Читайте также:
|
-буття духовного (ідеального), яке поділяється на індивідуалізоване духовне і об'єктивоване (позаіндивідуальне) духовне;
Буття людини
Щодо буття людини, то воно унікальне. Щоправда, є щось і таке, що притаманне іншим речам. Тому в розумінні старого матеріалізму, людина виступає як річ серед речей. Таке твердження має рацію лише в тому розумінні, що первинною передумовою існування людини є функціонування її тіла. Останнє є частиною природи, і це зумовлює спільність його з природними речами. Наявність тіла робить людину минущою (смертною), підвладною об'єктивним законам. Проте людина — це не лише фізичне тіло, а й жива істота, включена в процес еволюції живої природи, продукт антропосоціогенезу. Тіло людини функціонує в світі неживої і живої природи. З цим і пов'язані потреби людини в їжі, захисті від холоду, самозбереженні, продовженні роду і т.д. Без цього неможливе її існування. Цим і зумовлена актуальність проблеми збереження життя людей, виживання людства в цілому. Без цього не може бути реалізації можливостей і задоволення потреб людини.
Буття духовного
Духовне в широкому розумінні — це сукупність усіх проявів свідомості, включаючи й знання, які втілюються у формах природних мов та знаково-символічних систем. Філософію більше всього цікавить проблема способу існування свідомості. І хоч остання невіддільна від діяльності мозку й нервової системи індивіда, все ж її прояви до них не зводяться.
Важливою є проблема самосвідомості. Остання не існує поза свідомістю, а швидше є її епіцентром, оскільки нерозривно пов'язана з людським "Я".У процесі життя люди слідкують за тим, що відбувається з їх свідомістю, повідомляють про це іншим і обговорюють з ними її стан. На цьому грунтуються людське спілкування й культура в цілому, оскільки вони повернуті до внутрішнього досвіду людини.
3)Структура діалектики
Діалектика — метод питання та відповіді — не є сократівським винаходом, її винайшов Зенон Елейський. Проте Сократ суттєво розвиває діалектичний підхід всебічного розгляду предмету. Цікаво провести паралелі між Сократом та Рене Декартом, оскільки обидва вони стоять у витоках хвиль розвитку філософії. Обидва вони піддають все те критиці, що не можна логічно обґрунтувати, для того, щоб вибудувати світ за новими принципами, на нових засадах.
Діалектика як вчення має свою структуру. її елементами є поняття, що обіймають структурні одиниці різних рівнів, планів, аспектів (принципи, закони, категорії). Для розуміння сутності цих понять слід з’ясувати їх місце і роль у системі самої діалектики. А щоб зрозуміти діалектику як систему знань, потрібно вияснити її структуру, тобто проаналізувати її складові, елементи.
Принципи діалектики — це її вихідні (загальні, універсальні) теоретичні положення, на основі яких відбувається синтез відповідних понять у наукову систему. Вони відображають підвалини буття й пізнання, виражають їх найфунда-ментальніші особливості й відношення; виконують нормативну і регулюючу функції, орієнтуючи і спонукаючи людей до дії; виводяться з пізнання й супроводжують його; є способом розгляду й розуміння предметів.
До основних принципів діалектики відносять принцип розвитку й принцип взаємозв’язку. Є й інші принципи. Деякі з них будуть згадуватися пізніше.
Принцип взаємозв’язку вказує на те, що все в світі перебуває в постійному взаємозв’язку. Зміст цього принципу виражається категоріями відношення, зв’язку, відокремлення, взаємодії, співіснування.
Білет
1)Основні ідеї Сократа
Основні ідеї:
Майевтика і іронія
Сократовскі діалоги були пошуком істинного знання, і важливим кроком на цьому шляху було усвідомлення його відсутності, розуміння власного незнання. Згідно з легендою, Дельфийской піфією Сократ був названий “наймудрішим з усіх мудрих”. Мабуть, це пов'язано з його висловом про обмеженість людського знання: “Я знаю, що нічого не знаю”. Користуючись методом іронії, Сократ одягає на себе маску простака, просить навчити чому-або дати пораду. За цією грою завжди варто серйозна мета - змусити співрозмовника виявити себе, своє незнання, домогтися ефекту доброчинного потрясіння слухача.
