
"Осінь" має дві "обжинкові" пісні "Дівка Явдошка" і "Джар, джар, джарочка".
"Зима" - це народна сцена щедрування
В. СИЛЬВЕСТРОВ. (авангард)
Валентин Васильович Сильвестров - один з найбільш виконуваних у нас і особливо
за кордоном українських композиторів.
Шлях Сильвестрова (народився 1937 року) сповнений протиріч і стрибків. Композитор не пройшов повз найрізноманітніші технологічні системи нашого століття, нетрадиційні, незвичайні інструментальні склади. Тому його творчість часом здається експериментальною. Однак це – зовнішня форма. Маючи тонкий внутрішній слух, неабияке чуття відбору, він не приймав чужого своїй індивідуальності, а завжди знаходив близьке, повчальне для себе й на диво природно освоював це, переплавляючи вже в тканини власних творів, – свобода музичної думки один із сильних боків Сильвестрова.
Багато творів створено в симфонічному і камерно-інструментальному жанрах.
ЄВГЕН СТАНКОВИЧ (неофольклоризм)
Євген Станкович народився у Місті Свалява, в сім’ї вчителів. У віці 10 років розпочав навчання в музичній школі (клас баяна), продовжив навчання в Ужгородському музичному училищі у класі баяніста і композитора Степана Мартона, а згодом — у класі віолончелі Й. Базела. Після закінчення музичного училища вивчав композицію у Адама Солтиса у Львівській державній консерваторії імені М.Лисенка. Ряд інших музичних предметів (гармонія, читання партитур, поліфонії тощо) у Є. Станковича викладали такі відомі музиканти, як С. Людкевич, Р. Сімович, А. Кос-Анатольський, Стефанія Павлишин. У Львові Є. Станкович провчився півроку, після чого був призваний в армію. Відбувши військове зобов’язання, продовжує навчання, але вже в Київській консерваторії у класі Б. Лятошинського, а з 1968 р. — М. Скорика. Закінчивши у 1970 р. навчання в консерваторії, починає працювати музичним редактором у видавництві «Музична Україна».
Був головою правління Спілки композиторів України (1990-1993); з 1988 — професор Національної музичної академії України, завідувач кафедри композиції.
Нагороди
Заслужений діяч мистецтв України (1980), народний артист України (1986), лауреат премії ім. М.Островського (1976), лауреат Державної премії ім. Т. Г.Шевченка (1977), премії Міжнародної трибуни композиторів ЮНЕСКО (1985), премії конкурсу Європейського радіо (1979), міжнародних премій за музику до кінофільмів; Дійсний член (Академік) Академії мистецтв України (1997).
Фольк-опера «Коли цвіте папороть»
Коли цвіте папороть — фольк-опера в трьох актах. Написана у середині 1970-х років, вперше прозвучала в концертному виконанні 2011 року, на театральній сцені не представлялася. Літературною основою опери стали твори Миколи Гоголя, національний фольклор, героїчний епос, народні обряди.
Опера «Коли цвіте папороть» є яскравим прикладом неофольклоризму в оперному жанрі і є новаторською у ряді відношень. Вперше в оперному жанрі композитор поєднав звучання симфонічного оркестру з аутентичним співом народного хору, вікові традиції фольклору — з авангардними засобами виразності, а в оркестрову партитуру ввів народні інструменти.
Скорик Мирослав Михайлович (неокласицизм)
Народився 13 липня 1938 року у Львові. Походить з інтелігентної родини, його батьки отримали освіту у Віденському університеті, а бабця була рідною сестрою оперної співачки Соломії Крушельницької. З поверненням радянського режиму, 1947 року родину Скориків було репресовано та вислано в Сибір. Лише після смерті Й.Сталіна, 1955 року родині Скорика було дозволено повернутися до Львова.
Перше знайомство з музикою отримав у сім'ї — батьки, не будучи професійними музикантами, музикували у родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано. З 1945 року відвідував музичну школу у Львові. У 1955—1960 роках студіював у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича (теорія музики), Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова І. Франка. По завершенні стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії у класі Дмитра Кабалевського, завершивши навчання 1964 року з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики С. Прокоф'єва», отримав наукову ступінь кандидата мистецтвознавства.
З 1966 р. до кінця 1980-х рр. викладав композицію у Київській консерваторії. Тривалий час працював в США, з 1996 — Австралії. В кінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 — завідувач кафедри історії української музики в НМАУ. З 2002 — художній керівник фестивалю «КиївМюзікФест». В 2005 — голова журі фестивалю «Червона рута», у 2006—2010 роках — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року був призначений художнім керівником Київської опери.
Його твори регулярно виконуються в Україні, інших країнах колишніх республіках СРСР, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, а також у США, Канаді та Австралії. Часто виступає як диригент і піаніст з виконанням власних творів.
У стилістиці продовжує традиції львівської композиторської школи, органічно пов'язаної з різноманітними первинними жанрами; дає модерну авторську візію українського, зокрема карпатського фольклору і львівського міського й салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу.
УКРАЇНСЬКА МЕЛОДІЯ ЛЯ МІНОР(концерт для скрипки з оркестром)
Мелодія ля-мінор - музичний твір українського композитора Мирослава Скорика, написаний ним до фільму "Високий перевал» на прохання кінорежисера Володимира Денисенка.
Попри значний творчий доробок композитора, який включає оперу, балет, концерти (для оркестру, для віолончелі з оркестром, 3 фортепіанові, 2 скрипкові), твори для оркестру, різноманітних ансамблів, фортепіанні соло, зокрема 7 партит для різних інструментальних складів; музику до багатьох фільмів та театральних вистав, джазову та популярну музику, «Мелодія ля-мінор» на сьогодні є найбільш впізнаваним та найчастіше виконуваним його твором. «Мелодія ля-мінор» в різних аранжуваннях стала своєрідним «інтонаційним знаком» кінця 1980-х — 1990-х років. Як видається, основна причина такого визнання — напрочуд влучно знайдена мелодична ідея, сполучення імпровізаційно-розповідної манери з афектованим кульмінаційним широким ходом на октаву, з вибагливим ритмічним малюнком, що сприймається і як схвильований ліричний монолог, і як тужливий наспів скрипки народного віртуоза. При всій традиційності виразових засобів ця музика зовсім не банальна, в вибагливому візерунку «Мелодії» немало ефектів «ілюзії сприйняття», раптових «переключень» в іншу сферу.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 268 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
|