Про людину
Повторюючи за Дельфійським Оракулом “Пізнай самого себе”, Сократ звертається до проблеми людини, до вирішення питання про сутності людини, про його природі. Можна вивчати закони природи, рух зірок, але навіщо йти так далеко, як би говорить Сократ, - пізнай самого себе, углубись в близьке, і тоді, через пізнання доступних речей, ти зможеш прийти до тих же глибоким істин. Людина для Сократа - це, насамперед, його душа. А під “душею” Сократ розуміє наш розум, здатність мислення, і совість, моральне початок. Якщо сутність людини - його душа, то особливої турботи потребує не стільки його тіло, скільки душа, і вища завдання вихователя - навчити людей вирощування душі. Благий і досконалої робить душу чеснота. Чеснота пов'язана Сократа з пізнанням, що є необхідною умовою здійснення добрих вчинків, тому що, не розуміючи суті блага, не будеш знати, як діяти в ім'я добра.
Чеснота і розум зовсім не суперечать один одному, так як мислення вкрай необхідно для відкриття Доброго, Прекрасного і Справедливого.
Сократ розкриває поняття щастя і можливості його досягнення. Джерело щастя знаходиться не в тілі і не в чому-то зовнішньому, а в душі, не в насолоді речами зовнішнього матеріального світу, а почуття внутрішньої про присутність. Чоловік щасливий тоді, коли його душа впорядковано і добродетельна.
Душа, за Сократу, пані тіла, а також інстинктів, пов'язаних з тілом. Це панування і є свобода, яку Сократ називає самовладанням. Людина повинна добиватися влади над собою, ґрунтуючись на своїх чесноти: “Мудрість полягає в тому, щоб перемогти самого себе, тоді як неуцтво веде до поразки від самого себе”.
2)Категорія буття
Філософський смисл поняття буття тісно пов'язаний з поняттями небуття, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями. Повсякденна мовна практика також робить свій внесок в осмислення проблеми буття. Слова «буття», «є, існує» в минулому, сучасному і майбутньому існуванні належать до найбільш уживаних слів української, німецької, французької, англійської мов.
В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї:
світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;
природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існують, хоч і в різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу;
за об'єктивної логіки існування і розвитку, світу наявності різних форм свого існування утворює сукупну об'єктивну реальність, дійсність, яка представляється свідомості і виражається у дії конкретних індивідів та поколінь людей.
3)Історични типи діалектики
У своєму історичному розвитку діалектика пройшла три основних етапи (форми):
— першою була діалектика стародавніх (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель та ін). Це була наївна, стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом.
Потім шляхи матеріалізму і діалектики розійшлися. В XVII—XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм, панівними стають ідеї механіцизму (хоч іноді в деяких філософських вченнях все ж проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму зіграло в той час позитивну роль.
Проте це мало тимчасовий характер, оскільки розвиток природи та суспільного життя має діалектичний характер. Тому в той час діалектика почала інтенсивно розроблятись у німецькій класичній філософії, хоч і на ідеалістичній основі. Тому другою формою діалектики стала ідеалістична діалектика класичної німецької філософії (в першу чергу філософії Гегеля).
Три великі відкриття, суттєві зрушення в суспільному житті знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі, на фунті науки й суспільного досвіду. Так виникає третя форма діалектики (марксистська). Будучи найдосконалішою, вона поєднана зі зрілим матеріалізмом.
Ця діалектика наукова й послідовна. Вона не замикає розвиток рамками “духу”, показує, як нескінченний розвиток нескінченної матеріальної дійсності відображається в людському пізнанні. Матеріалістичний діалектичний метод у корені протилежний ідеалістичному діалектичному методу, оскільки об’єктивна діалектика первинна стосовно суб’єктивної. В ній принципи матеріальної єдності світу і принципи відображення перебувають у нерозривному зв’язку.
Діалектика, що основана на матеріалістичному розумінні природи суспільства, на розумінні людини як суспільної, конкретно-історичної істоти, може бути і є дійсно повним, всебічним, багатим за змістом вченням про розвиток. Обгрунтування й розкриття законів діалектики одночасно як законів буття і законів пізнання можливі лише за умови, що зрозуміла й досліджена роль суспільно-історичної практики як основного й визначального відношення людини до активної діяльності.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 54 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |